Рішення

від 02.04.2019 по справі 600/61/18

КОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 600/61/18

Справа № 2/600/132/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року смт. Козова

Козівський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді - Гриновець О.Б.,

з участю: секретаря судового засідання - Липній О.А.,

позивача - ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Козова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Козівського ВП Бережанського ВП ГУ НП в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди ,

В С Т А Н О В И В :

30.01.2018 року позивач звернувся в суд із позовом до Козівського ВП Бережанського ВП ГУНП в Тернопільській області, у якому просив: стягнути із Козівського відділення поліції Бережанського ВП ГУНП в Тернопільській області на його користь моральну шкоду у сумі 50000 грн, яка в подальшому буде перерахована на підтримку ОСОБА_3 в зону АТО. ; стягнути із Козівського відділення поліції Бережанського ВП ГУНП в Тернопільській області витрати пов'язані із наданням правничої допомоги у сумі 14000 грн. (а.с.6).

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує, що 07.09.2017 року дільничний інспектор Козівського ВП Бережанського ВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_4 безпідставно, на думку позивача, склав щодо нього протокол про адміністративне правопорушення серії ГП №633264 і згідно якого, 26.08.2017 року близько 06.23 год. ОСОБА_1, знаходячись в будинку на вул. Я.Мудрого в смт. Козова пошкодив лако-фарбове покриття автомобіля НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5. 29.11.2017 року Козівським районним судом Тернопільської області було винесено постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього за ст.173 КУпАП було закрито у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що, на його думку, судом при розгляді вказаної справи про адміністративні правопорушення було встановлено неправомірність дій працівника поліції. Просить суд врахувати, що у зв'язку із зазначеними обставинами він зазнав душевних страждань, які полягають у тому, що він постійно перебував у стресовому стані, внаслідок незаконного складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення і викликів його до суду, що підривало його авторитет та репутацію, як законослухняного громадянина та призводило до погіршення психоемоційного стану і нераціонального витрачання свого часу, внаслідок необхідності доведення неправомірних дій відповідача. Крім того, ці факти також позначились і на його здоров'ї, що стало наслідком безсоння та порушення нормальної життєдіяльності. Вважає, що справедливою та розумною оцінкою суми відшкодування за понесену моральну шкоду є 50000,00 грн., оскільки менший розмір не може бути достатньою компенсацією немайнових втрат позивача та був би по суті заохоченням для подальшого продовження відповідачем його протиправної діяльності та бездіяльності . При цьому, наголошує, що отримані, як компенсацію за понесену ним моральну шкоду грошові кошти, будуть передані ним на потреби ОСОБА_3 в зону АТО . Також наголошує на тому, що в результаті, неправомірних, на його думку, дій працівників поліції він поніс витрати на правничу допомогу пов'язані із розглядом цієї справи та справи про адміністративне правопорушення з метою захисту своєї честі, гідності та захисту себе від неправомірних дій працівників Козівського ВП Бережанського ВП ГУНП в Тернопільській області (а.с.2-6).

На підставі вказаного, просить задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області від 02.02.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.24).

16.03.2018 року на адресу Козівського районного суду Тернопільської області надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви (а.с.27).

Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області від 21.03.2018 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у ній та призначено підготовче засідання (а.с.38).

У підготовчому засіданні 20.09.2018 року представник позивача подала клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копію розрахунку вартості послуг адвоката до договору про надання правової допомоги від 27.10.2017 року (а.с.51); копію акту наданих послуг від 27.11.2017 року (а.с.52); копію довідки на підтвердження сплати ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 7000,00 грн. згідно договору про надання правничої допомоги від 27.10.2017 року (а.с.53); копію квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 27.10.2017 року на суму сім тисяч грн. (а.с.54); копію квитанції до прибуткового касового ордера №2 від 10.01.2018 року на суму сім тисяч (а.с.55); копію розрахунку вартості послуг адвоката до договору про надання правової допомоги від 10.01.2018 року (а.с.56); копію акту наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 10.01.2018 року (а.с.57); копію довідки на підтвердження сплати ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 7000,00 грн. згідно договору про надання правничої допомоги від 10.01.2018 року (а.с.58).

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 20.09.2018 року постановлено закрити підготовче провадження у справі та призначено таку до судового розгляду по суті (а.с.61).

Ухвалою судового засідання від 05.12.2018 року судом визнано обов'язковим, щоб представник відповідача надав особисті пояснення у судовому засіданні і, таким чином, визнано його явку обов'язковою.

У зв'язку із неявкою представника відповідача у судове засідання 14.03.2019 року без поважних причин і неповідомлення ним причин неявка, а також через невиконання ухвали судового засідання від 05.12.2018 року до відповідача було застосовано заходи процесуального примусу у виді попередження (а.с.85).

Під час судового розгляду справи по суті позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги і просили їх задовольнити в повному обсязі з підстав вказаних у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча відповідач був належним чином повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, заяви про розгляд справи у відсутності його представника від нього не надходило.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ДОП Козівського ВП Бережанського ВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_4 було складено щодо позивача протокол про адміністративне правопорушення серії ГП №633264 від 07.09.2017 року, який був розглянутий Козівським районним судом Тернопільської області 29.11.2017 року і провадження у справі за ст.173 КУпАП закрито у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення (а.с.9, 12).

27.10.2017 року та 10.01.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договори про надання правничої допомоги (а.с.13-22).

При цьому, предметом договору від 27.10.2017 року було забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення, в т.ч. під час судового розгляду справи про адміністративне правопорушення за наслідками складення дільничним інспектором Козівського відділення поліції Бережанського ВП ГУНП в Тернопільській області, протоколу про адміністративне правопорушення від 07.09.2017 року (а.с.18);

Предметом договору від 10.01.2018 року позивач та його представник визначили: забезпечення захисту прав і законних інтересів ОСОБА_1 у цивільній справі про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної незаконними діями працівників Козівського відділення поліції Бережанського ВП ГУНП в Тернопільській області (а.с.13).

На виконання умов договору від 27.10.2017 року позивачем було надано його представнику - адвокату ОСОБА_2 7000,00 грн. (а.с.54).

На виконання умов договору від 10.01.2018 року позивачем було надано його представнику - адвокату ОСОБА_2 7000,00 грн. (а.с.55).

Загальні засади відшкодування моральної шкоди, визначені ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно ч.ч.3-5 вказаної статті Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Правозастосування вказаних вище норм матеріального права роз'яснено, серед іншого, у п.2 постанови пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , згідно з яким спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу ОСОБА_3 РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права"; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що необхідною умовою відшкодування моральної шкоди у тих чи інших правовідносинах є наявність закону, який передбачає відшкодування моральної шкоди саме у цих правовідносинах.

Про обґрунтованість такого висновку суду свідчить і позиція Верховного Суду України, викладена в абз.1 п.5 постанови пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , згідно з яким оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач та його представник покликалися на норми ст.ст.19, 56 Конституції України (а.с.3) та ст.23 ЦК України (а.с.3), а також положення ст.ст.133, 137 ЦПК України (а.с.4-5).

Згідно з ч.ч.1-3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи вимоги ч.1 ст.1167 ЦК України, у співвідношенні із ст.ст.12, 81 ЦПК України, суд вважає, що позивач та його представник зобов'язані були довести перед судом: наявність моральної шкоди; наявність неправомірних дій відповідача та/чи його представників (працівників); наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданою позивачу моральною шкодою та наявність вини відповідача та/чи його представників (працівників) у заподіянні позивачу такої моральної шкоди.

Обґрунтованість такої позиції суду підтверджується також і роз'ясненнями Верховного Суду України, викладеними в другому абзаці п.5 постанови пленуму цього суду №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із змінами і доповненнями), згідно якого: відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Абзацом 3 п.5 цієї ж постанови пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Однією групою із зазначених у попередньому абзаці випадків, яка корелює із вимогами ст.ст.12, 81 ЦПК України в частині щодо обов'язку позивача у тій чи іншій справі доводити перед судом наявність вини заподіювача шкоди є випадки зазначені в ч.2 ст.1167 ЦК України.

Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, в результаті яких могла б бути заподіяна першому моральна шкода не відносяться до жодного із випадків, які передбачені ч.2 ст.1167 ЦК України.

Таким чином, відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди без вини відповідача, обумовлює необхідність доведення: наявності факту заподіяння моральної шкоди позивачу; наявності неправомірних дій відповідача та/чи його представників (працівників); наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданою позивачу моральною шкодою і наявності вини відповідача та/чи його представників (працівників) у заподіянні позивачу такої моральної шкоди покладається в повній мірі на позивача та його представника.

Проте, останніми не подано до суду жодних доказів наявності факту завдання моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку між рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача і завданою моральною шкодою, а також вини відповідача та/чи його представників (працівників) у заподіянні позивачу такої моральної шкоди.

При цьому, позивач у поданій позовній заяві лише декларує і перераховує ті фактори, в яких ніби-то виражається завдана йому моральна шкода, однак чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру він не вказує і, навіть, не покликається і на відповідні докази. Окрім того, ні позивачем, ні його представником, всупереч вимогами ст.ст.12, 81 ЦПК України не подано будь-яких доказів на підтвердження такого факту заподіяння йому моральної шкоди.

Крім того, позивачем і його представником не надано суду доказів, якими б обґрунтовувалася сума, в яку позивач оцінив ніби-то завдані йому душевні переживання, страждання і моральну шкоду загалом.

Більше того, суд констатує, що, всупереч вимогам ст.ст.12, 81 ЦПК України, ні позивачем, ні його представником у позовній заяві чи інших заявах, клопотаннях по суті справи не вказано на підставі якої норми матеріального права позивач просить відшкодувати моральну шкоди саме у правовідносинах, які виникли між сторонами. Зокрема, не покликається на будь-які положення законодавства на підставі яких могла б бути відшкодована моральна шкода у випадку складення протоколу про адміністративне правопорушення, однак судом така справа закрита за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Норми ж статей 19, 56 Конституції України є декларативними. Зокрема, норми ст.19 не стосуються спірних правовідносин в контексті саме відшкодування моральної шкоди. Стаття ж 56 Конституції України презюмує попереднє визнання незаконними тих чи інших рішень, дій бездіяльності органу державної влади чи органу місцевого самоврядування відшкодуванню моральної шкоди, завданої такими незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Проте, позивач та його представник не надали доказів визнання незаконними тих дій відповідача, якими, на їхню думку, завдана моральна шкода позивачу.

Таким чином, на підставі вищевказаного, суд дійшов до висновку про необґрунтованість та недоведеність заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн..

Крім того, позивачем заявлено також і позовну вимогу про стягнення з відповідача суми витрат на правничу допомогу в розмірі 14000,00 грн., яка складається із витрат на правову допомогу надану в межах справи про адміністративне правопорушення в розмірі 7000,00 грн. та витрат на правову допомогу у цій справі в розмірі 7000,00 грн..

Як зазначалося вище, позивачем і його представником не вказані норми права на підставі яких позивач вимагає стягнення на його користь витрат на правову допомогу в межах розгляду справи про адміністративне правопорушення, а відтак суд вважає позовну вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в цій частині необґрунтованою та недоведеною.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем та його представником доведено сам факт понесення позивачем витрат на правову допомогу в межах розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо нього за ст.173 КУпАП в сумі 7000,00 грн., однак як вказано вище не вказано на підставі якої норми матеріального права позивач вважає, що такі кошти мають бути стягнені із відповідача.

Крім того, щодо частини позовної вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, надану в межах розгляду цієї цивільної справи, суд дійшов до висновку, на підставі п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, що така не може бути задоволена, у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 247, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Козівського ВП Бережанського ВП ГУ НП в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, з врахуванням вимог п.15.5 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП - НОМЕР_2; дані паспорта - серія МС №342775.

Відповідач - Козівське відділення поліції Бережанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області; місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 2, смт. Козова, Козівського району, Тернопільської області; код ЄДРПОУ - 08675571.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 10.04.2019 року.

Суддя О.Б.Гриновець