Постанова

від 16.07.2019 по справі 626/2675/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року

м. Харків

Справа № 626/2675/18

Провадження № 22-ц/818/3131/19

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Бровченка І.О.,

суддів: Бурлака І.В., Колтунової А. І.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Красноградська районна державна адміністрація Харківської області,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, про скасування Державного акту на право приватної власності на землю,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 29 березня 2019 року в складі судді Дудченко В.О.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Красноградської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просила визнати незаконним і скасувати Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 03.12.2002 року, виданий на підставі розпорядження Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 25 березня 2002 року №74 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 5,8 Га, яка розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області.

На обґрунтування позову вона зазначила, що на підставі розпорядження Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 25 березня 2002 року №74 ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 5,81 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. ОСОБА_4 є її рідною бабусею і померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким чином оскаржуваний державний акт було видано особі, яка померла. На момент смерті її бабусі залишилося четверо спадкоємців першої черги - її батько - ОСОБА_5 , її рідна тітка - ОСОБА_2 , її рідна тітка - ОСОБА_6 та її рідний дядько - ОСОБА_7 .

11.10.2017 вона звернулася до приватного нотаріуса Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкової Н.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , проте їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, оскільки на момент її звернення таке свідоцтво вже було видано відповідачу ОСОБА_2 на підставі того, що вона мала на руках оскаржуваний Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 . З цього моменту вона вперше дізналася про існування оскаржуваного Державного акту, проте звідки даний документ опинився на руках у тітки їй не відомо, оскільки за життя її бабуся права власності на земельну ділянку не отримувала.

Як з`ясувалося, у даній заяві було зазначено, що 05 серпня 2017 року приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошковою Н.О. було видано свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку ОСОБА_8 відповідно до ст.549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), так як спадкоємець - ОСОБА_2 фактично вступила у володіння спадковим майном, проте жодних доказів такого фактичного вступу у володіння спадковим майном матеріали спадкової справи не містять. Позивачка вважає, що Красноградська райдержадміністрація Харківської області неправомірно видала оскаржуваний Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 на померлу особу. Видаючи спірний державний акт фактично на руки будь-якій особі, Красноградська райдержадміністрація Харківської області порушила права спадкоємців даної померлої особи, в тому числі й її права на отримання частини спадщини після свого померлого батька.

Відповідач Красноградська районна державна адміністрація надала відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнала, вказала, що позивач ОСОБА_3 відноситься до п`ятої черги спадкоємців за законом після смерті баби ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відповідач ОСОБА_2 - до першої черги спадкоємців за законом. При цьому відповідач ОСОБА_2 05 серпня 2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 5,80083 гектарів, розташовану за адресою: Харківська область, Красноградський район, Піщанська сільська рада. Земельна ділянка належала померлій на праві приватної власності на землю відповідно до Державного акту серія НОМЕР_2 . До позовної заяви позивачем не надано відповідного рішення суду, яким надано позивачу ОСОБА_3 , спадкоємцеві за законом п`ятої черги, право на спадкування після смерті бабусі ОСОБА_4 разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, а отже на даний час розпорядження Красноградської районної державної адміністрації від 25.03.2002 №74, на підставі якого видано державний акт на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1 ОСОБА_4 ні яким чином не порушує права позивача. Враховуючи, що на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , батько позивачки був живий та не закликався до спадкування після її смерті - позивач по справі в розумінні ЦК УРСР взагалі не є спадкоємцем після смерті баби (оскільки не відноситься ні до одної черги спадкоємців).

Третя особа надала пояснення на позов, в яких просить суд ухвалити рішення з урахуванням правової позиції викладеною у їх поясненнях, Зазначила, що онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Крім того, 17.11.2017 року на спірну земельну ділянку зареєстровано право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) строком на 100 років.

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 29 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Красноградської районної державної адміністрації Харківської області, з третьою особою Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області, про скасування Державного акту на право приватної власності на землю відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що висновок суду, що її батько після смерті бабусі не прийняв спадщину, є передчасним та помилковим, оскільки в провадженні Красноградського районного суду Харківської області перебуває справа № 626/1978/18 за її позовом до ОСОБА_9 та приватного нотаріуса Мошкової Н.О. про визнання свідоцтва про право спадщину частково недійсним та визнання права власності. В цій справі зазначається, що батько фактично прийняв спадщину. Провадження у справі № 626/1978/18 зупинено до розгляду цієї справи. Відмовляючи у задоволені позову суд фактично вирішив позов по якому зупинено провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване судове рішення - зміні.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не обґрунтувала та не надала жодних належних та допустимих доказів в підтвердження того, що порушене її право, свободи чи законні інтереси, в зв`язку з чим суд вважає, що вона взагалі немає права на звернення до суду з вищезазначеним позовом. Крім того, при ухваленні судового рішення судом було враховано вимоги ст. 267 ЦПК України, оскільки з позовом про визнання права власності позивач звернулась з пропуском строку позовної давності.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з огляду на таке.

Судом встановлено, що 20 березня 2002 року Красноградською РДА було розглянуто клопотання Піщанської сільської ради і надано дозвіл на виділення земельних часток (паїв) та складання технічної документації по виготовленню державних актів на право приватної власності на землю громадянам-членам КСП Маяк на території Піщанської сільської ради (а.с.58, 61)

Розпорядженням Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 25 березня 2002 року №74 був затверджений проект організації території КСП Маяк , надано безоплатно у приватну власність земельні ділянки членам КСП Маяк та надано дозвіл на виготовлення державних актів на право приватної власності на землю, в тому числі ОСОБА_4 (а.с.49-51)

03.12.2002 року на ім`я ОСОБА_4 був виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 на підставі розпорядження Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 25 березня 2002 року №74 (а.с.9).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 с.Сахновщина Сахновщинського району Харківської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а.с.10)

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.08.2017 року спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла її дочка ОСОБА_2 на підставі ст.529 ЦК України від 18.07.1963 року та п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року. Спадщина складається з права власності на земельну ділянку площею 5,8083 га, розташовану за адресою: Харківська область, Красноградський район, Піщанська сільська рада, кадастровий номер НОМЕР_3 , яка належала померлій (а.с.14).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_3 зареєстровано 02.08.2017 року за ОСОБА_2 (а.с.15).

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 28.09.2017 року позивачу ОСОБА_3 було визначено додатковий строк у 45 днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 і після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а.с.11-12).

Відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкової Н.О. заяву ОСОБА_3 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 було зареєстровано 11.10.2017 року і долучено до спадкової справи №137/2017 року (а.с.13).

При цьому, позивачка вважає, що існування оскаржуваного Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 порушує її права як спадкоємця за законом на отримання спадщини.

В обґрунтування доводів щодо порушення прав позивачем надано рішення Красноградського районного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року, лист приватного нотаріуса Красноградського районного нотаріального округу Харківської області про прийняття заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та Свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 серпня 2017 року про прийняття спадщини донькою спадкодавця.

Колегія суддів вважає, що рішення Красноградського районного суду Харківської області від 28 вересня 2017 року не має преюдиційного значення у справі № 626/2675/18 враховуючи наступне.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності установлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. (Постанова Вищого господарського суду України від 17.12.2015 у справі № 923/694/15)

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Звертаючись до суду про надання додаткового строку для прийняття спадщини, позивач ОСОБА_3 обґрунтовувала свої вимоги відсутністю спадкоємців за законом та на підставі поданих нею доказів судом встановлено, відсутність спадкоємців за Цивільним кодексом України в редакції 1963 року, внаслідок чого суд прийшов до висновку про право спадкування за правилами книги шостої ЦК України, як спадкоємця п`ятої черги спадкування.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом у справі, що є предметом розгляду судом апеляційної інстанції, позивач зазначає, що після смерті бабусі ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємцями першої черги були її батько ОСОБА_5 , її тітка ОСОБА_2 , її тітка ОСОБА_6 та її дядько ОСОБА_7 - діти спадкодавця.

В той час із заявою про прийняття спадщини звернулася лише ОСОБА_2 - відповідач по справі, яка фактично прийняла спадщину і отримала 05.08.2017 року Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері на земельну ділянку площею 5,8083 на, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_3 .

В апеляційній скарзі вже позивач зазначає, що її батько прийняв спадщину відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР, але відповідні докази суду не надає.

З свідоцтва про прав спадщини за законом від 5 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті матері відповідно ст. 529 ЦК України в редакції 1963 року та до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, з наданих позивачем доказів та доводів в обґрунтування позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що спадкоємці після смерті ОСОБА_4 були, обґрунтування позовних вимог є різним. При цьому ОСОБА_2 участь при розгляді справи не приймала

За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України 2004 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною п`ятою Прикінцевих та перехідних положень передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, за змістом указаних норм відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.

Статтею 525 ЦК Української РСР, в редакції на час відкриття спадщини, передбачено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. (ст. 529 ЦК УРСР).

Відповідно до положень статті 549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Згідно з положеннями ст. ст. 548, 549 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Суд апеляційної інстанції враховує, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто спадщина відкрилася до 01 січня 2004 року, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач до 01 січня 2004 року вступила у фактичне володіння спадковим майном, ОСОБА_3 не входила в коло спадкоємців, передбачених нормами ЦК Української РСР, оскільки ЦК Української РСР не було передбачено спадкоємців п`ятої черги, до якої себе відносить позивач.

Долучення до спадкової справи № 137/2017 заяви ОСОБА_3 не свідчить про наявність у неї права на спадкування в порядку, передбаченому ЦК Української РСР.

Доказів того, батько позивача ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , після смерті матері ОСОБА_4 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиняв дії відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, в редакції від 16.01.1963року, що свідчать при прийняття спадщини , матеріали справи, яка є предметом розгляду судом апеляційної інстанції, не містять. Аналогічним чином матеріали справи не містять доказів, що позивач взагалі зверталась до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що єдиним спадкоємцем за законом, яка прийняла спадщину, є донька померлої ОСОБА_2 . Інших доказів матеріали справи не містять та позивачем не надано в обґрунтування своїх позовних вимог.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Між тим, за положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 8 1 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено порушення її прав, у зв`язку з чим у задоволені позову слід відмовити.

Щодо застосування судом першої інстанції строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 71, 75 ЦК Української РСР було передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 цього кодексу). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю 3 роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Виходячи з вимог ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, по захист якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності не відповідає вимогам закону.

Крім того, не відповідає вимогам чинного законодавства і висновки суду, що позивач взагалі не має право на звернення до суду з вищезазначеним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів підтверджуючих, що позивач має право на спадщину після смерті баби є підставою для відмови у позові з недоведеністю позовних вимог щодо порушеного права, а не висновку про відсутність права звернення до суду з відповідним позовом.

Посилання в апеляційній справі, що доказування факту прийняття чи навпаки неприйняття спадщини її батьком після смерті бабусі є предметом іншого спору, не є підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання, зокрема, які правовідносини із сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи є інші фактичні данні, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Питання щодо порушення законних прав позивача підлягає обов`язковому з`ясуванню під час ухвалення судового рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що саме за клопотання представника позивача було зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , з третьою особою приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошковою Н.О., про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності (справа № 626/1978/18).

Обставини щодо прийняття спадщини, черговість отримання спадщини входять до предмета доказування у справі № 626/1978/18.

Надана позивачем копія рішення Красноградського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року вбачається, що позивач просила визнати додатковий строк для прийняття спадщини після смерті діда та баби. В позовній заяві у справі № 626/2675/18 позивач зазначає про спадкодавця ОСОБА_4 та надає докази звернення до нотаріальної контори саме з заявою про прийняття спадщини після її смерті.

В апеляційній скарзі позивач посилається на прийняття спадщини вже після смерті батька. Справи № 626/1978/18 та № 626/2675/18 є різними та суд не зобов`язаний самостійно збирати докази для ухвалення рішення у справі № 626/2675/18. В той же час звертаючись до суду з позовом у справі № 626/2675/18 позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів підтверджуючих її право спадкувати з спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 .

Встановлення факту порушення прав чи відсутність порушених прав є обов`язком суду для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду, оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право позивача.

У зв`язку з цим, колегія суддів погодилась частково з висновком суд про відмову у задоволені позову, оскільки позивачем не доведено порушення її прав. Разом з тим, відмова у задоволені справи у цій справі не перешкоджає довести обставини прийняття спадщини, в тому числі і після смерті батька, оскільки у задоволені позову по справі № 626/2675/18 відмовлено за недоведеності порушеного права.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Частинами 1, 2, 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи, що суд першої інстанції неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та як наслідок неправильно застосував норми матеріального права, рішення Красноградського районного суду Харківської області від 29 березня 2019 року підлягає зміні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 376 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 29 березня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 липня 2019 року.

Головуючий - І.О. Бровченко

Судді : І.В. Бурлака

А.І. Колтунова