Окрема ухвала

від 23.01.2019 по справі 522/14890/16-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 522/14890/16-ц

Провадження № 14-498цс18

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О. та Бакуліної С. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року, ухваленої за наслідком перегляду цивільної справи № 522/14890/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю Грін плюс (далі - ТОВ Грін плюс ), Приватного підприємства Юридична компанія Гарант (далі - ПП ЮК Гарант ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю Горяц-Т (далі - ТОВ Горяц-Т ), про визнання договору позики припиненим, визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності, визнання неправомірними дій із передачі майна за касаційними скаргами ОСОБА_4 на ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів Калараш А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.

За наслідками розгляду 23 січня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду вказаної справи касаційні скарги ОСОБА_4 залишено без задоволення, а ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що позов у частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за цим договором у повному обсязі не підлягає задоволенню, оскільки позовна вимога не відповідає належному способу захисту прав позивача (пункт 62 постанови).

Задоволення такої вимоги, з одного боку, саме по собі не призведе до захисту прав позивача, оскільки не вирішить питання про повернення частки у статутному капіталі позивачу, а з іншого боку - спричинить штучне передрішення спору про застосування належного способу захисту, який має розглядатися за правилами іншого судочинства. Отже, у позові в цій частині слід відмовити (пункт 63 постанови).

Тобто, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок про відмову в позові має обґрунтовуватись неправильно обраним позивачем способом захисту права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала, що:

- передчасним є висновок апеляційного суду, що розписка від 17 квітня 2013 року, на яку посилається позивач, щодо отримання ним від ОСОБА_5 у позику 1 200 000 доларів США зі сплатою 24 % річних, не відповідає вимогам закону та не містить вказаних обов'язкових умов щодо складання договору позики (статті 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), оскільки апеляційний суд не вказав, яких саме умов не містить розписка, які, на думку суду, є обов'язковими (пункт 54 постанови);

- апеляційний суд не врахував, що позивач не стверджував, що письмовий документ від 08 грудня 2015 року (а. с. 7-8, т. 1), підписаний ОСОБА_4 (сторона 1) та свідками ОСОБА_6 (з боку ОСОБА_5.) і ОСОБА_7 (з боку ОСОБА_4), є договором позики. Позивач посилався на його існування лише як письмового доказу, який підтверджує удаваність правочину купівлі-продажу частки (перехід частки до ОСОБА_5 до моменту повернення позики та зобов'язання ОСОБА_5 повернути частку після такого повернення). Відповідний доказ має оцінити суд, до юрисдикції якого належить розгляд спору, тому оцінка, надана апеляційним судом, є передчасною (пункт 55 постанови);

- апеляційний суд не надав оцінки і не спростував висновків суду першої інстанції, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не було спрямоване на настання реальних наслідків; що оплата позивачу ціни частки у статутному капіталі ТОВ Грін плюс , яка була предметом договору, не підтверджена належними доказами; що належний ТОВ Грін плюс об'єкт нерухомості (супермаркет) залишився у володінні та користуванні ОСОБА_4; що в ньому розташований супермаркет Віртус , у якому здійснює господарську діяльність пов'язане з позивачем ТОВ Горяц-Т ; що вже після укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ Грін плюс від 17 квітня 2013 року ТОВ Горяц-Т здійснило реконструкцію належного ТОВ Грін плюс об'єкта нерухомості та ввело його в експлуатацію; що позивач залишився на посаді директора та займав цю посаду до липня 2016 року, тобто контролював діяльність підприємства (пункт 56 постанови);

- пославшись на те, що документи, які містять певні грошові розрахунки, копії яких долучені до матеріалів справи (а. с. 128-135, т. 1), не відповідають наведеним вище вимогам, і встановити з їх змісту те, що вони були отримані чи передані у зв'язку з виконанням конкретного договору позики чи будь-яких інших зобов'язань, неможливо, апеляційний суд не зазначив будь-якої оцінки того, яких саме розрахунків між сторонами можуть стосуватися ці документи, якщо вони не стосуються оспорюваного договору позики, та немає пояснень відповідачів з цього приводу (пункт 57 постанови).

Зазначене, на думку Великої Палати Верховного Суду, свідчить про те, що апеляційний суд дійшов передчасних висновків, що укладення сторонами договору позики та його припинення у зв'язку з виконанням зобов'язань за цим договором позивачем не доведено (пункт 58 постанови).

Тобто, дійшовши висновку, що у частині позовної вимоги про визнання договору позики припиненим слід відмовити з підстав неналежно обраного позивачем способу захисту порушеного права, а не з підстав недоведеності та необґрунтованості такої вимоги, Велика Палата Верховного Суду, фактично, визнала неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права (статей 76, 77, 80, 89 ЦПК України) та зазначила про безпідставне незастосування норм матеріального права (ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, підпункт е пункту 3 частини п'ятої статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).

Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на вказану норму та наведені вище висновки вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду касаційної скарги у цій справі мала б змінити рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року, а не залишати вказане рішення без змін.

Крім того, відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Разом з цим, висновки Великої Палати Верховного Суду про безпідставність прийняття судом апеляційної інстанції рішення про відмову в позові, у частині вимоги про визнання договору позики припиненим, з посиланням на недоведеність таких вимог, обґрунтовані невірно наданою оцінкою наявних у справі доказів апеляційним судом, що на нашу думку виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Судді Великої Палати Верховного Суду Н. О. Антонюк С. В. Бакуліна