Постанова

від 06.03.2019 по справі 500/2515/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1115/19

Номер справи місцевого суду: 500/2515/18

Головуючий у першій інстанції Жигулін С.М.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 47

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Півнєву Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 липня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

02 травня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою про розірвання шлюбу (а.с.1).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені (а.с.19).

Не погоджуючись з вказаним рішення ОСОБА_2 17.09.2018 року звернулась до суду з апеляційною скаргою. В обґрунтування своєї скарги апелянт зазначила, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права. Зокрема, апелянт вказала на те, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, крім того, в неї була відсутня можливість подати до суду клопотання про надання строку для примирення, та загалом посилалася на процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції під час ухвалення рішення. Тому апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог (а.с.21-23).

01 жовтня 2018 року ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області Драгомерецького М.М. апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, а саме подання до суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних та обґрунтованих причин для його поновлення (а.с.28-29).

Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області Драгомерецького М.М. 18.10.2018 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 (а.с.34-35) та ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19.10.2018 року справу призначено до розгляду (а.с.37).

19.11.2018 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Позивач, посилаючись на життєві обставини та вказуючи на те, що з жовтня 2017 року сторони не проживають в шлюбі та наразі існує судове провадження про розподіл майна (справа № 500/4363/18), зазначає, що примирення між сторонами неможливе та просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду - без змін (а.с. 44).

В зв'язку з ліквідацією Апеляційного суду Одеської області протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа була розподілена колегії суддів Одеського апеляційного суду в складі головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М. Ухвалою судді Дрішлюка А.І. від 18.01.2019 року справа була прийнята до провадження. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.01.2019 року справа була призначена до розгляду.

В судовому засіданні апелянт та представник апелянта просили задовольнити апеляційну скаргу. Позивач в судове засідання не з'явився. Про час та місце судового засідання повідомлялася належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 05.03.2019 року та 06.03.2019 року позивач направив до суду заяву (через представника та за допомогою засобів електронного зв'язку) про слухання справи за його відсутності, якою одночасно просив залишити без задоволення апеляційну скаргу та пояснив, що більше року проживає з іншою жінкою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та її представника, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що сторони припинити спільне проживання з жовтня 2017 року та оскільки намагань для примирення сторони не роблять вирішив задовольнити позовні вимоги та розірвати шлюб.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, та частково задовольняючи апеляційну скаргу вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції 27.11.1986 року між ОСОБА_3 до ОСОБА_4 був укладений шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 2286, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_3 (а.с. 6).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами неповнолітні діти в шлюбі у сторін відсутні. Позивач в своєму позові посилався на те, що спільне життя між сторонами не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства та поглядів на житті. При цьому позивач вказав, що спільне господарство сторони не ведуть з квітня 2018 року. Отже, дійшовши відповідного рішення в зв'язку з наведеними обставинами позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Статтею 51 Конституції України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частина 1 статті 55 СК України визначає, що дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Відповідно до частини 3 статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. А згідно з частиною 4 примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Отже, за концепцією національного законодавства шлюб утворюється між чоловіком та жінкою за власним бажанням та за наявністю вільної згоди на проживання однією сім'єю та укладення шлюбу з відповідними юридичними наслідками.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Так, якщо один з подружжя вважає, що збереження шлюбу суперечить його інтересам, він має право звернутися до суду з відповідним позовом відповідно його обґрунтувавши та вказавши в зв'язку з якими саме життєвими обставинами він прийшов до такого висновку.

За ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Пленум Верховного суду України в п.10 постанови від 21.12.2007 року за №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз'яснив, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

За обставинами даної справи позивач наполягав на розірванні шлюбу та при цьому наводив відповідні обґрунтування неможливості збереження шлюбу, в тому числі, посилаючись на те, що збереження сім'ї суперечить його інтересам, та враховуючи той факт, що на стадії апеляційного перегляду рішення позивач підтримує своє бажання розірвати шлюб та створити сім'ю з іншою жінкою. Відповідачка не погоджувалась з таким обґрунтуванням причини розірвання шлюбу, проте по суті проти його розірвання не заперечувала.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що, виходячи з системного аналізу норм національного сімейного законодавства, суд постановляє ухвалу про надання строку для примирення лише в тому випадку, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Вказана позиція висловлена Верховним судом в постанові від 28.11.2018 року, справа № 206/3459/16-ц.

Відтак, за тих обставин, що сторона позивача категорично заперечує проти збереження шлюбу, в тому числі, після спливу тривалого часу з моменту винесення судом першої інстанції рішення про розірвання шлюбу, оскільки примушування до збереження шлюбних відносин заборонено законодавством та розцінюється як порушенням права дружини/чоловіка на особисту свободу та недоторканність, апеляційний суд вважає, що надання строку для примирення подружжя є недоцільним. Тому відповідні доводи апеляційної скарги відхиляються.

Щодо інших доводів апелянта. Апеляційний суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься заява відповідачки ОСОБА_2, надіслана до суду першої інстанції поштою, в якій вона просить розглядати справу за її відсутності, з позовними вимогами погоджується та просить розірвати шлюб (а.с. 15,16) . В своїй апеляційній скарзі відповідач-апелянт оспорює справжність вказаної заяви, наводить відповідні аргументи на користь цього та просить суд в тому числі в зв'язку з цим скасувати рішення. Однак, жодних доказів, які б підтверджували перебування відповідача за кордоном в період подання до суду відповідної заяви апелянт до суду не надала, так само як і не подала до суду жодних доказів, які б підтверджували, що вказана заява нею особисто не складалась. Тому доводи апелянта відхиляються. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції не вирішував питання щодо зміни прізвища при розірванні шлюбу. Інші недоліки судового рішення можуть бути усунуті в порядку ст. 269 СК України.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, які спрямовані на оскарження рішення суду суто з формальної точки зору апеляційний суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Одночасно з цим апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині з огляду на те, що в позовній заяві позивач вказав на припинення спільного господарства з відповідачкою з квітня 2018 року, однак, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив іншу дату - жовтень 2017 року, при чому належним чином не обґрунтував чому саме з цієї дати на його думку сторони припинили сімейні стосунки. Сторона відповідача в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції підтвердила дату припинення сімейних стосунків - квітень 2018 року. Тому апеляційний суд прийшов до висновку про зміну оскаржуваного рішення суду в частині мотивування.

Таким чином, враховуючи вище вказане, обставини справи, особливості правовідносин, які виникли між сторонами, положення сімейного законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 379 ЦПК України задовольняє частково апеляційну скаргу та змінює оскаржуване рішення суду в частині мотивування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд ,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 липня 2018 року - змінити в частині дати розірвання шлюбу. В іншій частині рішення залишити без змін .

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Повний текст постанови виготовлено 01 квітня 2019 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

06.03.2019 року м. Одеса