Постанова

від 04.04.2019 по справі 756/1013/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 квітня 2019 року м. Київ

Єдиний унікальний номер справи № 756/1013/14-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/1653/2019

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Іванченко М.М.

суддів: Рубан С.М., Желепи О.В.

при секретарі: Ткаченко І.В.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,треті особи:ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ майна подружжя

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1

на рішення Оболонського районного суду міста Києва прийняте 18 квітня 2017 рокув приміщенні суду під головуванням судді Камбулова Д.Г., інформація про дату складання повного судового рішення відсутня,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

1. визнати спільною сумісною власністю подружжя нерухоме майно, а саме:

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1;

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_5

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_6

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_7

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_8

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_9

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_10

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_11

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_12

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_13

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_14

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_15

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_16

- нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_17

- земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_18

- земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_19

- земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_20;

- земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_21

- земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_14

- земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_22

- земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_23

- земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_24

- машиномісце № 57 що знаходиться за адресою АДРЕСА_25

- приміщення В , що знаходиться за адресою АДРЕСА_26

- будинок № 9, що знаходиться за адресою АДРЕСА_27

- квартиру № 94, що знаходиться за адресою АДРЕСА_28

- будинок АДРЕСА_29

- будинок АДРЕСА_30

- квартири АДРЕСА_31

2. визнати спільною сумісною власністю подружжя доходи, що були одержані відповідачем від вкладів до статутних фондів: ТОВ ЛеЮр (ЄДРПОУ 31987926); ТОВ Доміка (ЄДРПОУ 34717011); ТОВ В.С.Е. (ЄДРПОУ 34717046); ТОВ Власна (ЄДРПОУ 34428513); ТОВ Сінкора (ЄДРПОУ 32047652); ТОВ Рітейл Консалтінг (ЄДРПОУ 32070765); ТОВ Прогресія (ЄДРПОУ 34048912); ТОВ Територія (ЄДРПОУ 36219355); ТОВ Нірта (ЄДРПОУ 35877312); ТОВ Гармонія (ЄДРПОУ 31482405); ТОВ Апассіоната (ЄДРПОУ 36219439); ТОВ Міленія (ЄДРПОУ 35877328).

3. визнати спільною сумісною власністю подружжя рухоме майно, а саме:

- автомобіль Toyota FJ Cruiser , державний номерний знак НОМЕР_1, 2006 року випуску,

- автомобіль Skoda octavia tour , державний номерний знак НОМЕР_2, 2008 року випуску,

- автомобіль Sudaru tribeca , державний номерний знак НОМЕР_3, 2007 року випуску;

4. визнати спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_32

5. стягнути з відповідача на її користь позивача 1/2 частини усього спільного сумісного майна подружжя.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказувала, що з 17 липня 2014 року по 4 квітень 2011 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем. Їй достовірно було відомо про набуття відповідачем у період шлюбу у власність квартир АДРЕСА_33, а також інше майно зокрема три автомобілі.

Крім того, вказувала, що ОСОБА_2 у період шлюбу був засновником або іншим способом набув корпоративні права юридичних осіб.

А тому позивач змушена була звернутись із даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2,треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить судове рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В скарзі посилається на те, що місцевий суд неповно з'ясував обставини справи, порушив норми матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було досліджено питання, що у період шлюбу відповідачем було засновано ряд юридичних осіб, статутний капітал яких сформувався в період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя.

Судом в порушення вимог закону не досліджено та не встановлено обставини виникнення права власності на нерухоме майно та корпоративні права у відповідача у період перебування у шлюбі з 17 липня 2004 року по 4 квітня 2011 року. Докази, які надавав позивач судом до уваги не були прийняті.

Також вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції, про те, що нерухоме майно, придбане одним із подружжя під час шлюбу за згодою другого подружжя, оскільки матеріали справи не містять доказів погодження позивача на придбання будь-якого майна в період шлюбу.

Крім того, вважає, необґрунтованим висновок суду про те, що спірне майно є особистою власністю відповідача, оскільки матеріали справи не містять достовірних доказів, які б вказували на те, що майно, в тому числі корпоративні права були придбані відповідачем за його особисті грошові накопичення, які він мав в 2004-2011 роках.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі та просив рішення суду залишити без змін.

Треті особи в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

У суді апеляційної інстанції стало відомо, що третя особа ОСОБА_4 померла, що не заперечувалось учасниками справи.

Також, судом встановлено, що спадкоємці після спадкодавця ОСОБА_4 не вступили у спадщину, а тому відсутня можливість залучення правонаступників у даній справі.

Крім того апеляційний суд, звертає увагу, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичною особою померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Враховуючи викладене ОСОБА_4 не є стороною у справі, а є третьою особою, а тому суд позбавлений можливості зупинити провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступників.

З урахуванням викладеного та положень статті 372 ЦПК України, апеляційним судом вирішено проводити розгляд справи за відсутності учасників справи, що не з'явились.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17 липня 2004 року між сторонами укладено шлюб, що підтверджується повторним свідоцтвом від 11 березня 2010 року № 123712.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 березня 2011 року, яке набрало законної сили 4 квітня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Судом встановлено та як вбачається з матеріалів справи відповідачем набуто у період шлюбу у власність машиномісце АДРЕСА_34, та автомобіль Toyota FJ Cruiser , державний номерний знак НОМЕР_1, 2006 року випуску, ОСОБА_2 не заперечувався.

При цьому доказів щодо набуття у період шлюбу іншого рухомого та нерухомого майна іншого майна відповідачем матеріали справи не містять.

Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя позивача та відповідача квартир АДРЕСА_35 суд першої інстанції виходив з такого.

Відповідно 2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

3серпня 2006 року та 18 серпня 2006 року відповідач уклав договори резервування приміщення № 009-7-К-М та № 013-7-К-М з ТОВ ОБІО , які 26 листопада 2006 року ОСОБА_2 достроково розірвані, що підтверджується договором про розірвання договору резервування приміщення № 009-7-К-М від 3 серпня 2006 року та договором про розірвання договору резервування приміщення № 013-7-К-М від 18 серпня 2006 року.

А відтак, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 набуто, у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, у власність відповідача квартир АДРЕСА_36, в свою чергу в розумінні Закону договори резервування приміщення № 009-7-К-М від 3 серпня 2006 року та № 013-7-К-М від 18серпня 2006 року, укладені відповідачем з ТОВ ОБІО , не є належними доказами набуття відповідачем права власності на нерухоме майно.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно ч. 1 ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Згідно з вимогами ст. 94 СК України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Частиною 2 ст. 97 СК України визначено, що у шлюбному договорі сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Суд, встановивши, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано шлюбним договором, має застосовувати до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України. Якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору.

14 серпня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко І.В. та зареєстрований в реєстрі за №1816, яким між сторонами було врегульовано майнові права та обов'язки подружжя.

Шлюбний договір від 14серпня 2004 року є чинним, проте у суді апеляційної інстанції встановлено, що наразі в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_8, в якому вона ставить питання визнання недійним указаного шлюбного договору.

Крім того апеляційний суд вважає, за необхідне вказати, що у відповідності до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає справу на час ухвалення рішення судом першої інстанції, а тому оскільки на час прийняття оскаржуваного рішення відсутнє рішення, яке набрало законної сили про визнання вищезгаданого шлюбного договору недійсним, апеляційним судом мають прийматись до уваги умови вказаного договору.

Підпунктом в п. 1 шлюбного договору від 14 серпня 2004 року сторони погодили, що майно, набуте однією зі сторін під час шлюбу за особисті кошти, належить до особистої приватної власності кожного з подружжя.

У відповідності до п. 2 шлюбного договору від 14 серпня 2004 року сторони домовились, що нерухоме майно, що придбане одним з подружжя під час шлюбу за згодою другого з подружжя, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім'я воно зареєстроване.

Як вбачається з матеріалів справи, за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 17 лютого 2011 року зареєстровано право власності на машиномісце АДРЕСА_34

12 січня 2006 року відповідачем укладено інвестиційний договір № 349/2/01/Щ32/ФГ із ЗАТ УкрСибінвест , відповідно до умов якого відповідач зобов'язався профінансувати будівництво машиномісця, сплативши інвестиційну суму у розмірі 80 800 грн (а.с. 8- 12, том 12).

Платіжними документами підтверджується факт повної оплати вартості будівництва машиномісця (платіжні доручення № 777/1 від 27 березня 2006 року, платіжне доручення (без №) від 26 квітня 2006 року, платіжне доручення (без №) від 24 травня 2006 року) (а.с. 14-16, том 12).

Відповідно до довідки АТ УкрСиббанк вих. № 080514/1 від 8 травня 2014 року оплата за інвестиційним договором № 349/2/01/Щ32/ФГ проводилася відповідачем з рахунку у банку, відкритого на його ім'я (а.с. 17, том 12).

3 грудня 2010 року відповідачем підписано акт прийому-передачі машиномісця(а.с. 8- 12, том 13).

Крім того, відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_4 від 17 лютого 2011 року за відповідачем зареєстровано право приватної власності на машиномісце.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання спірною сумісною власністю подружжя машиномісця суд виходив з того, що вартість машиномісця була повністю оплачена за рахунок власних коштів відповідача, з його особистого банківського рахунку і право власності було зареєстровано за відповідачем, що за умовами шлюбного договору свідчить про те, що машиномісце є особистою власністю ОСОБА_2, а відтак на нього не розповсюджується режим спільної сумісної власності.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду у повному обсязі.

Також ОСОБА_1 просила суд також визнати спільною сумісною власністю подружжя три автомобілі.

Разом з тим, як вірно зауважено судом першої інстанції, позивачем не доведено факт реєстрації права власності за позивачем на автомобілі Skoda octavia tour , державний номерний знак НОМЕР_2, 2008 року випуску, - автомобіль Sudaru tribeca , державний номерний знак НОМЕР_3, 2007 року випуску, оскільки належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію права власності за відповідачем у період шлюбу було зареєстровано автомобіль Toyota FJ Cruiser , державний номерний знак НОМЕР_1, 2006 року випуску (а.с.204, том 1).

У пункті 2 шлюбного договору від 14 серпня 2004 року сторонами передбачено, що рухоме майно, придбане під час перебування у шлюбі, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім'я оформлено документ, що підтверджує право власності на таке майно.

З урахуванням викладеного апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення шлюбного договору спростовують наявність підстав для визнання автомобіля Toyota FJ Cruiser , державний номерний знак НОМЕР_1, 2006 року випуску, спільною сумісною власністю подружжя.

Також позивач просила визнати спільною сумісною власністю подружжя доходи, що були одержані відповідачем від вкладів до статутних фондів ТОВ Міленія , ТОВ Територія , ТОВ Нірта , ТОВ Прогресія , ТОВ Сінкора , ТОВ Власна , ТОВ В.С.Е. , ТОВ Доміка , ТОВ ЛеЮр , ТОВ Гармонія , ТОВ Апассіоната , ТОВ Рітейл Консалтінг .

У матеріалах справи містяться довідки ТОВ Міленія , ТОВ Територія , ТОВ Нірта , ТОВ Прогресія , ТОВ Сінкора , ТОВ Власна , ТОВ В.С.Е. , ТОВ Доміка , ТОВ ЛеЮр , ТОВ Гармонія , ТОВ Апассіоната , ТОВ Рітейл Консалтінг , якими підтверджується те, що з моменту створення і по 16 травня 2014 року розподіл прибутків та збитків по кожному з цих господарських товариств між учасниками не здійснювався і прибуток (дивіденди) відповідачу не нараховувалися та не сплачувалися (а.с. 24-35, том 12).

Крім того, підпунктом є п. 1 шлюбного договору від 14 серпня 2004 року передбачено, що до особистої приватної власності кожного з подружжя належать корпоративні права, отримані кожним з подружжя в результаті зайняття підприємницькою діяльністю або участі у створенні і діяльності юридичних осіб. При участі кожного із подружжя як засновника (учасника) в створенні і діяльності юридичних осіб, вони використовують кошти, що належать їм на праві особистої приватної власності, а тому не потрібне отримання згоди другого з подружжя на розпорядження такими коштами, майновими та корпоративними правами.

Отже, сторони у шлюбному договорі передбачили, що корпоративні права є особистою приватною власністю кожного з подружжя, а будь-які кошти, які використовуються кожним з подружжя при створенні та діяльності юридичних осіб, належать кожному із подружжя на праві особистої приватної власності.

Пунктом 4 шлюбного договору від 14 серпня 2004 року сторони домовилися, що якщо майно, що належить одному з подружжя, приносить дохід (дивіденди), він являється власником цих доходів (дивідендів).

Отже, апеляційний суд погоджується також із висновком суду про те, що позивачем доказів одержання відповідачем доходів від вкладів до статутних фондів господарських товариств (дивідендів) не надано, а також, враховуючи положення шлюбного договору від 14 серпня 2004 року, у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині обгрунтовано відмовив.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя, заявленого майна, оскільки позивачем не надано доказів того, що об'єкти нерухомості, були зареєстровані за відповідачем у період шлюбу, а також у справі відсутні докази виплати відповідачу доходів від його вкладів до статутних фондів господарських товариств; також на підставі положень шлюбного договору об'єкт нерухомого майна - машиномісце АДРЕСА_34 секція та об'єкт рухомого майна - автомобіль Toyota FJ Cruiser , державний номерний знак НОМЕР_1, 2006 року випуску належать на праві приватної власності відповідачу.

З огляду на те, що судом вірно відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю позивача та відповідача усього майна стосовно якого були заявлені позовні вимоги, тому також вірно відмовлено у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення 1/2 вартості такого майна, як похідної.

Посилання сторони позивача на те, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення порушено таємницю нарадчої кімнати апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину в розумінні закону не є підтвердженням порушення суддею таємниці нарадчої кімнати.

Посилання скаржників на те, що судом допущено норми процесуального права щодо не залучено до участі всіх учасників справи також вважається необґрунтованими, оскільки сторона у відповідності до вимог ст.ст. 33, 36 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) не була позбавлена права звернутись до суду з відповідними заявами для залучення всіх учасників справи, права яких на думку позивача порушені.

Інші доводи позивача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не дають підстави для висновку для скасування судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Таким чином вищенаведені доводи сторони позивача є надуманими та спростовуються матеріалами справи.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування апеляційним судом не вбачається і як наслідок апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 залишити беззадоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 квітня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний тест постанови складено та підписано 9 квітня 2019 року.

Головуючий суддя:

Судді: