Ухвала

від 25.03.2019 по справі 760/15422/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі судового засідання ОСОБА_4

за участю представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційні скарги представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 9 ОСОБА_8 та накладено арешт на майно в тому числі і на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_6 та на нежитлове приміщення № 901/1 технічного поверху, загальною площею 24,2 кв.м., яке розташоване у будинку АДРЕСА_2 право власності на яке належить ОСОБА_7 , з забороною відчужувати та розпоряджатися вказаним майном, а також будь-яким державним реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам вчиняти дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу, тощо) права власності на зазначене майно.

Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення доведено наявність підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження з метою збереження речових доказів.

В апеляційній скарзі представник власників майна просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання прокурора в частині арешту майна належного ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовити. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що арешт на вище зазначене майно накладено без належних на те правових підстав, оскільки ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не перебувають у жодному процесуальному статусі у кримінальному провадженні № 42016100000001082, у зв`язку з чим не є стороною кримінального провадження та набули право власності на майно на законних підставах. Також, апелянт не погоджується з висновками слідчого судді, щодо відповідності майна критеріям ст. 98 КПК України та посилається на відсутність постанови про визнання його речовим доказом.

Зазначає адвокат і про своєчасність оскарження ухвали слідчого судді, оскільки розгляд клопотання прокурора про арешт майна відбувся без повідомлення власників майна та їх представника, а копію постановленого судом рішення вони отримали 29 грудня 2018 року.

Прокурор у кримінальному провадженні, будучи належним чином повідомлений про дату розгляду справи, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, а тому, виходячи з положень ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника, яка підтримала апеляційні скарги і просила їх задовольнити, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Враховуючи ті обставини, що розгляд клопотання прокурора про арешт майна відбувся без повідомлення його власників, а копію постановленого судом рішення вони отримали 29 грудня 2018 року, колегія суддів, виходячи з положень ст. 395 КПК України, погоджується з доводами апелянта про своєчасність оскарження ухвали слідчого судді.

Що стосується доводів апеляційних скарг про відсутність підстав для накладення арешту на майно, то колегія суддів, дослідивши надані їй матеріали, приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 404 КПК України, ухвала слідчого судді перевіряється лише в межах поданих апеляційних скарг та лише щодо арешту майна належного ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Згідно вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог Кримінального процесуального кодексу України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в тому числі і арешт майна, має неухильно дотримуватися вимог закону.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя, під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно, не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

Так, слідчим відділом Солом`янського управління поліції ГУ Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016100000001082 від 04 жовтня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме за фактом придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою вчиненого невстановленими особами в інтересах забудовника будинку по АДРЕСА_2 .

Згідно доводів клопотання, Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала Національному авіаційному університету України сертифікат № ІУ 165162942730 від 12 жовтня 2016 року про закінчення будівництва об`єкту «Будівництво житлового будинку з вбудованими адміністративними приміщеннями по АДРЕСА_2 .

17 вересня 2016 року за вказаною адресою зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Донця 2а».

В подальшому, Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) було зареєстровано ряд декларацій з реконструкції об`єктів будівництва по АДРЕСА_2 , згідно яких декларантом ТОВ «Альфа-капітал-Буд» проводилась реконструкція технічних приміщень, в тому числі і за № 900/1, № 901/1.

Проведення реконструкції вказаних приміщень, як зазначено органом досудового розслідування, відбулося в порушення рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа № 1-2/2004р.), положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» 2015 року, рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 587/7924.

В подальшому, ТОВ «Альфа-капітал-Буд», в порушення вище зазначених норм закону, уклало низку цивільно-правових угод з фізичними особами щодо реалізації 5 підсобних приміщень, тим самим отримавши незаконну вигоду від їх реалізації.

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на приміщення за № 900/1, АДРЕСА_3 зареєстровано, відповідно, за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

В рамках вказаного кримінального провадження прокурор звернувся до суду з клопотанням про арешт вказаних об`єктів нерухомості, зазначивши, що метою застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження є збереження речових доказів.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року клопотання прокурора було задоволено. Постановлене рішення слідчий суддя мотивував доведеністю стороною обвинувачення наявності підстав для арешту вказаного майно.

Проте, з такими висновками слідчого судді колегія суддів не погоджується.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом.

Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт майна з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

Згідно вимог ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку, зокрема, на рухоме чи нерухоме майно, щодо якого ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Виходячи з положення наведених норм права, майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак наведених ст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого чи прокурора.

Відповідно до ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.

Аналіз вище зазначених норм закону дає підстави вважати, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна критеріям ст. 98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.

Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого статусу речового доказу та мотиви з яких слідчий чи прокурор дійшов такого висновку, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна критеріям ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого рішення.

Самі лише доводи клопотання про відповідність майна критеріям ст. 98 КПК України є недостатнім, так як ст. 171 КПК України покладає на особу, яка звернулася до суду з клопотанням про арешт майна, надати докази на їх підтвердження.

Разом з тим, постанова про визнання речовими доказами об`єктів нерухомого майна № 900/1, № 901/1 у будинку АДРЕСА_2 у кримінальному провадження № 42016100000001082 відсутня, що позбавляє суд можливості встановити відповідність цього майна критеріям ст. 98 КПК України.

У зв`язку з цим, прокурором, в розумінні вимог ст. 173 КПК України, не надано достатніх і належних доказів тих обставин, на які він послався у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

За таких обставин ухвала слідчого судді в частині накладення арешту на приміщення за № 900/1, АДРЕСА_3 зареєстрованих, відповідно, за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали апеляційним судом, якою у відповідності до встановлених вище обставин в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна в цій частині слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_5 , задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 червня 2018 року, якою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 9 ОСОБА_8 , скасувати в частині накладення арешту на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_6 та на нежитлове приміщення № 901/1 технічного поверху, загальною площею 24,2 кв.м., яке розташоване у будинку АДРЕСА_2 право власності на яке належить ОСОБА_7 .

Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 9 ОСОБА_8 в частині накладення арешту на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_6 (ін.код НОМЕР_1 ) та на нежитлове приміщення № 901/1 технічного поверху, загальною площею 24,2 кв.м., яке розташоване у будинку АДРЕСА_2 право власності на яке належить ОСОБА_7 (ін.код НОМЕР_2 ), відмовити.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не

підлягає.

Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/907/2019 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_9

Доповідач: ОСОБА_1