Постанова

від 03.04.2019 по справі 1640/2294/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 р.Справа № 1640/2294/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Лях О.П.,

Суддів: Бегунца А.О. , Яковенка М.М. ,

при секретарі судового засідання Жданюк Г.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 (повний текст складено 30.10.2018, головуючий суддя І інстанції Слободянюк Н.І., м.Полтава) по справі № 1640/2294/18 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Полтавської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, в якому, з урахуванням уточнень, просив зобов'язання негайно внести зміни до відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі щодо реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та зазначити відомості про реєстрацію її місця проживання з 27 вересня 2006 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 по справі № 1640/2294/18 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2.

Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги мотивовано невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наполягає на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції.

Позивач підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, за даними Єдиного державного демографічного реєстру місце проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано з 06 листопада 2017 року.

15 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Полтавської міської ради із заявою про внесення змін до відомостей про реєстрацію місця проживання своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1, в якій просив змінити дату реєстрації місця проживання з 06 листопада 2017 року на 27 вересня 2006 року.

Листом Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Виконавчого комітету Полтавської міської ради №16-19/9601 від 29.05.2018 йому повідомлено, що місце проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано з 06 листопада 2017 року відповідно до її заяви. З наданої до управління копії будинкової книги №6 ДП "Кроки" ТОВ "Крокуль" вбачається, що у книзі відсутня відмітка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 з 27 вересня 2006 року.

Вважаючи, що в будинковій книзі №6 ДП "Кроки" ТОВ "Крокуль" наявна відмітка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 з 27 вересня 2006 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 з 06 листопада 2017 року внесені до Єдиного державного демографічного реєстру помилково та потребують змін.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "судом встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії" зазначив, що поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ; адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

В свою чергу, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг

Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Із аналізу вказаних норм слідує, що публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. по справі № 914/2006/17.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно із ч.3 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано будь-яких доказів, якими підтверджується порушення прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тим, що до Єдиного державного демографічного реєстру внесені відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, - з 06 листопада 2017 року.

Так само, судовим розглядом не встановлено порушення прав вказаних осіб.

В той же час, під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції позивачем повідомлено про відсутність можливості у ОСОБА_2, в інтересах якої ОСОБА_1 подано позов, брати участь у приватизації квартири у зв'язку із відсутністю у Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей щодо реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 27 вересня 2006 року за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, в даному випадку дії позивача спрямовані на захист від можливого майбутнього порушення прав ОСОБА_2, які випливають із цивільних та житлових відносин, а також із відносин, пов'язаних із набуттям ОСОБА_2 певних майнових прав/майна.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів доходить висновку, що спір, який розглядається в межах справи №1640/2294/18, не є спором між учасниками публічно-правових відносин.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Положеннями ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

З урахуванням встановлених обставин та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права рішення суду першої інстанції у справі підлягає скасуванню з прийняттям постанови про закриття провадження у справі з одночасним роз'ясненням позивачу права звернення за захистом своїх прав до суду цивільної юрисдикції.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 по справі № 1640/2294/18 - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 по справі № 1640/2294/18 - скасувати.

Прийняти постанову, якою провадження по справі № 1640/2294/18 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Полтавської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 5 квітня 2019 року.

.

Головуючий суддя (підпис)О.П. Лях Судді (підпис) (підпис) А.О. Бегунц М.М. Яковенко