Постанова

від 18.03.2019 по справі 926/1506/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2019 р. Справа №926/1506/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Орищин Г.В.,

суддів Галушко Н.А.,

Желіка М.Б.,

секретар судового засідання Лялька Н.Р.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина Агротехніка" від 29.12.2018

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.12.2018 (повне рішення складено 14.12.2018, суддя Швець М.В.)

у справі №926/1506/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проксіма" (PROXIMA s.r.o.), Словацька республіка

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина Агротехніка", м.Чернівці

про розірвання договору та стягнення коштів у сумі 371892,92 грн.

представники сторін:

- від позивача - Факас Ф.М.,

- від відповідача - Решетов В.В.

10.09.2018 до Господарського суду Чернівецької області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Проксіма" (PROXIMA s.r.o., Словацька республіка) до ТзОВ "Буковина Агротехніка" про розірвання контракту № 18/04/18 від 18.04.2018 та стягнення залишкової суми передоплати за товар в сумі 269697,89 грн. та пені у розмірі 102195,03 грн. (а.с. 5-9).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.12.2018 у даній справі (а.с. 18-22, т.2) позовні вимоги задоволено частково; розірвано контракт 18/04/18 від 18.04.2018, що був укладений між сторонами; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 203900,24 грн. залишкової суми передоплати за товар, 93036,40 грн. пені та 6216,05 грн. судового збору; в частині стягнення 65797,65 грн. залишкової суми передоплати за товар - закрито провадження у справі; в частині стягнення 9158,63 грн. пені - відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач порушив свої зобов'язання згідно умов контракту, укладеного між сторонами, та не здійснив поставку товару на загальну суму 8187,55 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 04.09.2018 складає 269697,89 грн. При цьому, вартість вказаного товару була оплачена позивачем на умовах попередньої оплати в повному обсязі. Станом на момент розгляду даної справи в суді, відповідач частково повернув позивачу передоплату в розмірі 1997,50 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 04.09.2018 складає 65797,65 грн. У зв'язку з наведеним, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову у даній справі про стягнення передоплати на підставі ч.2 ст. 693 ЦК України, а також про часткове закриття провадження у даній справі на підставі п.2 ст. 231 ГПК України. Окрім цього, суд здійснив перерахунок суми пені, заявленої до стягнення, та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Зважаючи на факт направлення позивачем на адресу відповідача претензії-вимоги №22/08-18 від 22.08.2018 про повернення передоплати за товар та про розірвання контракту, у зв'язку з істотним його порушенням, а також на факт відсутності відповіді відповідача, керуючись положеннями ст. 651 ЦК України та 188 ГК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині розірвання контракту.

Дане рішення оскаржив відповідач з підстав його необґрунтованості, помилковості, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення частково скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові в тій частині, в якій його було задоволено.

При цьому, відповідач покликається на наступне:

1) суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність укладення між сторонами додаткової угоди №2 від 02.07.2018 до специфікації №3 від 04.05.2018. По-перше, укладення цієї угоди відбулося шляхом листування за допомогою електронних поштових скриньок, які належали сторонам, що ними не заперечується. По-друге, факт підписання додаткової угоди №2 попереднім директором товариства ОСОБА_5, на думку скаржника, свідчить лише про те, що станом на момент її підписання він мав повноваження підписувати документи від імені позивача;

2) у додатковій угоді №2 сторони зменшили кількість товару, яка підлягала поставці, у зв'язку чим відповідач не порушував своїх зобов'язань з поставки товару. В свою чергу це свідчить про відсутність підстав для стягнення суми попередньої оплати та пені;

3) суд помилково виніс рішення про стягнення заборгованості у валюті, вираженій у гривнях по курсу НБУ, в той час як валютою контракту сторони визначили євро, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц;

4) відповідно до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980, якщо невиконання будь-якою стороною яких-небудь зобов'язань відносно якої-небудь партії є істотним порушенням договору щодо цієї партії, інша сторона може заявити про розірвання договору щодо цієї партії. Таким чином, суд першої інстанції не мав підстав для повного розірвання контракту. Окрім того, ні позивачем, ні судом не було обґрунтовано істотності порушення контракту зі сторони відповідача.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У своєму відзиві він зазначив наступне:

1) суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, пов'язані з твердженнями відповідача про укладення між сторонами додаткової угоди №2 від 02.07.2018, надав цим доводам належну оцінку та дійшов вірних висновків по суті цього питання;

2) факт відсутності волевиявлення сторін з приводу укладення додаткової угоди №2 від 02.07.2018 підтверджується: а) відсутністю підпису уповноваженої особи позивача на вказаній угоді; б) направленням позивачем претензії про повернення суми передоплати; в) невідповідністю у відомостях щодо дати направлення електронного листа (07.08.2018) та, нібито, дати підписання додаткової угоди №2 (02.07.2018);

3) матеріалами справи чітко підтверджуються факти недопоставки відповідачем товару та повного внесення позивачем попередньої оплати;

4) покликання скаржника на постанову Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц - безпідставне, оскільки: а) позиція , викладена у цій справі, стосується того, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту у гривнях, стягувачеві має бути перерахована вказана в резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривнях; б) вказана постанова стосується скарги на дії державного виконавця, а не визначення валюти заборгованості;

5) істотність порушення договору полягає в тому, що позивач не отримав товар в обсязі та в строк, на який очікував, укладаючи договір.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані ними докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

18.04.2018 між ТзОВ "Буковина Агротехніка" (продавцем) та ТзОВ "Проксіма" (PROXIMA s.r.o., юридична особа - нерезидент) (покупцем) було укладено контракт №18/04/18 на поставку соняшникової олії, відповідно до якого продавець зобов'язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити товар по кількості і вартості, погодженій сторонами в додатках (специфікаціях) до даного контракту (а.с. 14-16).

Згідно пункту 1.2 контракту, обов'язки продавця та покупця за даним контрактом визначаються на умовах FCA м. Чернівці (Україна), згідно з Інкотермс 2010.

Відповідно до пунктів 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.5 контракту, фактична кількість продукції, що відвантажується, уточняється при виставленні покупцеві рахунка на передоплату; загальна сума даного контракту складається із сум поставок, зазначених у додатках (специфікаціях) до цього контракту; ціна одиниці (однієї пляшки) товару погоджується сторонами в додатках (специфікаціях) до цього контракту; порядок розрахунків між сторонами визначається в специфікації до даного контракту; оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця; датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця.

Пунктом 5.9. контракту передбачено, що поставка товару здійснюється продавцем відповідно до базисних умов поставки, передбачених п. 1.1. Поставка партій товару можлива за взаємно узгодженим графіком.

Даний контракт набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року (пункт 11.1 контракту).

Сторонами було підписано три специфікації до контракту №18/04/18 (а.с. 17-20):

1) специфікація № 1 від 18.04.2018 на поставку соняшникової олії у кількості 11360 пляшок (920г±10г) та 2312 пляшок (4600г±1,5%) на суму 16960,80 євро у строк до 31.05.2018;

2) специфікація № 2 від 08.05.2018 на поставку соняшникової олії у кількості 23430 пляшок (920г±10г) на суму 17572,50 євро у строк до 31.05.2018;

3) специфікація № 3 від 04.06.2018 на поставку соняшникової олії у кількості 70290 пляшок (920г±10г) на суму 51311,70 євро у строк до 30.06.2018.

10.05.2018 та 21.05.2018 позивачем відповідно до специфікації №1 від 18.04.2018 було здійснено повну оплату за товар у розмірі 16960,80 євро, що підтверджується банківськими виписками від 27.07.2018 (а.с. 145-148).

Відповідно до специфікацій № 1 від 18.04.2018 відповідачем було здійснено поставку соняшникової олії у кількості 11360 (920г±10г) та 2312 (4600г±1,5%) пляшок соняшникової олії на загальну суму 16960,80 євро, що підтверджується CMR № 1 від 25.05.2018 (а.с. 21, 22).

10.05.2018 позивачем відповідно до специфікації № 2 від 08.05.2018 було здійснено повну оплату за товар у розмірі 17572,50 євро, що підтверджується банківською випискою від 27.07.2018 (а.с. 149-150).

Відповідно до специфікації № 2 від 08.05.2018 відповідачем було поставлено 23430 (920г±10г) пляшок соняшникової олії на загальну суму 17572,50 євро, що підтверджується до CMR № 217018 від 04.06.2018 (а.с. 23, 24).

Відповідно до специфікації № 3 від 04.06.2018 постачальник зобов'язався поставити замовнику 70290 пляшок соняшникової олії на загальну суму 51311,70 євро, у строк до 30.06.2018 , але не раніше ніж через 7 днів після здійснення 100% попередньої оплати за товар (п.5).

06.06.2018 позивачем відповідно до специфікації № 3 від 04.06.2018 було здійснено повну передоплату за товар у розмірі 51311,70 євро, що підтверджується банківською випискою від 27.07.2018 (а.с. 37-38).

Проте, відповідно до специфікації №3 від 04.06.2018 відповідач свої зобов'язання з поставки соняшникової олії виконав частково, а саме: відповідно до CMR № 116232 від 12.06.2018 поставлено 23430 (920г±10г) пляшок соняшникової олії на загальну суму 17103,9 євро (а.с. 25, 26); відповідно до CMR № 5 від 14.06.2018 поставлено 10650 (920г±10г) пляшок соняшникової олії на загальну суму 7774,5 євро (а.с. 27, 28); відповідно до CMR № 6 від 02.07.2018 поставлено 22275 (920г±10г) пляшок соняшникової олії на загальну суму 16260,75 євро (а.с. 29, 30).

З вищевикладеного випливає, що станом на 02.07.2018 ТзОВ "Буковина Агротехніка" недопоставило TзOB "Проксіма" 13935 пляшок соняшникової олії на загальну суму 10172,55 євро.

Вказані обставини не заперечуються жодною зі сторін. Натомість, спір у даній справі пов'язаний із неоднаковим трактуванням сторонами подальших відносин між ними.

За твердженням відповідача (скаржника), 07.08.2018 шляхом обміну електронними листами між електронними поштовими скриньками v.volnianskyi@gmal.com та bukagroteh@gmail.com (а.с. 123-124), сторони уклали між собою додаткову угоду №2, датовану 02.07.2018, якою було змінено кількість, загальну вартість та строки поставки товару згідно специфікації №3 від 04.05.2018, внаслідок чого у відповідача припинився обов'язок щодо поставки товару на суму 8187,55 євро, а також обов'язок з повернення попередньої оплати. При цьому, відповідач наголошує на тому, що у пункті 3 додаткової угоди №2 сторони передбачили право, а не обов'язок продавця щодо повернення покупцю різниці у вартості товару у зв'язку зі зменшенням його кількості.

08.08.2018 відповідачем було перераховано позивачу кошти у розмірі 2000 євро (а.с. 106). Однак, згідно відомостей з банківської виписки від 22.08.2018 (а.с. 87-88) позивачем отримано лише 1985,00 євро, оскільки при проведенні платежу з відповідача було стягнуло комісію у розмірі 15 євро. З вказаної банківської виписки вбачається, що призначенням платежу відповідач вказав часткове повернення по договору згідно з додатковою угодою 2 DD 02.07.2018.

Зважаючи на наведене, відповідач вважає, що немає підстав для стягнення суми попередньої оплати на підставі ч.2 ст. 693 ЦК України, а також для розірвання контракту №18/04/18 від 18.04.2018 у зв'язку з його істотним порушенням.

Натомість, позивач заперечує факт укладення додаткової угоди №2 та зазначає, що платіж від 08.08.2018 слід розцінювати як часткове повернення попередньої оплати.

22.08.2018 позивач направив відповідачу претензію-вимогу № 22/08-18, яку останній отримав 04 вересня 2018 року (а.с. 31-35). У вказаній претензії позивач вимагав від відповідача: 1) повернути суму передоплати у розмірі 8187,55 євро у зв'язку з непоставкою товару; 2) сплатити штраф, передбачений п. 7.5 контракту №18/04/18 за період з 06.07.2018 по 22.08.2018 у розмірі 2441,28 євро; 3) розірвати контракт №18/04/18 у зв'язку з істотними порушеннями його умов з боку ТОВ Буковина Агротехніка шляхом укладення додаткової угоди.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач надав заперечення чи відповідь на дану претензію, а також того, що він виконав її вимоги.

Під час розгляду даної справи в Господарському суді Чернівецької області, а саме 05.12.2018, відповідач перерахував на рахунок позивача 2012,50 євро згідно платіжного доручення №2 від 05.12.2018 (а.с. 187). Відповідно до вказаного платіжного доручення, всі комісійні списуються з рахунку відповідача. Як призначення платежу відповідач вказав часткове повернення по договору згідно з додатковою угодою 2 DD 02.07.2018. Водночас, згідно банківської виписки від 05.12.2018 (а.с. 189-190), на рахунок позивача надійшло лише 1997,50 євро, оскільки при проведенні платежу з відповідача було стягнуло комісію у розмірі 15 євро.

Відповідно до ст. 382 ГК України, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" та іншими законами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Відповідно ст. 31 Закону України "Про міжнародне приватне право", якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання або місцезнаходження сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у формі, передбаченій законом, незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено міжнародним договором України.

Статтею 43 Закону України "Про міжнародне приватне право", сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність, зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення (довіреності), установчих документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Статтею 14 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачено, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Згідно статті 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до пункту 10.1 контракту, взаємовідносини сторін за даним контрактом регулюються законодавством України. Всі спори і розбіжності, які не змогли бути врегульовані шляхом переговорів сторін вирішуються господарським судом.

Контракт не містить окремих положень, які б врегульовували порядок внесення змін та доповнень до нього. Водночас, згідно пункту 12.4 контракту сторони погодили, що вони визнають дійсними факсові копії наступних документів згідно цього контракту, перед обміном сторонами їхніми оригіналами : а) інвойси; б) додаткові угоди і додатки (специфікації).

Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доводам скаржника, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість його тверджень про укладення між сторонами додаткової угоди №2. При цьому, колегія суддів виходить з наступного:

1) обидві сторони визнають факт листування між ними шляхом обміну електронними листами між електронними поштовими скриньками v.volnianskyi@gmal.com та bukagroteh@gmail.com. Однак зі знімків екранів, наданих сторонами, неможливо встановити зміст додатків, доданих до їхніх електронних листів. З наданих сторонами документів, які, ніби-то, є додатками до певних листів, неможливо достеменно встановити, що саме ці документи були додатками до таких листів. При цьому, в текстовій частині листів сторони не наводять жодної інформації, яка би свідчила про зміст листів та додатків до них та могла би бути використана при вирішенні даного спору;

2) в матеріалах справи відсутній примірник додаткової угоди №2, який би містив оригінали підписів обох сторін. При цьому, хоча п.12.4 контракту передбачає необхідність обміну між сторонами оригіналами документів, що були складені у формі факсових копій, однак жодна зі сторін не надала суду оригіналу додаткової угоди №2;

3) додаткова угода №2, на яку покликається скаржник, містить дані про місце і дату її складення, а саме, 02.07.2018 у м.Чернівці. Однак, сам же скаржник в подальшому стверджує про те, що підписання вказаної угоди не відбувалося в присутності обох сторін;

4) в матеріалах справи міститься торговий реєстр від 21.09.2018 (а.с. 168-177), згідно якого директором ТзОВ "Проксіма" з 01.08.2018 є ОСОБА_6, що виключає можливість укладення 07.08.2018 (дата направлення електронного листа) зі сторони ТзОВ "Проксіма" додаткової угоди №2, підписаної попереднім директором ОСОБА_5;

5) дії позивача не свідчать про визнання факту існування додаткової угоди №2. Зокрема, ні претензія-вимога № 22/08-18 від 22.08.2018, ні позовна заява у даній справі не містить жодних посилань на будь-які додаткові угоди.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що скаржник у встановленому порядку не довів факту досягнення сторонами згоди щодо укладення додаткової угоди №2 та не спростував відповідних висновків суду першої інстанції.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно зі ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 8.1 контракту передбачено, що поставка вважається виконаною в момент передачі товару покупцю в погоджений період. З цього моменту до покупця переходить право власності на товар і пов'язаний з цим ризик випадкової втрати і пошкодження товару.

Як було зазначено вище, відповідно до специфікації №3 від 04.06.2018 продавець (відповідач) зобов'язався поставити покупцю (позивачу) 70290 пляшок соняшникової олії на загальну суму 51311,70 євро, у строк до 30.06.2018 , але не раніше ніж через 7 днів після здійснення 100% попередньої оплати за товар. Попередню оплату у повному обсязі покупець здійснив 06.06.2018. Продавець, в порушення договірних зобов'язань, здійснив неповну поставку обумовленого контрактом товару, залишивши непоставленими 13935 пляшок соняшникової олії на загальну суму 10172,55 євро. 08.08.2018 продавець повернув покупцю частину попередньої оплати на суму 1985,00 євро.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Отже, умовою застосування зазначеної статті є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Як було зазначено вище, 22.08.2018 покупець, цінним листом з описом вкладення (фіскальний чек 4900064092818), направив на адресу продавця претензію-вимогу №22/08-18 з вимогою, зокрема, повернути суму передоплати у розмірі 8187,55 євро (10172,55 євро - 1985,00 євро).

Продавець залишив вказану претензію без відповіді та задоволення і лише 05.12.2018, під час розгляду даної справи в Господарському суді Чернівецької області, здійснив ще одне часткове повернення попередньої оплати на суму 1997,50 євро.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про наявність підстав: 1) для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 203900,24 грн. неповернутої передоплати за товар (що станом на 04.09.2018 за офіційним курсом НБУ становить 6190,50 євро) на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України; 2) для закриття провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача 65797,65 грн. передоплати (що станом на 04.09.2018 за офіційним курсом НБУ становить 1997,50 євро) у зв'язку з відсутністю предмета спору відповідно до п. 2 ст. 231 ГПК України.

Стосовно доводів скаржника, про те, що суд першої інстанції помилково виніс рішення про стягнення заборгованості у валюті, вираженій у гривнях, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ч.2 ст. 198 ЦК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 189 ЦК України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Разом з тим, відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Частиною 1 ст .192 ГК України, визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Таким чином, незважаючи на те, що ціна договору була визначена сторонами в іноземній валюті (євро), оскільки сторони погодили юрисдикцію українського законодавства на їхні правовідносини, керуючись ст. 99 Конституції України та ст .192 ГК України, колегія суддів вважає, що позивач вправі був визначити суму позовних вимог у гривнях еквівалентно до суми заборгованості, що виражена у євро, із застосуванням офіційного курсу НБУ станом на момент розрахунку позовних вимог (04.09.2018). Вказане не суперечить положенням чинного законодавства та, більше того, жодним чином не порушує прав відповідача.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до пункту 7.5 контракту, у разі недопоставки товару, згідно з даним договором, відповідно до додаткових угод, більш ніж на 5 (п'ять) робочих днів, продавець сплачує штраф у розмірі 0,5% від вартості недопоставленого товару за кожен день затримки поставки. За своїм визначенням, в розумінні чинного законодавства України, вказаний штраф є пенею.

Колегія суддів, перевіривши правильність розрахунку пені, який був здійснений судом першої інстанції, дійшла висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача пені: 1) за період з 06.07.2018 по 07.08.2018 - у розмірі 1678,38 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 04.09.2018 становить 55285,84 грн.; 2) за період з 08.08.2018 по 04.09.2018, з урахуванням часткового повернення відповідачем 08.08.2018 передоплати сумі 1985 євро, - у розмірі 1146,04 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 04.09.2018 становить 37750,56 грн. У зв'язку з цим, місцевий господарський суд також дійшов обґрунтованого висновку про відмову в стягненні 9158,63 грн. пені, як безпідставно нарахованої.

Стосовно твердження скаржника про безпідставне розірвання судом контракту №18/04/18 від 18.04.2018, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 ЦК України).

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (частина 3 статті 653 ЦК України).

Згідно зі ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни Цивільного кодексу України (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Як зазначалось вище, 22.08.2018 позивач направив на адресу відповідача претензію-вимогу, однією з вимог якої було розірвання контракту №18/04/18 у зв'язку з істотними порушеннями його умов з боку ТзОВ "Буковина Агротехніка", шляхом укладення додаткової угоди. Однак, відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення.

З огляду на наведені обставини справи та вказані положення законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для розірвання контракту, оскільки внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки обумовленого товару у вищезгаданих обсягах та у встановлені контрактом строки, позивач не отримав товар, на який законно розраховував при укладанні договору.

При цьому, колегія суддів відхиляє покликання відповідача (скаржника) на Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980, оскільки ст. 49 та 51 вказаної Конвенції передбачено, що покупець може заявити про розірвання договору: a) якщо невиконання продавцем будь-якого з його зобов'язань за договором або за цією Конвенцією є істотним порушенням договору; b) у разі непоставки, якщо продавець не поставляє товар протягом додаткового строку, встановленого покупцем відповідно до пункту 1 статті 47, або заявляє, що він не здійснить поставки протягом установленого таким чином строку. Покупець може заявити про розірвання договору цілком лише в тому разі, якщо часткове невиконання або часткова невідповідність товару договорові є істотним порушенням договору.

У спірному випадку має місце недопоставка відповідачем частини товару за специфікацією №3 на суму 10172,55 євро, що становить близько 20% від загальної кількості товару згідно вказаної специфікації. Вказане порушення умов контракту, на думку позивача, є істотним порушенням, оскільки він розраховував отримати весь товар в обумовлених договором кількостях та строки; натомість, сплативши за товар кошти, він вказаного товару не отримав, у зв'язку з чим втратив господарський інтерес із придбання даного товару. Більше того, як вже було зазначено вище, допустивши порушення умов контракту, відповідач проігнорував законну вимогу позивача та не повернув частину попередньої оплати за товар, що пропорційна вартості непоставленого товару.

Вказаний висновок відповідає положенням ст. 25 Конвенції, відповідно до якої істотним є порушення договору, якщо воно тягне за собою таку шкоду для іншої сторони, що остання значною мірою позбавляється того, на що вона мала право розраховувати на підставі договору, крім випадків, коли сторона, що порушила договір, не передбачала такого результату, і розумна особа, що діє в тій самій якості за аналогічних обставин, не передбачала б його.

Жодних обґрунтованих доводів про поважність чи винятковість причин для такої поведінки відповідачем не наведено. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем (скаржником) не спростовано висновку суду першої інстанції та твердження позивача про істотність порушення умов контракту.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.12.2018 у справі №926/1506/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина Агротехніка" - без задоволення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Чернівецької області.

Повний текст постанови складено 28.03.2019.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік