Рішення

від 27.03.2019 по справі 127/3201/19

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/3201/19

Провадження 2/127/444/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря Максимчука Я.В.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду та Апеляційного суду Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вінницького апеляційного суду та Апеляційного суду Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що позивача 16.01.2019 було звільнено з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку із ліквідацією суду (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Позивач вважає, що її звільнено незаконно з наступних підстав. Указом Президента від 29.12.2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в округах № 452/2017 ліквідовано Апеляційний суд Вінницької області, натомість утворено Вінницькій апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область з місцезнаходженням у м. Вінниці. Повноваження зазначених судів є ідентичними, таким чином, створивши Вінницький апеляційний суд держава не відмовилась від завдань та функцій ліквідованого органу, а поклала їх здійснення на новостворений орган. Враховуючи наведене, мова може йти лише про реорганізацію Апеляційного суду Вінницької області, а тому керівництво суду мало б запропонувати позивачу роботу у Вінницькому апеляційному суді, тим паче, що скорочення кількості посад та чисельності працівників у відділі, в якому вона працювала, не відбулося. Проте цього не сталося, і вже в листопаді 2018 року на посаду, яку позивач обіймала, однак з посадовою інструкцією діловода старого суду, до Вінницького апеляційного суду було переведено іншу працівницю - ОСОБА_2, а позивача, за наявності 17-річного стажу у даному органі, відсутності жодного стягнення за весь час роботи, наявності безлічі грамот та подяк, було звільнено з посади, при тому, що вона є одинокою матір'ю і на її утриманні знаходиться дитина, якій 13 років, а відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України позивач мала б бути працевлаштована навіть за умови повної ліквідації суду. Необхідність працевлаштування пільгових категорій працівників, зокрема, одиноких матерів, які мають дітей до 14 років, була передбачена п. 4 плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом ДСА України від 20 вересня 2018 року № 474. Згідно згаданого плану обов'язок працевлаштування зазначених осіб покладався на ліквідаційні комісії, тобто у даному випадку на ліквідаційну комісію Апеляційного суду Вінницької області. Враховуючи, що за функціональними обов'язками, які позивач виконувала у Апеляційному суді Вінницької області, у новоствореному суді відповідає посада консультанта другої категорії, а її вимоги щодо освіти та професійних здібностей відповідають раніше займаній, вона вважає, що повинна бути поновлена у Вінницькому апеляційному суді на цій посаді. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про визнання незаконним та скасування наказу від 14.01.2019 № 7/08-03к про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян-канцелярії Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку з ліквідацією суду (п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України); поновлення ОСОБА_1 у Вінницькому апеляційному суді на посаді консультанта провідного другої категорії; стягнення з Вінницького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 17 січня 2019 року по день ухвалення судового рішення. Рішення суду в частині поновлення на роботі позивач просила суд допустити до негайного виконання.

Ухвалою суду від 04.02.2019 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд якої вирішено провести у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом, і витребувано докази по справі.

19.02.2019, у строк встановлений судом, відповідачами надано суду відзиви, а також витребувані ухвалою суду від 04.02.2019 докази по справі. У своєму відзиві Апеляційний суд Вінницької області вказав, що дійсно ОСОБА_1 було звільнено з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку із ліквідацією суду (п. 1 ч. 1 ст. 340 КЗпП України). Звільнення було проведено відповідно до закону і з дотриманням гарантій прав звільненого працівника. Апеляційний суд Вінницької області було ліквідовано Указом Президента України № 452/2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах від 29.12.2017. В свою чергу, відповідно до повідомлення голови суду, з 12.11.2018 розпочав діяльність Вінницький апеляційний суд. У Апеляційному суді Вінницької області мали зміни в організації виробництва і праці, що зумовлені ліквідацією суду як юридичної особи без правонаступництва. 13.11.2018 ОСОБА_1 була попереджена про наступне вивільнення відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України. У зв'язку із ліквідацією Апеляційного суду Вінницької області ОСОБА_1 неможливо було запропонувати іншу роботу в ньому чи залишити її на роботі переважно перед іншими працівниками. Обов'язок працевлаштування, передбачений ст. 184 КЗпП України може бути покладено на власника підприємства, установи, організації лише у випадку реорганізації юридичної особи. Тому, Апеляційний суд Вінницької області просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1

Вінницький апеляційний суд у своєму відзиві також заперечував щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 вказавши, що суд розпочав свою роботу з 12.11.2018 відповідно до повідомлення голови суду, а позивач у трудових відносинах із Вінницьким апеляційним судом не перебувала. Працівник не вправі вимагати поновлення на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди у встановленому порядку. Вінницький апеляційний суд не є правонаступником Апеляційного суду Вінницької області та жодних зобов'язань про працевлаштуванню працівників інших установ не має. ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду з приводу працевлаштування не зверталась.

Також, 19.02.2019 позивачем було подано до суду уточнену позовну заяву, якою позивач уточнила назву посади, на яку вона вимагає поновлення, тобто замість консультант провідний другої категорії - консультант другої категорії .

27.02.2019 позивачем подано відповідь на відзиви із поясненнями і аргументами щодо наведених відповідачами у відзивах заперечень і мотиви їх відхилення. Позивач вказала, що відповідачами не враховано той факт, що як ліквідований, так і новостворений суд мають абсолютно ідентичні повноваження, а отже, фактично відбулася реорганізація, а не ліквідація суду. У зв'язку із створенням Вінницького апеляційного суду, справи, що перебували у провадженні Апеляційного суду Вінницької області, негайно були передані новоствореному суду, а в подальшому і вся документація: архівні справи, строки зберігання яких не скінчилися, документи, незавершені в діловодстві, документи з кадрових питань тощо. Позивач вважає, що вона як одинока матір, яка має дитину до 14 років, мала б бути працевлаштована у новому суді, враховуючи положення ч. 3 ст. 184 КЗпП України, тим паче, що працевлаштування пільгових категорій працівників передбачалось п. 4 плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом ДСА України від 20 вересня 2018 року № 474 і покладалось на ліквідаційні комісії.

У строк, встановлений судом ухвалою суду від 04.02.2019 відповідачами заперечення на відповідь надано не було.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, хоча у відповідності до ст. 128 ЦПК України, були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Однак, 26.03.2019 надали суду клопотання про розгляд справи у їх відсутність із проханням врахувати їх доводи, викладені у відзивах на позов.

Враховуючи заяви представників відповідачів, думку позивача та положення ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив провести судове засідання у відсутність представників відповідачів (ухвала суду постановлена не виходячи до нарадчої кімнати та занесена до протоколу засідання).

Ухвалою суду від 27.03.2019 прийнято до розгляду уточнені позовні вимоги, надані позивачем 19.02.2019 (ухвала суду постановлена не виходячи до нарадчої кімнати та занесена до протоколу засідання).

У судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними в уточненій позовній заяві.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

16.01.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку із ліквідацією Апеляційного суду Вінницької області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, згідно наказу № 7/08-03к від 14.01.2019. (а.с. 6, 11)

Статтею 43 Конституції України визначено , що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст. 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Згідно із ст. 19 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд утворюється і ліквідовується законом. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою. Утворення суду може відбуватися шляхом створення нового суду або реорганізації (злиття, поділу) судів.

Указом Президента України № 452/2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах від 29.12.2017 було ліквідовано Апеляційний суд Вінницької області і утворено Вінницький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область, з місцезнаходженням у місті Вінниці.

Однак, слід зауважити, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Вищевказана позиція узгоджується із правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14), від 18 жовтня 2017 року (справа № 6-1723цс17) та Верховним Судом від 16 травня 2018 року (справа № 821/3732/15-а), від 10 жовтня 2018 року (справа №816/979/17).

Як слідує з Указу Президента України № 452/2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах від 29.12.2017, ліквідація як юридичних осіб публічного права апеляційних судів, у тому числі, Апеляційного суду Вінницької області, передбачала одночасне утворення нових апеляційних судів в апеляційних округах, серед яких Вінницький апеляційний суд.

На Вінницький апеляційний суд покладено виконання завдань і функцій ліквідованого Апеляційного суду Вінницької області.

З штатних розписів Апеляційного суду Вінницької області на 2019 рік з 01.01.2019 та Вінницького апеляційного суду на 2019 рік з 01.01.2019 вбачається, що у новоутвореному суді штат працівників збільшився на 90 одиниць (123 проти 33). З 17.01.2019 до штатного розпису Апеляційного суду Вінницької області на 2019 рік було внесено зміни, після яких було затверджено 14 одиниць. (а.с. 60-62, 70-71)

Суд звертає увагу, що скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списочний склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом установи (підприємства, організації). Тому скорочення штату представляє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Виходячи із зазначеного, можна зробити висновок, що при скороченні чисельності майже завжди відбувається скорочення штату, оскільки зміна чисельності працівників відображається відповідним чином у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитись, а в окремих випадках навіть збільшитись, якщо, наприклад, одночасно із скороченням до штатного розпису вводяться нові посади

Із вищевказаних даних штатних розписів вбачається, що у відділі діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області було 3 штатних одиниці посади консультанта провідного, на одній з яких працювала позивач. У штатному розписі з 17.01.2019 також було передбачено три штатних одиниці цієї посади.

У новоствореному Вінницькому апеляційному суді, в аналогічному відділі - відділі діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії було передбачено 1 посаду консультанта провідного і 2 посади консультанта ІІ категорії.

Як вбачається із посадової інструкції консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області і посадової інструкції консультанта ІІ категорії відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Вінницького апеляційного суду, посадові обов'язки цих працівників є ідентичними. (а.с. 63-64, 72-74)

Тому, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що мала місце саме реорганізація відповідача, а не його ліквідація, відтак, на останнього покладався обов'язок щодо працевлаштування позивача.

При цьому, власник або уповноважений ним орган вважаються такими, що належно виконали вимоги ч. 2 ст. 40 , ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України стосовно працевлаштування працівника, якщо запропонували йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду або роботу за відповідною професією, спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

13.11.2018 головою ліквідаційної комісії Апеляційного суду Вінницької області ОСОБА_3 було попереджено ОСОБА_1 про наступне вивільнення. (а.с. 7)

Проте, судом встановлено, що позивачу з моменту попередження про наступне вивільнення і по дату звільнення з роботи взагалі не пропонувались будь-які вакантні посади чи інша робота у новоствореному Вінницькому апеляційному суді. Водночас, даний суд створено 21.06.2018, тобто, до моменту винесення оспорюваного наказу № 7/08-03к від 14.01.2019 Про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області .

Крім того, судом встановлено, що позивачка є одинокою матір'ю, яка виховує малолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 12-14)

За приписами ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, зокрема, які є одинокими матерями при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й виключно за умови обов'язкового працевлаштування.

Зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників є правом роботодавця, однак це не має бути підставою для зловживання та незаконного звільнення працівників.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивача було звільнено незаконного із займаної посади та наявності підстав для її поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 року Про практику розгляду судами трудових спорів , при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Враховуючи вищезазначене, позивач не може бути поновлена на посаді у Вінницькому апеляційному суді, оскільки не була туди переведена в установленому порядку.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника саме на попередній роботі.

Тому, позивач підлягає поновленню на посаді консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області.

При цьому судом прийнято до уваги, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Апеляційний суд Вінницької області не припинено, наразі установа перебуває в стані припинення з 12.11.2018. Відповідно Апеляційний суд Вінницької області статусу юридичної особи не втратив, а усі повноваження щодо управління справами юридичної особи, крім тих, що визначені законодавством України, перейшли до ліквідаційної комісії.

Згідно ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При цьому судом звернуто увагу на те, що вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Отже, у випадку спірних правовідносин, період вимушеного прогулу завершується у день ухвалення судового рішення про визнання незаконним та скасування наказу № 7/08-03к від 14.01.2019 Про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області і поновлення позивача на посаді консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області. Так, оспорюваний наказ про звільненні позивача з моменту його скасування судом є таким, що не породжує жодних правових наслідків.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 у разі обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи (у тому числі оплата вимушеного прогулу), провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які повинні оплачуватися за середньою заробітною платою.

При цьому судом прийнято до уваги правову позицію висловлену Верховним Судом 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц, що до розрахунку середньої заробітної плати включаються усі виплати в тому розмірі, у якому їх нараховано, без виключення сум відрахування на податки та стягнення аліментів.

Судом, виходячи із довідки № 05-27/38/2019 від 28.01.2019, виданої Апеляційним судом Вінницької області, встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить:

10 036, 11 гривень + 20 026, 84 гривень = 30 062, 95 гривень : 42 дні = 715, 78 гривень.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи (у тому числі оплата вимушеного прогулу), провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які повинні оплачуватися за середньою заробітною платою.

Отже, 715, 78 гривень х 48 днів = 34 357, 44 гривень.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 17.01.2019 по день ухвалення даного судового рішення - по 26.03.2019 включно, становить 34 357, 44 гривень.

При цьому суд звертає увагу учасників справи на те, що сума, яку суд визначив до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розрахована без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів. Відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

На що також звернув увагу Верховний Суд 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі суду від 04.02.2019 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті, дослідивши докази та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом визнання незаконним та скасування наказу № 7/08-03к від 14.01.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області 16.01.2019 у зв'язку із ліквідацією Апеляційного суду Вінницької області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; поновлення ОСОБА_1 на посаді консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області та стягнення з Апеляційного суду Вінницької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - з 17.01.2019 до 26.03.2019 (включно) в сумі 34 357, 44 гривень (без віднімання сум податків і зборів).

В задоволенні позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді консультанта другої категорії у Вінницькому апеляційному суді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з Вінницького апеляційного суду, слід відмовити, оскільки вимоги в цій частині є необґрунтованими і недоведеними належними і допустимими доказами, враховуючи вищевикладене.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір позивач на момент звернення до суду була звільнена від сплати судового збору в частині позовних вимог про поновлення на роботі.

Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом норм ст. 235 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав незаконно звільнених працівників.

Таким чином, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Однак, судом встановлено, що позивачем не було сплачено судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку. В той же час, дана обставина не обмежує суд визначити суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, при остаточному їх визначенні за результатами розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд вважає за необхідне, враховуючи вищевикладене та положення ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача - Апеляційного суду Вінницької області на користь держави судовий збір в сумі 1 536, 80 гривень пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи при цьому об'єднання двох самостійних вимог: майнового і немайнового характеру.

Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи положення ч. 7 ст. 235 КЗпП України та п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення на роботі позивача допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 12, 15, 16 ЦК України, ст. 21, п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. 2 ст. 40, ст. 49-2, ч. 3 ст. 184, ч. 1, ч. 2 і ч. 7 ст. 235 КЗпП України, ст.ст. 2, 4, 5, 11-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 235, 258, 259, 263-266, 273, 279, 354, п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 7/08-03к від 14.01.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області з 16.01.2019 у зв'язку із ліквідацією Апеляційного суду Вінницької області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 поновити на посаді консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії Апеляційного суду Вінницької області.

Стягнути з Апеляційного суду Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу - з 16.01.2019 до 26.03.2019 в сумі 35 073, 22 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Апеляційного суду Вінницької області на користь держави судовий збір в сумі 1 536, 80 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області або до апеляційного суду, визначеного ухвалою суду Верховного Суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Апеляційний суд Вінницької області, ЄДРПОУ 02890328, місцезнаходження м. Вінниця, вул. Соборн , 6.

Вінницький апеляційний суд, ЄДРПОУ 42257550, місцезнаходження м. Вінниця, вул. Соборна, 6.

Рішення суду складено 01.04.2019.

Суддя: