Постанова

від 03.04.2019 по справі 642/1211/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 квітня 2019 року

м.Харків

справа № 642/1211/17

провадження № 22-ц/818/339/19

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Бурлака І.В., Кіся П.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю Спецрембут , ОСОБА_2

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецрембут , ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 18 травня 2018 року, постановлене під головуванням судді Євтіфієва В.М., в залі суду в місті Харкові, -

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Спецрембут , ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 18 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вважає доведеним факт того, що він займав посаду директора ТОВ Спецрембут у період з 30.01.2015 року по 14.06.2016 року. 14 червня 2016 року його було звільнено, однак він не отримав трудової книжки та з ним не проведено розрахунку при звільненні. ОСОБА_1 вважає, що відповідачами порушені норми ст. 47 КЗпП України, що є підставою для задоволення позову.

Відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для стягнення середнього заробітку та моральної шкоди у зв'язку із недоведеністю позовних вимог.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що згідно інформації з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 30 січня 2015 року займав посаду директора ТОВ Спецрембут , засновником якого є ОСОБА_2 (а.с.10-12).

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань також вбачається, що з 15 червня 2016 року засновником та директором ТОВ Спецрембут є ОСОБА_3 (а.с. 7).

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 14 червня 2016 року його було звільнено з займаної посади директора ТОВ Спецрембут , однак він не отримав трудової книжки та з ним не проведено розрахунку при звільненні. Вважає, що відповідачами порушені норми ст. 47 КЗпП України, що є підставою для зобов'язання ТОВ Спецрембут здійснити та сплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., просив суд вирішити питання розподілу судових витрат.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату. А саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним органом чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст. 24 ч.1 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило в письмовій формі. Цією ж правовою нормою визначені випадки обов'язкового додержання письмової форми трудового договору, зокрема: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Матеріали справи свідчать про те, що у період з 30.01.2015 року по 14.06.2016 року ОСОБА_1 займав посаду директора ТОВ Спецрембут , засновником на той час була ОСОБА_2 (а.с.10-12).

Статтею 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Здійснення розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом 5 розділу IV Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п.8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Зважаючи на зазначене, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середнього заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів в період затримки.

Разом з тим статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1, 3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що з ОСОБА_1 не було проведено розрахунку при звільненні. Крім того, позивачем не надано відомостей для обчислення середнього заробітку.

При цьому колегія суддів зауважує, що позивач займав посаду директора товариства, який мав вирішувати всі питання, пов'язані з діяльністю ТОВ Спецрембут , в тому числі щодо своєчасної виплати заробітної плати працівникам, оформлення наказів, контролю за веденням та видачею трудових книжок.

Матеріали справи містять лише витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого убачається, що в період з 30.01.2015 року по 14.06.2016 року ОСОБА_1 займав посаду директора ТОВ Спецрембут .

Доказів, які свідчили б про несвоєчасність проведення розрахунку з позивачем при звільненні, - матеріали справи не містять.

У зв'язку з чим відсутні підстави для застосування ст. 117 КЗпП України та стягнення моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав позивача.

Також не доведено факту невидачі трудової книжки позивачу при звільненні. При цьому суд враховує, що саме на ОСОБА_1, як на директора ТОВ Спецрембут , було покладено обов'язок по контролю за веденням і видачею трудових книжок.

Жодного доказу на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем суду не надано.

Підстав для звільнення від доказування, передбачених ст. 82 ЦПК України, не вбачається.

Проте доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність та безпідставність позовних вимог, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб та юридичних осіб у спосіб, визначений законами України, але в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 18 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: І.В. Бурлака

П.В. Кісь