Постанова

від 02.04.2019 по справі 815/7760/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

02 квітня 2019 року

справа №815/7760/13-а

адміністративне провадження №К/9901/40498/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року у складі судді Левчук О.А.,

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у складі Бойка А.В., Димирлія О.О., Єщенка О.В.,

у справі № 815/7760/13-а

за позовом Приватного підприємства ХВГ

до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

08 листопада 2013 року Приватне підприємство ХВГ (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 09 липня 2013 року №0001362230 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 529 053 грн, в тому числі 423 242 грн основного платежу та 105 811 грн штрафних (фінансових) санкцій та від 25 листопада 2013 року № 0002542230 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 931 917 грн, в тому числі 791 589 грн основного платежу та 140 328 грн штрафних (фінансових) санкцій, з мотивів безпідставності їх прийняття.

Розгляд справи здійснювався судами неодноразово, судові рішення, які є предметом касаційного перегляду у даній справі ухвалені на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2016 року.

08 грудня 2016 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, задоволений позов Підприємства, скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу №0001362230 від 09 липня 2013 року та № 0002542230 від 25 листопада 2013 року.

Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій встановили, що у межах господарської діяльності Підприємством придбано поліетилен в Товариства з обмеженою відповідальністю Полімерна компанія , Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Полимер ЛТД , Товариства з обмеженою відповідальністю Неохіміки України , Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ураласбест , що призвело до віднесення вартості товару до складу валових витрат та сплаченого у складі товару податку на додану вартість до складу податкового кредиту за господарськими операціями з вказаними підприємствами. Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбання товару спричинило реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформовані платником податків правомірно, внаслідок чого відсутні підстави для прийняття податкових повідомлень - рішень.

07 липня 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Підприємства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

16 серпня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 10 липня 2017 року, та витребувана справа №815/7760/13-а з Одеського окружного адміністративного суду.

Підприємством заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до суду не надавались, що не перешкоджає її розгляду по суті.

16 січня 2018 року справа №815/7760/13-а надійшла до Вищого адміністративного суду України.

19 березня 2018 року справа №815/7760/13-а разом із матеріалами касаційної скарги №К/9901/40498/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Підприємство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 26166790, перебуває на податковому обліку з 21 лютого 2008 року, є платником податку на додану вартість з 25 серпня 2008 року.

Податковим органом у травні-червні 2013 року проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства зокрема з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, результати якої викладені в акті перевірки від 26 червня 2013 року №000084/15-32-22-30/26166790 (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу 09 липня 2013 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0001362230, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 423242 грн за порушення пунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції застосовані у сумі 105811 грн на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Керівником податкового органу 25 листопада 2013 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0002542230, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки з урахуванням результатів адміністративного оскарження, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 791589 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 140328 грн. Правовою підставою збільшення податку наведені положення пункту 5.9 статті 5, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 22 травня 1997 року №283/97-ВР, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2, статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій здійснений розгляд справи в розрізі податків та спірних господарських операцій по цим податкам.

По податку на прибуток.

Щодо порушення пункту 5.9 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

В ході перевірки відображених у рядку 01.2 Декларацій Приріст балансової вартості запасів показників за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року податковим органом встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників на загальну суму 773937 грн. за рахунок невірного визначення приросту товарно-матеріальних цінностей. Зокрема, зазначено, що списання товару по рахунках №№ 23, 26 проводилось без підтвердження його фактичного відвантаження (відсутні довіреності, договори з визначенням умов поставки-транспортування), у зв'язку із чим перевіряючими зроблено висновок про збільшення залишків ТМЦ на складах та, відповідно, валових доходів (приріст ТМЦ) на суму 773937 грн. Дані щодо відсутності фактичного підтвердження відвантаження готової продукції на вказану суму у розрізі звітних періодів та первинних документів відповідачем наведено у додатку до акта перевірки №4.

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутність довіреностей на отримання товару за наявності інших первинних документів (видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок, прибуткових ордерів тощо), які підтверджують факт здійснення господарської операції з передачі товару та зауважень щодо достатності і правильності оформлення яких у податкового органу не було, не може заперечувати таку господарську операцію.

Щодо посилання податкового органу виключно на те, що згідно вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року №99, ТМЦ відпускаються отримувачам товарів лише за наявності довіреностей отримувачів, суди попередніх інстанцій зазначили, що сама по собі довіреність на право отримання ТМЦ не посвідчує факт здійснення господарської діяльності, як і сама по собі відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про здійснену оцінку доказів у їх сукупності відповідно до частини третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, на час вирішення справи судами попередніх інстанцій.

Суд визнає, що склад правопорушення в розумінні пункту 5.9 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств податковим органом не доведений, належні докази, зокрема залишків товарів на складі відповідачем не встановлено, висновки податкового органу не узгоджуються з даними бухгалтерського обліку платника податків, висновки акта перевірки про заниження Підприємством показників у рядку 01.2 Декларацій на загальну суму 773937 грн за рахунок невірного визначення приросту товарно-матеріальних цінностей в порушення пункту 5.9 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , є безпідставними.

Перевіркою відображених у рядку 01.6 Декларації Інші доходи, крім визначених у 01.1-01.5 встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 01.6 Декларацій на суму 540000 грн внаслідок фінансування (сплати за ТМЦ) фізичними особами підприємства та не відшкодування їх підприємством, чим порушено вимоги підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , а також заниження валового доходу в сумі 314 042 грн.

Відповідач доводить, що ним в ході перевірки встановлено, що працівниками підприємства власними коштами здійснювалась сплата за ТМЦ (послуги), внаслідок чого занижено суму валового доходу у І кварталі 2011 року на 540000 грн та занижено суму інших доходів на 314042 грн, з огляду на те, що вказані суми є невідшкодованими фізичним особам, а тому є фінансовою допомогою, яка включається до складу валового доходу на підставі підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України.

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що ці кошти не є позикою або безповоротною фінансовою допомогою, оскільки внаслідок операції відбулась заміна кредитора в зобов'язанні і вартість сировини, отриманої підприємством від ТОВ Термінал-93 та сплаченої ОСОБА_4, в подальшому сплачувалась останній. Також не є доходом підприємства і сума в розмірі 30 000 грн, яку було сплачено директором ОСОБА_5 в якості орендної плати ПП ХВГ (авансові звіти №478 від 22.12.2011 року на суму 10000 грн, №479 від 23.12.2011 року на суму 10000 грн, №480 від 26.12.2011 року на суму 10000 грн), оскільки її виплачено (повернуто) Підприємством директору ОСОБА_5

Суд апеляційної інстанції встановив, що 29 грудня 2007 року між ТОВ Термінал - 93 та ПП ХВГ укладено договір поставки №58, предметом якого є поставка полімерної сировини-гранул поліетилену, загальна кількість, номенклатура, одиниці виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна якого визначається сторонами у Специфікаціях на поставку партії поліетилену.

01 березня 2011 року між ТОВ Термінал - 93 , як Кредитором, та ФОП ОСОБА_4, як Поручителем, укладено договір поруки, за умовами якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку Приватного підприємства ХВГ , як боржника, щодо виконання ним обов'язку з оплати полімерної сировини.

28 березня 2011 року на адресу ФОП ОСОБА_4 ТОВ Термінал - 93 скеровано вимогу про оплату відповідно до умов договору поставки №58 від 29 грудня 2007 року на суму 619634,50 грн, на виконання якої, згідно з банківською квитанцією від 29 березня 2011 року, ФОП ОСОБА_4 перерахувала на користь ТОВ Термінал-93 540000 грн, з призначенням платежу - оплата за товар згідно договору купівлі-продажу №58 від 29 грудня 2007 року від ПП ХВГ через ОСОБА_4.

06 червня 2012 року на адресу ФОП ОСОБА_4 ТОВ Термінал - 93 скеровано вимогу про оплату відповідно до умов договору на суму 284042,50 грн, на виконання якої, згідно з банківськими квитанціями від 08 червня 2012 року та від 11 червня 2012 року, ФОП ОСОБА_4 перерахувала на користь ТОВ Термінал-93 суми 148500 грн та 135542,50 грн відповідно, з призначенням платежу - оплата за товар згідно договору №58 від 29 грудня 2007 року від ПП ХВГ через ОСОБА_4.

Повно встановивши обставини спірних господарських операцій та здійснивши аналіз положень пункту 1.22 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , якою наведене значення безповоротної фінансової допомоги, підпункту 1.22.2 пункту 1.22 цієї статті, якою наведене значення поворотної фінансової допомоги, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, яка встановлює склад валового доходу, до якого включаються, зокрема, доходи з інших джерел, пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, якою також визначено, що інші доходи, значення фінансової допомоги, поворотної фінансової допомоги в розумінні підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 цього кодексу, позики в розумінні частини другої статті 556, статті 1046 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що при проведенні перевірки відповідачем помилково ототожнено відносини договору поруки з договором позики, визнавши відповідні суми безповоротною фінансовою допомогою, не врахувавши, що, на підставі частини 2 статті 556 Цивільного кодексу України, до поручителя (ОСОБА_4) перейшли права кредитора у зобов'язанні між ПП ХВГ та ТОВ Термінал-93 згідно договору купівлі-продажу №58 від 29 грудня 2007 року.

Посилання податкового органу на положення статей 1159, 1160 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції визнав неприйнятними з огляду на те, що до відносин сплати ОСОБА_4 на адресу ТОВ Термінал-93 вартості поліетилену, отриманого ПП ХВГ за договором №58 від 29 грудня 2007 року застосовуються норми статей 553-559 цього кодексу, які регулюють забезпечення виконання зобов'язання (договір поруки).

Податковим органом також не враховано, що сплачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кошти є фінансовою допомогою, яка має бути включена до складу валового доходу Підприємства, внаслідок того, що підприємством проводилося відшкодування вказаним особам грошових коштів, що підтверджено авансовими звітами та актом звірки взаємних розрахунків.

Щодо заниження Підприємством в 4 кварталі 2012 року доходів на суму 175 000 грн. з посиланням на безоплатне отримання позивачем 10 тон поліетилену від Товариства з обмеженою відповідальністю Полімерна компанія в межах укладеного та виконаного договору від 06 серпня 2012 року №150ПП12, предметом якого є постачання поліетилену, полівінілхлориду, поліпропілену та інших видів полімерної сировини.

Додатком №3 від 12 грудня 2012 року до договору поставки від 06 серпня 2012 року визначена марка продукції, яку Постачальник зобов'язується поставити, а саме - Поліетилен ПЕНД РЕ 4FЕ69 у кількості 10 тон, ціна за 1 тону 17500 грн, загальна сума поставки - 175000 грн (в т.ч. ПДВ 29166,67 грн).

Підприємством на виконання умов вищезазначеного договору в грудні 2012 року отримано поліетилен у кількості 10 т (видаткова накладна №3540 від 12 грудня 2012 року, податкова накладна №51 від 12 грудня 2012 року) на суму 145833,33 грн, ПДВ - 29166,67 грн.

В акті перевірки зазначено, що згідно відомостей товарно-транспортної накладної №43807р-ТН від 12 грудня 2012 року завантажено, перевезено та відвантажено 20 тон поліетилену, у зв'язку з чим перевіряючими включено вартість 10 тонн поліетилену до складу інших доходів підприємства у IV кварталі 2012 року в сумі 175000 грн відповідно до положень пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України, як безоплатно отриманих Підприємством.

Суди попередніх інстанцій за результатами дослідження копій товарно-транспортної накладної №43807р-ТН від 12 грудня 2012 року встановили, що у графі відомості про вантаж зазначено поліетилен низького тиску - 10 тн. нетто, кількість місць 400, вид пакування т/у пак, маса брутто, кг - 10000 , чим підтверджено поставку ТОВ Полімерна компанія , на виконання умов договору №150ПП12 від 06.08.2012р., саме 10 тон поліетилену, а не 20 тон, як про це зазначено в акті перевірки і як на це посилається апелянт в обґрунтування вимог апеляційної скарги, що підтверджується також іншими первинними документами, оформленими сторонами на виконання умов договору.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутність факту безоплатного отримання Підприємством від ТОВ Полімерна компанія 10 т поліетилену на суму 175 000 грн, доводить необґрунтованість висновків податкового органу про заниження валових доходів на цю суму.

По податку на додану вартість.

Щодо завищення податкового кредиту у серпні 2012 року на 85000 грн внаслідок невідповідності ціни постачання, визначеної у видаткових накладних, цінам постачання, визначеним в податкових накладних.

Оцінюючи спір у цій частині судами попередніх інстанцій здійснений аналіз положень пункту 192.1 статті 192, пункту 198.2 статті 198, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, приписів пункту 14 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01 листопада 2011 року № 1379, та встановлено, що висновок про завищення податкового кредиту зроблено податковим органом через невизнання перевіряючими п'яти податкових накладних, отриманих Підприємством від ТОВ Полімерна компанія на виконання умов договору №150ПП12 від 06.08.2012р. (№104 від 07.08.2012р., №149 від 09.08.2012р., №341 від 22.08.2012р., №392 від 27.08.2012р., №453 від 30.08.2012р.) через порушення порядку їх заповнення, а саме відсутність коригування ціни, яка, за висновками податкового органу, мала місце, порівняно з податковими накладними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що поставка сировини здійснювалася в серпні 2012 року тричі за накладними №2517 від 08.08.2012р., №2558 від 09.08.2012р. та №2931 від 31.08.2012р. на загальну суму 513 000 грн, оплата сировини здійснювалася частинами, податкові накладні виписано за першою подією, зокрема, на суму отриманої передплати, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями

Відтак, за результатами поставки сировини на загальну суму поставки сировини 513000 грн, в тому числі податку на додану вартість на суму 85500 грн позивачем правомірно сформовано податковий кредит за п'ятьма податковими накладними, складеними та виданими Підприємству, що доводить неповне з'ясуванням податковим органом обставин справи та без дослідження всіх наявних у підприємства первинних документів.

В листопаді 2012 року Підприємством включено до складу податкового кредиту 61875 гривень по податкових накладних, отриманих від ТОВ Укр-Полімер , які за висновком податкового органу заповнені з порушенням вимог Порядку №137, оскільки в зазначених накладних невірно визначено обсяги постачання (база оподаткування) без урахування ПДВ (колонки 8 накладної). Зокрема, в податковій накладній №126 від 16 листопада 2012 року в рядку 8 розділ 1 визначено суму 126041,67 грн, тоді як фактично було 126045 грн (ціна 1500 гривень х кількість 8,403), в податковій накладній №146 від 17 листопада 2012 року в рядку 8 розділ 1 визначено суму 183333,33 грн, тоді як фактично було 183330 грн (ціна 1500 грн. х кількість 12,222).

Оцінюючи спір у цій частині судом апеляційної інстанції встановлено, що 02 квітня 2012 року між ТОВ Укр-Полімер , як продавцем, та Підприємством, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу поліетилену, на виконання якого позивачем оплачено рахунок від 14 листопада 2012 року відповідно до якого продає останньому 20,625 т поліетилену за ціною 18000 грн за 1 кг на загальну суму 371250 грн (в т.ч. ПДВ 61 875 грн), платіжним дорученням №85 від 16 листопада 2012 року позивач сплатив 151250 грн, продавець ТОВ Укр - Полімер виписав податкову накладну №126 від 16 листопада 2012 року, відповідно до якої кількість (об'єм, обсяг) - 8,402778 т, ціна без ПДВ 15000 грн за 1 т, основна ставка - 126041,67 грн, ПДВ - 25208,33 грн, загалом - 151250 грн.

17 листопада 2012 року ТОВ Укр-Полімер відпустило ПП ХВГ товар та виписало видаткову накладну №1391 від 17 листопада 2012 року на загальну суму поставки 371250 грн, в т.ч. ПДВ - 61875 грн, який був доставлений позивачу автопідприємством ТзОВ Гал-Транс (замовник (платник) - ТОВ Укр-Полімер ).

17 листопада 2012 року ТОВ Укр-Полімер виписано податкову накладну на несплачену суму за фактично відвантажений товар №146, згідно з якою (об'єм, обсяг) - 12,222222 т, ціна без ПДВ 15000 грн за 1 т, основна ставка - 183333,3 грн, ПДВ - 36666,67 грн, загалом - 220000 грн. Вказана сума сплачена Підприємством в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та банківськими квитанціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час проведення перевірки посадовими особами відповідача здійснено округлення показника податкових накладних (гр. 6 - кількість, об'єм обсяг), що призвело до отримання ними іншого результату, а саме замість 126041,67 грн, вони отримали результат 126045 грн, та замість 183333,3 грн - 1833330 грн, що не може свідчити про те, що Підприємством оформлено податкові накладні з порушенням вимог до їх складання.

Відтак, висновки податкового органу про неправомірність віднесення Підприємством до складу податкового кредиту листопада 2012 року суми ПДВ - 61875 грн, у зв'язку з тим, що ця сума не підтверджується документами, визначеними статтею 198 Податкового кодексу України, є помилковими.

Перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року встановлено їх завищення в сумі 1179717 грн та за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року встановлено їх завищення на 1688917 грн.

Підставою для таких висновків контролюючого органу стало посилання податкового органу на не доведення Підприємством під час проведення перевірки транспортування придбаного товару у підприємств-постачальників ТОВ Гранд Полимер ЛТД , ТОВ Неохіміки України , ТОВ Компанія Ураласбест та ТОВ Полімерна компанія , що за висновком податкового органу зумовило висновок про необґрунтованість формування позивачем податкового кредиту за вказаними господарськими операціями щодо придбання товару на суму 423242 грн за 2010-2012 роки.

Судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , статей 138, 139, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, якими продовж періоду перевірки врегульовані умови виникнення права у платника податків на віднесення сум витрат до складу валових, а сум ПДВ, сплачених при придбанні товару (робіт, послуг), до податкового кредиту та досліджено питання підстав відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, а також зазначено про те, що з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевірений період Підприємство декларувало господарські операції з придбання товару за укладеними та виконаними договорами, умови яких досліджені судами та встановлені обставини щодо виконання господарських операцій. Між ТОВ Гранд Полимер ЛТД , як продавцем, та ПП ХВГ , як покупцем, 14 квітня 2010 року укладено та виконано договір поставки товару, між ТОВ Неохіміки України , як продавцем, та ПП ХВГ , як покупцем 13 березня 2012 року укладено та виконано договір поставки товару, 27 серпня 2012 року, укладено та виконано договір поставки товару між ТОВ Компанія Ураласбест , як постачальником, та ПП ХВГ , як покупцем, 06 серпня 2012 року, укладений та виконаний договір поставки між ТОВ Полімерна компанія як постачальником, та ПП ХВГ , як покупцем.

Суд апеляційної інстанції встановив, що надані на виконання умов наведених договорів первинні документи по суті і формі відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що платник податку має право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень на усіх стадіях податкового контролю, та на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Завдяки цьому забезпечується збір та дослідження доказів судом під час вирішення податкового спору.

Оцінюючи посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних чи інших доказів транспортування придбаного товару, суди попередніх інстанцій зазначили, що вони не є єдиним та безумовним доказом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. У межах спірних відносин витрати та податковий кредит по факту придбання транспортних послуг не формувались, відтак вимоги податкового органу про їх наявність спростовуються критеріями належності доказів.

В підтвердження подальшого використання придбаного товару (поліетилен) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства надало виробничі звіти підприємства за відповідні періоди, згідно яких придбана у ТОВ Гранд Полимер ЛТД , ТОВ Неохіміки України , ТОВ Компанія Ураласбест та ТОВ Полімерна компанія сировина використана для виробництва готової продукції, факт виготовлення якої не заперечується податковим органом.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Оцінюючи спірні операції суди попередніх інстанцій висновувалися на доведеності поставки контрагентами позивача товару (продукції виробничо-технічного призначення) та подальшого використання її у власній господарській діяльності в оподаткованих операціях.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дослідженнями акта перевірки та долученими до матеріалів справи відповідними первинними документами підтверджений рух придбаної позивачем продукції.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у справі № 815/7760/13-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер