Рішення

від 04.04.2019 по справі 626/2675/18

КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 626/2675/18

Провадження № 2/626/108/2019

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29.03.2019 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді: Дудченко В.О.

за участі секретаря Зінченко Л.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Прасолова І.В.

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Краснограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Красноградської районної державної адміністрації Харківської області, з третьою особою Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області, про скасування Державного акту на право приватної власності на землю,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, Красноградської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просила визнати незаконним і скасувати Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 03.12.2002 року, виданий на підставі розпорядження Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 25 березня 2002 року №74 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на земельну ділянку площею 5,8 Га, яка розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області.

На обґрунтування позову вона зазначила, що на підставі розпорядження Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 25 березня 2002 року №74 ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 5,81 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. ОСОБА_6 є її рідною бабусею і померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, таким чином оскаржуваний державний акт було видано особі, яка померла.На момент смерті її бабусі залишилося четверо спадкоємців першої черги - її батько - ОСОБА_7, її рідна тітка - ОСОБА_4, її рідна тітка - ОСОБА_8 та її рідний дядько - ОСОБА_9.

11.10.2017 вона звернулася до приватного нотаріуса Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкової Н.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, проте їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, оскільки на момент її звернення таке свідоцтво вже було видано відповідачу ОСОБА_4 на підставі того, що вона мала на руках оскаржуваний Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1. З цього моменту вона вперше дізналася про існування оскаржуваного Державного акту, проте звідки даний документ опинився на руках у тітки їй не відомо, оскільки за життя її бабуся права власності на земельну ділянку не отримувала.

Як з'ясувалося, у даній заяві було зазначено, що 05.08.2017 приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошковою Н.О. було видано свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку ОСОБА_11 відповідно до ст.549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), так як спадкоємець - ОСОБА_4 фактично вступила у володіння спадковим майном, проте жодних доказів такого фактичного вступу у володіння спадковим майном матеріали спадкової справи не містять. Позивачка вважає, що Красноградська райдержадміністрація Харківської області неправомірно видала оскаржуваний Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 на померлу особу. Видаючи спірний державний акт фактично на руки будь-якій особі, Красноградська райдержадміністрація Харківської області порушила права спадкоємців даної померлої особи, в тому числі й її права на отримання частини спадщини після свого померлого батька.

Відповідач Красноградська районна державна адміністрація надала відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнала, вказала, що відповідно до пункту 11 постанови пленуму Верховного Суду України Про судове рішення від 18.12.2009 №14 оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Позивач ОСОБА_1 відноситься до п'ятої черги спадкоємців за законом після смерті баби ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, а відповідач ОСОБА_4 - до першої черги спадкоємців за законом. При цьому відповідач ОСОБА_4 05 серпня 2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 5,80083 гектарів, розташовану за адресою: Харківська область, Красноградський район, Піщанська сільська рада. Земельна ділянка належала померлій на праві приватної власності на землю відповідно до Державного акту серія НОМЕР_2. До позовної заяви позивачем не надано відповідного рішення суду, яким надано позивачу ОСОБА_1, спадкоємцеві за законом п'ятої черги, право на спадкування після смерті бабусі ОСОБА_6 разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_4, яка прийняла спадщину, а отже на даний час розпорядження Красноградської районної державної адміністрації від 25.03.2002 №74, на підставі якого видано державний акт на право приватної власності на землю серія НОМЕР_3 ОСОБА_6 ні яким чином не порушує права позивача. Тобто не залежно від того яке б майно входило до складу спадщини після смерті ОСОБА_6 (земельна ділянка, право на земельну частку (пай), тощо), спадкоємець першої черги за законом має переважне право на отримання спадщини перед усіма чергами спадкоємців за законом. Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 28.09.2017 року у справі визначено ОСОБА_1, додатковий строк у 45 днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті 21 листопада 2000 року ОСОБА_6, яке надало й право подати заяву про прийняття спадщини, а не прийняти спадщину після смерті ОСОБА_6 Посилання позивача ОСОБА_1 на ту обставину, що оскаржуваний державний акт порушує її права на прийняття спадщини після смерті її батька є безпідставними, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б підтвердили прийняття спадщини батьком позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року, після смерті матері ОСОБА_6 померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року, а отже він є таким, що не прийняв спадщину після смерті матері у зв'язку із чим частина земельної ділянки, на яку претендує позивач, не входить до складу спадщини після його смерті, оскільки прийняття спадщини це є право, а не обов'язок. Враховуючи, що на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6, батько позивачки був живий та не закликався до спадкування після її смерті - позивач по справі в розумінні ЦК УРСР взагалі не є спадкоємцем після смерті баби (оскільки не відноситься ні до одної черги спадкоємців). Крім того позивач не оскаржує рішення суб'єкта владних повноважень, а саме розпорядження Красноградської районної державної адміністрації від 25.03.2002 року №74 на підставі якого надано ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку, що є самостійною підставо для відмови в задоволенні позову, оскільки позивач повинна довести, що дане рішення порушує саме її права. Також у даних правовідносинах можливо застосувати строк позовної давності, оскільки розпорядження на підставі якого видано державний акт від 18.12.2002 - видане 25.03.2002 року і до цього часу ні ким не оскаржувалось, поважності причин пропуску позивачем не зазначено.

Ухвалою суду від 07.02.2019 року задоволено клопотання представника відповідача Красноградської РДА та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру в Харківській області.

Третя особа надала пояснення на позов, в яких просить суд ухвалити рішення з урахуванням правової позиції викладеною у їх поясненнях, вказавши, що відповідно до п. 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі № 43 від 04.05.1999 року, державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради. За інформацією, наявною у Головного управління, згідно запису від 03.12.2003 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю громадян на ім'я ОСОБА_6 під № 31 зареєстровано Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4. Вищезазначений Державний акт видавався на підставі розпорядження Красноградської районної державної адміністрації від 25.03.2002 року № 74. Відповідно до інформації, наявної у Головного управління, на спірну земельну ділянку площею 5,8083 га (кадастровий номер НОМЕР_5) 05.08.2017 року зареєстровано право власності за ОСОБА_4 Відповідно до ст.529 ЦК УРСР (у відповідній редакції), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. А онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Крім того, 17.11.2017 року на спірну земельну ділянку зареєстровано право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) строком на 100 років.

В судовому засіданні сам позивач та представник позивача адвокат Прасолов І.В. позов підтримали з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача Красноградської РДА Харківської області ОСОБА_3 проти позову заперечувала, навівши підстави, вказані у відзиві на позов.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, причини неявки не відомі.

Третя особа Головне управління Держгеокадастру в Харківській області просив розглянути справу без участі їх представника з урахуванням раніше наданих письмових пояснень.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.03.2002 року Красноградською РДА було розглянуто клопотання Піщанської сільської ради і надано дозвіл на виділення земельних часток (паїв) та складання технічної документації по виготовленню державних актів на право приватної власності на землю громадянам-членам КСП Маяк на території Піщанської сільської ради (а.с.58, 61)

Розпорядженням Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 25 березня 2002 року №74 був затверджений проект організації території КСП Маяк , надано безоплатно у приватну власність земельні ділянки членам КСП Маяк та надано дозвіл на виготовлення державних актів на право приватної власності на землю, в тому числі ОСОБА_6 (а.с.49-51)

03.12.2002 року на ім'я ОСОБА_6 був виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 на підставі розпорядження Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 25 березня 2002 року №74 (а.с.9).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року с.Сахновщина Сахновщинського району Харківської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а.с.10)

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.08.2017 року спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняла її дочка ОСОБА_4 на підставі ст.529 ЦК України від 18.07.1963 року та п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року. Спадщина складається з права власності на земельну ділянку площею 5,8083 га, розташовану за адресою: Харківська область, Красноградський район, Піщанська сільська рада, кадастровий номер НОМЕР_6, яка належала померлій (а.с.14).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_6 зареєстровано 02.08.2017 року за ОСОБА_4 (а.с.15).

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 28.09.2017 року позивачу ОСОБА_1 було визначено додатковий строк у 45 днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_12 і після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6 (а.с.11-12).

Відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкової Н.О. заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 було зареєстровано 11.10.2017 року і долучено до спадкової справи №137/2017 року (а.с.13).

Громадяни та юридичні особи відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 126 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла до 01 січня 2013 року, документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, є державний акт на право власності. Державний акт, виданий після смерті спадкодавця при зазначенні в ньому дати прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про передачу у власність земельної ділянки за житія спадкодавця, свідчить про набуття спадкодавцем права власності на земельну ділянку.

Стаття 125 Земельного Кодексу України визначає, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації такого права.

В правовій позиції Верховного Суду України, наданої у справі № 6-319цс15, зазначено, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Сторонами не оспорюється, що ОСОБА_6 за життя набула право на земельну ділянку площею 5,81 га, яка розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району як член КСП Маяк .

В той час матеріалами справи не підтверджується, що ОСОБА_6 почала за життя оформлення документів на право приватної власності на вказану земельну ділянку. Як вбачається із наданих доказів, розпорядження про надання у приватну власність земельних ділянок громадянам-членам КСП Маяк , в тому числі ОСОБА_6, та дозволу на виготовлення державних актів на право приватної власності на землю було видано Красноградською РДА 25.03.2002 року №74, тобто вже після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року. В подальшому, на підставі саме цього розпорядження було і видано Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що спадкодавець ОСОБА_6 не набула права власності на спірну земельну ділянку, а набула лише право на земельну ділянку, і вказане право перейшло до її спадкоємців.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дійсно маються суттєві порушення при видачі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_6, що є підставою для його скасування.

При цьому, позивачка вважає, що існування оскаржуваного Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 порушує її права як спадкоємця за законом на отримання спадщини після її померлого батька, чого вона в судовому засіданні не довела.

Так, відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР (в ред. 1963 року) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, а тому до правовідносин необхідно застосовувати чинне на час відкриття спадщини законодавство - Цивільний Кодекс УРСР (в ред. 1963 року).

Відповідно до ст.548 ЦК Української РСР (в ред.1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно вимог ст. 549 ЦК Української РСР (в ред. 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті спадкодавця, фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Статтею 529 ЦК Української РСР (в ред. 1963 року) передбачено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Як зазначає сама позивачка після смерті бабусі ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 року спадкоємцями першої черги були її батько ОСОБА_7, її тітка ОСОБА_4, її тітка ОСОБА_8 та її дядько ОСОБА_9 - діти спадкодавця.

В той час із заявою про прийняття спадщини звернулася лише ОСОБА_4 - відповідачка по справі, яка фактично прийняла спадщину і отримала 05.08.2017 року свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері на земельну ділянку площею 5,8083 на, розташовану за адресою: Харківська область, Красноградський район, Піщанська сільська рада, кадастровий номер НОМЕР_6.

Цивільним кодексом Української РСР передбачено лише дві черги спадкоємців за законом і до жодної черги позивачка не відноситься.

Посилання позивача ОСОБА_1 на ту обставину, що оскаржуваний державний акт порушує її права на прийняття спадщини після смерті її батька є безпідставними, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б підтвердили прийняття спадщини батьком позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року, після смерті матері ОСОБА_6 померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Отже він є таким, що не прийняв спадщину після смерті матері, у зв'язку із чим частина земельної ділянки, на яку претендує позивач, не входить до складу спадщини після його смерті, оскільки прийняття спадщини це є правом, а не обов'язком спадкоємця.

Враховуючи, що на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6, батько позивачки був живий та прийняв спадщину після її смерті - позивач по справі в розумінні ЦК УРСР взагалі не є спадкоємцем після смерті баби (оскільки не відноситься ні до одної черги спадкоємців). При цьому єдиним спадкоємцем за законом, яка прийняла спадщину, є донька померлої ОСОБА_4

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленою цим Кодексом, звернутися о суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Однак позивачка не обґрунтувала та не надала жодних належних та допустимих доказів в підтвердження того, що порушене її право, свободи чи законні інтереси, в зв'язку з чим суд вважає, що вона взагалі немає права на звернення до суду з вищезазначеним позовом.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК.

При цьому, щодо посилання представника відповідача про застосування до вимог позивача строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до частини 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Так, згідно частини 1 статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Як вбачається з досліджених матеріалів справи позивач ОСОБА_1 звернулась до суду 18.12.2018 року з позовом в якому просить визнати недійсним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 03.12.2002 року на ім'я ОСОБА_6, тобто документ, який був виданий 16 років тому назад (а.с.9).

В судовому засіданні сама позивач ОСОБА_1 пояснила суду, що про існування даного Державного акту та наявності даної оспорюваної земельної ділянки вона знала ще станом на момент смерті свого батька, який помер у 2002 році , однак на той час вона була неповнолітньою і не могла самостійно захистити свої права. При цьому як вбачається з анкетних даних позивача ОСОБА_1 вона є ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто повнолітньою вона стала у 2005 році, і на цей час вона знала про існування даного Державного акту та земельної ділянки і могла самостійно захищати свої права, якщо вважала їх порушеними. Однак до суду вона звернулась тільки в грудня 2018 року, тобто через 13 років після виповнення повноліття, тобто поза межами строків позовної давності.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в будь-якому разі в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі 2, 4, 12, 76-82, 141, 259, 263-265 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Красноградської районної державної адміністрації Харківської області, з третьою особою Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області, про скасування Державного акту на право приватної власності на землю - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківський апеляційний суд через Красноградський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 04 квітня 2019 року.

Суддя: