Ухвала від 01.04.2019 по справі 824/475/18-а

УХВАЛА

01 квітня 2019 року

Київ

справа №824/475/18-а

адміністративне провадження №К/9901/7176/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року

за позовом ОСОБА_2

до Михальчанської сільської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2019 року ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2, позивач, скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року

В касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції він отримав 22 лютого 2019 року, що підтверджується копією конверту, яким вказане судове рішення було надіслано, доданою до касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та враховуючи те, що скаржником надано докази, що підтверджують доводи вказаного клопотання, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Предметом розгляду у даній справі є визнання протиправним та скасування рішення XIX сесії VII скликання Михальчанської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області № 108-19/2017 від 19 грудня 2017 року в частині відмови громадянину ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із земель "для ведення особистого селянського господарства" на землі "для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)"; зобов'язання Михальчанської сільської ради Сторожинецького району затвердити проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із земель "для ведення особистого селянського господарства" на землі "для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)", власником якої є громадянин ОСОБА_2

Згідно пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Так, відповідно пункту 1 частини другої статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року № 26737/95).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).

Мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 824/475/18-а, відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 01 листопада 2018 року у справі № 817/897/16, яка містить висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, про що суд апеляційної інстанції і зазначив в оскаржуваній постанові.

Скаржником наведено наступні підстави для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 824/475/18-а: скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 826/3520/15, а взяв до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 817/897/16; справа має виняткове значення для скаржника, адже відмова відповідача в затвердженні проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки фактично перешкоджає позивачу, як повноцінному та законному власнику такої земельної ділянки, вільно користуватись, використовувати її, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку, у відповідності до детального плану території розміщення житлової забудови

При цьому, скаржником жодним чином не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення, не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу.

Відтак, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано підстав для перегляду Верховним Судом судового рішення у даній справі, яка розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в касаційному порядку. Крім того, вона не містить обґрунтування помилковості застосування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 01 листопада 2018 року у справі № 817/897/16 при розгляді даної справи, або спростування твердження суду апеляційної інстанції щодо аналогічності спірних відносин у справах 824/475/18-а та № 817/897/16.

Посилання скаржника на необхідність застосування у даній справі правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 826/3520/15 не заслуговує на увагу, оскільки скаржником не вказано, яка правова позиція, викладена у вказаній постанові могла бути (повинна була бути) застосована судом у даній справі; крім того у справі № 826/3520/15 предметом спору є непроведення виконавчих дій у виконавчому провадженні, нездійснення експертної оцінки нерухомого майна та непроведення його реалізації, а предметом спору у даній справі є затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга ОСОБА_2 є необґрунтованою в розумінні статті 333 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція стосовно застосування статей 12 та 333 КАС України висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 17 грудня 2018 року у справі № 806/3221/18, від 18 січня 2019 року справі № 821/1234/18, від 24 січня 2019 року у справі № 821/1202/18.

Керуючись статтями 121, 248, 328, 329, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити клопотання ОСОБА_2 та поновити строк на касаційне оскарження у справі № 824/475/18-а.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року за позовом ОСОБА_2 до Михальчанської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

5. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Я.О. Берназюк

М.І. Гриців

Н.В. Коваленко