Постанова

від 01.04.2019 по справі 910/16129/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2019 р. Справа№ 910/16129/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Коробенка Г.П.

Тищенко А.І.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Величко Д.В. дов.№4 від 20.11.2018, посвід.№3332/10 від 29.04.15р.;

від відповідача: Компанець Н.М. посв.№000357 від 27.04.18р.; дов.від 10.12.18;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 (повний текст складено 04.02.2019)

у справі №910/16129/18 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект"

до акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 274 961,50 грн.,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Українська залізниця" (перейменоване в акціонерне товариство "Українська залізниця") (далі - відповідач), у якому просило суд стягнути з відповідача 213 878, 36 грн. інфляційних втрат коштів та 61 083,14 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правопопередник відповідача не виконав свої зобов'язання за договором поставки від 09.10.2013 та вчасно не здійснив оплату поставленого позивачем товару. Факт неналежного виконання зобов'язань встановлено під час розгляду справи №910/5722/17, за результатами якої стягнуто з правопопередника відповідача на користь позивача 1 226 366, 76 грн. основного боргу, 110 165, 74 грн. - 3 % річних, 1200056, 68 грн. - інфляційних втрат коштів, які були розраховані станом на 31.03.2017. У зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду позивачем нараховані та заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати коштів за період з 01.04.2017 по 27.11.2018.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що у філії "Центр забезпечення виробництва" акціонерного товариства "Укрзалізниця" протягом останнього часу склалася складна ситуація у зв'язку з недофінансуванням, а стягнення грошових коштів для акціонерного товариства "Укрзалізниця" спричинить значні збитки, що безпосередньо відобразиться на залізничній галузі України. Також відповідачем було заявлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29 січня 2019 року позов задоволено повністю.

З акціонерного товариства "Українська залізниця" стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" 213 878грн.36 коп. - інфляційні втрати коштів, 61 083 грн. 14 коп. - 3 % річних, 4124 грн. 42 коп. - судового збору та 15 000 грн. 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення яким відмовити у повному обсязі в частині стягнення інфляційних втрат коштів та 3% річних, а в частині витрат на правничу допомогу - зменшити стягнуту за рішенням суду суму.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки стягнення такої значної суми коштів для відповідача може потягнути за собою значні збитки, що безпосередньо відобразиться на залізничній галузі України, а розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат коштів до повного виконання рішення суду є обґрунтованим та відповідає правовим позиціям Верховного Суду. Розмір стягнутих судом витрат на професійну правову допомогу відповідає умовам укладеного між позивачем та адвокатським об'єднанням договору, становить близько 5% від ціни позову, що є звичайним гонораром адвоката за справу середнього ступеня складності. Також заявив, що протягом п'яти днів після ухвалення постанови у даній справі подасть докази, які підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат під час апеляційного розгляду справи.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі, просила її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, також вказав, що надасть докази понесених судових витрат протягом п'яти днів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 жовтня 2013 року між державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (правонаступником якого є відповідач), як замовником, та товариством з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект", як постачальником, було укладено договір поставки №ЦХП-07-03613-01, відповідно, постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а замовник - прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

На виконання умов договору постачальник здійснював поставку продукції, яку замовник прийняв, однак, у встановлені строки не оплатив у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 1226366,76грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 у справі №910/5722/17 було відмовлено у позові товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" до державного підприємства "Укрзалізничпостач" про стягнення 2 597 570,65 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017, яка залишена без змін Постановою Верховного Суду від 21.02.2018, рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 у справі №910/5722/17 скасовано частково та прийнято нове рішення.

Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції. "Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" задовольнити частково. Стягнути з державного підприємства "Укрзалізничпостач" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" 1 226 366,76 грн. - основного боргу, 110 165, 74 грн. - 3% річних, 1 200 056,68 грн. інфляційних втрат коштів. В іншій частині позову відмовити".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2018, яка залишена без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 та Постановою Верховного Суду від 21.09.2018, заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектрокомплект" про заміну сторони у справі задоволено. Здійснено заміну боржника - державне підприємство "Укрзалізничпостач" замінено на його правонаступника - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

Під час розгляду справи №910/5722/17 Київським апеляційним господарським судом встановлено, що державне підприємство "Укрзалізничпостач" не виконало свої зобов'язання щодо повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар, у зв'язку з чим заборгованість за договором поставки № ЦХП-07-03613-01 від 09.10.2013 перед позивачем склала 1 226 366,76 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При розгляді справи №910/5722/17 судом встановлено, що відповідач вчинив господарське правопорушення, яке полягало у невиконанні прийнятих на себе зобов'язань за господарськими договорами в частині оплати отриманого товару в сумі 1 226 366,76 грн., отже, ці обставини не підлягають повторному доказуванню при розгляді справи.

Також з судових рішень у справі №910/5722/17 вбачається, що позивачем були нараховані 110 165,74 грн. - 3 % річних та 1 200 056,68 грн. інфляційних втрат коштів, які були розраховані станом на 31.03.2017.

У зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду та не сплатою боргу за отриманий товар позивачем нараховані 3% річних та інфляційні втрати коштів за період з 01.04.2017 по 27.11.2018, стягнення яких є предметом розгляду у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати коштів за весь період прострочення.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Права та обов'язки між сторонами виникли на підставі Договору поставки №ЦХП-07-03613-01 від 09 жовтня 2013 року, який за правовою природою є господарським договором поставки.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Ці підстави визначені Главою 50 названого Кодексу, зокрема визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом України у постановах від 20 грудня 2010 року у справі №3-57гс10, від 4 липня 2011 року у справі №3-65гс11, від 12 вересня 2011 року у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 року у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011 року у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11, та Верховним Судом у постановах від 29 січня 2019 року у справі №910/11249/17, від 28 жовтня 2018 року у справі №913/70/18 тощо і апеляційний господарський суд не вбачає підстав для відступлення від цієї правової позиції.

Доводи відповідача про те, що його майновий стан не дозволяє задовольнити вимоги, заявлені позивачем в позові, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки відсутність у боржника необхідних коштів, не є підставою для відмови в позові. При цьому норми чинного законодавства не передбачаються можливості зменшення розміру стягуваних інфляційних втрат коштів та 3% річних.

Доводи заявника апеляційної скарги, що нараховані суми компенсації втрати коштів внаслідок інфляційних процесів та трьох процентів річних є надмірними суд апеляційної інстанції відхиляє з тих мотивів, що індекс інфляції (коефіцієнт нарахування) - це об'єктивна величина, що розраховується уповноваженим органом статистики на підставі дійсних цін, що склалися у звітному періоді, і відображає позитивну або від'ємну динаміку реальної покупної здатності національної грошової одиниці, 3 проценти річних - стала величина, яка, за приписом закону, відображає норму звичайного приросту грошових коштів, вилучених з обігу суб'єктами підприємництва і розміщених на банківських рахунках, отже, суми, вирахувані на підставі цих коефіцієнтів об'єктивно не можуть бути надмірними.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 61 083,14 грн. та 213 878, 36 грн. інфляційних втрат коштів, які нараховані на суму основного боргу 1 226 366,76 грн. (розмір якого встановлений судовим рішенням) за період з 01.04.2017 по 27.11.2018.

Перевіривши розрахунок, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що він є арифметично та методологічно вірним, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заперечень відповідача проти розміру стягнутих витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Статтею. 16 ГПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно до положення ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.2 ст. 126 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги № 20/11/2018 від 20.11.2018 вирішення питання стягнення заборгованості з відповідача було доручено позивачем адвокатському об`єднанню "Когнітор". Позивачем, 29.11.2018 за надання правничої допомоги здійснено платіж у розмірі 15 000,00 грн.

Із деталізації розрахунку суми судових витрат до договору про надання правничої допомоги (акт № 20/11/2018/001 від 27.11.2018) надання послуг включало в себе: встановлення та дослідження обставин спору шляхом аналізу первинної документації, складеної за результатом здійснення господарських операцій між сторонами, листування між сторонами спору, матеріалів справи №910/5722/17 за позовною заявою клієнта до державного підприємства "Укрзалізничпостач" про стягнення заборгованості в частині визначення моменту виникнення заборгованості, її розміру, складової, а також щодо правонаступництва за цим боргом, інших документів, що стосуються спору, аналіз судової практики з приводу спору з огляду на предмет, підставу та зміст позовних вимог, складання позовної заяви із супутніми процесуальними документами.

Відповідачем не доведено неспівмірності витрат позивача, понесених при розгляді даної справи, а тому є вірним висновок суду першої інстанції про те, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу може бути віднесена до складу судових витрат та стягнута з відповідача у повному обсязі.

За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2019 року - без змін.

2. Справу №910/16129/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05.04.2019.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.П. Коробенко

А.І. Тищенко