Постанова

від 28.03.2019 по справі 908/2506/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/2506/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2019 (головуючий суддя - Кузнецов В.О., судді: Березкіна О.В., Вечірко І.О.) та на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2018 (суддя Боєва О.С.)

за позовом Фермерського господарства "Зибарєвих"

до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Чернігівська районна державна адміністрація Запорізької області

про визнання поновленим договору оренди землі,

за участю:

від позивача: Гришко І.І. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Зибарєвих" (далі - позивач, ФГ "Зибарєвих") звернувшись в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - відповідач), просило визнати укладеним на новий строк (поновленим), з дня набрання чинності рішенням суду, договір оренди землі від 03.09.2007, що був укладений між позивачем та Чернігівською районною державною адміністрацією Запорізької області, зареєстрованого у Державному реєстрі земель, про що вчинено запис від 03.09.2007 за №040728100001 на умовах, викладених в додатковій угоді від 26.10.2017 у редакції, яка була підписана ФГ "Зибарєвих" та відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" у редакції, викладеній в позовній заяві.

Позовні вимоги мотивовані положеннями частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та тим, що упродовж місяця після закінчення терміну дії договору відповідачем не надіслано на адресу позивача лист повідомлення орендодавця про заперечення у поновлення договору оренди землі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.04.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2019, позов задоволено частково. Визнано поновленим договір оренди землі щодо земельної ділянки загальною площею 20,5975 га (ріллі), укладений між Фермерським господарством "Зибарєвих" та Чернігівською районною державною адміністрацією Запорізької області, зареєстрований у Державному реєстрі земель, про що вчинено запис від 03.09.2007 за №040728100001, на строк десять років та на тих самих умовах, в редакції додаткової угоди позивача, за виключенням пунктів 2, 2.1, 5,6 додаткової угоди.

Суди визнали, що договір підлягає поновленню на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", тобто на тих самих умовах і на той самий строк, а тому виключили пункти, якими позивач мав намір збільшити строк дії договору та умови його поновлення, дії та часу набрання законної сили для контрагентів цього правочину, оскільки такі умови не відповідають законодавству, що регулює спірні правовідносини.

У касаційній скарзі відповідач просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Ці вимоги мотивовано невідповідністю висновків суду положенням статті 33 Закону України "Про оренду землі", зокрема відповідач наголошує, що судами залишено поза увагою невиконання позивачем зобов'язання, визначеного частиною 2 вказаної статті, а тому його переважне право на поновлення договору припинилось. Також наголошує на тому, що додаткова угода договору, якою встановлювався строк дії договору у 10 років, зареєстрована вчасно не була, що також вбачається з відповіді Держгеокадастру ОСОБА_6, який подавав клопотання про розроблення проекту землеустрою спірної ділянки, а тому останнього слід було залучити третьою особою у даній справі. Також відповідач зауважує про передачу спірної земельної ділянки до комунальної власності на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад".

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін. Також просить відшкодувати йому витрати на правничу допомогу, пов'язану із розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн. та вказує, що документи на підтвердження вказаних витрат будуть надані позивачем пізніше.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

У даній справі встановлено, що 03.09.2007 між Фермерським господарством "Зибарєвих" (орендар) та Чернігівською районною державною адміністрацією Запорізької області (орендодавець) було укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Державному реєстрі земель, про що вчинено запис від 03.09.2007 за № 040728100001, відповідно до пунктів 1,2 якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка надана на підставі розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації № 12 від 17.01.2007, та знаходиться на території Просторівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області, за рахунок земель резервного фонду в контурі № 169, загальною площею 20,5975 га, у т.ч. 20,5975 га (ріллі) розташована на схилі вододільного плато до 3 0 із чорноземами звичайними малогумусними - слабозмитими легкоглинистими на лісах, середньозмитими легкоглинистими на лісах.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 200723,00 грн. (п.5 договору).

Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору).

20.07.2012 сторонами було підписано додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 03.09.2007 № 040728100001, якою внесено зміни до пунктів 5, 8, 9 договору, щодо розміру нормативної грошової оцінки, строку дії договору, розміру орендної плати.

Так, сторонами у додатковій угоді погоджено, що договір укладено на 10 (десять) років - з урахуванням ротації с/г культур. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право перед іншими особами на поновлення його на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на поновлення договору повинен не пізніше 01 серпня останнього року дії договору повідомити письмово орендодавця про намір укласти договір на новий строк.

Додаткова угода є невід'ємною частиною договору оренди землі, зареєстрована у державному реєстрі земель.

В пункті 43 договору оренди землі встановлено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Таким чином, суди визнали, що із врахуванням пунктів 8, 43 договору та пункту 2 додаткової угоди до цього договору від 20.07.2012, строк дії договору становить з 03.09.2007 по 03.09.2017.

Також суди встановили, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з листом від 26.10.2017 № 26/10-17, котрий отримано останнім 31.10.2017, яким повідомив про свій намір продовжити договір оренди земельної ділянки від 03.09.2007 № 040728100001 у відповідності до положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", та надав проект додаткової угоди у двох примірниках.

Листом від 24.11.2017 № 27-80.6-7331/2-17 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повідомило ФГ "Зибарєвих" що заперечує проти поновлення договору оренди землі, оскільки орендар листом-повідомленням мав звернутися до орендодавця, відповідно до пункту 8 в редакції додаткової угоди, не пізніше 01.08.2017. Проте, заява надійшла до Головного управління лише 31.10.2017, тому в силу статті 31 Закону України Про оренду землі , пункту 37 договору договір оренди землі припинився 04.09.2017, у зв'язку з закінченням строку, на який його укладено.

Зазначені обставини слугували підставою для заявлення даного позову.

Приймаючи оскаржувані судові рішення суди свої висновки мотивували доведеністю позовних вимог щодо поновлення договору на підставі правової конструкції частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Підстави для скасування вказаних судових актів відсутні з огляду на таке.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Даний позов заявлено на підставі правової конструкції частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", якою визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Отже частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк.

Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Оскільки судами встановлено, що позивач 31.10.2017 письмово звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з проханням вирішити питання про укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 03.09.2007 №040728100001, термін дії якого закінчився 04.09.2017, додавши проект додаткової угоди, після закінчення терміну дії договору позивач продовжував користуватися земельною ділянкою, сплачувати орендну плату та упродовж місяця після закінчення дії договору відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди, висновки судів про часткове задоволення даного позову шляхом поновлення його на тих самих умовах і на той саме строк, відповідають обставинам справи та законодавству, що регулює дані правовідносини.

Щодо пунктів 2, 2.1, 5,6 додаткової угоди, які виключені судами з тексту запропонованої позивачем редакції додаткової угоди, то оскільки касаційна скарга аргументів на спростування цих висновків не містить, то в частині, якім у позові відмовлено, рішення та постанова у справі не перевіряються в касаційному порядку.

Наведеним спростовуються посилання відповідача на незаконність прийнятих у справі судових рішень.

При цьому слід зазначити, що підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов'язані одна з іншою. Зазначене узгоджується з правовою позицією об'ємної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у справі №920/739/17 у постанові від 10.09.2018.

З огляду на викладене посилання відповідача на порушення позивачем та судами положень частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" не знайшли свого підтвердження, адже дані правовідносини регулюються частиною 6 цієї статті.

Посилання відповідача на те, що додаткова угода до основного договору, якою строк дії договору встановлювався у 10 років, зареєстрована вчасно не була, то судами встановлено те, що з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за № 34280308 від 27.02.2015 вбачається, що договором оренди землі №04072800001 від 03.09.2007 з урахуванням додаткових угод до нього передбачено строкове платне користування земельною ділянкою на 10 років, що спростовує вказані посилання відповідача в тому числі у касаційній скарзі.

При цьому судами встановлено, що строк дії спірного договору сплив 04.09.2017, про що було зазначено самим відповідачем у листі від 24.11.2017 № 27-8-0.6-7331/2-17 та відзиві на апеляційну скаргу №б/н від 15.01.2018. Посилання на висновки, викладені Верховним Судом України щодо необхідності проведення державної реєстрації додаткових угод, наведених обставин та інформації з Витягу не спростовують.

Посилання на те, що в порушення процесуального законодавства судами не було залучено ОСОБА_6 до участі у справі у якості третьої особи, відхиляються Судом через те, що частиною 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Однак судами в межах повноважень наданих саме їм процесуальним законодавством встановлено, що відповідачем не надано доказів звернення до суду першої інстанції із заявою про залучення до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_6, а тому порушень норм процесуального права визнається Судом недоведеним, а посилання на постанову Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №908/454/17 безпідставним, оскільки у названій справі мали місце відмінні від даної справи обставини.

Аргументи відповідача щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад" визнаються Судом неспроможними через те, що обставини, що виникли після фактичних обставин, що становлять предмет і підстави даного судового розгляду, не впливають на правову визначеність при вирішенні даної справи і не можуть стати підставою для скасування законних рішення та постанови.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Відтак аргументи, викладені у відзиві знайшли своє підтвердження.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на відповідача.

Вимоги позивача, викладені у відзиві, про відшкодування на його користь витрат на правничу допомогу, пов'язану із розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн. відхиляються судом через те, що в силу приписів підпункту "б" пункту 3 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України, що кореспондується з положеннями частини 14 статті 129 цього ж Кодексу, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, може мати місце у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2019 у справі Господарського суду Запорізької області № 908/2506/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов