Постанова

від 09.04.2019 по справі 819/567/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2019 року

Київ

справа №819/567/18

адміністративне провадження №К/9901/622/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю БЛАГОДАР-АГРО на постановуВосьмого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018(колегія у складі суддів: Д.М. Старунський, В.М. Багрій, А.І. Рибачук) у справі № 819/567/18 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю БЛАГОДАР-АГРО доГоловного управління ДФС у Тернопільській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю БЛАГОДАР-АГРО (далі - Товариство) звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Тернопільській області (далі - ДФС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.12.2018 №0010371401, яким до позивача, у зв'язку з несплатою акцизного податку за реалізацію паливно-мастильних матеріалів застосовано штрафні санкції в сумі 712389,86 грн.

Обґрунтовуючи позов вказав, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки позивач використовував пальне для власних цілей, а не реалізовував його.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.08.2018 (суддя - Шульгач М.П.) позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 20.12.2018 № 0010371401, у зв'язку із тим, що паливно-мастильні матеріали надавались позивачем виконавцю тільки для виконання робіт відповідно до договору, що підтверджується актами списання матеріалу то операція із заправлення пальним техніки, що належить третім особам (підрядникам, виконавцям), яке використовується лише для надання послуг замовнику згідно з договорами, не є операціями з реалізації пального, а тому Товариство не реалізовувало пальне і не підлягає обов'язковій реєстрації як платник акцизного податку.

Натомість суд апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції скасував, у задоволені позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Товариство здійснюючи операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального для заправки техніки, що належить виконавцям, то такі операції є реалізацією пального в розумінні абзацу другого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) і позивач при здійсненні зазначених операцій зобов'язаний зареєструватись платником акцизного податку з реалізації пального та складати акцизні накладні на такі обсяги переданого (відпущеного, відвантаженого) пального.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вказує доводи, які були зазначені у позові, а також здійснив посилання на постанову Верховного Суду від 29.03.2018 (провадження - К/9901/4521/17).

У письмовому відзиві на вказану касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду поставлено питання про залишення її без задоволення, а оскаржуване рішення судів попередніх інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що на підставі наказу ГУ ДФС від 19.10.2017 №2087 проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2014 по 31.08.2017, про складено акт №7308/19-00-14-01/36016193 від 24.11.2017, яким було встановлено, порушення підпункту 212.1.15 пункту 212.1 статті 212, підпункт 14.1.212 пункту 14.1 статті 14, підпункту 212.3.4 пункту 212.3 статті 212 ПК України (несплата акцизного податку за реалізацію паливно-мастильних матеріалів).

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ГУ ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення №0010371401 від 20.12.2017, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 712389,86 грн.

Такі висновки були зроблені відповідачем, у зв'язку із тим, що позивач не маючи права на реалізацію підакцизного товару і не сплативши акцизного податку, як замовник передав своїм виконавцям: ТОВ Україна 2001 і ФОП ОСОБА_2 більше 40 тонн паливно-мастильних матеріалів (далі - ПММ) для заправлення їх техніки, чим фактично здійснив їх реалізацію.

Не погоджуючись із вказаними висновками відповідача, які стали підставою для винесення спірного у справі податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду, який по факту прийняв позицію ГУ ДФС, з чим не погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 212.1.15 пункту 212.1 статті 212 ПК України платником акцизного податку є особа, яка реалізує пальне.

Реалізація пального для цілей розділу VI Кодексу - це будь-які операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів купівлі-продажу, міни, поставки, дарування, комісії, доручення (в тому числі передача на комісійну/довірчу реалізацію), поруки, інших господарських та цивільно-правових договорів або за рішенням суду, іншого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування за плату (компенсацію) або без такої, які передбачають перехід права власності або права розпорядження, а також передачу (відпуск, відвантаження) пального на підставі договорів про виробництво із сировини замовника. Не вважаються реалізацією пального операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів зберігання (абз.2 підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Тому, суб'єкт господарської діяльності, який здійснюватиме будь-які операції, визначені підпункту 14.1.212 пункту 14.1. статті 14 ПК України, є особою, яка реалізує пальне, і відповідно до підпункту 212.1.15 пункту 212.1 статті 212 Кодексу є платником акцизного податку.

Згідно з підпункту 212.3.4 пункту 212.3 статті 212 ПК України особи, які здійснюватимуть реалізацію пального, підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб - підприємців, до початку здійснення реалізації пального. Реєстрація платника податку здійснюється на підставі подання особою не пізніше ніж за три робочі дні до початку здійснення реалізації пального заяви, форма якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Отже, особа (платник податку), яка планує здійснювати будь-які операції з пальним на митній території України, які визначені в абз. 2 підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, має до початку здійснення таких операцій зареєструватися платником акцизного податку з реалізації пального та в подальшому складати акцизні накладні на обсяги реалізації.

Пунктом 117.3 статті 117 ПК України встановлено, що здійснення суб'єктами господарювання операцій з реалізації пального без реєстрації таких суб'єктів платниками акцизного податку у порядку, передбаченому цим Кодексом, - тягне за собою накладення штрафу на юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у розмірі 100 відсотків вартості реалізованого пального.

Як встановлено судами, позивачем в межах спірних правовідносин, укладено договори лише про надання послуг, виконання робіт, а саме з ТОВ Україна 2001 №П/0103/16 і з ФОП ОСОБА_3 №31/08/16 за змістом яких вбачається надання виконавцями послуг щодо обробки сільськогосподарських угідь позивача власною технікою, яка заправлялась ПММ, що надаються замовником, тобто позивачем. При цьому в обох договорах, які не є аналогічними, зазначено, що такі ПММ є власністю позивача і використовуються виключно задля виконання умов таких договорів. Факт використання таких ПММ і їх обсяг зафіксований відповідними звітами, що долучені до матеріалів справи.

В акті перевірки зазначено, що з метою виконання договору позивачем організовано передачу дизельного палива згідно лімітно-забірних карток на одержання паливо-мастильних матеріалів, особам (П.І.Б. наведено в таблиці) з зазначенням марки та реєстраційного номера автомобіля, період та кількість відпущених ПММ.

З огляду на наведене і в силу вимог підпункту 212.1.15 пункту 212.1 статті 212 та підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність тверджень контролюючого органу щодо обов'язку реєстрації позивача як платника акцизного податку, оскільки при здійсненні господарських операцій на виконання вказаних умов договорів з ТОВ Україна 2001 та ФОП ОСОБА_3 реалізація пального позивачем не здійснювалась.

В даному разі є неприйнятним посилання судом апеляційної інстанції на приписи статті 839 Цивільного кодексу України, адже саме цим положенням передбачено принцип свободи договору (статті 627 Цивільного кодексу України), так як ним надано замовнику право доручати виконавцю виконувати роботи чи послуги із матеріалів замовника, як-то мало місце і у видатку із позивачем.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 13.03.2018 по справі № 815/2461/17.

Підсумовуючи викладене, Суд прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю БЛАГОДАР-АГРО задовольнити.

2.Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 скасувати та залишити в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.08.2018 .

3.Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна Судді Верховного Суду