Постанова

від 20.12.2019 по справі 127/3201/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 127/3201/19

провадження № 61-19662св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вінницький апеляційний суд, апеляційний суд Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Єльцова В. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вінницького апеляційного суду та апеляційного суду Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 16 січня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян канцелярії апеляційного суду Вінницької області у зв`язку із ліквідацією суду на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в округах № 452/2017 ліквідовано апеляційний суд Вінницької області, натомість утворено Вінницькій апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область з місцезнаходженням у місті Вінниці.

Повноваження зазначених судів є ідентичними, а тому, створивши Вінницький апеляційний суд, держава не відмовилась від завдань та функцій ліквідованого органу, а поклала їх здійснення на новостворений орган. Мова може йти лише про реорганізацію апеляційного суду Вінницької області, а за таких обставин керівництво суду мало б запропонувати позивачу роботу у Вінницькому апеляційному суді, так як скорочення кількості посад та чисельності працівників у відділі, в якому позивач працювала, не відбулося. Проте, цього не сталося і вже у листопаді 2018 року на посаду, яку позивач обіймала, але з посадовою інструкцією діловода старого суду, до Вінницького апеляційного суду було переведено іншу працівницю ОСОБА_2 , а позивача, за наявності 17-річного стажу роботи у даному органі, відсутності жодного стягнення за весь час роботи, наявності безлічі грамот та подяк, було звільнено з посади.

Роботодавцем не було взято до уваги те, що вона є одинокою матір`ю, і на її утриманні знаходиться дитина, якій 13 років, а відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України позивач повинна бути працевлаштована навіть за умови повної ліквідації суду. Необхідність працевлаштування пільгових категорій працівників, зокрема, одиноких матерів, які мають дітей віком до

14 років, була передбачена пунктом 4 Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом ДСА України від 20 вересня 2018 року № 474. Згідно даного плану обв`язок працевлаштування зазначених осіб покладався на ліквідаційні комісії, тобто у даному випадку на ліквідаційну комісію апеляційного суду Вінницької області.

Враховуючи, що за функціональними обов`язками, які позивач виконувала у апеляційному суді Вінницької області, у новоствореному суді відповідає посада консультанта другої категорії, а її вимоги щодо освіти та професійних здібностей відповідають раніше займаній, ОСОБА_1 вважає, що повинна бути поновлена у Вінницькому апеляційному суді на цій посаді.

ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ від

14 січня 2019 року № 7/08-03к про звільнення її з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії апеляційного суду Вінницької області у зв`язку з ліквідацією суду на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її у Вінницькому апеляційному суді на посаді консультанта провідного другої категорії; стягнути з Вінницького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 17 січня 2019 року по день ухвалення судового рішення. Рішення суду в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня

2019 року, з урахуванням ухвал Вінницького міського суду Вінницької області від 28 березня 2019 року та від 01 квітня 2019 року про виправлення описок, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 14 січня 2019 року № 7/08-03к про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії апеляційного суду Вінницької області 16 січня 2019 року у зв`язку із ліквідацією апеляційного суду Вінницької області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії апеляційного суду Вінницької області.

Стягнуто з апеляційного суду Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 січня 2019 року до

26 березня 2019 року в сумі 34 357,44 грн без вирахування сум податків та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з апеляційного суду Вінницької області на користь держави судовий збір в сумі 1 536,80 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, оскільки вважав, що права позивача порушено, так як мала місце реорганізація відповідача, а не його ліквідація, тому на останнього покладався обов`язок щодо працевлаштування позивача. Суд встановив, що позивачу взагалі не пропонувалась будь-яка вакантна посада чи інша робота у новоствореному Вінницькому апеляційному суді. Також суд вказав, що позивач є одинокою матір`ю, яка виховує малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому в розумінні частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення позивача не допускається.

Суд першої інстанції відмовив в частині задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді консультанта другої категорії у Вінницькому апеляційному суді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з Вінницького апеляційного суду, як просила позивач, оскільки дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами.

Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції, Голова ліквідаційної комісії апеляційного суду Вінницької області Карпенко С. В. оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року визначено підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, апеляційного суду Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за Черкаським апеляційним судом.

Справу № 127/3201/19 направлено до Черкаського апеляційного суду.

Постановою черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Голови ліквідаційної комісії апеляційного суду Вінницької області Карпенко С. В. задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня

2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, апеляційного суду Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що відповідач, видаючи наказ від 14 січня 2019 року № 7/08-03к про звільнення ОСОБА_1 з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернень громадян - канцелярії апеляційного суду Вінницької області із займаної посади з 16 січня 2019 року у зв`язку із ліквідацією апеляційного суду Вінницької області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, дотримався процедури та не допустив порушення вимог трудового законодавства. Обов`язок працевлаштування працівника, передбачений статтею 184 КЗпП України, може бути покладено на власника підприємства, установи, організації лише у випадку реорганізації юридичної особи, а не у випадку її ліквідації. Тому відсутні підстави вважати, що в даному випадку ліквідації суду, мав місце обов`язок відповідача працевлаштувати позивача. С уд першої інстанції не дотримався принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного статтею 13 ЦПК України, поновивши ОСОБА_1 на посаді консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян - канцелярії апеляційного суду Вінницької області, стягнувши з апеляційного суду Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, тому вийшов за межі заявлених вимог, оскільки позивачем такі вимоги до даного відповідача не заявлялись. Апеляційний суд звернув увагу на те, що відповідачем у справі є апеляційний суд Вінницької області, тоді як наказ про звільнення позивача видано Головою ліквідаційної комісії, однак позов до ліквідаційної комісії апеляційного суду Вінницької області не пред`явлено позивачем.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

01 листопада 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2019 року. Стягнути з апеляційного суду Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2019 року по день прийняття постанови Верховним Судом.

Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції, мотивована тим, що Вінницький апеляційний суд, на який покладено виконання завдань і функцій ліквідованого суду, прийнявши відповідні документи та справи, які перебували в провадженні апеляційного суду Вінницької області, а також, перевівши до новоствореного суду всіх працівників без проведення конкурсних процедур, фактично став правонаступником апеляційного суду Вінницької області, при цьому жодних принципових відмінностей передачі повноважень не було. Отже мало місце реорганізація суду, а не ліквідація.

Доводи апеляційного суду про те, що застосовані правові позиції судом першої інстанції не стосуються судів, оскільки ґрунтуються на положеннях частини дев?ятої статті 5 закону України Про центральні органи виконавчої влади і Порядку здійснення заходів, пов?язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а їх дія не поширюються на суди, є хибними, з огляду на те, що за порядком утворення і органи виконавчої влади, і суди є юридичними особами публічного права і правові позиції Верховного Суду і Верховного Суду України стосувалися особливостей ліквідації саме цих осіб, а те, що організація судів та центральних органів виконавчої влади регулюються різними законодавчими та нормативними актами, суті речей не змінює.

У випадку ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, обов?язок щодо працевлаштування (пропозиції про працевлаштування) згідно статті 49-2 КЗпП України працівників ліквідованої установи (організації) поширюється не лише на цю установу (організацію), а й на відповідну новостворену установу (організацію), оскільки, як зазначено Верховним Судом, роботодавцем у такому випадку є держава, а не окрема установа, що діє від імені держави.

Недоречним є незастосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, що призвело до прийняття ним незаконної постанови. Натомість апеляційний суд послався на іншу правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої, позивачка, як одинока мати, яка має дитину віком до 14 років, мала б звернутися до суду з позовною заявою про виконання апеляційним судом Вінницької області обов?язку щодо працевлаштування позивачки, що могло б мати місце разі його повної ліквідації, а не реорганізації.

Недоречним є зазначення апеляційним судом, що позивачка звернулася з позовом до апеляційного суду Вінницької області, а не до утвореної у ньому ліквідаційної комісії, оскільки остання не має статусу юридичної особи і є органом. який забезпечує дієздатність апеляційного суду Вінницької області, а відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами у справі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи та держава.

Доводи інших учасників справи:

16 грудня 2019 року Голова ліквідаційної комісії апеляційного суду Вінницької області Карпенко С. В. через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 . залишити без задоволення, а постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня

2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вінницького міського суду Вінницької області.

09 грудня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

10 грудня 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині постанова Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня

2019 року не оскаржується, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не перевіряється.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення, в оскаржуваній його частині, ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст фактичних обставин справи, та мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 16 січня 2019 року ОСОБА_4 звільнено з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернення громадян канцелярії апеляційного суду Вінницької області у зв`язку із ліквідацією апеляційного суду Вінницької області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, згідно наказу від 14 січня 2019 року № 7/08-03к.

Відповідач відповідно до вимог закону попередив ОСОБА_4 .

13 листопада 2018 року про припинення трудового договору у зв`язку із ліквідацією апеляційного суду Вінницької області

У відповідності до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівника персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно правил частини першої, п?ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється (частина п?ята стаття 111 ЦК України).

За змістом розпорядчого акта - Указу Президента України від 29 грудня

2017 року № 452/2017, главою держави визначено форму припинення апеляційного суду Вінницької області саме як ліквідацію, тобто припинення без правонаступника. Даний Указ є чинним, оскільки не скасований та не визнаний неконституційним у встановленому законом порядку.

На виконання Указу наказом Державної судової адміністрації України від

20 вересня 2018 року № 474 Про забезпечення виконання Указу Президента України від 29 грудня 2017 року утворено ліквідаційну комісію апеляційного суду Вінницької області у складі згідно з додатком 1 (підпункт 1 пункту 1), затверджено План заходів з ліквідації апеляційних судів.

У відповідності до частини шостої статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Суд, що ліквідується, в місячний строк з дня припинення здійснення правосуддя передає до новоутвореного суду матеріали та документи, пов`язані зі здійсненням таким судом повноважень, зокрема, архівні справи з основної діяльності, строки тимчасового зберігання яких ще не закінчилися, документи, не завершені в діловодстві, а також документи з кадрових питань в паперовому та електронному вигляді, фонди бібліотек, а судові справи та матеріали проваджень, що перебувають у володінні суду, що ліквідуються, передаються негайно, до дня початку роботи новоутвореного суду.

Отже, Вінницький апеляційний суд є новим органом в системі судоустрою України, хоча і створений в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область, з місцезнаходженням у місті Вінниця.

Згідно повідомлення голови суду в газету Голос України Вінницький апеляційний суд розпочав свою діяльність з 12 листопада 2018 року.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач, видаючи наказ від 14 січня 2019 року № 7/08-03к про звільнення ОСОБА_4 з посади консультанта провідного відділу діловодства та обліку звернень громадян - канцелярії апеляційного суду Вінницької області із займаної посади з 16 січня 2019 року у зв`язку із ліквідацією апеляційного суду Вінницької області на підставі пункту 1 частини першої статі 40 КЗпП України, дотримався процедури та не допустив порушення вимог трудового законодавства, оскільки відбулась саме ліквідація (припинення) юридичної особи без переходу прав і обов`язків установи, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва, що дає право на звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України .

Відповідно до вимог частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Проте, згідно вимог чинного законодавства встановлено, що обов`язок працевлаштування працівника, передбачений статтею 184 КЗпП України, може бути покладено на власника підприємства, установи, організації лише у випадку реорганізації юридичної особи, а не у випадку її ліквідації.

Згідно статті 235 КЗпП України, підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Таким чином, поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором, або за відсутності підстав для звільнення. У разі, якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника на роботі немає. Однак, суд першої інстанції не звернув належної уваги на вказані обставини, тому дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та поновлення позивача на посаді.

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке звільнило одиноку матір при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, обов`язку по працевлаштуванню є підставою для покладення на нього відповідно до норм частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, виплати їй середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, а не поновлення на попередній роботі.

За заявою працівника може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання підприємством (установою, організацією) зобов`язання по її працевлаштуванню.

Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від

16 травня 2018 року в справі № 759/19440/15-ц (провадження 14-105цс18).

Встановивши, що ОСОБА_4 у позовній заяві не пред`являла позовних вимог до відповідача саме щодо зобов`язання по її працевлаштуванню, апеляційний суд обґрунтовано відхилив, як підставу заявлених позовних вимог наявність у позивачки дитини віком до 14 років.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги:

З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції звернув увагу на вказані обставини, з`ясував дійсну правову підставу звільнення ОСОБА_4 , саме з врахуванням правових наслідків ліквідації та реорганізації юридичної особи, які є різними, тому дійшов до правильного висновку про дотримання процедури звільнення

ОСОБА_4 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наведені в касаційні скарзі аргументи, були дослідженні судом апеляційної інстанції, вони не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права.

Вимога касаційної скарги ОСОБА_4 про стягнення з апеляційного суду Вінницької області на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2019 року по день прийняття постанови Верховним Судом, в силу правил частини другої статті 400 ЦПК України, не може бути вирішена судом касаційної інстанції, оскільки за правилами вказаної норми процесуального права, суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня

2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Вінницького апеляційного суду, апеляційного суду Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення в цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, апеляційного суду Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко