Постанова

від 01.04.2019 по справі 638/14029/14-а

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 р. Справа № 638/14029/14-а Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова (головуючий суддя І інстанції Семіряд І.В.) від 01.11.2018 року (повний текст рішення складено 12.11.2018р.) по справі № 638/14029/14-а

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Харківської міської ради, треті особи Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Культура", Відділ державної реєстрації юридичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції

про визнання недійсною і скасування державної реєстрації об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Культура", визнання недійсним протоколу установчих зборів співвласників будинку, припинення юридичної особи та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправними дії органу державної реєстрації при проведенні 13 травня 2004 року державної реєстрації об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Культура , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22720054, який не перевірив подані для реєстрації документи щодо відповідності їх законодавству, як це передбачено а. 2, 4 п. 6 Постанови КМУ від 11 жовтня 2002 року № 1521 Про реалізацію Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (відсутній протокол установчих зборів з результатами поіменного голосування власників квартир);

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Культура , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22720054, через допущені при його створенні порушення, які не можна усунути, а саме: на підставі того, що виконавчий комітет Харківської міської ради провів державну реєстрацію об'єднання співвласників багатоквартирного будинку з порушенням підп. 2 п. 3, а. 2, 4 п. 6 Постанови КМУ від 11 жовтня 2002 року № 1521 Про реалізацію Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (відсутній протокол установчих зборів з результатами поіменного голосування власників квартир), п.п. 1, 2, 3, 4, 7, 8, 9 ст. 6 Закону України Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (відсутній протокол зборів з результатами поіменного голосування власників квартир), п.п. 2, 3, 4 ст. 107 ЦК України (відсутній передавальний акт);

- припинити юридичну особу - ОСББ Культура , код ЄДРПОУ 22720054, АДРЕСА_1 - шляхом її ліквідації;

- зобов'язати реєстратора призначити ліквідаційну комісію;

- зобов'язати виконавчий комітет Харківської міської ради прийняти будинок у комунальну власність територіальної громади міста Харкова, що розташований за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язати виконавчий комітет Харківської міської ради призначити управителя будинку АДРЕСА_1 під'їзди четвертий, п'ятий, шостий.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що є власником помешкання в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 Управлінням державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради 13.05.2004 року зареєструвано ОСББ Культура , як юридичну особу, на підставі рішення власників квартир за протоколом № 1 установчих зборів власників квартир (4-6 під'їзди), що належать ЖБК Культура від 13.03.2004. На думку позивача, державна реєстрація підлягає визнанню недійсною та скасуванню у судовому порядку, оскільки проведена на підставі документів, які не відповідають вимогам чинного законодавства.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.11.2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.11.2018 року та ухвалити нове рішення, яким скасувати державну реєстрацію ОСББ Культура , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22720054, м.Харків.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на незаконність оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не дослідження належним чином матеріалів справи та не з'ясування в повному обсязі обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо відповідності проведення реорганізації житлово-будівельного кооперативу Культура нормам законодавства України.

Відповідач та треті особи правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у визначеному законом порядку.

Факт повідомлення відповідача та третьої особи - Відділу державної реєстрації юридичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Також, як вбачається з матеріалів справи, на адресу ОСББ Культура , яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (АДРЕСА_1) направлялись судові документи, проте двічі поштові конверти були повернуті без вручення.

Згідно ч. 1 ст. 131 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до положень частини четвертої статті 124 КАС України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються юридичним особам та фізичним особам-підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.

Згідно ч. 11 ст. 126 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення є день поставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На підставі вищезазначених положень, ОСББ Культура вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 13.05.2004 року Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради зареєструвало ОСББ Культура , як юридичну особу, на підставі рішення власників квартир за протоколом № 1 установчих зборів власників квартир (4-6 під'їзди), що належать ЖБК Культура від 13.03.2004.

Позивач, будучи власником помешкання та проживаючи у вищевказаному будинку, не погоджуючись із проведеною державною реєстрацією ОСББ Культура , звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Колегія суддів не погоджується із даним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Відповідно положень ч.ч. 1-2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно зі статтею 385 Цивільного кодексу України, власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від 29.11.2001 року №2866-III Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - Закон № 2866-III).

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Відповідно до статті 4 Закону № 2866-III, об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.

Отже, вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Як убачається з матеріалів справи та позовних вимог, позивач є мешканцем будинку та власником квартири в будинку, який увійшов до новоствореного та зареєстрованого ОСББ Культура . При цьому вважає, що державна реєстрація проведена на підставі документів, які не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, допущено порушення його житлових прав.

Отже, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 - мешканцем будинку, що увійшов до новоствореного та зареєстрованого ОСББ Культура , який має право брати участь у його діяльності, та фактичними учасниками зазначеного новоствореного ОСББ і державним реєстратором щодо державної реєстрації юридичної особи - ОСББ Культура .

За таких обставин цей спір стосується не стільки правомірності дій суб'єкта владних повноважень щодо державної реєстрації юридичної особи - ОСББ Культура , оскільки приватного інтересу, а саме права позивача, як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушеного, на його думку державною реєстрацією юридичної особи - ОСББ Культура .

Колегія суддів зазначає, що спір про відміну державної реєстрації юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов'язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв'язку з протиправним внесенням до ЄДР суб'єктом владних повноважень запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах.

При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.

Велика Палата Верховного Суду постанові від 20.09.2018 року у справі №813/6286/15, заповнюючи цю прогалину закону, зазначила, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої статті 1 статті 20 ГПК України), а тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства.

Отже, цей спір має вирішуватися за правилами ГПК України незалежно від суб'єктного складу, за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 ГПК України).

Зазначена правова позиція суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена постанові від 06.02.2019 року по справі №462/2646/17.

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (подалі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України).

У відповідності до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

З урахуванням встановленого, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність ознак публічно-правового спору, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Враховуючи встановлені обставини у справі та допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 01.11.2018 року по справі №638/14029/14-а підлягає скасуванню, із прийняттям нової постанови про закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.11.2018 року по справі №638/14029/14-а скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 - закрити.

Роз'яснити позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Присяжнюк О.В. Повний текст постанови виготовлений 08.04.2019 року.