Постанова

від 10.04.2019 по справі 826/1897/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1897/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Маруліна Л.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Пилипенко О.Є.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ОТІ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютому 2019 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, м.Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства ОТІ до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0086791209, №0074061520, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2018 року, Приватне акціонерне товариство ОТІ (далі- позивач, ПАТ ОТІ ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі- відповідач 1, ГУ ДФС у м.Києві), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 2, ДФС України), в якій, ураховуючи заяву про зміну предмету позову, просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 17 жовтня 2017 року № 0086791209 (форма Ш ) про сплату штрафу у розмірі 10% у сумі 62 819 грн. 31 коп., застосованого за порушення строку сплати земельного податку з юридичних осіб за затримку на 1,5 календарних днів сплати грошового зобов'язання 628 193 грн. 15 коп.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 22 січня 2018 року № 2057/6/99-99-11-03-01-25;

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 02.02.2018 року № 0074061520 (форма Ш ) про сплату штрафу у розмірі 10% у сумі 59 704 грн. 60 коп., застосованого за порушення строку сплати земельного податку з юридичних осіб за затримку на 1 календарний день сплати грошового зобов'язання 597 046 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно та незаконно прийнято податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 17.10.2017 року № 0086791209 (форма Ш ) про сплату штрафу у розмірі 10% у сумі 62 819 грн. 31 коп., застосованого за порушення строку сплати земельного податку з юридичних осіб за затримку на 1,5 календарних днів сплати грошового зобов'язання 628 193 грн. 15 коп., рішення Державної фіскальної служби України від 22.01.2018 року № 2057/6/99-99-11-03-01-25 та податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 02.02.2018 року № 0074061520 (форма Ш ) про сплату штрафу у розмірі 10% у сумі 59 704 грн. 60 коп., застосованого за порушення строку сплати земельного податку з юридичних осіб за затримку на 1 календарний день сплати грошового зобов'язання 597 046 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютому 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таку, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.

Під час судового засідання представником Приватного акціонерного товариства ОТІ - Мартиновим Кирилом Віталійовичем подано заяву про виклик свідка, ОСОБА_3

Подана заява обґрунтована тим, що ОСОБА_3 працює головним бухгалтером в ПАТ ОТІ і є особою відповідальною за показники податкової звітності, а також за своєчасність і правильність її подання, факти які вона може повідомити мають істотне значення для даної справи.

Перевіривши матеріали справи та подану заяву представника позивача, колегія суддів вважає, що подана заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Порядок виклику свідка передбачено ст.92 КАС України

Відповідно до ч. 1 ст. 91 Кодексу адміністративного судочинства України показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності (ч. 3 ст. 90 цього Кодексу).

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 5 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

На підстав вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеної вище заяви про виклик свідка.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що 26.09.2017 року ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати земельного податку Позивачем код ЄДРПОУ 21502504 за період з 22.02.2017 року по 26.09.2017 року.

За результатами цієї перевірки було складено Акт № 8928/26-15-12-09- 19/21502504 (надалі - Акт перевірки).

За результатами перевірки було встановлено несвоєчасну сплату позивачем самостійно визначеного податкового зобов'язання за земельним податком з юридичних осіб, чим порушені вимоги пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України.

03.10.2017 року, не погоджуючись з висновками перевіряючого, вказаних в Акті перевірки, позивачем подано Заперечення № 151 на Акт перевірки.

20.10.2017 року відповідачем 1 надіслано лист від 12.10.2017 року № 32310/26-15-12-09-18 про результати розгляду Заперечення (надалі - Лист), яким залишено без змін висновки, викладені в Акті перевірки.

23.02.2017 року позивачем подано нову уточнюючу декларацію № 9270269730 з плати за землю за 2016 рік, за якою відкориговано свої зобов'язання у бік зменшення на суму 893 976,12 грн.

23.10.2017 року позивачем отримано податкове повідомлення - рішення від 17.10.2017 року № 0086791209 (надалі - ППР) про сплату штрафу у розмірі 10% у сумі 62 819 грн. 31 коп. - за порушення строку сплати земельного податку з юридичних осіб за затримку на 1,5 календарних днів сплати грошового зобов'язання у сумі 628 193 грн. 15 коп.

31.10.2017 року позивачем оскаржено в адміністративному порядку податкове повідомлення - рішення у відповідача 2 відповідно до статті 56 Податкового кодексу України.

25.01.2018 року позивачем отримано рішення відповідача 2 від 22.01.2018 року № 2057/6/99-99-11-03-01-25, яким останнім частково задоволено вимоги Позивача у частині застосування штрафу у сумі 3 114,71 грн., в іншій частині зазначене ППР залишено без змін.

Позивач не погоджується з Актом перевірки, ППР та Рішенням відповідача 2 про результати розгляду первинної скарги, звернувся із вказаним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо правомірності винесеного рішення позивачем та проведення перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно зі ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пункт 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до п.п. 271.1.1 п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII цього Кодексу.

Згідно з п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Наведені норми вказують, що платник земельного податку - юридичні особи самостійно обчислюють земельний податок на підставі даних державного земельного кадастру з використанням відповідного розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок. У свою чергу контролюючий орган при виникненні сумнів у розмірі задекларованого земельного податку повинен отримати інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів зазначає, що Актом від 26.09.2017 року № 8928/26-15-12-09-19/21502504 Про результати камеральної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати земельного податку Приватним акціонерним товариством ОТІ код ЄДРПОУ 21502504 за період з 22.02.2017 року по 26.09.2017 року, яким встановлено, несвоєчасно сплачено самостійно визначені податкові зобов'язання земельного податку з юридичних осіб, чим порушено вимоги пункту 287.3 ст. 287 ПК України, на підставі якого прийнято ППР від 17.10.2017 року № 0086791209 про застосування штрафу в розмірі 62 819,31 грн.

За результатами розгляду скарги позивача на вказане ППР, відповідачем 2 прийнято рішення від 22.01.2018 року № 2057/6/99-99-11-03-01-25, яким скасовано ППР ГУ ДФС у м. Києві від 17.10.2017 року № 0086791209 у частині застосування штрафу у сумі 3 114,71 грн.

Враховуючи викладене, відповідачем прийнято нове ППР від 02.02.2018 року № 0074061520 щодо застосування штрафної санкції у розмірі 59 704,60 грн.

Так, з матеріалів справи встановлено, що 17.02.2017 року позивачем на розрахунковий рахунок УДКСУ у Святошинському р-ні ГУ сплачено податок на землю за 2016 рік в розмірі 893 976,12 грн., про що і не заперечується відповідачем 1 та зазначається про цю обставину в Листі Про результати розгляду заперечення від 12.10.2017 року № 32310/26-15-12-09-18 .

На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що оскаржувані ППР було винесено на підставі Акту, який винесено відповідачем 1 за результатами проведеної перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати земельного податку позивачем за період з 22.02.2017 року по 26.09.2017 року.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази надіслання та прийняття податкових декларацій з плати за землю за вказані періоди, відсутні й докази погашення земельного податку.

Відповідно до наявної в матеріалах справи облікової картки станом на 22.02.2017 року за позивачем рахувався залишок несплаченої пені в розмірі 55 997,06 грн.

Щодо посилання позивача на те, що останній у зв'язку із проведенням ремонту в канцелярії загубив на деякий час ППР від 02.02.2018 року, а тому дізнався про нього лише коли отримав відзив Відповідача 1, колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд апеляційної інстанції критично ставиться до зазначеного вище посилання.

Зважаючи на вказані обставини та надані докази до матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів того, що ним сумлінно та вчасно було сплачено земельний податок за період, який перевірявся відповідачем 1, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства ОТІ - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютому 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 10 квітня 2019 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

О.Є. Пилипенко