Постанова

від 03.04.2019 по справі 2040/7806/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 р. Справа № 2040/7806/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,

представника позивача Мартиненка А.М.

представників відповідача Шамілової Л.Ш., Зекової С. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківспецакумулятор" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 30.11.18 року по справі № 2040/7806/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківспецакумулятор"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківспецакумулятор", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС в Харківській області від 22.08.2018 №00001051412, №00001061412, №00001071412, від 14.09.2018 №00001231412.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження. Отже нарахована податковим органом сума грошового зобов'язання є необґрунтованою, а спірні податкові повідомлення-рішення від 22.08.2018 №00001051412, №00001061412, №00001071412, від 14.09.2018 №00001231412 підлягають скасуванню.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцем Головного управління ДФС у Харківській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Торговий дім Харківспецакумулятор" (ЄДРПОУ 40420983) з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з контрагентом-покупцем ТОВ "Герміон Стайл" (ЄДРПОУ 40934183) за лютий, березень, квітень 2017 року.

За результатами проведення перевірки відповідачем було складено Акт №3120/20-40-14-12-11/40420983 від 31.07.2018 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Торговий дім Харківспецакумулятор" (ЄДРПОУ 40420983) з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з контрагентом-покупцем ТОВ "Герміон Стайл" (ЄДРПОУ 40934183) за лютий, березень, квітень 2017 року.

На підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 22.08.2018 №0001051412, яким визначено податкове зобов'язання ТОВ ТД Харківспецакумулятор з податку на додану вартість в розмірі 930097,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 232524,25 грн.; податкове повідомлення-рішення від 22.08.2018 №00001061412, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість ТОВ ТД Харківспецакумулятор в розмірі 245255,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 22.08.2018 №00001071412, яким накладено на ТОВ ТД Харківспецакумулятор штраф за несвоєчасну реєстрацію в ЄРПН податкових накладних в розмірі 587676,16 грн.; податкове повідомлення-рішення від 14.09.2018 №00001231412, яким накладено на ТОВ ТД Харківспецакумулятор штраф за несвоєчасну реєстрацію в ЄРПН податкових накладних в розмірі 587676,16 грн.

Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення.

Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду не погоджується з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки податкового органу про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ Герміон Стайл у перевіряємий період не мали на меті реального настання правових наслідків.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Торговий дім Харківспецакумулятор" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ Герміон Стайл .

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ ТД Харківспецакумулятор та ТОВ Герміон Стайл було укладено договір поставки акумуляторної продукції та інших матеріальних цінностей №0902/6 від 09 лютого 2017 року.

В рамках вищенаведених відносин ТОВ ТД Харківспецакумулятор здійснив постачання акумуляторних батарей ТОВ Герміон Стайл , а останнє розрахувалося за поставлену продукцію.

Загалом було поставлено продукції на загальну суму 7 052 115, 00 грн., в т.ч. ПДВ 1175352,54 грн.

Фактичне виконання укладеного договору підтверджується наданими позивачем копіями видаткових та податкових накладних, сертифікатами відповідності, оборотно-сальдовими відомостями, платіжними дорученнями.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.90 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником податків документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій є помилковими.

Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами ґрунтуються лише на податковій інформації, з якої встановлено ознаки нереальності здійснення контрагентом позивача господарських операцій.

Зокрема, встановлено, що ТОВ Герміон Стайл , починаючи з травня 2017 року не подає податкові декларації з податку на додану вартість. Крім того, згідно звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (форма Д4) починаючи з лютого 2017 року на підприємстві працює 1 особа, а саме директор ОСОБА_4.

Згідно зареєстрованих додаткових накладних підприємством ТОВ Герміон Стайл придбано в значних обсягах ТМЦ, які відповідно до санітарних норм відносяться до різних груп товарів та потребують спеціальних приміщень з урахуванням специфічних властивостей товару (вологість, здатність сприймати сторонні запахи, товарне сусідство), а саме: іграшки, цукор, акумулятори, олива, шампунь, фарба, одяг та інше. Отже, для зберігання такої кількості неоднорідних товарів необхідна наявність спеціально обладнаних, складських приміщень (холодильне обладнання, резервуари) великої площі.

Крім того, згідно баз даних ГУ ДФС у Харківській області встановлено, що підприємство ТОВ Герміон Стайл не має основних засобів, будь-яких об'єктів оподаткування або зареєстрованих РРО, що свідчить про неможливість здійснення Господарських операцій з купівлі-продажу різноманітних товарних груп.

Відповідно до Реєстру облікових карток суб'єктів фіктивного підприємництва, зазначених в підсистемі Аналітична система ІС Податковий блок , наявна інформація щодо, наявності ознак фіктивності по підприємству ТОВ Герміон Стайл (податковий номер 40934183) зар-но (пер-но) у органах держр-ції ф.о. з подальшою передачею (оф-ням) у володіння чи упр-нія підставним (неіснуючим) померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фін-госп-ку діял-ть або реаліз-ти повноваж , (облікова картка суб'єкта фіктивного підприємництва від 29.05.2017 №27976/28-10.-21-15). За ознакою фіктивності порушено кримінальну справу у відношенні службової особи (службових осіб) ТОВ Герміон Стайл за фактом скоєння злочину передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України.

Проте колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на вказану вище податкову інформацію щодо ТОВ Герміон Стайл , оскільки позивач як платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

За змістом ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України, для декларування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити понесення ним витрати на придбання товарів та нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними, платіжними документами та іншими первинними документами, а також довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом податкової інформації, акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, узагальнена податкова інформація не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Разом з тим, матеріали справи не містять аналізу конкретних обставин здійснення господарських операцій між позивач та його контрагентами, а також жодних доказів, які свідчили б про безтоварність таких операцій.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентами господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що нарахування податкового зобов'язання та зменшення розміру від'ємного значення (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Доводи відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентом не мали реальний характер не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на наявність податкової інформації про контрагента позивача, що начебто доводить відсутність реального здійснення господарських операцій, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки чинним законодавством не передбачено, що вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись є безумовним доказом відсутності реального здійснення господарської діяльності останнім, та не є достатнім доказом порушення платником, що перевіряється, вимог податкового законодавства.

Висновки відповідача, з яким погодився суд першої інстанції, про наявні у позивача не задекларовані податкові зобов'язання з ПДВ на суму 1175352,54 грн судова колегія оцінює критично та зазначає, що відповідно до п. 2.8 Акту перевірки інвентаризація основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей та коштів під час проведення перевірки не проводилась. Твердження відповідача про те, що оскільки акумуляторна продукція за договором №0902/6 від 09.02.2017р. не була продана ТОВ Герміона Стайл , тому вказана продукція була продана якійсь іншій особі, внаслідок чого позивачем не задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ на суму 1175352,54 грн є передчасними та такими, що гуртуються виключно на припущеннях. Належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин не надано.

Твердження відповідача про те, що позивачем не здійснено реєстрацію податкових накладних на реалізацію товарів на суму ПДВ 1175352,54 і на цій підставі на позивача правомірно накладено штраф судова колегія оцінює критично та зазначає, що судом першої інстанції взагалі не була надана оцінка вказаним обставинам. Крім того, ані в описовій частині акту перевірки, ані в його висновках в порушення не зазначається у відносинах з яким саме контрагентом, на які суми, якими датами та на яку номенклатуру товарів позивач повинен був зареєструвати податкові накладні.

Разом з тим відповідно до п. 5 розд. 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та митого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 р. № 727, встановлено, що факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством...

Отже зазначені висновки є безпідставними, оскільки в судовому порядку зазначений факт встановлено не було. Належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин відповідачем не надано.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Северянін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення суду першої інстанції, на підставі ст.317 КАС України, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та ухвалення нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківспецакумулятор" - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 року по справі № 2040/7806/18 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Харківспецакумулятор" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС в Харківській області від 22.08.2018 №00001051412, №00001061412, №00001071412 та від 14.09.2018 №00001231412.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Спаскін О.А. Судді Любчич Л.В. Присяжнюк О.В. Повний текст постанови виготовлений 08.04.2019 року