Постанова

від 04.09.2019 по справі 756/1013/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 756/1013/14-ц

провадження № 61-8584св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

представник відповідача ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва, у складі судді Камбулова Д. Г., від 18 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Рубан С. М., Желепи О. В., від 04 квітня 2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про поділ майна подружжя.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 17 липня 2004 року

по 04 квітня 2011 року перебувала у шлюбі з відповідачем. Вказувала, що їй достовірно відомо про набуття відповідачем у період шлюбу у власність квартир АДРЕСА_35 . Окрім зазначених квартир у період шлюбу відповідачем було набуте інше нерухоме майно (всього 35 об`єктів нерухомості), а також рухоме майно (три автомобілі). Також посилалася на те, що відповідач у період шлюбу виступав засновником або іншим способом набув корпоративні права юридичних осіб.

Посилаючись на статті 60, 61, 68 СК України, збільшивши позовні вимоги, позивач просила суд визнатиспільною сумісною власністю подружжя: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_3 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_7 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_9 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_10 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_11 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_12 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_13 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_14 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_15 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_16 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_17 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ; нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_18 ; земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 ; земельну ділянку, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_6 ; земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_19 ; земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_16 ; земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 ; земельну ділянку, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_17 ; земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_20 ; машиномісце АДРЕСА_36 ; приміщення АДРЕСА_22 ; квартиру АДРЕСА_23 ; будинок АДРЕСА_24 ; будинок АДРЕСА_25 ; квартиру АДРЕСА_26 ; квартиру

АДРЕСА_27 ; будинок АДРЕСА_28 ; будинок АДРЕСА_28 ; квартири АДРЕСА_37 ; квартири АДРЕСА_32 . Також позивач просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя доходи, що були одержані відповідачем від вкладів до статутних фондів: товариства з обмеженою відповідальністю ЛеЮр (ЄДРПОУ 31987926); товариства з обмеженою відповідальністю Доміка (ЄДРПОУ 34717011); товариства з обмеженою відповідальністю В.С.Е. (ЄДРПОУ 34717046); товариства з обмеженою відповідальністю Власна (ЄДРПОУ 34428513); товариства з обмеженою відповідальністю Сінкора (ЄДРПОУ 32047652); товариства з обмеженою відповідальністю Рітейл Консалтінг (ЄДРПОУ 32070765); товариства з обмеженою відповідальністю Прогресія (ЄДРПОУ 34048912); товариства з обмеженою відповідальністю Територія (ЄДРПОУ 36219355); товариства з обмеженою відповідальністю Нірта (ЄДРПОУ 35877312); товариства з обмеженою відповідальністю Гармонія (ЄДРПОУ 31482405); товариства з обмеженою відповідальністю Апассіоната (ЄДРПОУ 36219439); товариства з обмеженою відповідальністю Міленія (ЄДРПОУ 35877328). Крім того, просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя рухоме майно, а саме: автомобіль Toyota FJ Cruise , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2006 року випуску, автомобіль Skoda Оctavia Tour, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2008 року випуску, автомобіль Subaru Tribeca, реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2007 року випуску, та стягнути з відповідача на її користь вартість 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження набуття відповідачем спірного рухомого та нерухомого майна у період шлюбу. Суд також виходив із того, що між сторонами 14 серпня 2004 року був укладений шлюбний договір, який є чинним, у судовому порядку недійсним не визнавався, а відтак його положення підлягають застосуванню до спірних відносин. Доходи від діяльності господарських товариств, в яких відповідач має частку у статутному капіталі, він не отримував.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про відмову у задоволенні позову про визнання спільною сумісною власністю подружжя заявленого майна, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що право власності на об`єкти нерухомості було зареєстровано за відповідачем у період шлюбу, а також виплати відповідачу доходів від його вкладів до статутних фондів господарських товариств. Згідно умов шлюбного договору корпоративні права належать на праві особистої приватної власності відповідачу. На підставі положень шлюбного договору об`єкт нерухомого майна - машиномісце АДРЕСА_38 , та об`єкт рухомого майна автомобіль Toyota FJ Cruiser, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2006 року випуску, належать відповідачу на праві особистої приватної власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі до залучення правонаступника третьої особи ОСОБА_6 , клопотання про витребування доказів, а також безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід колегії суддів. Суд першої інстанції також відмовив у задоволення ряду клопотань позивача, зокрема, про витребування з ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві інформації про доходи підприємств, засновником яких є відповідач, за період шлюбу учасників справи, а також у допиті свідків. Суд безпідставно залишив без задоволення клопотання позивача про призначення експертизи з метою визначення вартості спірного майна. Суди не перевірили, що в матеріалах справи відсутня згода позивача на придбання відповідачем рухомого та нерухомого майна, помилково пославшись на положення шлюбного договору. В матеріалах справи наявна згода позивача на вчинення відповідачем правочину щодо відчуження спірних корпоративних прав шляхом укладення договорів купівлі-продажу, що свідчить про те, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя. На думку позивача, шлюбний договір укладений всупереч вимогам статті 93 СК України, є таким, що порушує обсяг прав позивача та спільних з відповідачем неповнолітніх дітей. Головуючого суддю у першій інстанції було звільнено з посади Вищою радою правосуддя, що, на думку позивача, викликає сумніви у його об`єктивності та неупередженості під час розгляду цієї справи.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

04 липня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2011 року у справі № 02/2-3716/11 шлюб між учасниками справи було розірвано.

14 серпня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко І. В., зареєстрований у реєстрі за № 1816, яким між сторонами було врегульовано майнові права та обов`язки подружжя.

У провадженні Печерського районного суду міста Києва на розгляді перебуває справа № 757/54510/17-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним шлюбного договору від 14 серпня 2004 року.

Підпунктом в пункту 1 шлюбного договору від 14 серпня 2004 року сторони погодили, що майно, набуте однією зі сторін під час шлюбу, але за особисті кошти, належить до особистої приватної власності кожного з подружжя.

Згідно з підпунктом є пункту 1 шлюбного договору від 14 серпня 2004 року до особистої приватної власності кожного з подружжя належать майно, грошові кошти, майнові, корпоративні права, отримані кожним з подружжя в результаті зайняття підприємницькою діяльністю або участі у створенні і діяльності юридичних осіб. При участі кожного із подружжя як засновника (учасника) в створенні і діяльності юридичних осіб, вони використовують кошти, що належать їм на праві особистої приватної власності, а тому не потрібне отримання згоди другого з подружжя на розпорядження такими коштами, майновими та корпоративними правами.

У відповідності до пункту 2 шлюбного договору від 14 серпня 2004 року нерухоме майно, що придбане одним з подружжя під час шлюбу за згодою другого з подружжя, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване. Рухоме майно, придбане під час перебування в шлюбі, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я оформлено документ, що підтверджує право власності на таке майно. Той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним. При вчиненні правочинів щодо управління та розпорядження таким майном від імені власника згода другого з подружжя не потрібна.

Пунктом 4 шлюбного договору від 14 серпня 2004 року сторони домовилися, що якщо майно, що належить одному з подружжя, приносить дохід (дивіденди), він являється власником цих доходів (дивідендів).

12 січня 2006 року відповідачем укладено інвестиційний договір

№ 349/2/01/Щ32/ФГ із ЗАТ УкрСибінвест , відповідно до умов якого відповідач зобов`язався профінансувати будівництво машиномісця, сплативши інвестиційну суму у розмірі 80 800 грн (а. с. 8- 12, т. 12).

Платіжними документами підтверджується факт повної оплати вартості будівництва машиномісця (платіжні доручення № 777/1 від 27 березня

2006 року, платіжне доручення від 26 квітня 2006 року, платіжне доручення від 24 травня 2006 року (а. с. 14-16, т. 12)).

Відповідно до довідки АТ УкрСиббанк від 08 травня 2014 року № 080514/1 оплата за інвестиційним договором № 349/2/01/Щ32/ФГ проводилася відповідачем з рахунку у банку, відкритого на його ім`я (а. с. 17, т. 12).

03 грудня 2010 року відповідачем підписано акт прийому-передачі машиномісця (а. с. 8- 12, т. 13).

За ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 17 лютого 2011 року зареєстровано право власності на машиномісце АДРЕСА_21 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію права власності за відповідачем у період шлюбу було зареєстровано автомобіль Toyota FJ Cruiser, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2006 року випуску (а. с. 204, т. 1).

Відповідно до довідок ТОВ Міленія , ТОВ Територія , ТОВ Нірта ,

ТОВ Прогресія , ТОВ Сінкора , ТОВ Власна , ТОВ В. С .Е. , ТОВ Доміка , ТОВ ЛеЮр , ТОВ Гармонія , ТОВ Апассіоната , ТОВ Рітейл Консалтінг з моменту створення і по 16 травня 2014 року розподіл прибутків та збитків по кожному з цих господарських товариств між учасниками не здійснювався і прибуток (дивіденди) відповідачу не нараховувалися та не сплачувалися (а. с. 24-35, т. 12).

Стосовно заявлених позивачем вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя позивача та відповідача квартир АДРЕСА_39 , судами встановлено наступне.

03 серпня 2006 року та 18 серпня 2006 року відповідач уклав договори резервування приміщення № 009-7-К-М та № 013-7-К- М з товариством з обмеженою відповідальністю ОБІО .

Пунктом 2.1 зазначених договорів передбачено, що забудовник зобов`язується, за умови належного виконання покупцем своїх зобов`язань, закріпити (здійснити резервування) та передати покупцю у власність приміщення з метою погашення облігацій після введення в експлуатацію відповідної секції комплексу, а покупець зобов`язується придбати пакет облігацій, здійснити необхідні зі свого боку дії для погашення пакету облігацій та отримати приміщення.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору резервування приміщення № 009-7-К-М від 03 серпня 2006 року та договору резервування приміщення № 013-7-К-М від 18 серпня 2006 року отримання покупцем приміщення у власність на виконання умов цього договору здійснюється під час погашення пакету облігацій шляхом укладення акту та виконання передбачених чинним законодавством дій для отримання свідоцтва про право власності на приміщення на ім`я покупця.

Покупець набуває право власності на приміщення після проведення останнім остаточних розрахунків за приміщення згідно пункту 4.7, зарахування пакету облігацій на рахунок у цінних паперах забудовника, належного підписання акту, виконання дій по оформленню та реєстрації прав власності на приміщення у державних органах, уповноважених здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Судом було встановлено, що 26 листопада 2006 року відповідачем зазначені договори були достроково розірвані, що підтверджується договором про розірвання договору резервування приміщення № 009-7-К-М від 03 серпня 2006 року та договором про розірвання договору резервування приміщення № 013-7-К-М від 18 серпня 2006 року.

Відповідно до сертифікату відповідності КВ 000108, виданого 07 квітня

2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у

м. Києві, будинок АДРЕСА_40 було введено в експлуатацію 07 квітня 2010 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

У частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

У статтях 92, 93 СК Українипередбачено, що шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки.

Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Аналогічні положення містять статті 76, 81 чинного ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтовано виходив із того, що спір про поділ майна подружжя підлягає вирішення з урахуванням умов шлюбного договору, який сторони уклали за взаємним погодженням, і презумпція правомірності якого на час розгляду справи судами попередніх інстанцій спростована не була. Враховуючи положення пунктів 1, 2 шлюбного договору суди встановили, що майно, грошові кошти, майнові, корпоративні права, отримані кожним з подружжя в результаті зайняття підприємницькою діяльністю або участі у створенні і діяльності юридичних осіб, а також нерухоме і рухоме майно, придбане одним із подружжя й зареєстроване (оформлене) за ним, сторони погодились вважати особистою приватною власністю кожного із них. Отже, зареєстроване за відповідачем майно, вимоги про поділ якого заявлені позивачем, обґрунтовано визнано судами таким, що належить відповідачу на праві особистої приватної власності.

Суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року залишити без змін .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович