Постанова

від 13.03.2019 по справі 910/11084/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2019 р. Справа№ 910/11084/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Гаврилюк О.О. - адвокат

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: Білобловський С.В. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 20.11.2018, повний текст якого складений 05.12.2018,

у справі № 910/11084/18 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Міхно Сергія Семеновича

до Приватного підприємства Раритет

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_5

про застосування наслідків недійсності правочину

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про застосування наслідків нікчемності договору відступлення права вимоги №3-2013 від 24.10.2013 шляхом визнання в порядку реституції за позивачем права вимоги за:

- кредитним договором №07Ф-143 від 22.08.2008, укладеним між позивачем та ОСОБА_6, з урахуванням договору переведення боргу №07Ф-143-8 від 22.12.2008, укладеного ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (на підставі якого обов'язок з виконання зобов'язань за кредитним договором №07Ф-143 від 22.08.2008 перейшов до ОСОБА_5);

- кредитним договором №07Ф-149 від 22.08.2008, укладеним між позивачем та ОСОБА_7, з урахуванням договору переведення боргу №07Ф-149-8 від 22.12.2008, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (на підставі якого обов'язок з виконання зобов'язань за кредитним договором №07Ф-149 від 22.08.2008 перейшов до ОСОБА_5);

- кредитним договором №07Ф-158 від 22.08.2008, укладеним між позивачем та ОСОБА_8, з урахуванням договору переведення боргу №07Ф-158-8 від 22.12.2008, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 (на підставі якого обов'язок з виконання зобов'язань за кредитним договором №07Ф-158 від 22.08.2008 перейшов до ОСОБА_5);

- кредитним договором №08Ф-188 від 06.10.2008, укладеним між позивачем та ОСОБА_5;

- кредитним договором №08Ф-216 від 30.12.2008, укладеним між позивачем та ОСОБА_5.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2018, повний текст якого складений 05.12.2018, у справі № 910/11084/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- спірний договір відступлення права вимоги №3-2013 від 24.10.2013 передбачає здійснення відчуження майна позивача на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, а тому такий договір відступлення є нікчемним згідно п. 1 ч. 2 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції Закону України №4452-VІ від 16.05.2013);

- згідно з правовою позицією Великої палати Верховного Суду (постанова від 21.08.2018 у справі №910/14144/17) спосіб захисту визнати право вимоги коштів за правочином не є ефективним та не призводить до захисту прав позивача, адже не відновлює порушене право, а провадження у справі з виключно вказаними вимогами підлягає закриттю;

- однак суд першої інстанції вважає неможливим закриття провадження у справі відповідно до вказаного правового висновку Великої палати Верховного Суду, оскільки необхідно врахувати конкретні обставини даної справи, які полягають в тому, що закривши провадження з вказівкою про необхідність звернення до суду з позовом про стягнення коштів з боржників залишиться неврегульованим момент того, що боржником за спірними кредитними договорами є фізична особа, а стороною договору відступлення, оцінка наявності підстав для нікчемності якого є предметом спору у цій справі, є юридична особа. Тобто, відповідачем у спорі про стягнення коштів має бути фізична особа, і тому такий спір підлягає вирішенню у місцевих загальних судах, а у спорі про оцінку наявності підстав для нікчемності відповідачем має виступати саме сторона такого договору, якою є юридична особа, тому такий спір підлягає вирішенню саме господарським судом;

- отже, в даному випадку, за суб'єктного складу спірних правовідносин фактично склалася ситуація, за якої позивач позбавлений можливості захистити свої порушені права за наслідками вчинення договору відступлення права вимоги №3-2013 від 24.10.2013 шляхом звернення з позовом про застосування наслідків його нікчемності до боржника за кредитними договорами за відсутності попередньої оцінки судом наявності підстав для його нікчемності, адже вирішення такого спору зумовлює обов'язок суду оцінити наявність підстав для нікчемності відповідного правочину в межах спору, учасниками якого є сторони такого правочину;

- при цьому закриття провадження у даній справі позбавить позивача права на суд в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року та ст. 55 Конституції України, що є недопустимим у правовій державі, а тому такий спір та оцінка наявності підстав для нікчемності правочину має бути здійснена саме господарським судом в межах даної справи;

- з урахуванням відсутності в позовних вимогах чітко сформованої суми заборгованості, право вимоги стягнення якої має позивач до третьої особи, такі вимоги носять загальний характер та підлягають вирішенню саме у спорі позивача до такої фізичної особи за наслідками визначення відповідних обсягів спірних зобов'язань, а тому в їх задоволенні в межах даної справи необхідно відмовити;

- суд зауважив на тому, що захист порушених прав позивача в межах даної справи здійснено шляхом встановлення факту нікчемності договору відступлення права вимоги №3-2013 від 24.10.2013, що, з урахуванням положень ст. 75 ГПК України та ст. 82 ЦПК України щодо обставин, які звільнені від доказування, та того факту, що у даній справі в якості третьої особи залучено боржника за відступленими правами, забезпечить якнайкращий та ефективний захист порушених прав позивача за наслідками вчинення договору відступлення права вимоги №3-2013 від 24.10.2013.

Не погоджуючись з рішенням, 28.12.2018 Публічне акціонерне товариство Брокбізнесбанк звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 по справі № 910/11084/18 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матерніх справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду.

У обґрунтування вказаної позиції позивач послався на те, що:

- відмовивши у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права вимоги за спірними кредитними договорами, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права на ефективний захист його порушених прав;

- суд першої інстанції хибно надав перевагу висновкам Верхового Суду, зазначеним у постанові від 21.08.2018 по справі № 910/14144/17, та не врахував висновки викладені в постанові Верхового Суду від 26.07.2018 по справі № 911/954/16.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2019 справа № 910/11084/18 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою від 24.01.2019 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.:

- поновлено Публічному акціонерному товариству Брокбізнесбанк строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі № 910/11084/18;

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі № 910/11084/18;

- справу № 910/11084/16 призначено до розгляду на 20.02.2019 о 12:40;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень, клопотань та письмових пояснень - до 08.02.2019;

- учасникам процесу роз'яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі № 910/11084/18;

- сторони попереджено, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

У наданих суду в судовому засіданні 20.08.2019 поясненнях третя особа, з посиланням на наявність судового рішення у справі № 910/11136/16 щодо вимог позивача при визнання наслідків недійсності правочину, просила провадження у цій справі закрити.

04.03.2019 до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення щодо пояснень представника третьої особи, в яких позивач зазначив про те, що третьою особою рішення суду першої інстанції оскаржено не було, а відтак, останній втратив право на скарженні судового рішення у цій справі.

Крім того, 07.03.2019 до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких апелянт наголосив на тому, що встановлення факту нікчемності спірного договору жодним чином не поновлює його порушене право, адже йому в будь-якому випадку доведеться повторно звертатися до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності.

У судовому засіданні 20.02.2019 оголошено перерву до 13.03.2019.

Станом на 13.03.2019 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та жодних клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник третьої особи проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

22.08.2008 між позивачем як банком та:

- ОСОБА_6 (позичальник 1) укладено кредитний договір №07Ф-143 (далі Кредитний договір 1) (а.с. 14-15), відповідно до умов якого позивач надав позичальнику 1 грошові кошти у розмірі 17 000 000,00 грн. на строк з 22.08.2008 по 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% річних для споживчих цілей;

- ОСОБА_7 (позичальник 2) укладено кредитний договір №07Ф-149 (далі Кредитний договір 2 (а.с. 16-17), відповідно до умов якого позивач надав позичальнику 2 грошові кошти у розмірі 18 000 000,00 грн. на строк з 22.08.2008 по 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% річних для споживчих цілей;

- ОСОБА_8 (позичальник 3) укладено кредитний договір №07Ф-158 (далі Кредитний договір 3) (а.с. 18-19), відповідно до умов якого позивач надав позичальнику 3 грошові кошти у розмірі 16 800 000,00 грн. на строк з 22.08.2008 по 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% річних для споживчих цілей.

Крім того:

- 06.10.2008 позивач як банк та третя особа як позичальник уклали кредитний договір №08Ф-188 (далі Кредитний договір 4) (а.с. 20-21), відповідно до умов якого позивач надав третій особі грошові кошти у розмірі 85 557 064,68 грн. на строк з 06.10.2008 по 07.10.2019 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% річних для споживчих цілей;

- 30.12.2008 позивач як банк та третя особа як позичальник уклали кредитний договір №08Ф-216 (далі Кредитний договір 5) (а.с. 22-23), відповідно до умов якого позивач надав третій особі грошові кошти у розмірі 125 000 000,00 грн. на строк з 30.12.2008 по 28.12.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% річних для споживчих цілей.

22.12.2008 між третьою особою як новим боржником та:

- ОСОБА_6 (первісний боржник 1) укладено договір про переведення боргу №07Ф-143-8 (а.с. 25), відповідно до умов якого сторони погодили перевести борг первісного боржника 1 перед позивачем за Кредитним договором 1 на третю особу;

- ОСОБА_7 (первісний боржник 2) укладено договір про переведення боргу №07Ф-149-8 (а.с. 24), відповідно до умов якого сторони погодили перевести борг первісного боржника 2 перед позивачем за Кредитним договором 2 на третю особу;

- ОСОБА_8 (первісний боржник 3) укладено договір про переведення боргу №07Ф-158-8 (а.с. 26), відповідно до умов якого сторони погодили перевести борг первісного боржника 3 перед позивачем за Кредитним договором 3 на третю особу.

Далі по тексту Кредитний договір 1, Кредитний договір 2, Кредитний договір 3, Кредитний договір 4 та Кредитний договір 5 разом іменуються - Кредитні договори.

Таким чином, станом на 22.12.2008 третя особа як позичальник за Кредитними договорами мала заборгованість перед позивачем як банком у загальному розмірі кредитних коштів 262 357 064,68 грн. (17 000 000,00 + 18 000 000,00 + 16 800 000,00 + 85 557 064,68 + 125 000 000,00).

24.10.2013 позивач як цендент та відповідач як цесіонарій уклали договір відступлення права вимоги №3-2013 (а.с. 11-12) (далі Договір відступлення), в п. 1.1 якого погоджено, що у випадку настання відкладальної обставини, визначеної п. 1.3 договору, в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, позивач передає, а відповідач приймає всі права вимоги за Кредитними договорами.

Згідно з п. 1.3 Договору відступлення, відкладальною обставиною за цим Договором є несплата позичальником заборгованості за кредитом та/або нарахованими процентами за Кредитними договорами, визначеними у п. 1.1 цього договору, до 16.01.2014 (включно).

Відповідно до п. 2.1 Договору відступлення право вимоги за Кредитними договорами вважається переданим в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, визначеної в п. 1.3 цього договору.

Пунктом 2.2 Договору відступлення встановлено, що загальна вартість права вимоги за Кредитними договорами на момент відступлення кредитної заборгованості буде дорівнювати сумі заборгованості за Кредитними договорами, а саме заборгованості позичальника по поверненню основного боргу (кредиту) та нарахованих і не сплачених процентів за кредитом станом на 17.01.2014. У випадку, якщо позичальником з моменту укладення цього договору не буде проведено часткове погашення кредиту в будь-якій сумі або не будуть сплачені проценти у будь-якій сумі, загальна вартість права вимоги за Кредитними договорами станом на 17.01.2014 становитиме 403 836 486,63 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору відступлення, за відступлення права вимоги за Кредитними договорами відповідач сплачує позивачу грошову суму:

- у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за Кредитними договорами в день переходу права вимоги до відповідача до 16.00 години (до 16.00 години 17.01.2014 - примітка суду) - 403 633 486,63 грн. (п.п. 3.1.1);

- у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за Кредитними договорами після терміну, зазначеного в п. 3.1.1., - у розмірі 403 836 486,63 грн. (п. 3.1.2).

Пунктом 3.2 Договору відступлення встановлено, що грошову суму, визначену у п. 3.1 цього договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу у строк до 17.01.2024 шляхом безготівкового перерахування на рахунок позивача № 37398735000002 (валюта - 980), відкритий в АТ Брокбізнесбанк , МФО 300249.

Відповідно до п. 5.1 Договору відступлення цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного його виконання сторонами.

Таким чином, за умовами Договору відступлення, у випадку настання відкладальної обставини, якщо відповідач не перерахує позивачу до 16.00 години 17.01.2014 суму 403 633 486,63 грн. в оплату за відступлене право вимоги, яке дорівнює 403 836 486,63 грн., то він зобов'язаний оплатити таке право через 10 років (до 17.01.2024) шляхом перерахування позивачу 403 836 486,63 грн.

Отже, фактично при укладенні Договору відступлення відповідач замість позивача став власником майнових прав до боржника щодо отримання грошових коштів на підставі Кредитних договорів у сумі 403 836 486,63 грн. та отримав можливість відстрочення оплати за вказані права до 17.01.2024 (понад 10 років).

При цьому оплата відступлення права вимоги за Кредитними договорами в такому випадку становитиме 403 836 486,63 грн., що дорівнює загальній вартості відступленого права станом на 17.01.2014 - 403 836 486,63 грн., тобто, по суті, позивачу надійдуть грошові кошти в розмірі, в якому 10 років потому він відступів право вимоги відповідачу.

Як слідує з матеріалів справи, обумовлена Договором відступлення відкладальна обставина настала, оскільки не було проведено а ні часткове погашення кредиту в будь-якій сумі а ні сплата процентів у будь-якій сумі, що учасниками судового процесу не заперечується.

20.01.2014 на виконання умов Договору відступлення позивач та відповідач підписали Акт приймання-передачі оригіналів документів згідно Договору відступлення (а.с. 13), в якому зафіксували передачу позивачем відповідачу оригіналів документів по Кредитних договорах та укладених на їх виконання договорах застави та поруки.

Отже, відповідач має обов'язок сплатити до 17.01.2024 позивачу 403 836 486,63 грн.

28.02.2014 на підставі постанови Правління НБУ від 28.02.2014 № 107 Про віднесення ПАТ Брокбізнесбанк до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) прийнято рішення № 9, яким запроваджено тимчасову адміністрацію з 03.03.2014 по 02.06.2014 та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ Брокбізнесбанк .

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 42 від 03.06.2014 продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ Брокбізнесбанк з 03.06.2014 до дня отримання Фондом рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Брокбізнесбанк .

11.06.2014 відповідно до Постанови Правління НБУ від 10.06.2014 № 339 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Брокбізнесбанк виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 45 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ Брокбізнесбанк та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ Брокбізнесбанк на період з 11.06.2014 до 10.06.2015 включно.

Рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 21.05.2015 № 103, від 02.06.2016 № 896, від 07.06.2018 № 1587 строки здійснення процедури ліквідації АТ Брокбізнесбанк продовжено по 10.06.2019 (включно).

Листом № 12066 від 29.12.2014 уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ Брокбізнесбанк звернулась до відповідача з повідомленням про нікчемність Договору відступлення, укладеного між ПАТ Брокбізнесбанк та ПП Раритет (а.с. 27), в якому зазначила про те, що Договір відступлення був укладений на умовах, гірших за звичайні, оскільки майнові права позивача на грошові кошти відчужено за ціною, яка нижче за звичайні ціни, що діяли на дату укладення Договору відступлення, і договірна ціна майнових прав позивача відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі майнові права, у зв'язку з чим вимагала протягом семи календарних днів повернути право вимоги за Кредитними договорами відповідно до Договору відступлення.

Відповідач вказаних вимог позивача не виконав, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив застосувати наслідки нікчемності Договору відступлення шляхом визнання в порядку реституції за позивачем права вимоги за Кредитними договорами.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції Закону України № 4452-VІ від 16.05.2013, яка була чинною як на момент укладення спірного правочину 24.10.2013, так і на момент введення тимчасової адміністрації в ПАТ Брокбізнесбанк 28.02.2014), протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

З огляду на законодавче визначення у наведеній нормі вказаних підстав як критеріїв для визнання нікчемними договорів (правочинів) , здійснюючи судовий контроль на предмет нікчемності правочинів за статтею 38 Закону, суду належить перевіряти усі критерії, визначені законодавцем відповідно до даної норми (такий правовий висновок при застосуванні вказаної норм наведено в постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 911/954/16).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними, адже, правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду, і тому такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону, незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку, виданий відповідний наказ і здійснено повідомлення.

Відтак, з метою повернення переданого банком за нікчемним в силу Закону правочином майна, тобто застосування наслідків нікчемного правочину, банк як сторона такого правочину вправі звернутися до суду з відповідним позовом, при вирішенні якого на нього покладається обов'язок доведення наявності обставин, з якими положення Закону передбачаються віднесення відповідного правочину до нікчемних.

У цій справі представник позивача як на підставу віднесення Договору відступлення до нікчемних в силу Закону посилається на його невідповідність пунктам 1-4 частини 2 статі 38 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції Закону України № 4452-VІ від 16.05.2013).

Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, в межах справи № 910/11136/16 судами надана оцінка відповідності Договору відступлення приписам п. 2 ч. 2 ст. 38 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції Закону України №4452-VІ від 16.05.2013), оскільки при зверненні з позовом у наведеній справі позивач як на підставу нікчемності Договору відступлення посилався на надання відповідачу за наслідками його вчинення пільг і на те, що такий договір не був би укладений за звичайних ринкових умов, а відтак, виходячи з принципу недопустимості перегляду судових рішень, які набрали законної сили, при розгляді спору сторін у справі № 910/11084/18 та здійснюючи судовий контроль на предмет нікчемності Договору відступлення за ст. 38 вказаного Закону, суд не надає оцінку правочину в частині його відповідності визначеному вказаним пунктом критерію.

Щодо наявності інших критеріїв для віднесення Договору відступлення до нікчемних колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 38 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції Закону України №4452-VІ від 16.05.2013), нікчемними є договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Частиною 1 ст. 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Одним з видів господарської діяльності є банківська діяльність, яка також направлена на досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку і регулюється спеціальним банківським законодавством.

Відповідно до статті 2. Визначення термінів Закону України від 07.12.2000 № 2121-III Про банки і банківську діяльність , банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 1. Терміни та поняття Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV Про Національний банк України , облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів;

Отже, основним принципом здійснення банківської діяльності на ринку банківських послуг є залучення грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення їх банком від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, орієнтуючись однак при визначенні вартості залучення та розміщення вказаних коштів на облікову ставку Національного банку України як один із монетарних інструментів регулятора.

Спірне відступлення права вимоги з відстрочкою оплати його вартості за своєю правовою природою є фактичним розміщенням позивачем коштів як складової своєї діяльності як банківської установи, що, з урахуванням викладеної правової позиції Верховного Суду України (постанова від 21.10.2014 №3-144гс14), за звичайних ринкових умов мало здійснюватися із визначенням вартості такого розміщення орієнтуючись на облікову ставку НБУ (на момент укладення Договору відступлення становила 6,5%), однак у цьому випадку розміщення строком на 10 років відбулось без визначення його вартості, в той час як згідно з умовами Кредитних договорів відповідне розміщення коштів здійснювалося на 10 років за відсотковою ставкою у розмірі 12% (щодо укладених 22.08.2018 договорів) та 15% (щодо укладених 06.10.2008 та 31.12.2008 договорів).

Вказані обставини свідчать про те, що з укладенням Договору відступлення позивачем фактично було вчинено повторне розміщення тих же коштів та на той же строк без визначення плати за таке розміщення з урахування звичайних ринкових умов здійснення відповідної операції (фактично кошти були надані у користування на 10 років без встановлення будь-якої плати за користування ними, що суперечить меті діяльності будь якого господарського товариства).

Крім того, слід зазначити про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Статтею 190 ЦК України встановлено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1); майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (ч. 2).

Відповідно до вказаних правових норм, за Договором відступлення позивачем на користь відповідача відчужено саме майно (майнові права вимоги сплати коштів за Кредитними договорами), тобто, як вірно встановлено судом першої інстанції, Договір відступлення є операцією з майном банку.

Таким чином, має місце фактичне відчуження майна позивачем з умовою 10-річного відстрочення сплати відповідачем коштів за таке відчуження в розмірі, що дорівнює вартості майна, що відчужене.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, у цьому випадку склалася ситуація, коли позивач, отримавши плату за відступлення права вимоги 16.01.2024, тобто без порушення строків, встановлених Договором відступлення, зазнає збитків через знецінення грошових коштів, право вимоги яких відступлене відповідачу, внаслідок інфляційних процесів у економіці, оскільки за відсутності прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором відступлення, будуть відсутні підстави для застосування норм статті 625 ЦК України.

Отже, оскільки інфляційні процеси не залежать від волі учасників ринка, окрім втрат, пов'язаних з розміщенням грошових коштів на 10 років без визначення плати за таке розміщення, позивач зазнає збитків у розмірі інфляційної складової вартості майна за 10 років, що передують внесенню плати за нього.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договір відступлення передбачає здійснення відчуження майна позивача на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, а тому Договір відступлення є нікчемним за критерієм, визначеним у п. 1 ч. 2 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції Закону України №4452-VІ від 16.05.2013).

Отже, у цій справі встановлений факт нікчемності Договору відступлення права вимоги № 3-2013 від 24.10.2003, укладеного між позивачем та відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, наслідком нікчемності Договору відступлення є відновлення за позивачем статусу кредитора за Кредитними договорами, тобто права звернення до боржника за Кредитними договорами.

Водночас, оцінюючи наявність правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав і інтересів, слід встановити, чи призведе такий захист до реального поновлення порушеного права заявника.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Позивач просить визнати за ним у порядку реституції право вимоги за Кредитними договорами, проте не визначає при цьому конкретні суми зобов'язань боржника за вказаними договорами перед ним.

Поданий позов позивач обґрунтовує правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.07.2018 у справі № 911/954/16, де права позивача в аналогічній ситуації захищено у спосіб шляхом визнання права за Кредитним договором без визначення конкретної суми такого права вимоги.

Однак колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що предметом розгляду у справі № 911/954/16, окрім вимог про визнання права вимоги, є також і вимоги про визнання недійсним договору, в той час як у цій справі, № 910/11084/18, предметом розгляду є виключено вимоги про визнання наявності та/або відсутності права вимоги за договорами, тобто предмети спору не є тотожними.

Крім того, слід врахувати правову позицію, сформовану Великою палатою Верховного Суду після прийняття постанови у справі № 911/954/16 (постанова від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17), про те, що спосіб захисту визнати право вимоги коштів за правочином не є ефективним та не призводить до захисту прав позивача, адже не відновлює порушене право.

Предмет спору у справі № 910/14144/17 є аналогічним предмету спору у цій справі, № 910/11084/18.

У постанові № 910/14144/17 Верховний Суд дійшов висновків, що вимоги про визнання відсутнім права в одного відповідача (кредитора) вимагати від другого відповідача (боржника) сплати боргу за кредитними договорами, які погашено позивачем (поручителем), та про визнання права поручителя вимагати від боржника сплати ним грошових коштів за кредитними договорами, сплачених поручителем, не є вимогами про встановлення юридичних фактів, і що такі доводи можуть розглядатися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право, тому провадження у справі з вимогами про визнання наявності та/або відсутності права вимоги за договорами піддягає закриттю відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Однак при ухваленні рішення у цій справі слід врахувати особливості, пов'язані з суб'єктним складом спірних правовідносин.

Оскільки при встановленні факту наявності чи відсутності підстав для нікчемності договору відповідачем має виступати сторона такого договору, а сторонами Договору відступлення є юридичні особи, такий спір підлягає вирішенню господарським судом.

Правовим наслідком встановлення факту нікчемності Договору відступлення у цій справі є виникнення в позивача заміст відповідача права вимоги до боржника за Кредитними договорами, яким є третя особа у цій справі, тобто фізична особа.

Враховуючи, що боржником за Кредитними договорами є фізична особа, вимоги в частині визнання в порядку реституції за позивачем права вимоги за Кредитними договорами не можуть бути предметом розгляду господарського суду.

Доводи позивача щодо права вимоги в порядку реституції до боржника за Кредитними договорами як правового наслідку встановленого господарським судом факту нікчемності Договору відступлення можуть розглядатися при вирішенні спору про право (стягнення заборгованості з боржника, яким є фізична особа) в порядку загального судочинства.

Однак, у випадку закриття апеляційним судом провадження у справі, такий факт встановлений не буде.

Відтак, оцінка наявності чи відсутності підстав для нікчемності Договору відступлення має бути надана судом при вирішенні спору господарським судом саме в межах цієї справи, в той час, як закриття провадження у цій справі позбавить позивача права на суд в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року та ст. 55 Конституції України, що є недопустимим у правовій державі.

Водночас, з огляду на вищевикладене, враховуючи, що відповідачем за вимогами про визнання за позивачем права вимоги за Кредитними договорами фактично є фізична особа, і такі вимоги підлягають вирішенню саме у спорі позивача до такої фізичної особи за наслідками визначення відповідних обсягів спірних зобов'язань в порядку загального судочинства, в їх задоволенні в межах господарської справи слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що захист порушених прав позивача в межах цієї справи судом здійснено шляхом встановлення факту нікчемності Договору відступлення, що, з урахуванням положень ст. 75 ГПК України та ст. 82 ЦПК кодексу України щодо обставин, які звільнені від доказування, та того факту, що у цій справі в якості третьої особи залучено боржника за відступленими правами, забезпечить ефективний захист прав позивача, порушених внаслідок вчинення Договору відступлення.

Посилання третьої особи на необхідність закриття провадження у цій справі колегією суддів до уваги не беруться та не розглядаються, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, проте третьою особою апеляційну скаргу подано не було, з огляду на що суд апеляційної інстанції позбавлений права розглядати вимоги, які викладені нею у письмових поясненнях по справі.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що згідно з ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, проте при розгляді цієї апеляційної скарги як неправильного застосування норм матеріального права, так і порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, встановлено не було.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі № 910/11084/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі № 910/11084/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі № 910/11084/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 у справі № 910/11084/18.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11084/18.

Повний текст постанови складено: 27.03.2019

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець