Постанова

від 25.06.2019 по справі 910/11084/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/11084/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - Білобловського С. В. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 (суддя Бойко Р. В.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 (головуючий - Калатай Н. Ф., судді: Зубець Л. П., Мартюк А. І.) у справі

за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

до Приватного підприємства "Раритет",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У серпні 2018 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (далі - Уповноважена особа) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Раритет" (далі - ПП "Раритет", Підприємство, цесіонарій) про застосування наслідків нікчемності договору відступлення права вимоги №3-2013 від 24.10.2013 (далі - договір відступлення №3-2013), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (ПАТ "Брокбізнесбанк", Банк, цедент) і ПП "Раритет", шляхом визнання в порядку реституції за позивачем права вимоги за: 1) кредитним договором №07Ф-143 від 22.08.2008, укладеним між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_2 , з урахуванням договору переведення боргу №07Ф-143-8 від 22.12.2008, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , Боржник), на підставі якого обов`язок з виконання зобов`язань за цим кредитним договором перейшов до ОСОБА_1; 2) кредитним договором №07Ф-149 від 22.08.2008, укладеним між Банком та ОСОБА_3 , з урахуванням договору переведення боргу №07Ф-149-8 від 22.12.2008, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на підставі якого обов`язок з виконання зобов`язань за цим кредитним договором перейшов до ОСОБА_1; 3) кредитним договором №07Ф-158 від 22.08.2008, укладеним між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_4 , з урахуванням договору переведення боргу №07Ф-158-8 від 22.12.2008, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , на підставі якого обов`язок з виконання зобов`язань за цим кредитним договором перейшов до ОСОБА_1; 4) кредитним договором №08Ф-188 від 06.10.2008, укладеним між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 ; 5) кредитним договором №08Ф-216 від 30.12.2008, укладеним між Банком та ОСОБА_1 (далі - Кредитні договори), з посиланням на статтю 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 37, 38, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній з 09.06.2013.

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що за договором відступлення №3-2013 Підприємство отримало можливість відстрочення оплати за відчужені Банком майнові права вимоги до фізичних осіб за Кредитними договорами до 17.01.2024 (понад 10 років), що очевидно є "пільгою" в розумінні господарських правовідносин, як наслідок, вказаний правочин відповідає критерію нікчемності, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній з 09.06.2013 ("договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку").

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2019, в задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 179, 190, 215, 216, 236, 625 ЦК України, статей 3, 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункту 1 частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній з 09.06.2013, та статей 73-75, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди спочатку встановили нікчемність договору відступлення №3-2013 як такого, що передбачає здійснення відчуження майна Банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, але в подальшому дійшли висновку про відмову в позові з огляду на те, що відповідачем за позовними вимогами про визнання за Банком в порядку реституції права вимоги за Кредитними договорами фактично є фізична особа (третя особа у справі), тому такі вимоги підлягають вирішенню саме у спорі позивача до такої фізичної особи за наслідками визначення відповідних обсягів спірних зобов`язань в порядку цивільного судочинства. При цьому апеляційним судом не прийнято до уваги посилання третьої особи на необхідність закриття провадження у справі, позаяк відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, проте ОСОБА_1 апеляційну скаргу подано не було, зважаючи на що суд апеляційної інстанції позбавлений права розглядати вимоги, які викладено третьою особою у письмових поясненнях по справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та провадження у справі закрити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статей 175, 231, 236, 269 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) місцевий суд відмовив у задоволенні клопотання третьої особи про закриття провадження у справі з мотивів відсутності факту тотожності підстав звернення з позовними вимогами у цій справі та справі №910/11136/16 (за участю тих же сторін), натомість апеляційний суд не надав свою оцінку вказаному клопотанню ОСОБА_1 на предмет його обґрунтованості; 2) зазначивши про нікчемність договору відступлення №3-2013 в силу пункту 1 частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій), хоча позивач і не посилався на цю норму та визначав підставою позову пункт 4 частини 2 статті 38 цього Закону (договір передбачає платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку), апеляційний суд дійшов протилежного висновку в порівнянні з висновком судів у рішеннях по справі №910/11136/16; 3) звертаючись до суду з даним позовом, позивач фактично намагається переглянути судові рішення по справі №910/11136/16 не у встановлений процесуальним законодавством спосіб.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Позивачем і відповідачем відзиви на касаційну скаргу не подавалися.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8. 22.08.2008 між Банком та: 1) ОСОБА_2 (позичальник-1) укладено кредитний договір №07Ф-143, за умовами якого позивач надав позичальнику-1 грошові кошти у розмірі 17000000 грн на строк з 22.08.2008 по 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% річних для споживчих цілей;

2) ОСОБА_3 (позичальник-2) укладено кредитний договір №07Ф-149, за умовами якого позивач надав позичальнику-2 грошові кошти у розмірі 18000000 грн на строк з 22.08.2008 по 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% річних для споживчих цілей;

3) ОСОБА_4 (позичальник-3) укладено кредитний договір №07Ф-158, за умовами якого позивач надав позичальнику 3 грошові кошти у розмірі 16800000 грн на строк з 22.08.2008 по 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% річних для споживчих цілей.

9. 06.10.2008 між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 як позичальником укладено кредитний договір №08Ф-188, за умовами якого Банк надав третій особі грошові кошти у розмірі 85557064,68 грн на строк з 06.10.2008 по 07.10.2019 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% річних для споживчих цілей.

10. 30.12.2008 між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 як позичальником укладено кредитний договір №08Ф-216, за умовами якого Банк надав третій особі грошові кошти у розмірі 125000000 грн на строк з 30.12.2008 по 28.12.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% річних для споживчих цілей.

11. 22.12.2008 між ОСОБА_1 як новим боржником та: 1) ОСОБА_2 (первісний боржник-1) укладено договір про переведення боргу №07Ф-143-8, умовами якого сторони погодили перевести борг первісного боржника-1 перед Банком за кредитним договором №07Ф-143 від 22.08.2008 на третю особу;

2) ОСОБА_3 (первісний боржник-2) укладено договір про переведення боргу №07Ф-149-8, умовами якого сторони погодили перевести борг первісного боржника-2 перед Банком за кредитним договором №07Ф-149 від 22.08.2008 на третю особу;

- ОСОБА_4 (первісний боржник-3) укладено договір про переведення боргу №07Ф-158-8, умовами якого сторони погодили перевести борг первісного боржника-3 перед Банком за кредитним договором №07Ф-158 від 22.08.2008 на третю особу.

12. Отже, станом на 22.12.2008 у третьої особи, як позичальника за Кредитними договорами, існувала кредитна заборгованість перед Банком у загальному розмірі 262357064,68 грн (17000000 + 18000000 + 16800000 + 85557064,68 + 125000000).

13. 24.10.2013 між ПАТ "Брокбізнесбанк" (цедент) та ПП "Раритет" (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги №3-2013, за умовами пункту 1.1 якого у випадку настання відкладальної обставини, визначеної пунктом 1.3 договору, в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, цедент передає, а цесіонарій приймає всі права вимоги за Кредитними договорами.

14. Згідно з пунктом 1.3 договору відступлення №3-2013 відкладальною обставиною за цим договором є несплата позичальником заборгованості за кредитом та/або нарахованими процентами за Кредитними договорами, визначеними у пункті 1.1 цього договору, до 16.01.2014 (включно).

15. Пунктами 2.1, 2.2 договору відступлення №3-2013 передбачено, що право вимоги за Кредитними договорами вважається переданим в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, визначеної в пункті 1.3 цього договору. Загальна вартість права вимоги за Кредитними договорами на момент відступлення кредитної заборгованості буде дорівнювати сумі заборгованості за Кредитними договорами, а саме заборгованості позичальника по поверненню основного боргу (кредиту) та нарахованих і не сплачених процентів за кредитом станом на 17.01.2014. У випадку, якщо позичальником з моменту укладення цього договору не буде проведено часткове погашення кредиту в будь-якій сумі або не будуть сплачені проценти у будь-якій сумі, загальна вартість права вимоги за Кредитними договорами станом на 17.01.2014 становитиме 403836486,63 грн.

16. У пунктах 3.1, 3.2 договору відступлення №3-2013 сторони погодили, що за відступлення права вимоги за Кредитними договорами відповідач сплачує позивачу грошову суму: у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за Кредитними договорами в день переходу права вимоги до відповідача до 16.00 години (до 16.00 години 17.01.2014) - 403633486,63 грн (підпункт 3.1.1); у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за Кредитними договорами після терміну, зазначеного в підпункті 3.1.1, - у розмірі 403836486,63 грн (підпункт 3.1.2). Грошову суму, визначену у п. 3.1 цього договору, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу у строк до 17.01.2024 шляхом безготівкового перерахування на рахунок позивача № НОМЕР_1 (валюта - 980), відкритий в АТ "Брокбізнесбанк", МФО 300249.

17. Отже, за умовами договору відступлення №3-2013 у випадку настання відкладальної обставини, якщо відповідач не перерахує позивачу до 16.00 години 17.01.2014 суму 403633486,63 грн в оплату за відступлене право вимоги, яке дорівнює 403836486,63 грн, то він зобов`язаний оплатити таке право через 10 років (до 17.01.2024) шляхом перерахування позивачу 403836486,63 грн, тобто ПП "Раритет" отримало можливість відстрочення оплати за вказані права до 17.01.2024 (понад 10 років).

18. Як вбачається з матеріалів справи, обумовлена договором відступлення №3-2013 відкладальна обставина настала, оскільки не було проведено ані часткового погашення кредиту в будь-якій сумі, ані сплати процентів у будь-якій сумі.

19. 20.01.2014 на виконання умов договору відступлення №3-2013 сторони підписали акт приймання-передачі оригіналів документів згідно договору відступлення, яким зафіксували передачу позивачем відповідачу оригіналів документів за Кредитними договорами та укладеними на їх виконання договорами застави і поруки.

20. 28.02.2014 на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 28.02.2014 №107 "Про віднесення ПАТ "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення №9, яким запроваджено тимчасову адміністрацію з 03.03.2014 по 02.06.2014 та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Брокбізнесбанк".

21. Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО №42 від 03.06.2014 продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ "Брокбізнесбанк" з 03.06.2014 до дня отримання Фондом рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк".

22. 11.06.2014 на підставі постанови Правління НБУ від 10.06.2014 №339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення №45 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" на період з 11.06.2014 до 10.06.2015 включно.

23. Рішеннями виконавчої дирекції ФГВФО від 21.05.2015 №103, від 02.06.2016 №896, від 07.06.2018 №1587 строки здійснення процедури ліквідації АТ "Брокбізнесбанк" продовжено по 10.06.2019 (включно).

24. Листом №12066 від 29.12.2014 Уповноважена особа звернулася до ПП "Раритет" з повідомленням про нікчемність договору відступлення №3-2013, укладеного між ПАТ "Брокбізнесбанк" та Підприємством, в якому зазначила про те, що цей договір відступлення був укладений на умовах, гірших за звичайні, оскільки майнові права Банку на грошові кошти відчужено за ціною, яка нижче за звичайні ціни, що діяли на дату укладення договору відступлення, і договірна ціна майнових прав позивача відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі майнові права, у зв`язку з чим вимагала протягом семи календарних днів повернути право вимоги за Кредитними договорами відповідно до договору відступлення.

Позиція Верховного Суду

25. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

26. Згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

27. Такі способи захисту, як встановлення нікчемності правочину або визнання недійсним нікчемного договору не є способами захисту прав та інтересів, установленими законом (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 по справі №916/3156/17).

28. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

29. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

30. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 ЦК України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку (наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 по справі №910/24198/16).

31. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в ній є застосування наслідків нікчемності договору відступлення №3-2013 від 24.10.2013, укладеного між ПАТ "Брокбізнесбанк" і ПП "Раритет", шляхом визнання в порядку реституції за Банком прав вимоги за п`ятьма кредитними договорами, зобов`язаною особою за якими є фізична особа - ОСОБА_1

32. Відповідно до частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 16.05.2013, чинній на час укладення договору відступлення №3-2013 від 24.10.2013) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: 1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; 2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; 3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; 4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; 5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; 6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

33. Суди попередніх інстанцій спочатку зазначили, що здійснюючи судовий контроль на предмет нікчемності правочинів за статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", належить перевіряти усі критерії, визначені законодавцем відповідно до даної норми та вказують, що позивач як на підставу віднесення договору відступлення №3-2013 до нікчемних в силу закону посилається на його невідповідність пунктам 1-4 частини 2 статті 38 цього Закону (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 по справі № 911/954/16).

34. Проте, в подальшому, пославшись на те, що в межах справи №910/11136/16 судами вже надавалася оцінка відповідності договору відступлення №3-2013 приписам пункту 2 частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 16.05.2013), так як при зверненні з позовом у вказаній справі позивач як на підставу нікчемності зазначеного договору посилався на надання відповідачу за наслідками його вчинення пільг і на те, що такий договір не був би укладений за звичайних ринкових умов, суди першої та апеляційної при вирішенні цього спору обмежилися дослідженням договору відступлення №3-2013 на предмет його відповідності критерію, зазначеному у пункті 1 частини 2 статті 38 цього Закону ("договори, за якими було або має бути здійснено відчуження майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій").

35. Водночас колегія суддів зауважує, що Банк, звертаючись з позовом в цій справі, посилається саме на пункт 4 частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції від 16.05.2013), відповідно до якого критерієм нікчемності визначено: договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку.

36. Колегія суддів зауважує на помилковому посиланні суду апеляційної інстанції в обґрунтування своїх висновків на правову позицію, сформовану Великою Палатою Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/14144/17, згідно з якою вимоги про визнання відсутнім у кредитора права вимагати від боржника сплати боргу за кредитними договорами, які погашено позивачем (поручителем), та про визнання права поручителя вимагати від боржника сплати ним грошових коштів за кредитними договорами, сплачених поручителем, хоча і не є вимогами про встановлення юридичних фактів, але не призводять до поновлення порушених прав позивача і не є ефективним способом захисту, оскільки предмети і підстави позовів у справах №910/14144/17 і №910/11084/18 та фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, не є аналогічними, так само як і спірні правовідносини у вказаних справах не є подібними.

37. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

38. Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

39. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

40. В порушення вимог статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судом апеляційної інстанції помилково залишено поза увагою та не відхилено доводи скаржника щодо необґрунтованої відмови місцевого суду в задоволенні клопотання третьої особи про закриття провадження у справі з мотивів відсутності факту тотожності підстав звернення з позовними вимогами у цій справі та справі №910/11136/16 (за участю тих же сторін). Натомість апеляційний суд взагалі ухилився від надання своєї оцінки вказаному клопотанню ОСОБА_1 на предмет його обґрунтованості виключно з причин неподання останнім апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

41. Колегія суддів зауважує, що зі змісту постанови Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 та постанови Вищого господарського суду України від 13.03.2017 у справі №910/11136/16 вбачається висновок судів про недоведеність відчуження Банком прав вимоги до боржника за ціною, яка є нижчою від звичайних цін на аналогічне майно, що відповідає критерію визначеному в пункті 1 частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якому і цій справі судами надавалася протилежна правова оцінка.

42. Крім того, встановивши факт нікчемності договору відступлення права вимоги №3-2013, але в подальшому відмовивши в позові виключно з тих підстав, що позовні вимоги підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства саме у спорі позивача до фізичної особи (третя особа у справі) за наслідками визначення відповідних обсягів спірних зобов`язань за Кредитними договорами, суд першої інстанції ухилився від судового захисту прав Банку, за захистом яких позивач звернувся до господарського суду.

43. Всупереч вимог статей 86, 236 ГПК України суд першої інстанції послався на відсутність визначення чітко сформованої суми заборгованості, право вимоги стягнення якої має позивач до третьої особи, оскільки у договорі відступлення права вимоги №3-2013 від 24.10.2013 сторони погодили, як загальну вартість права вимоги, що становить 403836486,63 грн, так і по кожному з п`яти кредитних договорів, права вимоги за якими передано за договором відступлення.

44. За таких обставин Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки та належним чином не відхилено доводи скаржника про те, що, зазначивши про нікчемність договору відступлення №3-2013 в силу пункту 1 частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (договори, за якими було або має бути здійснено відчуження майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій), хоча позивач і не посилався на цю норму та визначав підставою позову пункт 4 частини 2 статті 38 цього Закону (договір передбачає платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку), апеляційний суд дійшов протилежного висновку в порівнянні з висновком судів у рішеннях по справі №910/11136/16.

45. Отже, передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог, відтак висновок суду першої інстанції відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

47. За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог не відповідають приписам статей 74, 86, 236, 269 ГПК України.

48. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

49. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

50. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

51. Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, колегія суддів вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Щодо судових витрат

52. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 у справі №910/11084/18 скасувати.

Справу №910/11084/18 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков