Постанова

від 28.11.2018 по справі 914/762/17

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2018 р. Справа №914/762/17

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді Матущака О.І.,

суддів: Мирутенка О.Л.,

ОСОБА_1,

за участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_2 - адвокат;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства Планкмара с.Ужусалай Йонавського рпайону ОСОБА_3 від 18.10.2017

на рішення Господарського суду Львівської області від 02.10.2017 (головуючий суддя Мазовіта А.Б., судді: Гоменюк З.П., Мороз Н.В., повний текст рішення складено 09.10.2017)

за позовом Закритого акціонерного товариства Планкмара с.Ужусалай Йонавського району Республіка Литва

до відповідача ОСОБА_4 підприємства Капітал-Центр м. Львів

про стягнення 648 075,84 грн., з яких: 393 080,03 грн. основний борг, 163 424,34 грн. проценти,

64 465,12 грн. інфляційні втрати, 27 106,35 грн. 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись із позовом до місцевого суду, позивач обгрунтовув свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем контракту №03/LVIV/2014 від 10.02.2014 в частині недопоставки пиломатеріалу дубового. Зокрема, позивач здійснив передоплату на загальну суму 71 000 євро, а відповідач поставив товар лише на суму 57 665,58 євро і передоплату в сумі 13 334,42 євро (гривневий еквівалент якої становить 393 080,03 грн.) не повернув, незважаючи на пред'явлену претензію. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог від 22.05.2017 (зменшення розміру загалом заявленої до стягнення суми, відмови від стягнення пені та заявлення до стягнення процентів за користування чужими коштами згідно ст. 536 ЦК України) позивач просив суд стягнути з відповідача основну суму заборгованості у розмірі 393 080,03 грн., 163 424,34 грн. процентів за користування чужими коштами, 64 465, 12 грн. інфляційних втрат та 27 106,35 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.10.2017 в задоволенні позову ЗАТ Планкмара до відповідача ПП Капітал-Центр відмовлено у повному обсязі.

Вказане рішення обгрунтоване тим, що оскільки в силу правовідносин які склалися між сторонами, у відповідача виник обов'язок поставити позивачу товар. Оскільки строк постановки документами, що обгрунтовують позовні вимоги не визначено, враховуючи норми ст. 530 ЦК України, суд прийшов до висновку, що у позивача виникло право вимагати лише виконання поставки обробленої деревини в натурі, а не стягнення коштів на суму зробленої переодплати, тому зобов'язання у відповідача щодо повернення коштів не виникло, а у позивача відповідно право вимагати такі.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, а позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована численними обставинами, які безпосередньо до спірних правовідносин мають опосередковане значення, проте, зіслався на вимоги постанови Національного банку України № 475 від 16.11.2012 Про зміну строків розрахунків з операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті , якою передбачено, що розрахунки в іноземній валюті повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 днів.

Окрім цього зазначив, що відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки відповідач самостійно виставляв позивачу рахунки-фактури на передоплату за майбутню поставку деревоматеріалів із зазначенням асортименту продукції, її вичерпних характеристик, розмірів, ціни за одиницю товару і т.д. упродовж тривалого періоду з лютого 2014 р. по червень 2015 р., на перераховані позивачем загалом 71 000 євро поставив деревоматеріалів на суму 57 665,58 євро, тому навіть незважаючи на відсутність визначеного строку виконання зобов'язань щодо поставки товару, в силу вимог що звичайно ставляться враховуючи зазначені вище вимоги ст. 193 ГК України та особливості спірних правовідносин, відразу після отримання претензії про перерахування коштів мав би виконати зобов'язання щодо поставки, і це б вважалося належним виконанням зобов'язання та відсутністю у позивача обгрунтованої підстави вимагати повернення коштів.

У відзиві на апеляційну скаргу від 08.11.2017 відповідач просив суд закрити апеляційне провадження, оскільки у особи, яка підписала апеляційну скаргу відсутні належним чином підтверджені апостилем повноваження чи довіреністю з гербовою печаткою в силу Гагської конвенції 1961 р. та договору між Україною і Литовською ОСОБА_3 про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Щодо суті апеляційної скарги, відповідач зазначив, що не може бути підставою позовних вимог невиконання зобов'язання за котрактом № 03/LVIV/2014 від 10.02.2014, строк дії якого в силу п.10.1 завершився 31.12.2014.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 у межах цієї ж апеляційної скарги, таку залишено без розгляду у зв'язку із відсутністю належним чином підтверджених повноважень представника апелянта на підписання апеляційної скарги.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2018 зазначену вище ухвалу скасовано, а апеляційну скаргу надіслано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції і при цьому визнано належними повноваження адвоката ОСОБА_2 на підписання касаційної скарги, хоча надано вказівки суду апеляційної інстанції додатково дослідити такі повноваження на підписання апеляційної скарги.

Такі висновки і вказівки Верховного Суду є взаємносуперечливими і фактично не можуть бути виконаними, оскільки повноваження адвоката на підписання касаційної скарги визнані належними, а повноваження на підписання апеляційної скарги треба ще досліджувати, хоча і одні, і інші, виникли з тієї ж самої підстави - договору-доручення про надання правової допомоги від 28.12.2016.

Після скасування Верховним Судом ухвали суду апеляційної інстанції про залишення без розгляду апеляційної скарги, відповідачем інший відзив на апеляційну скаргу не подавався, його представник у судове засідання жодного разу не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 30.10.2018.

Присутній у судовому засіданні представник апелянта просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати а позов задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши усі матеріали справи в сукупності з доводами представника апелянта в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та задоволення позову лише в частині суми позовних вимог невиконаного зобов'язання щодо поставки товару та відмови у позові щодо решти позовних вимог з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним, між ЗАТ Планкмара як покупцем та ПП Капітал-Центр як продавцем, 10.02.2014 було укладено контракт №03/LVIV/2014.

Відповідно до п.п. 1.1, 2.1, 3.2, 4.1, 10.1, 10.3 контракту, продавець продає, а покупець купує наступний товар: - пиломатеріал дубовий, обрізний, в подальшому товар.

Кількість товару складає 300 м.куб.

Загальна сума контракту складає 90 000 євро.

Оплата повинна бути проведена покупцем протягом 2-х днів після отримання рахунку-фактури з відміткою митниці.

Договір вступає в силу з моменту підписання є діє до 31.12.2014. Контракт, а також всі доповнення до нього підписані через електронну пошту чи факсимільний зв'язок, мають таку ж юридичну силу як і документи з мокрою печаткою.

Всі зміни і доповнення до даного контракту дійсні лише у тому випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі і підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Як стверджує позивач, усі дії на виконання контракту ї були здійснені в межах строку його дії та підтверджуються належним чином завіреними копіями господарсько-бухгалтерських документів. Зокрема: виставленими відповідачем рахунками-фактурами із зазначенням асортименту продукції, її вичерпних характеристик, розмірів, ціни за одиницю товару і т.д. в період з 18.02.2014 по 10.07.2015; перерахованими позивачем відповідачу згідно платіжних доручень коштами загалом у сумі 71 000 євро; вантажно-митними деклараціями про поставку товару лише на суму 57 665,58 євро. Тому, правомірно судом першої інстанції визнано обгрунтованими доводи позивача, що залишок недопоставленої продукції складає суму 13 334,42 євро, що в перерахунку курсу НБУ станом на день подання заяви про зміну позовних вимог станом на 22.05.2017 складає суму 393 080,03 грн.

У зв'язку із такою недопоставкою товару, позивач надіслав 23.01.2017 в адресу відповідача претензію, яка ним отримана згідно поштового повідомлення про вручення 27.01.2017 із вимогою повернення коштів без зазначення факту порушення строку виконання зобов'язання у розмірі 388 831,68 грн. основного боргу, 406 408,98 грн. пені, 202 192,47 грн. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 24 064,95 грн. 3% річних.

Відповіді відповідач на претензію не надіслав, кошти не повернув, залишок товару не поставив.

Позивачем 22.05.2017 було подано до суду першої інстанції заяву про внесення змін і доповнень до позовної заяви, яка за змістом та в силу ст. 22 чинного на той ГПК України, є комплексною заявою про відмову від позову в частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 320 310, 32 грн.; про зміну підстави позову внаслідок якої донараховано на підставі ст. 536 ЦК України 163 424,34 грн. процентів за прострочення поставки товару та збільшення позовних вимог до суми 393 080,03 грн. в частині основного боргу у зв'язку із зміною офіційного курсу НБУ співвідношення євро до гривні.

Судом першої інстанції вказана заява залишена без будь-якого розгляду, оцінки і без прийняття з цього приводу будь-якого процесуального рішення.

Враховуючи таке, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 22 чинного на той час ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Таким чином, оскільки позивач правомірно збільшив позовні вимоги в частині основного боргу враховуючи курсову різницю співвідношення валют а також реалізував своє право на відмову від позову в частині стягнення пені, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірне подання такої заяви у цій частині позовних вимог, які станом на дату прийняття оспорюваного рішення судом першої інстанції складали суму основного боргу у розмірі суми 393 080,03 грн., інфляційних втрат у розмірі 64 465,12 грн., 3 % річних у сумі 27 106,35 грн. та нарахованих процентів у сумі 163 424,34 грн., оскільки розгляд справи по суті ще не було розпочато.

Протягом розгляду справи у суді першої інстанції відповідач належними та допустимими доказами не заперечив наявності факту недопоставки товару на суму, яка складає предмет позову в частині основного зобов'язання та підтверджується первинними бухгалтерськими документами, поданими позивачем, що в силу ч.1 ст. 74 ГПК України визнається доведеним фактом.

Судом першої інстанції у судовому рішенні що оскаржується, зроблено висновок, що зобов'язання відповідача в частині поставки товару виникли у межах та на підставі зазначеного вище контракту, проте, не надано правової оцінки п. 10.1 контракту щодо строку його дії та можливих узгоджених дій сторін щодо його продовження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджуючи зазначені обставини, приходить до висновку, що такі зобов'язання відповідача виникли поза межами дії контракту, оскільки, якщо враховувати дані, зазначені позивачем у розрахунку заборгованості (підтверджений первинними бухгалтерськими документами), то відповідач недопоставив товару на суму 13 334,42 євро саме враховуючи передплати, здійснені ним на виконання рахунків-фактур відповідача №№ 8, 9 та 10 відповідно від 01.04., 07.04. та 01.07.2015, згідно платіжних доручень від 02.04., 30.04. та 07.04.2015 (кожна на суму 5 000 євро) загалом на суму 15 000 євро.

До такого висновку суд апеляційної інстанції прийшов також зважаючи на те, що оскільки п. 10.1 контракту строк його дії передбачено до 31.12.2014, а п. 10.3 передбачено внесення змін до такого лише у письмовій формі за підписами уповноважених представників, тому вказане додатково підтверджує здійснення господарських операцій на підставі контракту, а на підставі окремо виставлених відповідачем рахунків-фактур та їх конкретної передплати, що в силу ст. 11 ЦК України також є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Окрім цього, сторонами суду не подано та таким не оцінювалися доказі і обставини можливого продовження строку дії контракту.

Як вірно встановив суд першої інстанції, що за будь-яких обставин, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність договірного узгодженння строку виконання зобов'язання відповідача щодо поставки товару після отриманої від позивача передплати, то такі спірні відносини регулюються ст. 193 ГК України та аналогічного змісту ст. 526 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, суд першої інстанції застосовуючи зазначені вище норми матеріального права, невірно зробив висновки про відсутність обставин, передбачених у зазначених нормах закону, які вказують на настання строку виконання зобов'язання у відповідача щодо поставки товару, навіть якщо конкретну дату виникнення такого зобов'язання встановити неможливо, проте, така уже існувала за будь-яких обставин на дату звернення до суду за захистом порушеного майнового права.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України , якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи зазначені вище норми чинного цивільного законодавства в сукупності із фактами, що вказують на тривалість між сторонами правовідносин щодо поставки товару починаючи із дати укладання контракту та завершуючи останніми рахунками-фактурами, здійснення позивачем передплат, усвідомлення сторін, що вони діють в межах договірних зобов'язань, сталу періодичність таких передплат та наступних поставок, надсилання позивачем відповідачу претензії з вимогами повернення коштів та відсутність з його боку вчинення будь-яких дій, принаймні щодо можливого взяття зобов'язання пізнішої майбутньої поставки, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в силу умов які звичайно ставляться (ч.1 ст. 193 ГК України), звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526 ЦК України), станом на дату подання позову до суду першої інстанції у позивача виникло право вимагати повернення коштів, у сумі не здійсненої поставки товару.

З огляду на викладене, позов в частині основної позовної вимоги щодо стягнення суми 13 334,42 євро (в гривневому еквіваленті 393 080,03 грн.) підлягає задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, процентів за користування чужими коштами та 3% річних, то судом першої інстанції правомірно відмовлено у їх задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст. 536, 625 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено апеляційним судом і зазначено вище, що право у позивача на отримання коштів передоплати, а у відповідача обов'язок на їх повернення, виникли одночасно з дати пред'явлення претензії позивачем. Наявність не грошового зобов'язання у відповідача, а зобов'язання щодо поставки товару до дати пред'явлення претензії, неможливість встановлення дати початку виникнення грошового зобов'язання у відповідача зважаючи на зазначену вище правову конструкцію ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення зазначених вище нарахувань на суму основного боргу, не заперечуючи наявність у відповідача зміненого зобов'язання з виконання договору в натурі на грошове в частині здійсненої передоплати за товар станом на дату пред'явлення позову.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду частковому скасуванню в частині відмови у стягненні суми 393 080,03 грн. зробленої позивачем переоплати за товар.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що апеляційна скарга задоволена частково, а рішення скасовано в частині відмови у стягненні 393 080,03 грн., то до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 4 805,16 грн. витрат по оплаті судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, сума 5 285, 67 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції пропорційно задоволеним позовним вимогам та сума 1700 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, ч.2 ст. 279, 281- 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ЗАТ Планкмара , с.Ужусалай Йонавського району Республіка Литва задовольнити частково.

2. Скасувати рішення господарського суду Львівської області в частині відмови у позові щодо стягнення суми 393 080,03 грн. заборгованості за непоставлений товар. У цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

3. Стягнути з ОСОБА_4 підприємства Капітал-Центр (79026 м.Львів, вул. В.Великого, 4 офіс 403, код ЄДРПОУ 35327723) на користь закритого акціонерного товариства Планкмара (LT-55333 с.Ужусалай Йонавського району Республіка Литва, PMV moketojo kodas LT 107536610) суму 393 080,03 грн. заборгованості за непоставлений товар, суму 4 805,16 грн. витрат по оплаті судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, суму 5 285, 67 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції пропорційно задоволеним позовним вимогам та суму 1700 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи у суді касаційної інстанції.

Рішення суду в частині відмови у стягненні 163 424,34 грн. процентів за користування чужими коштами, 64 465, 12 грн. інфляційних втрат та 27 106,35 грн. 3% річних - залишити без змін.

Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Львівський апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.12.2018.

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді О.Л. Мирутенко

ОСОБА_1