Постанова

від 04.02.2010 по справі 13/92

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 04.02.2010                                                                                           № 13/92

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Моторного О.А.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Терешко О.В.,

 від відповідача - ОСОБА_2,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

 на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2009

 у справі № 13/92 (суддя  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

 до                                                   Суб'єкта підприємницької діяльності – ОСОБА_3

 про                                                   стягнення заборгованості штрафних санкцій - 59096,89 грн., розірвання договору та вилучення предмету лізингу

 Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 03.12.2009, 22.12.2009 та 26.01.2010 оголошувалась перерва.

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю ”ВіЕйБі Лізинг” (позивач) звернулося до Господарського суду з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності – ОСОБА_3 (відповідач) про стягнення 29 505,05 грн. – основного боргу, пені у сумі 2 328,93 грн., 291,14 грн. – трьох процентів річних, 2 196,77 грн. - інфляційних витрат та штрафу у сумі 24 775,00 грн., а також розірвання договору фінансового лізингу № ФЛ-20060928/38 від 28.09.2006 та вилучення у відповідача предмету лізингу, а саме: торгові автомати Bianchi, модель BVM951, в кількості 25 одиниць за залишковою вартістю 15 913,05 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2009 у позові відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю ”ВіЕйБі Лізинг” звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача суму основного боргу – 29505, 05 грн.; пеню – 2328, 93 грн.; 3% річних – 291, 14 грн.; збитки, понесені в зв’язку із знеціненням грошових коштів – 2196, 77 грн.; штраф – 18581, 25 грн., що всього складає 52903, 14 грн. Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду 22.12.2009 було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти доводів апеляційної скарги заперечував, а саме щодо стягнення курсової різниці, штрафу за неподання звітності та розміру штрафних санкцій.

В судових засіданнях 26.01.2010 та 04.02.2010 представником позивача надавалися уточнення та пояснення до апеляційної скарги, в яких він звертається з вимогою про розірвання договору фінансового лізингу від 28.09.2009 № ФЛ-20060928/38 та вилучення предмету лізингу,

Апеляційний господарський суд у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.

28.09.2006 між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № ФЛ-20060928/38 (договір), за умовами якого лізингодавець зобов’язався передати лізингоодержувачу в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікації до договору, для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності відповідача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів (п. 1.1 договору).

Правовідносини, що виникли між сторонами є фінансовим лізингом.

З протоколу загальних зборів учасників від 22.09.06 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю “ТІБІАЙ ЛІЗИНГ” змінило свою назву на Товариство з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг”.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.12.97 № 723/97 “Про фінансовий лізинг” (далі-Закон) фінансовий лізинг –це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Матеріалами справи підтверджується, а саме підписаним і завіреним печатками обох сторін актом від 22.12.06 приймання-передачі майна в користування за договором фінансового лізингу № ФЛ-20060928/38 від 28.09.2006, що відповідно до умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у користування торгові автомати Bianchi, модель BVM951, в кількості 25 одиниць початковою вартістю 619375,00 грн. в т.ч. ПДВ.

На підставі частини 2 ст. 11 Закону лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

В п. 3.1 договору зазначено, що відповідач виплачує позивачу лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів згідно додатку №1 до договору. Лізингові платежі включають платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна та винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1-3.4.5 договору.

Пунктами 3.2 та 3.3 договору сторони погодили загальну вартість майна на суму – 619 375,00 грн. та загальну суму винагороди – 95 792,44 грн. з урахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 відсотків.

Доводи скарги аргументовані тим, що відповідач зобов'язання по договору щодо сплати лізингових платежів виконував не в повному обсязі. Так, позивач посилається на виставлені ним рахунки-фактури №СФ-008947 від 19.12.08, №СФ-9000294 від 19.01.09 та №СФ-902702 від 06.03.09, в яких станом  на 22.05.2009 основна прострочена заборгованість відповідача становила 29 505, 05 грн.

Крім того, позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що відповідачем має бути сплачена сума курсової різниці у розмірі 13 592, 00 грн.

Відповідно до п. 3.4.1 договору лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США.

Також, в п. 3.4.1 договору зазначено, що лізингодавець повинен письмово повідомити лізингоодержувача про нараховану до сплати курсову різницю протягом  трьох робочих днів з моменту фактичного проведення банківською установою продажу коштів у іноземній валюті та отримання  довідки банківської установи.

Проте, як вбачається з відзиву та пояснень представника відповідача в судовому засіданні, позивач жодного разу не проінформував їх про курсову різницю.

Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Представник позивача не зміг надати суду підтверджувальні документи, які б свідчили про направлення  таких повідомлень відповідачу.

Крім того, відповідно до рахунків –фактури №СФ-008947 від 19.12.08, №СФ-9000294 від 19.01.09 та №СФ-902702 від 06.03.09, вони дійсні до сплати в день виставлення, проте доказів їх направлення відповідачу позивачем також не надано.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що на момент подання позову до суду заборгованість відповідача перед позивачем становила 15 913,05 грн. Проте, під час розгляду справи вказану заборгованість відповідач повністю сплатив. Це підтверджується платіжним документом – квитанцією №ПН2265 від 16.09.2009 і не заперечувалось представником позивача.

Між тим, з позовної заяви не вбачається вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 15 913,05 грн.

Отже, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача суми курсової різниці у розмірі 13 592, 00 грн. та нарахованих на дану суму штрафних санкцій, оскільки відсутній обґрунтований розрахунок такого нарахування.

Частиною 2 ст. 632 ЦК України передбачено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Порядок зміни ціни відбувається шляхом укладення сторонами додаткової угоди за договором.

Відповідно п. 3.11 договору у разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до договору, а також підписують на вимогу лізингодавця акт коригування вартості майна.

В пп.15.1, 15.2 договору зазначено, що договір може бути змінений за взаємною згодою сторін шляхом доповнення його умов оформленням письмових документів підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками сторін.

Матеріали справи свідчать, що додаткову угоду до договору щодо розміру лізингових платежів сторони не укладали. Договором визначена вартість майна і послуг у твердій ціні, отже, заборгованість відповідача повинна вираховуватись, виходячи з графіку сплати лізингових платежів згідно додатку №1 до договору.

Як свідчить графік сплати лізингових платежів, відповідач повинен був здійснювати оплату за користування майном 19 числа кожного місяця.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Беручи до уваги те, що відповідач в розрахунках суми позовної заяви за договором фінансового лізингу від 28.09.2009 № ФЛ-20060928/38 зазначає останню дату нарахування штрафних санкцій саме 13.03.2009, а клопотання про нарахування штрафних санкцій на дату фактичної сплати заборгованості відповідач не заявляв, то відповідно до ст. 83 ГПК України колегія суддів вважає, що стягненню підлягають лише штрафні санкції, нараховані на суму основного боргу у розмірі 15 913, 05 грн., яка виникла по несплаті платежів, передбачених графіком сплати лізингових платежів в період з 20.12.2008 по 13.03.2009.

Частиною першою ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору…

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом.

Оскільки, відповідач порушив умови договору по сплаті платежів в термін, передбачений графіком, то є підстави для застосування встановленої законодавством та договором відповідальності.

В ст. 230 ГК України зазначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 11.2.1 договору визначено, що за порушення обов’язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених п.3.1 договору та графіком сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору), та інших платежів, передбачених договором  відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожний день прострочки та відшкодувати всі збитки, завдані цим позивачу, понад вказану пеню.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань” встановлено, що розмір пені обчисляється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Отже, перевіряючи правильність нарахування пені, яка підлягає стягненню з відповідача за прострочення виконання зобов’язання в період з 20.12.2008 по 13.03.2009, за перерахунком суду ця сума становить 849,23 грн.   

Згідно п. 8.2.1 договору боржник зобов’язаний щоквартально письмово інформувати кредитора про стан та місце знаходження майна шляхом направлення кредитору звіту у формі, встановленій сторонами (додаток № 3 до договору).

Пунктом 11.2.3 передбачено, що за неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно п. 8.2.1 договору, лізингоодержувач має сплатити лізингодавцю – штраф у розмірі 1 % загальної вартості майна на момент укладання договору за кожен випадок такого порушення.

Оскільки, відповідачем не було надано доказів про надсилання позивачу інформації про стан та місцезнаходження майна за ІІІ та ІV квартали, то штаф, який повинен сплатити відповідач за неподання звітності відповідно за ІІІ та ІV квартали (що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні) становить 12 387, 50 грн. (619 375, 00 грн.х 2 % = 12 387, 50 грн.).

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3% річних, враховуючи вище зазначений період та умови нарахування основної суми боргу, що підлягає задоволенню, становить 107, 42 грн.

Крім того, як зазначалося вище, відповідно до вимог чинного законодавства. боржник зобов’язаний сплатити кредиторові суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до листа  Верховного Суду України  № 62-97р. від 03.04.1997 року „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”  при застосування індексу інфляції необхідно враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Беручи до уваги дану методику нарахування інфляційних втрат, строки внесення лізингових платежів передбачених графіком сплати та строки сплати відповідачем фактично коштів за договором фінансового лізингу, інфляційні втрати нараховуються лише за січень-лютий 2009 року і становлять 707,10 грн.  

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.  Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п.1 ст.628 ЦК України).

Крім того, відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до частини другої ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.  

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що доказів стосовно істотного порушення відповідачем умов договору, які могли б бути підставою для його розірвання, позивачем не було надано ні суду 1-ої інстанції, ні апеляційному господарському суду.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ”ВіЕйБі Лізинг” підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 01.10.2009 року у справі № 13/92 – зміні.

Судові витрати по справі, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Відповідно до викладеного, керуючись  ст. 101, п. 2 ст. 103, п. 1, 3 ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”ВіЕйБі Лізинг” задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2009 року у справі № 13/92 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути  з Суб'єкта підприємницької діяльності – ОСОБА_3 (04210, АДРЕСА_1, номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в ЗАО „ПроКредитБанк”, МФО 320984), а у разі відсутності грошових коштів – з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дягтярівська, буд. 21-г, код 33880354  п/р 26005300115839 в ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк”, МФО 321637) пеню в розмірі 849,23 грн., штраф в розмірі 12 387, 50 грн., 3% річних в розмірі 107,42 грн., інфляційні втрати в розмірі 707,10 грн., державне мито в розмірі 140, 51 грн. та 74,30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.”

Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності – ОСОБА_3 (04210, АДРЕСА_1, номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в ЗАО „ПроКредитБанк”, МФО 320984) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг (03680, м. Київ, вул. Малинська, 16, код 34351713, п/р 26004052604743 в ВАТ „ВіЕйБі Банк”, МФО 321637) державне мито за подання апеляційної скарги в розмірі 70,26 грн.

Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 13/92 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді