Рішення від 26.12.2008 по справі 2-1175/2008

№2-1175

2008 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2008 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді Шабельнікова С.К.

при секретарі Павліченко Т.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину майна, придбаного під час шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 30 липня 2008 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 на 1/2 частину автомобілю ВАЗ 2103, державний номер НОМЕР_1, зазначивши, що це майно є спільним, оскільки придбано під час шлюбу за спільні кошти подружжя.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що квартира АДРЕСА_2 була куплена ним під час шлюбу з ОСОБА_1, але гроші на її придбання давали його батьки. Стосовно придбання автомобілю ВАЗ 2103, державний номер НОМЕР_1, пояснив, що дійсно під час шлюбу купив автомобіль у фізичної особи, прізвище, ім'я та по батькові якої він не пам'ятає, але основну суму грошей також на її придбання давали його батьки, і лише незначна частина грошей подружжя добавлялася при укладенні договору купівлі продажу. Крім того, наполягав на відмові у позові ОСОБА_1 до нього, оскільки вважав, що позивач звернулася 30 липня 2008 року до суду з позовом після спливу строку позовної давності так, як шлюб було розірвано у 2004 році рішенням Зміївського районного суду Харківської області.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, пояснила, що з 2 лютого 1993 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який було розірвано 05 листопада 2004 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу. Під час перебування у шлюбі з відповідачем вона народила сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розлучення подружжя постійно проживає з нею. Під час шлюбу вона разом з відповідачем придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 с.м.т. Комсомольське Зміївського району Харківської області, яка в цілому, згідно довідки КП «Зміївське БТІ» № 1832 від 01.07.2008 року, була зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського нотаріального округу ОСОБА_4 12.06.1999 року за реєстровим № 505. Крім того, під час шлюбу, а саме 02.10.1997 року, нею разом з відповідачем також було придбано автомобіль ВАЗ 2103, державний номер НОМЕР_2, який також на підставі договору купівлі - продажу був зареєстрований на ім'я відповідача. Після розлучення

розподіл майна вона з відповідачем не здійснювала, оскільки між ними було досягнуто згоди, що спільне майно залишиться сину. Крім того, вона з відповідачем неодноразово намагалися відновити шлюбні відносини і в період з травня по червень 2008 року вона з сином знову проживала разом із ОСОБА_2 у спільній квартирі. Але в червні 2008 року їх стосунки суттєво погіршилися, відповідач своїми діями створив неможливі умови для подальшого спільного проживання, після чого позивач з сином були змушені покинути спільну квартиру, зазначивши, що саме після цієї події дізналася про порушення та невизнання відповідачем її прав як співвласниці майна, придбаного під час шлюбу. Враховуючи цю обставину, просила поновити строк позовної давності. На час розгляду справи в суді відповідач не визнає право власності позивача на 1/2 частку спільного майна, постійно перешкоджає їй у можливості користуватися спільною квартирою, а саме змінив замки, не впускає її з сином до квартири, а доступу до автомобілю вона взагалі не має. Оскільки відповідач на даний час повністю володіє та користується спільним майном та всі правовстановлюючі документи оформлені на його ім'я, він відмовляється визнавати її право власності на 1/2 частину спільного майна. Крім того, відсутність в неї документів про право власності на частку в спільному майні обмежує її в можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном і створює ризик втрати цього майна внаслідок можливих неправомірних дій відповідача. Просила позов задовольнити та стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 130 грн.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, наполягала на задоволенні позову, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини, пояснила, що доводи відповідача щодо невизнання позову є безпідставними та необгрунтованими.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з оригіналу свідоцтва про розірвання шлюбу серії III - ВЛ № 495776 від 2 лютого 1993 року, який був досліджений судом в судовому засіданні разом з матеріалами цивільної справи про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 №2-2035/ 2004 рік, а ксерокопія якого залучена до матеріалів справи, між сторонами 2 лютого 1993 року було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладання шлюбу Комсомольської селищної Ради Зміївського району Харківської області був зроблений актовий запис № 17. Крім того, за наслідками розгляду справи судом 15 вересня 2004 року постановлено рішення, згідно якого шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 /до шлюбу ОСОБА_6/ було розірвано.

Як вбачається з оригіналу свідоцтва про народження серії V - ВЛ № 344826 від 28 вересня 1993 року, який був досліджений судом в судовому засіданні, а ксерокопія залучена до матеріалів справи, сторони по справі є батьками неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на час розгляду справи мешкає разом та перебуває на утриманні позивача ОСОБА_1

Як вбачається з оригіналу договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 12 червня 1999 року за реєстровим № 505, який був досліджений судом в судовому засіданні, а ксерокопія залучена до матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 дійсно під час шлюбу з позивачем ОСОБА_1 укладав з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_3 с.м.т. Комсомольський Зміївського району Харківської області, яка в цілому, згідно довідки КП «Зміївське БТІ» № 1832 від 1 липня 2008 року, була зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 на підставі вищезазначеного договору. Балансова вартість квартири станом на 1 липня 2008 року складає 16822 грн.

Як вбачається з оригіналу довідки і облікової картки ВДАІ по обслуговуванню Зміївського району та ATI ГУМВС України в Харківської області та свідоцтва про

реєстрацію транспортного засобу серії ХАС № 298099, яки були досліджений судом в судовому засіданні, а ксерокопія свідоцтва разом з оригіналом довідки залучена до матеріалів справи, ОСОБА_2 дійсно під час шлюбу з позивачем ОСОБА_1 придбав, шляхом укладання договору купівлі-продажу 2 жовтня 1997 року з ОСОБА_10, автомобіль ВАЗ 2103, 1978 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, попередній державний номерний знак НОМЕР_2. На час розгляду справи в суді автомобіль, вартість якого за згодою сторін складає 4000 грн., знаходиться у непридатному до експлуатації стані через технічні несправності.

В силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Вищезазначені факти та обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідачем у судовому засіданні не надано доказів того, що спірне майно було придбано його батьками, а не за спільні кошти подружжя. Суд не бере до уваги показання свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12, які є батьками відповідача, щодо надання ними коштів на придбання спірної квартири, оскільки зазначена обставина не знайшла свого підтвердження при розгляді справи в суді, спростовується даними договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського нотаріального округу ОСОБА_4 12 червня 1999 року за реєстровим № 505, поясненнями позивача про обставини, пов'язані з купівлею квартири під час шлюбу. Крім того, відповідачем ОСОБА_2 у судовому засіданні не надано будь-яких доказів на підтвердження показань свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 щодо фактичного використання грошей батьків при купівлі спірної квартири та машини. Свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 в судовому засіданні показали, що власниками спірної квартири та машини вони себе не вважають, через що не будуть оспорювати в суді право власності на спірне майно. Як вбачається з пояснень відповідача ОСОБА_2 він не має інших доказів, через що не може їх надати суду в обґрунтування своїх заперечень проти позову.

Таким чином, судом встановлено, що сторонами під час шлюбу, на сумісні кошти було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 с.м.т. Комсомольський Зміївського району Харківської області, а також автомобіль ВАЗ 2103, 1978 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3.

Відповідно до ч. 1 статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У відповідності зі ст. 63 СК України об'єктом права спільної сумісної власності можуть бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Судом встановлено, що спірні квартира та автомобіль належать позивачеві та відповідачеві на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч.1 статті 68 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно статті 368 ч.3 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 2 статті 72 Сімейного кодексу України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

В судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи відповідача ОСОБА_2 про відмову у позові через сплив строку позовної давності, оскільки ця обставина не знайшла свого підтвердження при розгляді справи в суді, спростовується поясненнями допитаних свідків та позивача про те, що після розірвання шлюбу доля спільного майна між сторонами по справі фактично не вирішувалась, оскільки обидві сторони мали намір залишити квартиру для свого сина, між ними відбулося примирення в травні 2008 року, вони продовжували спільно, по домовленості, ним користуватися. Позивач мала ключі від квартири, зберігала там особисті речі та речі домашнього вжитку, мала вільний доступ до квартири, а спір щодо спільного майна між сторонами виник з моменту, коли відповідач з незрозумілих причин, раптово змінив замок в квартирі, через що вона втратила можливість вільно користуватися своєю часткою спільного майна придбаного під час шлюбу за особисті кошти подружжя.

Як встановлено з пояснень позивача ОСОБА_1, наданих у судовому засіданні, у травні 2008 року відповідач, внаслідок їхнього примирення, звернувся до неї з проханням про оформлення нотаріальної заяви про відсутність у неї матеріальних чи інших претензій у зв'язку з виїздом за кордон. При цьому він пообіцяв, що переоформить свою частину квартири на їхнього неповнолітнього сина, ОСОБА_7, та сплатить грошима належну їй частку за автомобіль. Тому вона 25 травня 2008 року оформила у нотаріуса Зміївського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 необхідну заяву, але відповідач виконувати свої обіцянки відмовився, змінив замок в квартирі, після чого заявив, що не визнає за нею права власності на частину квартири та машини і тому не буде їй та сину нічого сплачувати в якості компенсації. Позивач дізналася про порушення свого права власності після оформлення відповідної заяви, тобто з 25 травня 2008 року, а саме після того коли відповідач змінив замки в квартирі, і почав чинити їй перешкоди у користуванні спільним майном. Такі пояснення позивача узгоджуються та підтверджуються дослідженою судом у судовому засіданні нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 від 25 травня 2008 року про відсутність матеріальних чи інших претензій, що доводить про відсутність між нею та ОСОБА_2 спору щодо спільного майна та визнання її прав відповідачем на протязі декількох років після розірвання шлюбу.

Таким чином, судом встановлено, що до 25 травня 2008 року, права позивача на спільне майно відповідачем визнавалися і не порушувалися.

Як вбачається з показань свідка ОСОБА_13, які вона давала в судовому засіданні, вона знайома зі сторонами по справі більше ніж 10 років, оскільки разом проживали у ІНФОРМАЦІЯ_2 у 1993-1998 роках. Вони спілкувалися родинами, підтримували дружні стосунки до моменту їх переїзду у нову квартиру АДРЕСА_4, яку подружжя ОСОБА_2 разом купили. Після цього вони стали рідше бачитися, а потім, після 2004 року, коли сторони розлучилися, вона спілкувалася лише з позивачем, а відповідача взагалі не зустрічала, оскільки, як було відомо, він працював по заробітках за кордоном. У травні 2008 року вона зустріла позивача ОСОБА_1, яка повідомила, що помирилася з колишнім чоловіком ОСОБА_2, вони знову проживають разом. Вона (ОСОБА_13Г.) запросила їх усіх до себе на дачу, як старих знайомих. На вихідні дні в кінці травня 2008 року (точно дату вона не пам'ятає) позивач і відповідач разом із сином, однією сім'єю приїхали до нас на дачу, спільно відпочивали. Відповідач пояснював, що тепер вони знов житимуть разом, все майно, що в них є, залишиться сину, і можливо, разом вони поїдуть до Канади. Тоді вона також дізналася, що позивач оформила нотаріальну заяву про відсутність у неї претензій до ОСОБА_2, оскільки така заява була необхідна йому для виїзду за кордон. Вони залишилися разом на дачі ночувати. Після цього вона неодноразово зустрічала відповідача у магазині, де працює позивач, він приносив їй на роботу обід, оскільки вона не може залишити магазин під час перерви. Вона з чоловіком також приходили до них в гості у спільну квартиру АДРЕСА_4. Приблизно у вересні 2008 року вона дізналася від ОСОБА_1, що відповідач обманув її, вигнав з квартири разом із сином, не переоформив квартиру на сина, як обіцяв, і взагалі всім стверджує, що вони навіть не жили в травні 2008 року разом однією сім'єю.

Зазначені свідком обставини, за винятком придбання квартири за спільні кошти подружжя, відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не оспорював.

Як встановлено з показань свідка ОСОБА_14, які вона давала в судовому засіданні, з позивачем вона знайома давно, оскільки ОСОБА_1 працює в магазині неподалік її будинку. В травні місяці 2008 року (точно дату свідок не пам'ятає), вона вийшла зі свого будинку виносити сміття, на балконі першого поверху крайнього під'їзду будинку № 1А по вул.  Фрунзе в с.м.т. Комсомольському побачила позивача, яка запросила її до себе в гості. Свідок підійшла до крайнього правого під'їзду, позивач відкрила їй кодовий замок, (там встановлений домофон) і вони зайшли до квартири, що знаходилася на 1 поверсі будинку № 1А с.м.т. Комсомольський. Коли свідок зайшла в цю квартиру, там нікого, крім позивача, не було. Позивач пояснила свідку, що тепер проживає за цією адресою разом із сином ОСОБА_15 та своїм колишнім чоловіком ОСОБА_2 Позивач також пояснила, що вона помирилася з чоловіком, він запропонував їй проживати однією сім'єю і обіцяв забрати її разом із сином до Канади. Особисто з ОСОБА_2 вона ніколи не була знайома, і до початку судового процесу ніколи не бачила. Через деякий час, десь через місяць, у червні 2008 року вона зустріла позивача в магазині і та розповіла їй, що ОСОБА_2 обманув та вигнав її з сином із квартири, змінив замки і вона не може навіть забрати свої особисті речі. Крім того, до початку судового засідання відповідач ОСОБА_2 приходив до свідка в квартиру разом із своєю співмешканкою та просив не їхати в судове засідання і не свідчити проти нього.

Як вбачається з показань свідка ОСОБА_6, які вона давала в судовому засіданні, вона є матір'ю позивача. У 2004 році її дочка ОСОБА_1 та зять ОСОБА_2 розійшлися. За весь цей час вони кілька разів робили спроби помиритися, особисті речі її дочки: шафа, постільна білизна, диван постійно знаходилися в квартирі АДРЕСА_5, оскільки в квартирі свідка зовсім немає вільного місця, а від квартири, яку вони придбали під час шлюбу у доньки постійно були ключі. Під час шлюбу донька та зять, окрім побутових речей, придбали квартиру АДРЕСА_6, та автомобіль «Жигулі» за спільні кошти. А потім, це було приблизно у 1999 році, сталася аварія і автомобіль необхідно було ремонтувати. Свідок особисто не була присутня при укладенні договору купівлі-продажу квартири, але зі слів її доньки і відповідача їй відомі викладені обставини щодо придбання квартири, оскільки відповідач особисто повідомляв про тривале збирання коштів на цю квартиру, тому що до цього вони мешкали у кімнаті у гуртожитку і їм треба було десь жити. Донька постійно працювала, і тому укладати договір купівлі - продажу відповідач пішов разом із своїм батьком. Свідку було відомо зі слів ОСОБА_2, що квартира була придбана в старенької бабусі і що нотаріуса запрошували додому, а договір з боку продавця підписувала її племінниця. Усі ці подробиці мені стали відомі зі слів її колишнього зятя. За весь час після розлучення ОСОБА_2 з її донькою ОСОБА_1- відповідач вільно спілкувався зі своїм сином, говорив, що квартира та автомобіль, які були придбані за час шлюбу, залишаться їхньому синові, онуку свідка - ОСОБА_14. Тому дочка весь цей час не подавала на аліменти на утримання дитини, хоча відповідач, окрім подарунків на день народження, взагалі не допомагав утримувати сина. У травні 2008 року ОСОБА_2 приходив до помешкання свідка, де постійно проживала її донька ОСОБА_1 з онуком, і особисто повідомив, що вони вирішили знову відновити сім'ю та мешкати разом. Донька з онуком перейшли для постійного проживання до спільної квартири АДРЕСА_5. Декілька разів відповідач особисто запрошував свідка у гості. Відповідач хвалився, що отримує виклик за кордон до Канади, а майно все переоформить на сина ОСОБА_15, необхідно лише, щоб донька оформила нотаріальну заяву про відсутність у неї матеріальних претензій. Зрозуміло, що донька оформила цю заяву, оскільки сподівалася на подальше подружнє життя. Тим більше, що за весь час розлучення відповідач ніколи не відмовлявся від своїх слів, донька мала ключі від квартири і могла туди заходити в разі необхідності. Приблизно через місяць, у червені 2008 року, відповідач не лише вигнав її доньку з онуком з квартири, але й змінив замки, повідомивши, що нічого переоформляти на свого сина не збирається. Неповнолітній син сторін - ОСОБА_7, якому виповнилося 15 років, був дуже травмований такою поведінкою батька.

Зазначені допитаними в судовому засіданні свідками та сторонами по справі обставини свідчать про те, що про порушення та оспорювання свого права власності на спільне майно, яке є предметом спору по справі, позивач ОСОБА_1 дізналася після 25 травня 2008 року, тобто на час звернення до суду з позовом про визнання права власності на 1/2 частину спільного майна, придбаного під час шлюбу, позивачем фактично не пропущено строк позовної давності.

Враховуючи вимоги ст. 69 СК України, відповідно до якої дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а також норми ст. 70 СК України, відповідно до якої" у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, суд приходить до висновку про те, що частки майна позивача та відповідача є рівними, оскільки судом встановлено та сторонами у судовому засіданні підтверджено відсутність будь-яких домовленостей між сторонами з цього приводу та відсутність шлюбного договору.

Таким чином, підлягає поділу між сторонами спільно придбане ними під час шлюбу майно у вигляді двокімнатної квартири АДРЕСА_3 с.м.т. Комсомольське Зміївського району Харківської області, а також автомобілю ВАЗ 2103, 1978 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про те, що спірне майно було придбано під час перебування у шлюбі, за спільні кошти подружжя, через що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

В силу ст.ст. 79, 88 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 належить стягнути судові витрати, які складаються зі сплаченого позивачем при подачі позову до суду судового збору в розмірі 100 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.

Керуючись ч.1 ст.60, ст.ст. 61, 63, ч. 1 ст. 68, ст.ст. 69, 70, ч. 2 ст. 72 Сімейного кодексу України, ст.ст. 368 ч.3, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 79, 88, 208- 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину майна, придбаного під час шлюбу - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири № 57, що розташована по вул.  Фрунзе буд.1-а в селищі Комсомольському Зміївського району Харківської області та на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 2103, 1978 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, кузов № НОМЕР_4.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 100/ сто/ грн. 00 коп. та 30 /тридцять/ грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 130 / сто тридцять/ грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.