Постанова

від 03.04.2019 по справі 766/3022/17

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року м. Херсон

Справа №766/3022/17

Провадження №22ц/819/582/19

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Бездрабко В.О. (суддя-доповідач),

суддів: Вейтас І.В.,

Кузнєцової О.А.,

секретар судового засідання: Кутузова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 грудня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Ус О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Молодіжний житловий комплекс , треті особи: ОСОБА_3, Херсонське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву про захист прав споживача шляхом визнання недійсними додаткових угод до договору про будівництво житла,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ Молодіжний житловий комплекс , треті особи: ОСОБА_3, Херсонське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву про захист прав споживача шляхом визнання недійсними додаткових угод до договору про будівництво житла.

Позовна заява мотивована тим, що у 2007 році Херсонське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву укладало із ПАТ Молодіжний житловий комплекс , правонаступником якого є ТОВ Молодіжний житловий комплекс , інвестиційну угоду щодо будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1

Термін здачі будинку в експлуатацію, згідно п.4.1 цієї угоди визначено 30 вересня 2013 року.

18 лютого 2013 року позивач ОСОБА_2 уклала з ПАТ Молодіжний житловий комплекс договір №8-69-Х-31 про будівництво 3-кімнатної квартири НОМЕР_1, загальною площею 90,62 кв.м (проектний розмір), розташованої на 8 поверсі будинку НОМЕР_2, згідно якого позивач зобов'язалася здійснити фінансування будівництва об'єкту у розмірі 475755грн, згідно графіку фінансування та інших умов Договору, а товариство в свою чергу зобов'язалося здійснити його будівництво у відповідності державним стандартам та з плановим терміном завершення робіт.

Того ж дня між сторонами укладено додаткову угоду до договору про будівництво (реконструкцію) житла №8-69-Х-31 від 18 лютого 2013 року, згідно якої п.п.5.1, 5.3, 7.2.4, 11.7 договору викладено у новій редакції.

01 березня 2013 року ОСОБА_2 уклала з Херсонським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву договір №2103201300455 щодо надання пільгового довготермінового кредиту на будівництво житла, відповідно до якого Фонд надав сім'ї позивача кредит у розмірі 410000,00 грн., з яких 392720,00 грн. на будівництво квартири та 17280,00 грн. на страхування. Внесок позичальника складає 83035грн., який разом із кредитом на будівництво в розмірі, визначеному договором - 475755грн., був перерахований на рахунок відповідача.

05 березня 2013 року відповідач уклав з ОСОБА_2 додатковий договір №1, яким до п. 4.1 Договору внесено зміни, а саме змінено строк введення будинку в експлуатацію з 30.09.2013 року на 31.12.2014 року.

Додатковим договором №2 від 22 серпня 2014 року, укладеного між сторонами, строк введення будинку в експлуатацію змінено з 31.12.2014 року на 31.12.2015 року.

26 квітня 2016 року будинок НОМЕР_2 введено в експлуатацію.

Оскільки підписані позивачем документи порушують її права, як споживача, ОСОБА_2, просила визнати додаткову угоду від 18 лютого 2013 року та додаткові договори №1 від 05 березня 2013 року і №2 від 22 серпня 2014 року недійсними, оскільки були укладені нею під впливом недостовірної інформації наданої відповідачем, в наслідок помилки, обману й тяжкої обставини.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5., посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що оскаржувана угода та додаткові договори укладені позивачем під впливом недостовірної інформації, помилки, обману та тяжкої обставини. Крім того, з огляду на положення Закону України Про захист прав споживача оспорюваними правочинами порушено її права споживача.

У відзиві на апеляційну скаргу Херсонське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву , вказавши про законність та обґрунтованість судового рішення, просило залишити його без змін.

Зокрема установа зазначила, що позовні вимоги позивача про визнання недійсними додаткової угоди та додаткових договорів є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню. Як на підставу недійсності додаткових угод позивач посилається на норми статей 229, 230, 233 ЦК України, проте враховуючи положення викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Також позивачем не надано жодного доказу, на підтвердження введення позивачки в оману, надання відповідачем недостовірної інформації або вчинення ОСОБА_2 правочинів під впливом тяжкої для неї обставини.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Молодіжний житловий комплекс , також вказавши про законність та обґрунтованість судового рішення, просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін, зазначивши, що правочин або частина правочину може бути недійсним лише з підстав, визначених законом.

Позивач, пославшись на ст.ст. 229, 230, 233 ЦК України, як на підставу визнання правочинів недійсним, не зазначала якої саме помилки вона припустилася при укладенні додаткових угод, в чому полягав обман тощо на момент укладення оспорюваних правочинів.

Посилання апелянта на вчинення правочину під впливом тяжкої обставини є не аргументованим. Родина позивачки дійсно має статус багатодітної, але ця обставина сама по собі не є тяжкою. Родина ОСОБА_2 мала житло та проживала у придбаній матір'ю позивачки за кредитні кошти квартирі, а тому сім'я ОСОБА_2 на момент підписання додаткових угод не була безпритульною.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Пацалова Т.В. апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у скарзі. Пояснила, що надання відповідачем недостовірної інформації позивачці полягало у тому, що останній не роз'яснили причини необхідності підписання додаткових угод. Помилка та обман, як підстави для визнання правочинів недійсними, мали місце, оскільки ОСОБА_2 добросовісно помилялася, що підписує додаткові договори на тих самих умовах, що містить основний договір, що б привести останній до вимог законодавства, але зміни не уточнювала. Додатковий договір та додаткові угоди укладено під впливом тяжкої обставини, яка полягає у тому, що родина позивачки не має власного житла та вимушена проживати у квартирі матері ОСОБА_2

Представник ТОВ Молодіжний житловий комплекс - заступник директора ОСОБА_4 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення та пояснила, що на час укладення оспорюваних угод позивачу був роз'яснений їх зміст, угоди остання підписала без зауважень, будь-яких претензій щодо змін та доповнень не мала до 2017 року. В 2017 році ОСОБА_2 зняли з черги громадян на отримання житла, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки позивачка надала неправдиві відомості, та було прийнято рішення про зупинення передачі ОСОБА_2 квартири за інвестиційною угодою, з приводу чого проводиться розгляд окремої судової справи.

Представник Херсонського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву до суду не з'явився, надав заяву про розгляд справи у відсутність представника управління.

Третя особа - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений у спосіб визначений цивільним процесуальним законом, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 23 лютого 2019 року, причини неявки не повідомив.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 лютого 2013 року між ОСОБА_2. (інвестором) та ПАТ "Молодіжний житловий комплекс" (забудовником) укладений договір інвестування в будівництво (реконструкцію) житла №8-69-Х-31, погоджений з Херсонським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" (а.с.5-8).

Отже, сторони по справі є учасниками інвестиційного процесу, відносини між якими регулюються Законом України Про інвестиційну діяльність та укладеними договорами.

Відповідно до умов договору інвестор брала участь у фінансуванні будівництва 3-х кімнатної квартири НОМЕР_3, загальною площею 90,62 кв.м, розташованої на 8 поверсі житлового будинку НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_2, а забудовник зобов'язався здійснити будівництво (реконструкцію) вищевказаного об'єкту у відповідності з плановим терміном завершення робіт, БніП, державним стандартам, санітарним та гігієнічним нормам та умовам.

Встановлено, що того ж дня (18 лютого 2013 року) між сторонами укладена додаткова угода до договору №8-69-Х-31, якою п.п. 5.1, 5.3, 7.2.4, 11.7 Договору викладено у новій редакції(а.с.8 зв.б).

Аналіз вказаних пунктів дає підстави дійти висновку, що Додатковою угодою фактично надано розгорнуте тлумачення цих пунктів основного договору, зі змінами обумовленими часом укладення договору з особливостями, що є відмінними від первинного (фактично типового договору).

Так, пункт 5.1 договору про будівництво (реконструкцію) житла містить положення щодо вартості одного квадратного метра житла станом на 18 лютого 2013 року на рівні 5250,00грн., яка є фіксованою протягом 30 днів з моменту укладення договору.

При цьому, цей пункт у Додатковій угоді закріплює, що визначена сторонами вартість квадратного метра житла є фіксованою при внесенні коштів згідно графіку оплати, узгодженому сторонами. У разі прострочення оплати вартість з цього часу є змінною, і подальші розрахунки здійснюються на умовах п.2.6.

Пункт 5.3 Договору визначає, що зміна вартості одного квадратного метра житла поширюється лише на ту площу житла, що не є оплаченою інвестором на момент такої зміни.

Цей же пункт в новій редакції доповнено, що неоплаченою є вся площа, факт оплати якої не зафіксовано у порядку встановленому п. 6.2, п. 6.3. Оплаченою є площа, яку інвестор оплатив після отримання довідки забудовника про діючу вартість квадратного метра житла та на яку по результатах оплати сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків.

Згідно пункту 7.2.4 Договору забудовник зобов'язався повернути суму внесених інвестицій (оплаченої вартості квартири) на рахунок інвестора в банку-агенті, у 3-місячний термін з дня підписання сторонами угоди про розірвання цього договору.

Додатковою угодою цей пункт викладено в новій редакції, згідно якої забудовник зобов'язаний повернути суму внесених інвестицій (оплаченої вартості квартири) на рахунок інвестора в банку-агенті на умовах додаткової угоди про розірвання цього договору після її підписання сторонами.

Забудовник зобов'язаний повернути в повному обсязі кошти на рахунок інвестора в банку-агенті протягом 10 днів після внесення іншою особою (у тому числі іншим інвестором) коштів за цю квартиру на рахунок забудовника в розмірі не менше внесених інвестицій згідно даного договору.

Пунктом 11.7 визначено, що в разі розірвання договору за згодою сторін чи в односторонньому порядку передбаченому пунктом 11.2, 11.4 та 11.5 цього Договору сума внесених інвестицій (оплаченої вартості квартири) повертається Забудовником на рахунок Інвестора в банку-агенті у 3-місячний термін, проте у новій редакції цього пункту вказаний термін визначений протягом 10 днів після внесення іншою особою (в тому числі іншим інвестором) коштів за цю квартиру на рахунок забудовника в розмірі не менше внесених інвестицій згідно даного Договору.

05 березня 2013 року між сторонами укладений додатковий договір №1, яким до п. 4.1 Договору №8-69-Х-31 внесено зміни, а саме змінено строк введення будинку в експлуатацію з 30.09.2013 року на 31.12.2014 року.

Додатковим договором №2 від 22 серпня 2014 року, сторони погодили строк введення будинку в експлуатацію - 31.12.2015 року.

В подальшому строк встановлений п. 4.1 Договору №8-69-Х-31 змінювався без укладення додаткових договорів, а шляхом письмового повідомлення інвестора (а.с.63).

Зміну строків будівництва та укладення додаткових договорів було погоджено з Херсонським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву ".

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними додаткової угоди від 18 березня 2013 року та додаткових договорів №1 та №2 від 05 березня 2013 року та 26 квітня 2016 року відповідно, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання оспорюваних договорів недійсними.

Згідно з частиною третьою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною першою статті 233 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.19, 20, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними , згідно статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Встановлено, що позивач, заявляючи вимоги про визнання додаткової угоди та додаткових договорів недійсними, зазначила як підставу ст. 229, 230, 233 ЦК України, які у відповідності до вищенаведених роз'яснень не підлягають задоволенню у сукупності їх застосування до одних і тих самих обставин справи та з одних і тих самих мотивів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем існування обставин щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Посилання ОСОБА_2 на порушення відповідачем норм Закону України Про захист прав споживачів без належного обґрунтування такого порушення її прав, як споживача, обставинами, що мають значення для справи та належними та допустимими доказами, не можуть бути прийняті до уваги.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку, та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга висновків суду не спростовує.

За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, перевіривши доводи скарги ОСОБА_2, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 грудня 2018 року без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 08 квітня 2019 року.

Головуючий: В.О. Бездрабко

Судді: І.В. Вейтас

О.А. Кузнєцова