Постанова

від 26.03.2019 по справі 2а-13025/11/1370

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/1892/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Попка Я.С., Сеника Р.П.

з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства Форкарс на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року, ухвалене суддею Мричко Н.І. у м. Львові о 14 год. 00 хв. у справі № 2а-13025/11/1370 за адміністративним позовом приватного підприємства Форкарс до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.06.2011 року № 0001652302/19885 та № 0001642302/19884,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до суду у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.06.2011 року № 0001652302/19885 та № 0001642302/19884

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем належно оформлено договірні правовідносини з контрагентами: ПП Будівельна фірма Віалекс , ТзОВ Екопласт-Львів , ПП Бізнесгруп та ПП Львівкомфортгруп - К і сплачено податкові зобов'язання. Зазначає, що висновки відповідача щодо нікчемності правочинів з вказаними контрагентами базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Наголошує, що формування валових витрат здійснено згідно з вимогами чинного законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року скасовано та постановлено нову постанову, якою адміністративний позов ПП Форкарс задоволено та скасовано податкові повідомлення - рішення від 09.06.2011 року № 0001652302/19885 і № 0001642302/19884.

Постановою Верховного Суду від 31 липня 2018 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом в постанові від 31 липня 2018 року зазначено, що суди попередніх інстанцій не перевірили обставини щодо участі посадових осіб контрагентів позивача у діяльності очолюваних ними юридичних осіб; за яких обставин і в якій спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його контрагентами; не допитано посадових осіб контрагентів позивача.

Судовими інстанціями не перевірено також факт реального руху активів по всьому ланцюгу учасників схеми; не з'ясовано, ким і коли вироблялись придбані позивачем товарно-матеріальні цінності та чи вироблялись взагалі.

Верховний Суд також звернув увагу, що будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив позивач, ПП Форкарс , який просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та зазначає, що висновки податкового органу про відсутність господарських операцій між позивачем та його контрагентами жодними доказами не підтверджуються, а ґрунтуються виключно на припущеннях. Відсутність у контрагента власних основних засобів та трудових ресурсів для постачання товарів не може бути доказом відсутності їх поставки. Дані актів перевірок контрагентів не можуть бути використані судом як доказова база для прийняття рішення стосовно фіктивності господарських операцій між ПП Будівельна фірма Віалекс , ТзОВ Екопласт Львів , ПП Львівкомфортгруп-К , ПП Бізнесгруп та позивачем, оскільки містять лише припущення та оціночні твердження податкових інспекторів.

Позиція відповідача зводиться до того, що під час проведення перевірки позивачем не надано належного документального підтвердження факту здійснення господарської операції з контрагентами та доказів про відрядження посадових осіб до Самари з відмітками приймаючої сторони. Також таких документів не було надано представниками позивача в судових засіданнях. Крім того, звертає увагу на те, що за результатами розслідування у кримінальній справі № 179-0467 встановлено, що від імені ПП Будівельна фірма Віалекс та ТзОВ Екопласт-Львів документально оформлялись неіснуючі операції купівлі - продажу товарно-матеріальних цінностей, послуг, робіт після чого дані документи передавались замовникам цих послуг - реально діючим підприємствам для їх відображення в бухгалтерському обліку з метою незаконного формування податкового кредиту і валових витрат.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено те, що позивач - ПП Форкарс зареєстроване Виконавчим комітетом Львівської міської ради 28.04.2009 року за № 14151020000022006. Позивач взятий на облік платника податків в ДПІ у Залізничному районі м. Львова (правонаступник - Залізнична об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області) 08.05.2009 року за № 1453.

На підставі направлення від 28.04.2011 року № 420 і № 421 та плану - графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведено планову виїзну перевірку ПП Форкарс з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.05.2009 року по 31.12.2010 року валютного законодавства та іншого законодавства за період з 08.05.2009 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 1160/23-2/36500884 від 23.05.2011 року в якому встановлено:

- порушення вимог пункту 1, пункту 2 статті 215, статті 203, статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.1. пункту 5.3, підпункту 5.4.8. пункту 5.4, підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , занижено податок на прибуток всього у сумі 164 559 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року в сумі 56 517 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 31 312 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 76 505 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 225 грн.;

- порушення пункту 1, пункту 2 статті 215, статті 203, статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435, підпункту 7.2.3 підпункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4, пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість занижено ПДВ всього на суму 178 597,75 грн., в тому числі за жовтень 2009 року - 19 521,50 грн.; за листопад 2009 року - 25 692,24 грн., за січень 2010 року - 2 903,0 грн., за лютий 2010 року - 3 473,33 грн.; за квітень 2010 року - 16 100,73 грн.; за травень 2010 року - 11 079,18 грн.; за червень 2010 року - 34 226,86 грн.; за липень 2010 року - 29 842,41 грн.; за серпень 2010 року - 35 758,50 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001642302/19884, яким відповідно до вимог п.1, п.2 ст.215, ст.203, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.1. п.5.3, 5.4.8. п.5.4, пп.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток вартість в сумі 205 698,75 грн., у тому числі основний платіж 164 559 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 41 139,75 грн.;

- № 0001652302/19885, яким відповідно до вимог п 1, п.2 ст. 215, ст. 203 , ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, пп.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 223 247,19 грн. у тому числі основний платіж 178 597,75 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 44 649,44 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що перевірками за контрагентами встановлено проведення операцій, що спрямовані на отримання (надання) податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту. Платник податку мав лише намір одержати податкову вигоду, виключно, чи переважно, за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак, судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірки податкового органу, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в актах перевірок податкового органу висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: ...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Отже, вважати укладені між позивачем та його контрагентами правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Згідно з п. 1.3. ст. 1 Закону України Про податок на додану вартість від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 168/97-ВР), платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7. ст. 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

А згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання платником податків товарів та послуг у його контрагентів з метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 01.12.2015 року № 21-3788а15 звернув увагу, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Аналізуючи правовідносини позивача з ПП Будівельна фірма Віалекс суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Між ПП Форкарс та ПП Будівельна фірма Віалекс 09.10.2009 року укладено договір поставки товарів в усній формі. Відповідно до умов даного договору позивачем придбано у контрагента товар на суму 271 282,43 грн. В якості доказу факту відвантаження товару позивач долучив до матеріалів справи копію накладної № 0169 від 01.11.2009 року, де сума ПДВ складає 45 213,75 грн.

На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій позивач подав суду податкові накладні: № 0281 від 30.10.2009 року, № 0280 від 28.10.2009 року, № 0279 від 09.10.2009 року та № 0464 від 01.11.2009 року. Факт оплати підтверджується банківськими виписками за 25.12.2009 року, 22.12.2009 року, 16.12.2009 року, 03.12.2009 року, 13.11.2009 року, 03.11.2009 року, 30.10.2009 року, 28.10.2009 року, 09.10.2009 року.

В той же час в процесі судового розгляду цієї справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, позивач не надав жодних документів, яким чином придбаний ним товар йому був поставлений.

Відповідно до відомостей акта перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 181/23-2/35528851 від 24.12.2010 року Про результати позапланової виїзної перевірки ПП Будівельна фірма Віалекс з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 04.11.2010 року , у ПП Будівельна фірма Віалекс відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні спеціалісти, які б проводили роботи відповідно до статутної і ліцензійної діяльності підприємства, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даним підприємством та підприємствами - постачальниками і підприємствами - покупцями товарів (робіт, послуг) ПП Будівельна фірма Віалекс .

Відповідач зазначає, що відповідно до результатів розслідування по кримінальній справі № 179-0467, від імені ПП Будівельна фірма Віалекс документально оформлялися неіснуючі операції купівлі - продажу товарно-матеріальних цінностей, послуг, робіт, після чого дані документи передавались замовникам цих послуг - реально діючим підприємством для їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку з метою незаконного формування податкового кредиту і валових витрат, заниження своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, а також здійснення операцій щодо незаконного переказу безготівкових коштів, перерахованих з рахунків цих підприємств на рахунки фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності для знаття готівкою.

Підтвердженням цих тверджень є постанова Сихівського районного суду м. Львова, який розглянув кримінальну справу № 1-104/11 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205 Кримінального Кодексу України, вчиненого посадовою особою ПП Будівельна фірма Віалекс ОСОБА_1 та якою вказану особу звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статей 1, 6 Закону України Про амністію у 2011 році за злочин, передбачений частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України із закриттям кримінальної справи у вказаній частині.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав свідчить про доведеність вини вказаної особи в фіктивному підприємництві.

В той же час, позивач, заперечуючи твердження відповідача про відсутність у ПП Будівельна фірма Віалекс виробничих потужностей, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціалістів, які б проводили роботи відповідно до статутної і ліцензійної діяльності підприємства, не надав суду доказів протилежного, хоча в позивача з його сторони згідно норм КАС України є обов'язок наводити обґрунтування доводів позовної заяви.

Виходячи з наведено, у суду апеляційної інстанції є підстави вважати, що господарські операції між ПП Форкарс та ПП Будівельна фірма Віалекс фактично не відбулись за обставин наведених вище, а статус фіктивного, нелегального підприємства, як зазначив Верховний Суд України в постанові від 01.12.2015 року № 21-3788а15 несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Таким чином, у позивача відсутні підстави для віднесення сум сплачених за придбання товару у ПП Будівельна фірма Віалекс до податкового кредиту та валових витрат.

Аналізуючи правовідносини позивача з ТзОВ Екопласт Львів суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

До видів діяльності вказаного підприємства належить: будівництво будівель, оптова торгівля будівельними матеріалами, дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки, діяльність у сфері інжинірингу, діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Між позивачем та ТзОВ Екопласт Львів було укладено договір поставки № 0405/01 від 04.05.2010 року, предметом якого було постачання приладдя та обладнання.

На підтвердження віднесення позивачем до складу податкового кредиту вартості товарів придбаних у ТзОВ Екопласт Львів на загальну суму 85239,61 грн., ТзОВ Екопласт Львів виписав позивачу наступні податкові накладні № 1774 від 15.08.2010 року, № 1773 від 01.08.2010 року, № 264 від 05.05.2010 року, № 0739 від 03.06.2010 року, № 2077 від 22.07.2010 року, № 2078 від 02.07.2010 року та видаткові накладні № 1930 від 15.08.2010 року, № 1929 від 01.08.2010 року, № 2258 від 22.07.2010 року, № 2249 від 02.07.2010 року, № 0730 від 03.06.2010 року, № 0205 від 05.05.2010 року. Оплата за товар підтверджується банківськими виписками за 09.06.2010 року, 08.06.2010 року, 07.06.2010 року, 31.08.2010 року, 30.08.2010 року, 22.07.2010 року, 09.07.2010 року, 06.07.2010 року, 31.05.2010 року, 23.07.2010 року, 04.08.2010 року.

В той же час в процесі судового розгляду цієї справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, позивач не надав жодних документів, яким чином придбаний ним товар йому був поставлений.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № НОМЕР_1 від 28.10.2018 керівником ТзОВ Екопласт-Львів зазначено ОСОБА_2 ОСОБА_3.

Водночас, в матеріалах справи міститься договір поставки з вказаним контрагентом підписаний ОСОБА_4 як директором, хоча відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, директором товариства в цей період був ОСОБА_2 ОСОБА_3.

В акті ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 3315/23-2/33196220 від 30.12.2010 року Про результати позапланової невиїзної перевірки ТзОВ Екопласт-Львів з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 04.11.2010 року встановлено, що в ході розслідування кримінальної справи №179-0467 ВРКС слідчим відділом податкової міліції ДПА у Львівській області встановлено та повідомлено ДПІ у Залізничному районі м. Львова про те, що керівник підприємства громадянин ОСОБА_2 ОСОБА_3, у період з 01.01.2010 року по 13.10.2010 року на території України не перебував. Для перевірки не надано накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, довіреності, картки складського обліку, накази на прийняття та звільнення працівників, договори цивільно-правових відносин, оренди складських приміщень та транспорту, тобто жодних документів, що вказують про фактичне здійснення господарських операцій.

Податковим органом встановлено відсутність фактичного отримання, здійснення робіт, послуг та відвантаження товарів ТзОВ Екопласт-Львів , а позивач заперечуючи ці обставини жодних доказів протилежного не надав.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що у позивача відсутні підстави для віднесення сум сплачених за придбання товару у ТзОВ Екопласт Львів до податкового кредиту та валових витрат.

Аналізуючи правовідносини позивача з ПП Львівкомфортгруп-К суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

До видів діяльності вказаного підприємства належить: змішане сільське господарство, будівництво будівель, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля будівельними матеріалами, організація перевезення вантажів, дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки, діяльність у сфері інжинірингу, розбирання та знесення будівель, земельні роботи, інші види оптової торгівлі, надання інших видів комерційних послуг.

Між ПП Форкарс та ПП Львівкомфортгруп-К укладено договір поставки товару № 002312 від 01.12.2009 року, згідно з яким позивач придбавав у вказаного підприємства прилади та обладнання на суму 22 477,06 грн.

На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій з ПП Львівкомфортгруп-К позивач надав податкові накладні № 1681 від 08.04.2010 року, № 1680 від 05.04.2010 року, № 671 від 01.02.2010 року, № 118 від 04.01.2009 року, № 804 від 23.12.2009 року, № 803 від 01.12.2009 року та видаткові накладні № 2234 від 08.04.2010 року, № 2233 від 05.05.2010 року, № 1324 від 01.02.2010 року, № 0856 від 04.01.2010 року, № 0706 від 23.12.2009 року, № 0705 від 01.12.2009 року. Оплата за придбаний товар підтверджується банківськими виписками за 04.06.2010 року, 03.06.2010 року, 11.05.2010 року, 21.04.2010 року, 20.04.2010 року, 01.04.2010 року, 31.03.2010 року, 30.03.2010 року, 24.02.2010 року, 28.12.2009 року.

В той же час в процесі судового розгляду цієї справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, позивач не надав жодних документів, яким чином придбаний ним товар йому був поставлений.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № НОМЕР_2 від 28.10.2018 року керівником ПП Львівкомфортгруп-К зазначено ОСОБА_5 ОСОБА_6.

Водночас, в матеріалах справи міститься договір поставки з вказаним контрагентом підписаний ОСОБА_4 як директором, хоча відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, директором товариства в цей період був ОСОБА_5 ОСОБА_6.

Відповідно до інформації зазначеної в акті ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 16.02.2011 року № 115/23-209/35383018 Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП Львівкомфортгруп-К з питань правильності формування сум податкового зобов'язання та суми податкового кредиту за період з 10.09.2007 року по 30.09.2010 року ПП Львівкомфортгруп-К фактично не здійснювало господарської діяльності, немало у власності та користуванні офісних та складських приміщень та не користувалось земельними ділянками та автотранспортними засобами. Місцезнаходження посадових осіб підприємства невідоме. Встановлено відсутність поставок ПП Львівкомфортгруп-К будь-якими іншими контрагентами.

Податковим органом встановлено відсутність фактичного отримання, здійснення робіт, послуг та відвантаження товарів ПП Львівкомфортгруп-К , а позивач заперечуючи ці обставини жодних доказів протилежного не надав.

Враховуючи те, що в ПП Львівкомфортгруп-К не було матеріальної бази для виробництва поставленого товару, договір поставки від імені підприємства підписано не його директором, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність фактичного отримання, здійснення робіт, послуг та відвантаження товарів ПП Львівкомфортгруп-К позивачу.

Аналізуючи правовідносини позивача з ПП Бізнесгруп суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Правовідносини щодо поставки товару від ПП Бізнесгруп до ПП Форкарс виникли та регулювалися умовами договору укладеного в усній формі. За результатами здійснення господарської операцій на виконання цього договору позивачем включено до податкового кредиту ПДВ на загальну суму 25 667,34 грн.

На підтвердження здійснення вказаних правовідносин позивач долучив податкові накладні № НОМЕР_3 від 02.06.2010 року, № 19000008 від 10.06.2010 року, № 19000009 від 16.06.2010 року, № 190000011 від 30.06.2010 року, № 190000010 від 22.06.2010 року, № НОМЕР_4 від 02.07.2010 року та видаткові накладні № РН - 7-02018 від 02.07.2010 року, № 6-02021 від 02.06.2010 року. Оплата за поставлений товар підтверджується банківськими виписками за 16 липня 2010 року, 10 червня 2010 року, 16 червня 2010 року, 22 червня 2010 року, 30 червня 2010 року, 17 серпня 2010 року.

В той же час в процесі судового розгляду цієї справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, позивач не надав жодних документів, яким чином придбаний ним товар йому був поставлений.

В акті перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова від 21.09.2010 року № 4326/23-4/36828601 Про результати невиїзної документальної перевірки ПП Бізнесгруп з питань правомірності нарахування податку на додану вартість , що господарські операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

В заперечення наведених в акті перевірки обставин позивач не надав жодних доказів, крім податкових накладних, видаткових накладних та виписок з банку по рахунку, які можуть бути складені сторонами без особливої складності та є такими, що не можуть однозначно стверджувати про реальність господарської операції, так як поставка на умовах договору є більш складнішою операцією, яка крім складення цих документів передбачає складення і документів транспортування товарів чи їх відправку через посередника.

Враховуючи відсутність у ПП Бізнесгруп належних умов та необхідних засобів для ведення господарської діяльності, апеляційний суд вважає, що господарська операція з поставки товару між позивачем та ПП Бізнесгруп фактично не відбулася.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.,п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей та іншої документації, що підтверджує транспортування та зберігання товару є однією з підстав, яка ставить під сумнів здійснення господарських операцій. Оскільки у цій справі позивачем не надано товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей та іншої документації, що підтверджує транспортування та зберігання товару, то ця обставина у сукупності з іншими вищенаведеними свідчить про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з ПП Будівельна фірма Віалекс , ТзОВ Екопласт Львів , ПП Львівкомфортгруп-К та ПП Бізнесгруп .

Згідно з підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. статті 2 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1. статті 5 цього ж Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В підпункті 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 вказаного Закону зазначено, що до складу валових витрат включаються, суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Проведеною перевіркою встановлено, що ПП Форкарс у 2 кварталі 2010 року віднесено до складу валових витрат оплату підприємству Українська холдингова компанія за квитки Львів-Москва-Самара, Самара-Москва-Львів згідно з накладною № 11 від 26.04.2010 року в сумі 5069 грн.

Відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

В той же час, зазначена норма містить імперативне застереження про те, що будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

При проведені перевірки, податковим органом керівнику підприємства надано лист № 15904/10/23-2 від 06.05.2011 року про необхідність представлення всіх бухгалтерських та інших документів, що підтверджують дані податкових декларацій та розрахунків по податках та інших платежах до бюджету.

ПП Форкарс не надало авансового звіту, посвідчень про відрядження посадових осіб до Самари з відмітками приймаючої сторони, а також будь-яких підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

В ході розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу ПП Форкарс № 12 від 10.05.2010 року менеджер - аналітик ОСОБА_7 відряджався до м. Жигульовська (Самарівська область, Росія) на НПФ Мета з 11.05.2010 року по 15.05.2010 року з метою візиту на Міжрегіональну конференцію Техніка і технології забезпечення безпеки дорожнього руху .

На підтвердження цього, позивач долучив до матеріалів справи копії посвідчення про відрядження на ім'я ОСОБА_7 та копії відмітки про вибуття у відрядження, прибуття в пункти призначень, вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи.

Суд першої інстанції вірно встановив, що у відмітці про прибуття/вибуття відсутні дати прибуття/вибуття. У вказаній відмітці наявні лише підписи осіб, однак не зазначено їх прізвищ та ініціалів, що унеможливлює ідентифікацію вказаних осіб. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували участь особи у конференції.

На думку суду апеляційного суду, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що надані докази не можуть вважатися належними та допустимими для підтвердження зв'язку відрядження з основною діяльністю платника податку.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зробив висновок про відсутність реального здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами, а також про не доведеність позивачем можливості віднесення витрат на відрядження працівника до валових витрат підприємства.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства Форкарс залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року в справі № 2а-13025/11/1370 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_8 судді ОСОБА_9 ОСОБА_10 Повний текст виготовлено 29.03.2019 року