Постанова

від 08.04.2019 по справі 760/8719/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 760/8719/17

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1600/2019

Головуючий у суді першої інстанції: Коробенко С.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.

при секретарі - Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Київського міського психоневрологічного диспансеру №5 про спростування недостовірної інформації,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року,

встановив:

у травні 2017 року позивач звернулась до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила зобов'язати відповідача спростувати поширену про неї негативну інформацію про те, що в період з 1972 року по 2003 рік вона перебувала на обліку у лікаря психіатра з діагнозом Астенічний розвиток особистості, стійкий астено - депресивний синдром шляхом вилучення довідки із недостовірною інформацією з поліції Солом'янського району, з КМДА, Київської місцевої прокуратури №9 та з інших підприємств, установ, організацій, куди була розповсюджена інформація із супровідними листами про визнання цих довідок недійсними, а також зобов'язати відповідача припинити розповсюджувати незаконні довідки із недостовірною інформацією про перебування її на лікуванні.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_3 вказувала, що з відповіді Солом'янського Управління Головного управління Національної поліції у м. Києві від 28.12.2015 їй стало відомо про те, що про неї поширено наступну інформацію: Згідно повідомлення Київського міського психоневрологічного диспансеру №5 було з'ясовано, що гр. ОСОБА_3 на даний час не перебуває на обліку у вищезгаданій установі, проте перебувала на обліку з 1972 року по 2003 рік з діагнозом Астенічний розвиток особистості, стійкий астено-депресивний синдром . Аналогічна інформація щодо неї була у Висновку за результатами розгляду матеріалу від 17.03.2016 інспектора Солом'янського Управління Національної поліції, відповідях Департаменту охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації від 17.03.2017 та від 13.04.2017.

Вказану інформацію позивач вважає недостовірною, оскільки вона не перебувала на обліку у лікаря-психіатра, а також негативною, в зв'язку з чим просила зобов'язати Київський міський психоневрологічний диспансер №5 спростувати поширену негативну інформацію у спосіб, який вона була поширена. В заяві про уточнення позовних вимог позивач вказувала, що вказана інформація є негативною, оскільки вказує на те, що вона в зв'язку із захворюванням, на яке вона нібито хворіла, може надавати недостовірні відомості, зокрема, правоохоронним органам. Така інформація про перебування її на обліку має на меті применшити серйозність її звернення до правоохоронних органів.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що поширена інформація відповідає дійсності, оскільки позивач дійсно з 1972 року по 2003 рік перебувала на обліку в зв'язку зі зверненням самої ОСОБА_3

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 277, 297 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації.

Статтею 297 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно з ч. 1 та 4 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи дано роз'яснення, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Позивач при зверненні до суду в якості доказу про поширення відповідачем недостовірної інформації про неї посилалась на Висновок інспектора Солом'янського Управління Головного управління Національної поліції у м. Києві Романюка О.А. від 14.03.2016 за результатами розгляду матеріалу, зареєстрованого в ЄО за №13623 від 26.02.2016. В даному висновку вказується, що заявник ОСОБА_3 з 1972 року по 2003 рік перебувала на обліку у Київському психоневрологічному диспансері №5 з діагнозом: Астенічний розвиток особистості, стійкий антено-депресивний синдром , знята з обліку за рішенням ЛКК у зв'язку із стійким покращенням (а/с 4 т. 1).

Також позивачем було надано до справи копію листа з Київського міського психоневрологічного диспансеру №5 від 23.12.2015 у відповідь на запит інспектора Солом'янського Управління Головного управління Національної поліції у м. Києві Романюку О.А., в якому зазначається, що ОСОБА_3 на обліку в КМПНД №5 на даний час не перебуває. Проте перебувала на обліку з 1972 року по 2003 рік з діагнозом Астенічний розвиток особистості, стійкий антено-депресивний синдром , була знята за рішенням ЛКК в зв'язку із стійким покращенням (а/с 185 т. 1).

Надання відповідачем вказаної відповіді на запит також не може розглядатись як поширення відповідачем інформації про стан здоров'я позивача, право на таємницю про яке, визначено в ст. 286 ЦК України, згідно якої фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел. Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

Крім того, позивачу було надано 13.04.2017 Департаментом охорони здоров'я відповідь на її звернення, в якій було роз'яснено в зв'язку з чим було повідомлено про її перебування на обліку у лікаря-психіатра (а/с 6 т.1).

Відповідно до ст. 6 Закону України Про психіатричну допомогу (станом на 2015 рік та березень 2016 р. в редакції Закону №4652-IV (4652-17 від 13.04.2012) медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов'язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених ч. 3, 4 та 5 цієї статті.

Право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник. За усвідомленою згодою особи або її законного представника відомості про стан психічного здоров'я цієї особи та надання їй психіатричної допомоги можуть передаватися іншим особам лише в інтересах особи, яка страждає на психічний розлад, для проведення обстеження та лікування чи захисту її прав і законних інтересів, для здійснення наукових досліджень, публікацій в науковій літературі, використання у навчальному процесі. Допускається передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для:

1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги;

2) провадження досудового розслідування або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора та суду.

У листку непрацездатності, що видається особі, яка страждає на психічний розлад, діагноз психічного розладу вписується за згодою цієї особи, а у разі її незгоди - лише причина непрацездатності (захворювання, травма або інша причина). Забороняється без згоди особи або без згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відеозапис, звукозапис та прослуховувати співбесіди особи з медичними працівниками чи іншими фахівцями при наданні їй психіатричної допомоги. Забороняється вимагати відомості про стан психічного здоров'я особи та про надання їй психіатричної допомоги, за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами. Документи, що містять відомості про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися з додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей. Вилучення оригіналів цих документів та їх копіювання може здійснюватися лише у випадках, встановлених законом.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, про те, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено всі докази по справі, є необґрунтованим, оскільки судом було витребувано та долучено до матеріалів справи копію медичної картки позивача, з якої видно, що вона дійсно перебувала на обліку у лікаря-психіатра. Позивач в судовому засіданні визнала, що у 1972 році зверталась до лікаря-психіатра, однак це їй було потрібно в зв'язку з перебуванням на обліку осіб, які потребують покращення житлових умов.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Положеннями ст. 375 ЦПК України визначено, що Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 377, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 12 квітня 2019 року.

Головуючий

Судді