Постанова

від 02.04.2019 по справі 641/1770/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

02 квітня 2019 року

м. Харків

справа № 641/1770/18

провадження № 22-ц/818/122/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Піддубного Р.М. (суддя - доповідач),

суддів: Котелевець А.В., Тичкової О.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінавто-Плюс ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2018 року, ухвалене у складі судді Чайка І.В., -

установив:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінавто-Плюс (ТОВ Фінавто-Плюс ), в обґрунтування якого зазначила, що 29.07.2017 року між нею та відповідачем було укладено договір № 100147 про надання послуг з придбання у власність транспортного засобу за спеціфикацією, що є додатком № 1 до договору.

Посилаючись на те, що вказаний договір містить несправедливі умови та було укладено внаслідок нечесної підприємницької діяльності відповідача, оскільки її було введено в оману щодо предмету договору та зобов'язань ТОВ Фінавто-Плюс , ОСОБА_1 просила на підставі ст.ст. 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів визнати укладений 29.07.2017 року між нею та ТОВ Фінавто-Плюс договір № 100147 недійсним, стягнути з відповідача отримані за договором кошти у розмірі 66000 грн. та 28600 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений ОСОБА_1 позов задовольнити.

В обґрунтування скарги зазначив, що умови оспорюваного договору є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

ТОВ Фінавто-Плюс правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що 29.07.2017 року між сторонами у справі було укладено договір №100147, відповідно до умов якого ОСОБА_1 доручає, а повірений ТОВ Фінавто-плюс зобов'язується вчиняти за винагороду фактичні або юридичні дії, пов'язані з наданням інформаційних, консультаційних, юридичних послуг з подальшим укладанням або виконанням замовником договору щодо надання в користування, володіння, розпорядження транспортного засобу (п.3 договору).

Відповідно до п.10.2 Договору, у зв'язку з виконанням зобов'язань за цим Договором, повіреному належить винагорода, розмір якої зазначений у Додатку № 1 до цього договору і становить 10 відсотків від суми, вказаної у додатку № 1 договору.

Відповідно до заявки № 1 до договору ОСОБА_1 на виконання Договору просила вчинити ТОВ Фінавто-плюс дії, зазначені у пп.3.1. Договору №100147, які будуть направлені на отримання нею транспортного засобу автомобіля Mitsubishi ASX Instyle за бажаною ціною 660000 грн.

Згідно з п. 16.5 Договору замовник має право відмовитись від Договору в односторонньому порядку, про що письмово повідомляє повіреного шляхом направлення рекомендованою поштою на адресу повіреного відповідного листа з чітким волевиявленням щодо відмови від договору та зазначенням власних банківських реквізитів (а.с. 11).

У серпні 2017 року ТОВ Фінавто-плюс на адресу позивача був направлений аналітичний висновок № 100147/1 з пропозиціями по аналогічним або близьким до критеріям потужності, комплектації, ціни автомобілям.

22 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ Фінавто-плюс з вимогою повернення їй сплачених за договором коштів у розмірі 66000 грн у зв'язку з тим, що їй не було надано автомобіль, який повернуто постачальнику через виробничий брак та в подальшому її було повідомлено, що автомобіль надано не буде.

Листом від 19 вересня 2017 року ТОФ Фінавто-Плюс повідомило ОСОБА_1, що товариство виконало всі послуги за договором, тому винагорода за послуги не повертається відповідно до п.15.7 договору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що послуги за договором позивачем отримано в повному обсязі, а тому відсутні правові та фактичні підстави для визнання договору недійсним.

Проте погодитись з такими висновками не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України).

Відповідно до ст.1005 ЦК України, повірений повинен виконати дане йому доручення особисто. Повірений має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові), зокрема, якщо це передбачено договором. Якщо договором доручення передбачена можливість вчинення дій замісником, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає за вибір замісника.

За змістом ч.2 ст. 1008 ЦК України довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

За змістом ч.1 ст. 1009 ЦК України, яка передбачає наслідки припинення договору доручення, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.

Відповідно до розділу 3 договору № 1000147 Предмет Договору Довіритель доручає, а Повірений зобов'язується вчинити за винагороду фактичні або юридичні дії, надавати інформаційно-консультаційні послуги з питання отримання Замовником у власність (користування, володіння чи розпорядження) транспортного засобу саме: пошук належного транспортного засобу в тому числі інформування замовника з метою задоволення його інформаційних потреб про Продавців транспортного засобу, про ринок продажу транспортного засобу в Україні, про умови і види правочинів згідно з якими можливе отримання ним транспортного засобу, що пропонуються Продавцями на території України, аналітична діяльність виконавця з надання замовнику консультацій, спрямована на доказ або спростування наявної інформації на моделювання (прогнозування) можливості зміни цієї інформації в майбутньому, а також на надання Замовнику вичерпної інформації щодо предмету його замовлення (інформаційно-консультаційна послуга); представництво інтересів Замовника при укладенні договорів щодо отримання транспортного засобу у відповідного продавця ,в тому числі виконання підготовчих дій з метою отримання Замовником транспортного засобу, здійснення аналізу і оцінки ризиків в межах переданих повноважень,а також розрахунок суми платежів (внесків) за можливим укладеним договором щодо отримання Замовником транспортного засобу, укладення договору щодо отримання транспортного засобу у відповідного продавця.

Пунктом 2.12. Договору визначено, що юридична послуга згідно з умовами цього договору це: здійснювана діяльність Повіреного з представництва Замовника на території України у відносинах з юридичними та фізичними особами, державними органами з питань супроводу виконання умов можливих контрактів/договорів Замовника з отримання транспортних засобів, а в разі виникнення порушення умов контрактів/договорів - представництво інтересів в судах України та Державній виконавчій службі України; укладення договору отримання транспортного засобу від імені та за рахунок Довірителя. Для вчинення певних юридичних дій Довіритель надає Повіреному майно та/або кошти, за умови, що цього вимагає характер доручення на вчинення юридичних дій. Перелік юридичних дій зазначається Сторонами у окремій заявці Замовника.

Встановлено, що 29 липня 2017 року на виконання пункту 3.2. Договору ОСОБА_1 було складено заявку № 1, відповідно до якої вона просила ТОВ Фінавто-Плюс вчинити дії, зазначені у пункті 3.2. договору, які будуть направлені на отримання нею у власність транспортного засобу - автомобіля Mitsubishi ASX Instyle за бажаною ціною 660000 грн.

Пунктом 6.2.1 Договору закріплено, що Відповідач зобов'язаний надати Позивачу послуги, передбачені пункті 3 цього договору, тобто відповідно до визначеного предмету договору.

Відповідно до п. 10.4 Договору у зв'язку з виконанням зобов'язань по цьому договору Повіреному належить винагорода. Розміри винагороди за послуги, зазначені у п.3 Договору, вказані у Додатку № 1.

Згідно пункту 16.7 Договору винагорода, яка вказана у п. 10.4 Договору не підлягає поверненню.

29 липня 2017 року позивачем сплачено на рахунок ТОВ Фінавто-плюс 66 000 гривень, що підтверджується копією квитанції № 0.0.817536059,1.

Як зазначено в пункті 16.5 Договору, Замовник має право відмовитись від Договору в односторонньому порядку, про що письмово повідомляє Повіреного, шляхом направлення рекомендованою поштою, на адресу Повіреного відповідного листа з чітким волевиявленням щодо відмови від договору та зазначенням власних банківських реквізитів.

У випадку відмови замовника від договору до надання послуг, повірений повертає кошти протягом 15 банківських днів з дня укладення сторонами відповідної додаткової угоди. Додаткова угода укладається на підставі отриманої від замовника заяви про відмову від договору та повернення коштів із зазначенням власних банківських реквізитів ( п.16.6 Договору).

Згідно з п. 9.4 Договору, послуги вважаються наданими у разі укладення договорів щодо отримання транспортного засобу , представництва Замовника у відносинах з юридичними та фізичними особами, державними органами з питань супроводу виконання умов можливих контрактів договорів Замовника з отримання транспортних засобів, а в разі виникнення порушення умов контрактів/договорів представництва інтересів в судах України та Державній виконавчій службі України.

Відповідачем умови договору належним чином та в обсязі, визначеному у договорі від 29 липня 2017 року, не виконані, про що свідчить заява ОСОБА_1 від 22 серпня 2017 року про повернення грошових кошів.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами проведених робіт на адресу ОСОБА_1 був направлений Аналітичний висновок № 100147/1, який містить інформацію про транспортні засоби різних марок та рекомендовано звернутися до лізингової компанії для отримання транспортного засобу у фінансовий лізинг з правом викупу через 12 місяців або придбати транспортний засіб за повну вартість.

Зазначений висновок не може бути прийнято судом як доказ виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Предметом укладеного 29 липня 2017 року між сторонами у справі договору є надання відповідачем послуг, спрямованих на отримання замовником (позивачем) у власність автомобіля Mitsubishi ASX Instyle за ціною 660000 грн.

Статтею 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачено самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст. 18 Закону).

У відповідності з ч. ч. 1, 2, п. п. 2 - 4, 7, 10 - 13 ч. 3, ч. ч. 4 8 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Поняття несправедливі умови договору закріплено в ч.2 ст. 18 цього Закону, так умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи положення ст.18 Закону України Про захист прав споживачів слід дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що у ньому обмежені права Замовника (позивача) як споживача стосовно Виконавця (Відповідача) у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки Замовника, які передбачені в положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність Виконавця (Відповідача) за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо не надання виконавцем послуг, спрямованих на отримання замовником (позивачем) у власність товару, зазначеного в даному договорі, а саме транспортного засобу, та передачі цієї речі належної якості та у відповідності до Замовлення, одночасно значно розширені права Виконавця.

Окрім того, відповідно до ст.15 Закону України Про захист прав споживачів , споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуг).

Також п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що споживач має право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).

За змістом ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Враховуючи несправедливість умов договору, ознаки нечесної підприємницької практики, яка полягала у введенні позивача в оману щодо предмету договору та зобовязань відповідача за ним, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача отриманих останнім на підставі недійного договору грошових коштів у розмірі 66000 грн. також підлягають задоволенню.

З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката у розмірі 26800 грн, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною з ст. ст.137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, участь адвоката, який представляє інтереси позивача у справі, та факт надання ним правової допомоги підтверджено договором про надання правової допомоги, копією наказу № 2-к від 02.09.2016 року про прийняття на роботу за сумісництвом, копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копією прибутково касового ордеру № 02/18, в якому зазначено: прийнято від ОСОБА_1, підстава: договір про надання юридичних послуг б/н від 26.02.2018 року.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім цього, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Проте матеріали справи не містять квитанції до прибуткового касового ордера, детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової допомоги, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з ТОВ Фінавто-плюс заявлених позивачем витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України з ТОВ Фінавто-плюс на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 928 грн, а також в дохід держави - судовий збір у сумі 1547 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінавто-плюс про захист прав споживача, визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності договору задовольнити.

Визнати недійсним укладений від 29 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінавто-плюс та ОСОБА_1 договір № 100147.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінавто-плюс на користь ОСОБА_1 сплачені за договором № 100147 від 29 липня 2017 року кошти в розмірі 66 000 грн., а також 928 грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінавто-плюс в дохід держави судовий збір у розмірі 1547 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 02 квітня 2019 року.

Головуючий Р.М. Піддубний

Судді А.В. Котелевець

ОСОБА_3