Постанова

від 01.04.2019 по справі 813/4318/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2019 року

Київ

справа №813/4318/17

адміністративне провадження №К/9901/62049/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Шипуліна Т.М.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Сервус-Україна

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2018 (колегія суддів: головуючий суддя - Гулида Р.М., судді - Довга О.І., Улицький В.З.)

у справі № 813/4318/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сервус-Україна

до Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Сервус-Україна (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДФС) від 14.11.2017.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про безпідставність висновків ДФС, що господарські операції Товариства з його контрагентами не мали реального характеру, та вказує, що доводи відповідача з цього приводу спростовуються наданими під час перевірки документами, а тому у ДФС не було правових підстав вважати, що Товариством неправильно визначено його податкові зобов'язання з податку на прибуток і податку на додану вартість та підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року (суддя - Москаль Р.М.) адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДФС від 14.11.2017 № 0020431412 та № 0020421412.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ДФС, скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило її скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду. При цьому скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ДФС вважає постанову суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідачем складено акт від 18.10.2017.

В акті, зокрема, викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог:

- пунктів 5 ,6, 7, 19 П(С)БО 16, п.12 П(С)БО 9, п. 21 П(С)БО 15, пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134, п. 135.1 ст.135, п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 193 509, 25 грн.;

- п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 Податкового Кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з ПДВ всього на суму 25 171, 66 грн.

На цій підставі відповідачем 14.11.2017 прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№ 0020431412, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 241 886, 56 грн., в т.ч. 193 509, 25 грн. за основним платежем, 48 377, 31 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

-№ 0020421412, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 31 464, 58 грн., в т.ч. 25 171, 66 грн. за основним платежем, 6 292, 92 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач мотивує тим, що укладені між Товариствами та ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ М.С.К.-2025 господарські догори реально не виконувались, відтак не давали підстав для формування податкової звітності з урахуванням цих операцій.

Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України та нормативними актами, прийнятими на його виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов'язані з обчисленням податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 134, 189, 198, 201 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством та ФОП ОСОБА_2 10.05.2017, ТОВ М.С.К. - 2020 24.04.2017, ФОП ОСОБА_3 27.10.2015 та ФОП ОСОБА_4 14.03.2016 укладено договори купівлі-продажу, за умовами яких продавці зобов'язались поставити на адресу позивача товар (пиломатеріали).

Позивачем включено до складу витрат у 2016 році витрати, понесені на оплату наданих ПП Рекламне агентство АКВАРІУМ , ПП ЗУРК АртПром , ФОП ОСОБА_5 рекламних послуг.

Задовольнивши адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що документи бухгалтерського обліку позивача відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і підтверджують фактичне виконання укладених Товариством з його контрагентами угод та пов'язаність їх з господарською діяльністю Товариства.

Натомість, суд апеляційної інстанції здійснивши системний аналіз матеріалів справи та наданих сторонами доказів, дійшов вірного висновку про те, що податковим органом належними та достовірними доказами підтверджено обґрунтованість викладених в акті перевірки від 18.10.2017 висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки надані Товариством первинні документи бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне виконання укладених договорів купівлі-продажу пиломатеріалів, укладених між позивачем та його контрагентами та не дають підстав для врахування наслідків цих взаємовідносин під час визначення позивачем своїх податкових зобов'язань.

При цьому судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку наданим відповідачем доказам щодо того, що ФОП ОСОБА_2, ТОВ М.С.К. - 2020 , ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 на час виконання укладених з позивачем договорів не здійснювали ніякої господарської діяльності, не виконували та об'єктивно не мали можливості виконати умови укладених з Товариством договорів щодо поставки товару. Судом також враховано, що матеріали справи не містять жодних доказів фактичного перевезення обумовлених договорами пиломатеріалів від продавців до позивача, а отже і доказів фактичного отримання Товариством вказаного товару.

Крім того, судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок про безпідставне віднесення позивачем до складу витрат у 2016 році витрат на оплату наданих ПП Рекламне агентство АКВАРІУМ , ПП ЗУРК АртПром , ФОП ОСОБА_5 рекламних послуг та обґрунтовано враховано, що вказані послуги надавались на території м. Львова, в той час, як господарська діяльність Товариства відбувалась в інших регіонах. Відтак, матеріали справи не містять належних доказів безпосередньої пов'язаності вказаних витрат із господарською діяльністю Товариства, що у відповідності до положень статті 134 Податкового Кодексу України унеможливлює їх включення до складу витрат операційної діяльності та врахування під час визначення фінансового результату господарської діяльності Товариства.

Доводи касаційної скарги позивача вказаних висновків не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належну правову оцінку судом апеляційної інстанції, не спростовують правильність доводів, якими мотивовано оскаржуване судове рішення, відтак не дають підстав вважати висновки суду апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Сервус-Україна залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

Т.М. Шипуліна