Постанова

від 25.03.2019 по справі 463/585/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/585/18 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.

Провадження № 22-ц/811/3018/18 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року м.Львів

Справа № 463/585/18

Провадження № 22ц/811/3018/18

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приколоти Т.І.,

суддів Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Личаківського районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 9 листопада 2018 року (суддя Жовнір Г.Б.)

у справі

за позовом ОСОБА_2 до Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський обласний медичний інформаційно-аналітичний центр , Кабінету Міністрів України про визнання незаконним розпорядження про покриття майнової та моральної шкоди за невиконання колективного договору, невиплату зарплати, премії, одноразової допомоги на оздоровлення,-

встановив:

2 лютого 2002 року позивач звернулася з позовом про визнання незаконним розпорядження про покриття майнової та моральної шкоди за невиконання колективного договору, невиплату зарплати, премії, одноразової допомоги на оздоровлення. В обґрунтування позову посилається на те, що працюючи на посаді лікаря статистика КЗ ЛОР ЛОМІАЦ , починаючи з 20 квітня 2007 року має право на отримання щорічної разової матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року №524, у розмірі посадового окладу під час надання щорічної основної відпустки. Відповідно до п.7 Положення про Подяку Департаменту охорони здоров'я ЛОДА передбачено її право на отримання грошової премії у розмірі одного посадового окладу в розмірі 1 678 грн. в тому числі і до ювілею 8 лютого 2015 року згідно колективного договору у розмірі 1678 грн. Проте такі виплати їй не проведені. Зазначає, що відповідач умисно не здійснив преміювання в розмірі 10 176 грн. Їй спричинено збитки, оскільки через порушення її прав було витрачено на лікування 5 251,25 грн. Відповідач незаконно видав розпорядження про внесення в табель протиправних змін, і їй поставили умисно 2 прогули з метою невиплати премії за грудень 2017 року у сумі 3 392 грн. Зазначає, що їй не виплачено кошти у розмірі 10 176 грн. до Дня медпрацівника 2017 року, що вона не доотримувала щомісячно премії в розмірі 100% незважаючи на те, що виконувала великий об'єм роботи за відсутніх працівників. Стверджує, що відповідно до положення КЗпП України, у зв'язку із затримкою виплат зазначених сум, які є частиною заробітної плати, такі підлягають обов'язковій компенсації та індексації у встановленому законом порядку. Також просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити інфляційні втрати та три відсотки річних за порушення термінів виплати зарплати та премії на оздоровлення, а також до ювілею. Стверджує, що її тарифний розряд становить 1600 грн. і відповідно одержує заробітну плату 3 392,0 грн. Зазначає, що отримувала менше ніж гарантовано державою, внаслідок чого у неї буде пенсія приблизно 2 500 грн. Просить зобов'язати відповідача поновити її права і законні інтереси на пенсію за віком з 55 років і виплатити невиплачену пенсію за три роки з компенсацією і індексацією та 3% річних. Вважає, що своїми діями відповідачі завдали їй моральної шкоди, яка полягає у тому, що вона змушена була нервувати при захисті прав та законних інтересів, погіршився стан її здоров'я, внаслідок чого вона перебувала на лікарняному.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 9 листопада 2018 року відмовлено в задоволенні позову.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує її законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права.Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її вимог, посилаючись на доводи позовної заяви.Вказує, що їй здійснено неправильне нарахування, а також невиплата зарплати, премії, просить повернути борги, у зв'язку із порушені її законні права. Вважає дії відповідача неправомірними.

26 лютого 2019 року відповідачем Кабінетом Міністрів України подано відзив на апеляційну скаргу. Відповідач посилається на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Зазначає, що зміни, які вносились в пенсійне законодавство, зокрема щодо зміни пенсійного віку, прийняті Законом України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи , який прийнятий Верховною Радою України 8 липня 2011 року, набрав чинності з 1 жовтня 2011 року. Даним законом встановлений єдиний для чоловіків і жінок вік виходу на пенсію. Відповідно до ст.26 чинного Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Умовою призначення пенсії особі є досягнення нею необхідного віку, встановленого законодавством, та наявності страхового стажу. Вказує, що оскільки позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, то відповідно до чинного законодавства право виходу на пенсію в неї виникло після досягнення 58 років і 6 місяців. Та за умови наявності страхового стажу( не менше 25 років) право на отримання пенсії позивач може реалізувати, звернувшись до територіального органу Пенсійного фонду України, так як на даний час ОСОБА_5 досягла пенсійного віку передбаченого законодавством. Вважає, що Кабінетом Міністрів України ніяким чином не порушено право позивача на отримання пенсії за попередні три роки, так як таке в неї виникло лише 8 серпня 2018 року - після досягнення пенсійного віку згідно чинного законодавства, а Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо нарахування пенсії. Просить відхилити апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

Встановлено, що позивач просила визнати неправомірними дії відповідачів, оскільки вважає, що здійснено неправильне нарахування а також невиплата зарплати, премії, просить повернути борги, у зв'язку із порушеням її законних прав.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Позивачем не надано доказів того, що відповідач КЗ ЛОР Львівський обласний центр громадського здоров'я здійснював нарахування заробітної плати не в повному об'ємі, не виплачував премій відповідно до законодавства чи будь-ким іншим чином порушував її права та законні інтереси.

Відповідно до ст. 44 Закону України Про загальнообов'язкове пенсійне страхування заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно із ст. 33 цього Закону спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються органами Пенсійного фонду та в судовому порядку.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем щодо правовідносин про виплату пенсії за три роки.

Відповідно до ч.3 ст. 97 КЗпП України конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюється власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач мотивує завдання їй моральної шкоди тим, що вона, як голова профкому КЗ ЛОР ЛОМІАЦ , змушена була нервувати при захисті прав та законних інтересів голови та членів профспілки ЛОМІАЦ, внаслідок чого її стан здоров'я погіршився. Однак, заподіяння моральної шкоди, не знайшло свого підтвердження, оскільки не надано доказів. Констатація факту про нанесення моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведення факту її заподіяння та наявного причинно-наслідкового зв'язку між діями роботодавця та наслідками, якщо такі наступили.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Встановлено, що відповідно до листа старшого слідчого відділу Личаківського ВП НУ НП у Львівській області В.І. Дідуха позива повідомлено, що у кримінальному провадженні №42018141040000007 від 11 січня 2018 року триває досудове розслідування.

На підставі встановленого суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову за його безпідставністю.

Докази порушення прав позивача в матеріалах справи відсутні. Зокрема, не доведено, що роботодавець приймав рішення з питань оплати праці позивача, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 9 листопада 2018 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 29 березня 2019 року.

Головуючий

Судді