Ухвала

від 26.02.2019 по справі 1-177/11

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНи

26 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 1-177/11

провадження № 51-4158км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палатиКасаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

ОСОБА_4 ,

виправданого ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора ОСОБА_7 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, потерпілої ОСОБА_8 та представника потерпілої адвоката ОСОБА_9 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкас від7 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2017 року щодо ОСОБА_5 .

За вироком Придніпровського районного суду м. Черкас від 7 грудня 2016 року

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя м. Черкас,

визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі КК), через відсутність у його діях складу злочину та по суду виправдано.

Цивільні позови ОСОБА_8 і ВАТ «Державний ощадний банк України» залишено без розгляду.

Органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувався в тому, що він у листопаді 2007 року шляхом обману та зловживання довірою заволодів чужим майном в особливо великих розмірах.

Так, за версією обвинувачення, ОСОБА_5 19 листопада 2007 року в робочий час (точно не встановлено), маючи умисел на заволодіння чужим майном, у приміщенні філії Черкаського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» набульв. Шевченка, 320 у м. Черкасах, шляхом зловживання довірою своєї дружини ОСОБА_10 , яка йому довіряла та була впевнена, що він намагається допомогти їй із заміною предмета застави за договором кредиту її сестри ОСОБА_11 , власноручно оформив і підписав від її імені кредитну заявуна отримання кредиту в розмірі 225 000 грн, а 23 листопада 2007 року,обманувши працівників банку, від імені дружини підписав договір відновлювальної кредитної лінії від 23 листопада 2007 року № 238-07 з додатками до нього на отримання кредитних коштів у сумі 225 000 грн із кінцевим терміном повернення 22 листопада 2017 року, розмір якої у 1125 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, та, отримавши їх у касі, не повідомивпро це потерпілу ОСОБА_8 , а гроші привласнив.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 27 березня 2017 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_12 , представника потерпілої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 та представника цивільного позивача АТ «Ощадбанк» ОСОБА_13 залишив без задоволення, а вирок районного суду без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_14 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону.

На думку прокурора, у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції не навів переконливих аргументів на спростовування доводів, наведених в апеляційних скаргах, та докладних мотивів щодо підстав прийнятого ним рішення. Прокурор вважає, що всупереч вимогамкримінально-процесуального закону апеляційний суд не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, прийняв рішення про залишення без змін вироку місцевого суду на основі суперечливих та, на його думку,недостатньо перевірених судом доказах, взявши до уваги лише доводи сторони захисту і не оцінивши належним чином доказів обвинувачення, та не навів мотивів, з яких ці докази було відхилено.

Крім того,вказує, що судами не було надано оцінки висновкам експертів про підроблення ОСОБА_5 документів на отримання кредиту та одержання коштів у банку,а також що ним буловчиненоінші неправомірні дії під час оформлення інших кредитних договорів у тому ж банку.

Потерпіла ОСОБА_8 та її представник адвокат ОСОБА_9 у касаційних скаргах,доводи яких аналогічні за змістом,просять судові рішення скасувати та направити справу на новий судовий розгляд через істотне порушення вимог кримінально-процесуального законута неправильне застосування кримінального закону.

На їхню думку, суд апеляційної інстанції залишив без уваги належні та допустимі докази ОСОБА_15 у вчиненні злочину, які булонадано стороною обвинувачення. Також потерпіла та її представник стверджують, що,обґрунтовуючи недоведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину,суд першої інстанції не взяв до уваги висновків експертів про підроблення підпису ОСОБА_8 у договорі та інших документах. Крім того, вважають, щобез належної правової оцінки залишились і неправдиві пояснення свідків працівників банку. Зазначають, що при апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції вказаних порушень не усунув та безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінальної справи та доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 398 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі КПК 1960 року), касаційний суд вправі скасувати або змінити вирок, ухвалу у разі виявлення: істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону; неправильного застосування кримінального закону; невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Однак не вправі втручатись у судові рішення на підставах однобічності або неповноти слідства чи невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень щодо неповноти й однобічності слідства, а також невідповідності висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Переглядаючи справу, Суд виходить із фактичних обставин, установлених у вироку.

Зі змісту касаційних скарг убачається, що сторони посилаються на неповноту й однобічністьсудового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК 1960 року, просять дати доказам у справі іншу оцінку, ніж ту яку їм надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Суд першої інстанції ретельно перевірив зібрані у справідокази, детально виклав їх зміст у вироку та дав їм належну правову оцінку. Всі ці докази узгоджуються між собоюі не викликають сумнівів у їх достовірності.

У своїй ухвалі апеляційний суднадав відповіді на всі доводисторони обвинувачення,викладені в апеляційних скаргах, зміст яких є аналогічним тим доводам, що наведені в касаційних скаргах.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, органом досудового слідства обвинувачення за ст. 358 ОСОБА_16 не пред`являлося,а тому доводи в касаційних скаргах щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків експертів про підробленняним підписів потерпілої колегія суддів вважає неприйнятними та їх не розглядає.

За змістом диспозиціїст.190 КК шахрайство полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою.Об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно потерпілого шляхом обману чи зловживання довірою, а суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. У разі відсутності хоча б одного зназваних елементів,у тому числі об`єктивної та/або суб`єктивної сторони складу цього злочину, такі дії особи можуть вказувати на наявність між сторонами цивільно-правових відносині не можуть вважатися злочином.

У разі здійснення позичальником (поручителем) принаймні часткового повернення коштів за кредитним договором, передачі в заставу майна з подальшим зверненням стягнення на нього, і за відсутності доказів про намір позичальника (поручителя) не виконувати своїх зобов`язань ще в момент отримання кредиту, підстав для притягнення до кримінальної відповідальності немає, оскільки у діях позичальника (поручителя) відсутні об`єктивна і суб`єктивна сторона шахрайства.

Аналізуючи зібрані у справі докази,суди першої та апеляційної інстанційдійшли правильного висновку про відсутність доказів того, що при оформленні документів на отримання ОСОБА_17 мав намір шляхом обману чи зловживання довірою привласнити кошти та не виконувати зобов`язання щодо їх повернення.

Як убачається з матеріалів справи, 23 листопада 2007 року між ОСОБА_8 та ВАТ«Державний ощадний банк України» укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 238-07 (т. 1,а.с.25-31) та іпотечний договір № 238-07/01, згідно з яким предметом іпотеки для забезпечення належного виконання позичальником умов договору є приміщення магазину «Аліса» навул. Леніна, 57 (нині вул. Небесної сотні) у м. Черкасах (т. 1,а.с.33-35); згідно з договорами поруки від 23 листопада 2007 року поручителями ОСОБА_8 виступили ОСОБА_5 та ОСОБА_18 (т. 1,а.с. 22-25); 23 листопада 2007 року видано видатковий касовий ордер про видачу ОСОБА_8 згідно з договором відновлювальної кредитної лінії 225000 грн (т. 1,а.с.39); відповідно до прибуткових касових ордерів виплати за кредитним договором здійснювалися від імені позичальника до жовтня 2008 року.

Допитана при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій потерпіла ОСОБА_8 пояснила, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 ,і на її ім`я був зареєстрований магазин, який фактично належав її матері та сестрі.З метою розвитку діяльності магазину сестра отримала кредит під заставу квартири батьків. Восени 2007 ОСОБА_19 повідомив їй про необхідність змінити предмет застави з квартири на магазин для того, щоб його не знесли, тому вона23 листопада 2007 року прибула до нотаріуса, де розписаласяв документах, та вважала, що підписує договір про зміну предмета іпотеки. Наміру отримувати кредит у сумі 225 000 грн вона не мала, з цього приводу в банк не зверталася і коштів не отримувала, про існування договору та отримання кредиту в сумі 225 000грн дізналася лише у 2008 році.

Під час допиту в судах першої та апеляційної ОСОБА_20 пояснив, що з 2002 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_8 , яка разом із своїми родичами займалася бізнесом та для його розвитку отримувала кредити у різних банківських установах. Восени 2007 року ОСОБА_8 разом із ним зверталасяу філію «Ощадбанку» в м. Черкасах для отримання кредиту в сумі 225 000 грн. Працівники банківської установи, у тому числі й служби безпеки банку, неодноразово проводили з дружиною бесіди щодо порядку та умов видачі кредиту. При цьому він на прохання ОСОБА_8 поставив у деяких банківських документах підписи від її імені.Длязабезпечення ОСОБА_21 разом із ним уклала договір іпотеки (магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») у нотаріуса. Після повернення в банк дружина особисто отримала кошти в касі, а він на її прохання поставив свій підпис у видатковому ордері. Протягом 11 місяців він погашав кредит від імені дружини, при цьому вона та її родичі давали кошти на сплату кредиту. У 2009 році шлюб між ними було розірвано, і він припинив здійснювати виплати банку.

Вказані пояснення ОСОБА_5 підтверджуються поясненнями свідків працівників банківської установи: ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 (про те, що ОСОБА_8 особисто отримувала кошти в касі), нотаріуса ОСОБА_26 (щодо обставин підписання договору іпотеки), показанняяких є чіткими та послідовними як під час проведення досудового слідства, так і під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Підстав сумніватись у правдивості їхніх показань, як на це звертають увагу сторони у своїх касаційних скаргах, Суд не має, оскільки вказані свідки були допитані в судових засіданнях, та їх було попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. Надані ними показання також узгоджуються з іншими зібраними у справі доказами, які було досліджено судом.

Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особою тлумачаться на її користь.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму ВСУ з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» (із змінами) вказано, що коли зібрані докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпано, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Незгода прокурора, потерпілої та її представника із оцінкою доказів, наданих судом, не може свідчити про те, що ці докази було досліджено з порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Наведені в касаційних скаргах мотиви не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять переконливих доводів, які би дозволяли Верховному Суду дійти висновку, що їх було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 323-324, 377 КПК 1960 року.

Під час касаційної перевірки колегія суддів не встановила порушень норм матеріального або процесуального права, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і були б підставами для їх зміни чи скасування, а тому касаційні скарги прокурора, потерпілої та представника потерпілої задоволенню не підлягають.

Керуючисьстаттями 394396, 398 КПК 1960 року, п. 15 розділу ХІ«Перехідні положення» КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкас від 7 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2017 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_8 та представника потерпілої - адвоката ОСОБА_9 без задоволення.

УхвалаВерховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_27 ОСОБА_3