Постанова

від 03.04.2019 по справі 908/436/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/436/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Селянського (фермерського) господарства "Юлія" - не з'явився,

Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Юлія"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.01.2019 (у складі колегії суддів: Чередко А.Є. (головуючий), Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.)

у справі за позовом Селянського (фермерського) господарства "Юлія"

до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області

про визнання договору оренди поновленим,

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Юлія" (далі - СФГ "Юлія") звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області) про визнання договору оренди землі кадастровий номер 2324288200:20:014:0030 від 26.10.2007 поновленим на той самий строк на тих же умовах (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11.12.2017).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після закінчення строку дії договору визнання договору оренди землі від 26.10.2007 позивач продовжує користуватись земельною ділянкою, сплачує орендну плату, в той час як відповідач протягом одного місяця після закінчення строку дії вказаного договору не повідомляв орендаря про заперечення у поновленні договору оренди, що свідчить про те, що спірний договір є поновленим на тих самих умовах на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.12.2017 позов задоволено. Визнано договір оренди землі від 26.10.2007, зареєстрований у Пологівському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 31.03.2008 за №040827600079, поновленим на той самий строк, на тих самих умовах.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що оскільки позивач продовжив користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди від 26.10.2007 та належно виконує свої обов'язки за договором, а відповідач не надав доказів заперечення щодо поновлення вказаного договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії, наявні підстави для визнання такого договору поновленим на підставі ч. 6 ст. 33 закону України "Про оренду землі".

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.01.2019 рішення Господарського суду Запорізької області від 11.12.2017 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не було дотримано визначеної ст. 33 Закону України "Про оренду землі" процедури для поновлення договору, оскільки між сторонами не була укладена додаткова угода (як це передбачено ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі") про поновлення договору оренди на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а також відсутні докази, які б підтверджували звернення позивача (орендаря) до відповідача (орендодавця) з пропозицією поновити дію спірного договору оренди землі, з наданням проекту відповідної додаткової угоди, з підстав продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, а саме про визнання поновленим договору оренди землі без визнання укладеним такого договору у відповідній редакції, який не призведе до поновлення права, оскільки виходячи з приписів ст. 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язковою умовою для поновлення договору оренди землі є укладення між сторонами відповідної додаткової угоди.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, 11.02.2019 СФГ "Юлія" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.01.2019 скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 11.12.2017 залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що висновки апеляційного суду не відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо обрання позивачем неналежного способу захисту своїх порушених прав.

ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Сторони були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією через свого представника. Оскільки явка сторін не визнавалась судом обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності вказаного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.10.2007 між Пологівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та СФГ "Юлія" (орендар) був укладений договір оренди землі (далі - договір), відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку запасу на території Чубарівської сільської ради Пологівського району загальною площею 5,6481 га сіножатей докорінного поліпшення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Даний договір зареєстровано у Пологівському райвідділі Запорізької РФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31.03.2008 за № 040827600079.

До вказаного договору була укладена додаткова угода від 13.08.2014, згідно з якою орендодавцем зазначено ГУ Держземагенства у Запорізькій області та договір викладено в новій редакції.

Так, відповідно до п.п. 1, 2, 5 договору (в редакції додаткової угоди від 13.08.2014) орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер ділянки: 2324288200:20:014:0030), яка знаходиться за адресою: Чубарівська сільська рада Пологівський район Запорізька область (за межами населеного пункту). В оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,6481 га - сіножатей докорінного поліпшення. На земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна відсутні, а також інші об'єкти інфраструктури відсутні. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 11 886,84 грн (станом на 2007 рік).

Згідно з п.п. 9, 10 договору (в редакції додаткової угоди від 13.08.2014) орендна плата вноситься орендарем у формі та в розмірі: у грошовій формі у розмірі, що становить 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

За умовами п. 8 договору (в редакції додаткової угоди від 13.08.2014) сторони дійшли згоди, що договір укладено до 01.11.2016. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Судами встановлено, що з метою реалізації свого переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області вперше з клопотанням про намір поновити (продовжити) дію договору оренди землі від 26.10.2007 на 25 років (тобто на інший строк, ніж було передбачено договором). Вказане клопотання було отримане відповідачем 09.09.2015 за вх. № 27-3698/0-24-15.

Листом-відповіддю № 27-8-0.4-4064/25-15 від 30.09.2015 відповідач зазначив, що до листа позивача не додано проект додаткової угоди та повідомив, що за правилами діловодства копії документів, що подаються до державних органів, мають бути засвідчені в установленому порядку.

В подальшому позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням № 69 від 21.09.2016, в якому просив продовжити термін дії договору оренди землі від 26.10.2007 на новий строк. При цьому до листа був доданий проект додаткової угоди, який передбачає продовження строку дії договору на 10 років та зміну розміру орендної плати в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Листом-повідомленням № 27-8-0.4-7556/2-16 від 11.10.2016 відповідач зазначив, що позивач просить продовжити термін дії договору на новий строк, втім згідно проекту додаткової угоди просить внести зміни до умов договору в частині збільшення строку договору оренди землі, що не приймається орендодавцем. При цьому вказує, що лист та надані позивачем документи не містять відомостей щодо належного виконання орендарем своїх обов'язків за умовами договору. З урахуванням викладеного відповідач зазначив, що не має правових підстав для поновлення (продовження) договору оренди землі від 26.10.2007 та укладення додаткової угоди до нього.

Посилаючись на те, що після закінчення строку дії спірного договору оренди від 26.10.2007 позивач продовжив користування відповідною земельною ділянкою та належним чином виконує свої зобов'язання, в той час як відповідач протягом одного місяця після закінчення строку дії вказаного договору не повідомив орендаря про заперечення у поновленні договору оренди, позивач, посилаючись на ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати договір оренди землі від 26.10.2007 поновленим на той самий строк на тих же умовах.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

З урахуванням встановлених обставин справи та умов пп. 2.2.2 п. 2.2 договору, апеляційний суд дійшов вірного висновку щодо недотримання позивачем процедури поновлення спірного договору оренди земельної ділянки на підстав ч.ч. 1 - 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Водночас підставою позовних вимог у даній справі позивач визначив ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Частиною 6 ст. 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що орендодавець має право заперечити стосовно поновлення згідно із ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 33 Закону України "Про оренду землі" наведена Верховним Судом у постановах від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 та від 29.11.2018 у справах № 920/752/17, № 920/737/17, № 920/747/17, № 920/751/17, № 920/746/17, № 920/744/17, № 920/748/17, № 920/749/17.

Враховуючи зазначене, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" відсутні, оскільки сторонами не було укладено відповідної додаткової угоди про його поновлення, а також відсутні докази, які б підтверджували звернення позивача (орендаря) до відповідача (орендодавця) з пропозицією поновити дію спірного договору оренди землі у зв'язку з продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору.

Разом з тим, помилковість вказаних висновків суду апеляційної інстанції не призвело до неправомірності вирішення даного спору по суті, враховуючи наступне.

Так, Верховний Суд зазначає, що заявлений у справі позов (зокрема його прохальна частина, з урахуванням з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11.12.2017) не містить вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення спірного договору оренди землі, а також не містить проекту додаткової угоди до договору оренди від 21.01.2005, умови якої суд мав би затвердити у випадку задоволення таких позовних вимог.

Водночас поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений ст. 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб вимагає укладення додаткової угоди, як єдиної підстави продовження орендних правовідносин, що безпосередньо випливає зі змісту зазначеної правової норми.

Належним способом захисту порушеного права у випадку застосування положень ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" є позов про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк та на тих же умовах у відповідній редакції, оскільки сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі без визнання укладеним договору у відповідній редакції не може забезпечити реального захисту порушеного права, так як договір є поновленим в силу закону, а також в силу імперативного припису про обов'язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді (ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Верховний Суд враховує положення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі.

Отже, позивачем у даному випадку обрано невірний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав.

Аналогічна правова позиція щодо способу захисту права орендаря на поновлення договору оренди відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" викладена в постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/3225/17, від 16.01.2019 у справі №908/127/17, 15.01.2019 у справі № 922/1464/18, від 10.01.2019 у справі № 918/850/17, від 06.12.2018 у справі № 915/456/17 та № 905/484/17.

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи зазначене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд вважає за необхідне законну по суті постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін, проте виключно з мотивів неправильного обрання позивачем способу захисту порушеного права. У зв'язку з чим касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Юлія" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.01.2019 у справі № 908/436/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий