Постанова

від 11.04.2019 по справі 8/71-нм

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 8/71-НМ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікторія" на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (головуючий суддя - Петухов М.Г., судді: Мельник О.В., Олексюк Г.Є.) про закриття апеляційного провадження

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Сонячний пагорб"

до 1. Приватного підприємця Головащука Сергія Євгеновича

2. Комунального підприємства "Житомирське бюро технічної інвентаризації"

за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Левків-Агро"

про визнання права власності, реєстрації права власності та усунення перешкод у користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Сонячний пагорб" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом до приватного підприємця Головащука Сергія Євгеновича (далі - відповдіач-1), просило визнати право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: с. Левків та с. Калинівка Житомирського району Житомирської області, перелік якого вказано у позовній заяві, та просило суд зобов'язати Комунальне підприємство "Житомирське бюро технічної інвентаризації" (далі - відповідач-2) зареєструвати право власності на нерухоме майно, вказане в позовній заяві за позивачем, та зобов'язати відповідача-1 звільнити незаконно займані ним приміщення.

Ці вимоги мотивовано тим, що позивач є власником спірного майна, а оскільки договір оренди цього майна, укладений з відповідачем-1 закінчив свою дію, останній має звільнити об'єкт оренди та повернути його власникові.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.01.2010 (з урахування ухвали суду від 29.03.2010 про виправлення описки) позов задоволено частково. Визнано право власності позивача на нерухоме майно, вказане у позові, зобов'язано відповідача-1 повернути позивачеві два зерносклади, припинено провадження у справі в частині зобов'язання відповідача-2 зареєструвати право власності на об'єкти нерухомого майна.

Суд визнав, що позивач набув права власності на майно реорганізованого КСП "Левківське" як правонаступник та у зв'язку з відмовою ТОВ "Левків - Агро" як другого правонаступника від своєї частки на користь позивача.

Через те, що укладений терміном на 1 рік договір оренди зерноскладів від 28.03.2008 закінчився, а новий не укладено, суд визнав, що відповідач-1 має повернути власнику орендоване майно.

Припиняючи провадження на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, суд виходив з того, що заявлені до відповідача-2 позовні вимоги є публічно-правовими та стосуються компетенції даного органу як суб'єкта владних повноважень, тому спір в цій частині необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Приватне підприємство "Вікторія" (далі - Підприємство) подало апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій просило вказане рішення скасувати в частині визнання права власності на зерносклад (АДРЕСА_1, загальною площею 897,3 кв. м.), зерносклад (АДРЕСА_1, загальною площею 695,6 кв. м.), вагова на зерноскладі (АДРЕСА_1, загальною площею 16,9 кв. м.) (далі - спірне майно) та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Підприємство вважало, що прийняте у справі рішення в оскаржуваній частині порушує його права та інтереси, як власника цього майна.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Вікторія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.01.2010.

Висновки апеляційної інстанції обґрунтовано приписами пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147-VIII (далі - Господарський процесуальний кодекс України, ГПК України) та тому, що Підприємство не довело що рішенням у справі вирішувалось питання про його права, інтереси та (або) обов'язки.

У касаційній скарзі Підприємство просить вказану ухвалу скасувати, а справу повернути до апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги Підприємства по суті вимог. Скаржник, посилаючись на обставини, котрі він вказував і у апеляційній скарзі, зазначає про порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, що мало наслідком прийняття незаконної ухвали, вказуючи що позивач у даній справі також не був власником спірного майна, право власності на майно було визнано за ним за рішенням суду, яке він і оскаржував у апеляційному порядку.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин оскаржувану ухвалу, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або в рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, але й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Отже після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Відповідний правовий висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 10.05.2018 зі справи №910/22354/15, від 19.06.2018 зі справи №910/18705/17, від 11.07.2018 зі справи №911/2635/17, від 04.10.2018 у справі №5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі №918/115/16, від 04.12.2018 у справі №906/1764/15, від 06.12.2018 у справі №910/22354/15, від 11.12.2018 №916/2878/14, від 15.01.2019 у справі №7/74 і колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від нього.

Апеляційний господарський суд у даній справі, що переглядається, після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Підприємства, встановивши, що: скаржник не є учасником справи; місцевим господарським судом не було вирішено питання про його права та обов'язки; дійшов обґрунтованого висновку, що судовим рішенням місцевого суду від 28.01.2010 у даній справі питання про права, інтереси та (або) обов'язки Підприємства не вирішувалося та правомірно закрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою.

Так апеляційним судом з'ясовано, що спір у даній справі стосується питання належності на праві власності нерухомого майна, що належало Колективному сільськогосподарському підприємству "Левківське" (далі - КСП "Левківське"). Разом з цим, у справі встановлено, що позивач набув права власності на майно реорганізованого КСП "Левківське" як один з двох його правонаступників та у зв'язку з відмовою ТОВ "Левків - Агро" як другого правонаступника від своєї частки на користь позивача за спільною заявою від 25.03.2009.

Разом з цим, Підприємство наголошувало на тому, що відповідно до Протоколу погодження розподілу колишнього КСП "Левківське", яке передане згідно передаточного балансу ТОВ "Левків-Агро" від 29.04.2005, підписаного та скріпленого печатками: позивачем - СФГ "Сонячний пагорб", 3-ю особою - ТОВ "Левків-Агро", апелянтом - ПП "Вікторя" та СФГ "Ставрів", спірні зерносклади (3 приміщення з двором) були передані Приватному підприємству "Вікторія".

Відповідно до цих доводів скаржника з посиланням Протокол загальних зборів співвласників майнових часток (паїв) колишніх членів КСП "Левківське" с. Левків від 18.03.2006, було прийняте рішення про виділення в натурі та передачі спірних об'єктів нерухомого майна ПП "Вікторія", а саме:

- комори для зерна, інвентарний номер 47, введену в експлуатацію в 1965р. по залишковій вартості 7276 грн. 65 коп., площею 805,3 кв. м., знаходиться в АДРЕСА_1;

- комори для зерна, інвентарний номер 98, введену в експлуатацію в 1978р. по залишковій вартості 2678 грн. 99 коп., площею 631,6 кв. м., знаходиться в АДРЕСА_1;

- вагової комори № 3, інвентарний номер 12, по залишковій вартості 625 грн., знаходиться в АДРЕСА_1.

Постановами державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ від 30.07.2009 і від 15.01.2010 ТОВ "Левків-Агро" був наданий 7-ми денний строк для добровільного погашення боргу за відповідними судовими наказами перед Підприємством і оскільки боржник борг не погасив станом на момент прийняття оскаржуваного рішення суду 28.01.2010 на майно ТОВ "Левків-Агро" виконавчою службою був накладений арешт.

Разом з цим апеляційний суд відхилив всі доводи Підприємства, покладені в основу його правової позиції щодо приналежності йому спірних будівель через те, що судовими рішенням у інших справах, котрі мали місце між учасниками даних обставин щодо поділу майна КСП "Левківське", встановлено, що в період з 04.03.2006 по 12.03.2006 проводилися збори співвласників майнових часток (паїв) колишніх членів реорганізованого КСП "Левківське" Житомирського району, їхніх спадкоємців, а також власників майнових часток (паїв) реорганізованого КСП, оформлені зведеним протоколом № 1 від 04-12 березня 2006 року.

На даних зборах розглядалися питання щодо основних аспектів стану землекористування, основних аспектів організації вирішення майнових питань, що виникають між співвласниками майнових часток (паїв) у процесі володіння, користування та розпорядження ними, виконання вимоги співвласників - колишніх членів реорганізованого Колективного сільськогосподарського підприємства "Левківське" - до юридичних осіб - користувачів майном співвласників - повернення майна співвласникам та про укладення з ними (співвласниками) тимчасових договорів на право користування майном співвласників та інші питання.

Однак з наданого Підприємством протоколу №1 від 18.03.2006 загальних зборів співвласників майнових часток (паїв) колишніх членів КСП "Левківське" с. Левків Житомирського району Житомирської області суд встановив, що на цих зборах був відсутній кворуму, необхідний для легітимності рішень таких зборів. Проведення третіх загальних зборів не передбачено рекомендаціями, і всі питання щодо реорганізації вже були розглянуті на вказаних вище загальних зборах.

Надаючи оцінку Протоколу погодження розподілу майна колишнього КСП "Левківське" від 29.04.2005 апеляційна інстанція визнала, що за зазначеним протоколом не можна ідентифікувати спірні об'єкти нерухомості, а повноваження одного з підписантів не відповідають даним з його трудової книжки.

Проаналізувавши судові спори, що мали місце між сторонами, апеляційна інстанція підставно зазначила і про те, що у випадку передачі ПП "Вікторія", зазначеного в Протоколі від 29.04.2005 майна, у ПП "Вікторія" не було б підстав звертатися до суду з позовами про визнання дійсними договорів, предметом котрих було вже передане ПП "Вікторія" майно.

Доводи, викладені Підприємством у касаційній скарзі, зазначених висновків апеляційного суду не спростовують, а в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлені апеляційним судом обставини не можуть набути інакшої оцінки суду касаційної інстанції, оскільки за приписами названої норми процесуального права суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2. ст.300 ГПК України).

Слід зазначити, що аргументи Підприємства, зазначені в касаційній скарзі, висновків апеляційного суду не спростовують, разом з тим не містять посилань на норми права, які на думку Підприємства порушив суд апеляційної інстанції.

Тому посилання Підприємства на незаконність висновків апеляційної інстанції визнаються касаційним судом неспроможними для скасування оскарженої ухвали.

Разом з цим посилання Підприємства на помилковість аргументації апеляційного суду своїх висновків щодо загальної площі вагової на зерноскладі підтверджено ухвалою від 29.03.2010 про виправлення описки, однак це не впливає на правомірність та обґрунтованість прийнятої у справі ухвали.

Також не можуть бути підставою для скасування оскарженої ухвали доводи Підприємства про те, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення суду 28.01.2010 на майно ТОВ "Левків-Агро" виконавчою службою був накладений арешт, постановами державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ за відповідними судовими наказами щодо погашення боргу.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При цьому із наведеного Закону та положень Господарського процесуального кодексу України не вбачається, що за наявності виконавчого провадження його учасники безумовно мають залучатися до участі у справі, що перебуває на розгляді у суді щодо вирішення інших спорів, стороною у яких є учасник зазначеного виконавчого провадження.

У спірних правовідносинах не вбачається, що накладення арешту на майно має наслідком залучення Підприємства для участі у даній справі, оскаржена ухвала у якій переглядається у касаційному порядку.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої ухвали та задоволення касаційної скарги немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на Підприємство.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вікторія" залишити без задоволення, а ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 у справі Господарського суду Житомирської області № 8/71-НМ, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов