Рішення

від 28.03.2019 по справі 910/944/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.03.2019Справа № 910/944/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ІНЖИНІРИНГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ РУНО"

про стягнення 82 891,55 грн.

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Я.І. Мухіна

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ІНЖИНІРИНГ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ РУНО" (відповідач) про стягнення заборгованості за Договором поставки № 13-02/18-1 від 13.02.2018 в розмірі 82 891,55 грн., з яких: 81 669,87 грн. основного боргу, 1 127,71 грн. 3% річних та 93,97 грн. пені.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач здійснив лише частковий розрахунок за товар, поставлений позивачем на підставі наведеного Договору згідно видаткової накладної № 1026 від 19.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ІНЖИНІРИНГ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.

14.02.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшов лист з додатками, яким позивач повідомив суд про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 01.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/944/19 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

В матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників справи про відкриття провадження у справі № 910/944/19.

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ІНЖИНІРИНГ") стверджує, що згідно умов Договору поставки №13-02/18-1 від 13.02.2018, укладеного між ним та відповідачем (Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ РУНО") (далі - Договір), Товариством з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ІНЖИНІРИНГ" було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 100 087,47 грн., що підтверджується видатковими накладними (№ 369 від 05.05.2018 на суму 417,60 грн., № 1026 від 19.10.2018 на суму 99 669,87 грн.), однак Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ РУНО" за поставлений 19.10.2018 згідно видаткової накладної № 1026 товар на суму 99 669,87 грн. сплатило частково, на загальну суму 18 417,60 грн., у зв'язку з чим у останнього вникла заборгованість перед позивачем в сумі 81 669,87 грн.

У зв'язку з тим, що станом на 22.01.2019, відповідач не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язанні за Договором поставки №13-02/18-1 від 13.02.2018 та враховуючи норми ст.ст. 193, 216, 217, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 251-153, 526, 530, 612, 625 Цивільного кодексу України та умови п. 6.3 Договору, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 81 669,87 грн. основного боргу, 93,97 грн. пені та 1127,71 грн. 3% річних.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до ч.ч. 1-3статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Спір у справі виник внаслідок того, що відповідач не виконав у повному обсязі зобов'язання по сплаті поставленого позивачем товару, а тому позивачем нараховано пеню та 3% річних.

13.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ІНЖИНІРИНГ" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ РУНО" (покупець, відповідач) укладено Договір поставки №13-02/18-1.

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця запасні частини (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар від постачальника та сплатити за нього встановлену Договором грошову суму.

Номенклатура, асортимент, кількість товару, розмір партій, ціна за одиницю товару, сумарна вартість партій визначаються у рахунках, видаткових накладних, податкових накладних (п.1.2. Договору).

Датою поставки є дата передачі товару покупцеві (перевізнику), зазначена у видатковій накладній та в транспортній накладній, якщо доставка товару здійснюється перевізником (п.1.3. Договору).

Згідно п. 3.3. Договору на кожну партію товару постачальник надає покупцеві такі документі: рахунок-фактуру; видаткову накладну.

Загальна вартість Договору з урахуванням ПДВ складається із сум вартостей окремих поставок, здійснених протягом дії Договору (п.4.1. Договору).

Згідно п. 4.2. Договору розрахунки між стонами здійснюються в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Термін поставки кожної партії продукції: протягом 14 робочих днів з моменту зарахування на рахунок постачальника передоплати в розмірі 100% вартості партії продукції, якщо інше не обумовлено в письмових додатках (п.4.3. Договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору, за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань з за Договором сторони несуть відповідальність, що передбачена чинним законодавством України та Договором. Сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання своїх зобов'язань за Договором.

За порушення строку оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0, 5 % від простроченої суми, за кожен день прострочення (п.6.3. Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2019 (п. 8.1. Договору).

По матеріалам справи судом встановлено , що відповідно до п. 1.1 Договору позивач здійснив на користь відповідача, обумовлені умовами Договору поставки товару, а саме:

1) 05.05.2018 позивач поставив відповідачу товар на суму 417,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № 396 від 05.05.2018 на суму 417,60 грн., підписаною обома сторонами та скріпленою їх печатками, без зауважень по кількості та якості.

Згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок, відповідач завчасно та в повному обсязі оплатив виставлений позивачем рахунок на оплату № 359 від 02.04.2018 з сумою до сплати 417,60 грн.

2) 19.10.2018 позивач поставив відповідачу товар на суму 99 669,87 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1026 від 19.10.2018 на суму 99 669,87 грн., підписаною обома сторонами та скріпленою їх печатками, та яка приймається судом у якості належного доказу по справі, що підтверджує факт поставки позивачем товару на загальну суму 99 669,87 грн. та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.

Відповідно до п. 4.3. Договору термін поставки кожної партії продукції здійснюється протягом 14 робочих днів з моменту зарахування на рахунок постачальника передоплати в розмірі 100% вартості партії продукції, якщо інше не обумовлено в письмових додатках.

Згідно п. 4.2. Договору розрахунки між стонами здійснюються в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

З наявних в матеріалах справи банківських виписок вбачається, що оплату за виставлений позивачем рахунок № 1374 від 09.10.2018 на суму 99 669,87 грн., позивач здійснив частково, на загальну суму 18 000, 00 грн. в декілька платежів: 19.10.2018 на суму 10 000,00 грн.; 25.10.2018 на суму 5 000,00 грн.; 01.11.2018 на суму 3 000,00 грн.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків від 08.11.2018, складений та підписаний уповноваженими особами позивача та відповідача за період з 01.01.2018 - 08.11.2018, відповідно до якого останні визначили, що заборгованість відповідача за Договором поставки №13-02/18-1 від 13.02.2018 складає 81 669, 87 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором складає 81 669, 87 грн. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Згідно п. 7.1. Договору усі спори, що виникають між сторонами, підлягають вирішенню шляхом переговорів. У разі недосягнення згоди, спір передається на розгляд господарського суду.

З огляду на те, що повного розрахунку за поставлену продукцію здійснено не було позивач звернувся до відповідача з Претензію від 21.12.2018 № 2112/1, відповідно до якої просив відповідача виконати зобов'язання за Договором у повному обсязі в термін до 27.12.2018, перерахувавши на рахунок позивача суму заборгованості у розмірі 81 669,87 грн.

Однак відповідач на претензію відповіді не надав, своїх зобов'язань за Договором не виконав.

Як встановлено судом, станом на час розгляду спору по суті матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем позивачу заборгованості в сумі 81 669,87 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 81 669, 87 грн. заборгованості за поставлений позивачем, але не оплачений відповідачем товар за Договором поставки №13-02/18-1 від 13.02.2018 є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на порушення відповідачем зобов'язання за Договором, позивач також заявив до стягнення з відповідача 93,97 грн. 3% річних за період з 28.12.2018 по 10.01.2019 на підставі ст. 625 ЦК України та 1 127, 71 грн. пені за період з 28.12.2018 по 10.01.2019 на підставі п. 6.3. Договору.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 6.3. Договору сторони узгодили, що за порушення строку оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0, 5 % від простроченої суми, за кожен день прострочення.

Отже, наведеним пунктом Договору сторони передбачили відповідальність відповідача у вигляді сплати пені за порушення останнім обв'язку по оплаті товару.

Дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір не містить чіткого визначення строку виконання відповідачем обов'язку по оплаті поставленого позивачем товару.

Оскільки Договором не встановлено строку здійснення покупцем оплати товару, позивач звернувся до відповідача в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України з Претензією від 21.12.2018 № 2112/1, відповідно до якої просив відповідача виконати зобов'язання за Договором у повному обсязі в термін до 27.12.2018 (далі - претензія).

Судом встановлено, що претензія одержана відповідачем 26.12.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням з відміткою по вручення.

Таким чином, враховуючи вставлений позивачем у претензії строк виконання зобов'язання за Договором до 27.12.2018 та приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар до 27.12.2018, а відповідно, оскільки відповідач не здійснив у повному обсязі таку оплату, з 28.12.2018 - відбулося прострочення спірного грошового зобов'язання.

Здійснивши перевірку доданого позивачем до позовної заяви розрахунку сум пені ( 1 127, 71 грн .) та 3% річних (93,97 грн.), суд встановив, що такий розрахунок є арифметично вірним та повністю відповідає умовам Договору та встановленим судом фактичним обставинам справи.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору свідчить про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами статей 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як визначено ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Пунктом 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Умовами п. 6.3. Договору сторони передбачили розмір пені, що не суперечить вищевказаним нормам Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Висновки суду.

Повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ІНЖИНІРИНГ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ РУНО" про стягнення заборгованості за Договором поставки № 13-02/18-1 від 13.02.2018 в розмірі 82 891,55 грн., з яких: 81 669,87 грн. основного боргу, 1 127,71 грн. 3% річних та 93,97 грн. пені. підлягають задоволенню повістю.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивач навів орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, зазначивши такі витрати: 1 921,00 грн. судового збору та 4 504,30 грн. інших витрат, пов'язаних з розглядом справи (витрати на відрядження представника позивача, зокрема, компенсація проїзду, поштові витрати). Разом з тим, позивач підтвердив понесені ним поштові витрати у сумі 102,40 грн. і саме таку суму просив стягнути з відповідача.

Відповідно ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведені приписи частини 1 статті 129 ГПК України та задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача в сумі 1921,00 грн.

Щодо підстав для покладення на відповідача інших витрат (а саме витрат на відрядження представника позивача та поштових витрат), суд зазначає таке.

Частиною 5 статті 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи ;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд звертає увагу, що фактично позивачем визначено загальну суму 4 504,30 грн. інших витрат, пов'язаних з розглядом справи - витрат на відрядження представника позивача, зокрема, компенсація проїзду, поштові витрати.

Судом встановлено, що матеріали справи містять докази здійснення позивачем витрат в сумі 102,40 грн. на пересилання поштової кореспонденції відповідачу та до Господарського суду міста Києва, які пов'язані з розглядом даної справи.

Враховуючи наведені приписи частин 4, 5 статті 129 ГПК України та задоволення позовних вимог, здійснені позивачем витрати на пересилання поштової кореспонденції в сумі 102,40 грн. покладаються на відповідача.

Щодо витрат на відрядження представника позивача, то розмір цих витрат позивачем фактично не визначений та не обґрунтований жодними належними, допустимими і достатніми доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 ГПК України, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для покладення таких витрат на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236-238, 241, 252, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повістю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХОЛДИНГ РУНО" (04116, м. Київ, вулиця Шулявська, будинок 7; ідентифікаційний код 32736177) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТУДІЯ ІНЖИНІРИНГ" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Краснозаводська, будинок 68, корпус 2; ідентифікаційний код 40239099) 81 669,87 грн. (вісімдесят одну тисячу шістсот шістдесят дев'ять грн. 87 коп.) основного боргу, 1 127,71 грн. (одну тисячу сто двадцять сім гривень 71 коп.) 3% річних, 93,97 грн. (дев'яносто три гривні 97 коп.) пені, 1 921,00 грн. (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну гривню 00 коп.) судового збору та 102,40 грн. (сто дві гривні 40 коп.) витрат, пов'язаних з розглядом справи.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 28.03.2019.

Суддя Гумега О.В.