Постанова

від 14.03.2019 по справі 902/410/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року Справа № 902/410/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Москаленко А.В., Бердан І.Ю,

від третьої особи: Максимченко І.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" на рішення господарського суду Вінницької області від 19.11.2018 р. у справі № 902/410/18

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції", с.Зарванці, Вінницький район, Вінницька область

про витребування майна з чужого незаконного володіння

та зустрічного позову : Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції", с.Зарванці, Вінницький район, Вінницька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС", м.Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"

про визнання права власності на легковий транспортний засіб та про зобов'язання підписання акт звірки взаєморозрахунків, та акт про передачу предмета лізингу

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ "УЛФ-Фінанс" звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до відповідача - ТОВ "Центр профілактичної дезинфекції" про витребування майна (предмета лізингу) з чужого незаконного володіння. В обгрунтування вимог зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" (Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 р. відповідно до якого Лізингодавцем було придбано предмет лізингу (автомобіль HYUNDAI Accent, 2012 р. випуску, шасі № НОМЕР_4; двигун № НОМЕР_1, реєстраційний № НОМЕР_2) та передано його у користування відповідачу на підставі акту приймання-передачі від 07.02.2014 р. Відповідачем свою чергу було оплачено авансовий платіж та сплачувались лізингові платежі своєчасно та в повному обсязі, однак з серпня 2015 р. останній припинив виконувати зобов'язання по оплаті згідно договору фінансового лізингу, продовжуючи незаконно експлуатувати предмет лізингу на безоплатній основі. У зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору щодо своєчасної сплати лізингових платежів, Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Лізингодавець) було направлено на адресу останнього повідомлення вих. № 2044-УПК від 06.10.2015 р. про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу на підставі ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 11.4. Загальних умов договору фінансового лізингу. Таким чином, з урахуванням зазначеного, договір фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 р. вважається розірваним з 06.10.2015 р. 17.07.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (Новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги (цесії) № 1 від 17.07.2017 р. відповідно до якого первісним кредитором відступлено (передано), а позивачем, як новим кредитором, прийнято згідно акту приймання-передачі права вимоги за договорами фінансового лізингу, в тому числі за договором фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 р. Вимогу про повернення предмету лізингу ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" не виконало в добровільному порядку, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" подало зустрічний позов до ТОВ ""УЛФ-Фінанс" про визнання права власності на предмет лізингу (транспортний засіб легковий автомобіль Hyundai Accentта); зобов'язання відповідача підписати акти звірки взаємних розрахунків про повне виконання грошових зобов'язань та акт про передачу предмету лізингу у власність ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції". Мотивуючи заявлені вимоги вказує, що на виконання умов вказаного договору Лізингоодержувачем було достроково та в повному обсязі сплачено лізингові платежі на загальну суму 183 641,44 грн, які включають в себе вартість предмета лізингу в сумі 139 940,00 грн, винагороду Лізингодавця в сумі 43 701,44 грн. Відповідно до умов договору фінансового лізингу після закінчення терміну лізингу, за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами, що підтверджується актом звірки розрахунків, підписаними між сторонами, право власності на предмет лізингу переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача. У зв'язку з повним виконанням своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 р. Лізингоодержувачем було направлено акт про передачу права власності від 30.11.2016 р. та акти звірки взаємних розрахунків, які залишені без розгляду Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд".

Рішенням господарського суду Вінницької області від 19.11.2018 у справі № 902/410/18 первісний позов задоволено повністю. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" предмет лізингу, а саме: автомобіль Hyundai Accent, 2012 року випуску, шасі № НОМЕР_4, двигун № НОМЕР_1, реєстраційний № НОМЕР_2 впродовж одного місяця з моменту набрання даним рішенням законної сили. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" - 2 099 грн 10 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Центр профілактичної дезинфекції" подало апеляційну скаргу від 05.12.2018, в якій просить останнє скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задоволити. Також просить стягнути з ТОВ "УЛФ-Фінанс" судові витрати в сумі 68801,30 грн., з яких 3861,10 грн. витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції, 20000,00 грн. витрат за судову економічну експертизу, 16000,00 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, 20000,00 грн. за правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та 8940,30 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В обгрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції не встановив обставини, чи була у лізингоодержувача заборгованість за договором фінансового лізингу, в якому конкретно розмірі та чи були підстави у лізингодавця вимагати розірвання договору. В період дії договору лізингодавцем було направлено два повідомлення про розірвання договору - від 19.01.2015 та від 06.10.2015. При цьому надані ТОВ "Центр профілактичної дезинфекції" документи про сплату лізингових платежів свідчать, що на кожну з цих дат існувала переплата, а не недоплата. Однак суд першої інстанції прийняв до уваги лише наявність другого повідомлення від 06.10.2015, залишивши поза увагою перше. Вказує також, що умови договору передбачають здійснення розрахунків в національній валюті України (гривні) та відповідно до затверджених графіків платежів. Умови щодо застосування при сплаті платежів коригування курсу валют не містять ні порядку, ні умов можливої зміни лізингових платежів, а тому потребують додаткового врегулювання. Відтак, їх застосування є неможливим, оскільки це тягне за собою зміну графіку платежів та зміну вартості предмета лізингу. Вважає, що позивач не має права вимагати повернення предмету лізингу, оскільки не здійснював перереєстрацію права власності на нього. Разом з цим посилання позивача на те, що йому не вдалося самостійно вилучити предмет лізингу через протиправні дії відповідача у вигляді його переховування жодними доказами не підтверджено. Звертає увагу, що судом першої інстанції безпідставно не враховано сплив строків позовної давності відносно вчиненого лізингодавцем повідомлення від 19.01.2015 про розірвання договору лізингу. В частині зустрічного позову вважає, що суд першої інстанції необгрунтовано відхилив його не надавши жодної оцінки доказам відсутності заборгованості, платіжним документам, висновку експерта, порівняльним таблицям платежів тощо. Зазначає, що визнана чинним лізингодавцем у відзиві сплачена лізингоодержувачем сума 204976,07 грн. перевищує повну ціну договору в усіх редакціях. Оскільки остаточний строк виконання договору лізингу (07.02.2017) вже настав, ціна передбачена графіком платежів сплачена повністю, а лізингодавець безпідставно не визнає цих обставин та відмовляється підписати акти приймання-передачі предмета лізингу у власність, вважає що існують підстави для задоволення зустрічного позову.

З огляду на вказане апелянт просить задоволити скаргу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує, мотивуючи тим, що в зв'язку з порушенням лізингоодержувачем умов договору щодо своєчасної сплати лізингових платежів скористався своїм правом односторонньої відмови від договору. Відповідно з моменту вчинення такої відмови договір вважається розірваним. Наслідком розірвання договору є відсутність обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідача. Вважає безпідставним твердження скаржника в частині дострокового виконання умов договору щодо сплати лізингових платежів, оскільки останнім не враховуються умови застосування курсової різниці при нарахуванні платежів. При цьому вказує, що порядок нарахування визначено договором у відповідних формулах, а тому твердження апелянта про відсутність порядку такого нарахування не відповідає дійсності. Відносно твердження скаржника про відсутність у позивача матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння вказує, що згідно договору відступлення права вимоги разом з діючими та розірваними договорами фінансового лізингу позивачу були передані також і транспортні засоби (права власності на транспортні засоби), які є предметами лізингу. При цьому реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів у відповідних реєстраційних органах не пов'язується із набуттямособою права власності на нього. Стосовно посилання на незастосування судом строків позовної давності зазначає, що у спорах про захист речових прав на майно строки позовної давності не застосовуються. В частині вимог зустрічного позову відзначає, що право власності на предмет лізингу переходить лише за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами, що стверджується актом звіряння розрахунків, підписаних сторонами. Однак, у випадку дострокового розірвання договору фінансового лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння з урахуванням нормального зносу. Зважаючи на те, що договір лізингу було достроково розірвано, скаржник втратив право на отримання предмету лізингу у власність.

За наведених підстав просить відмовити в задоволенні скарги.

Третя особа у наданих до суду письмових поясненнях зазначає наступне.

Відповідно до умов договору апелянт сплатив авансовий платіж та сплачував перші лізингові платежі своєчасно та в повному обсязі з урахуванням курсової різниці, але згодом почав порушувати умови договору допускаючи несвоєчасні оплати, а вже з серпня 2015 року припинив виконувати умови договору, продовжуючи незаконно експлуатувати предмет лізингу. Первісний лізингодавець, керуючись п. 11.4 Загальних умов договору фінансового лізингу направив лізингоодержувачу повідомлення про розірвання № 1143-УПК від 19.05.2015 та № 2044-УПК від 06.10.2015, однак предмет лізингу не було повернено ні самим лізигоодержувачем, ні примусово. Оскільки предмет лізингу не був повернутий (вилучений) і акт повернення (вилучення) не було складено, договір відповідно до п. 11.6 Загальних умов не міг вважатись розірваним та продовжував свою дію. В березні 2017 року третьою особою передано позивачу всі права за договором фінансового лізингу відповідно до укладеного договору про відступлення права вимоги. Відтак, новим кредитором в зазначеному зобов'язанні з усіма належними правами виступає позивач. Відзначає, що згідно умов договору в частині обрахунку лізингових платежів із застосуванням коефіцієнту валютного коригування, апелянт за період з 17.01.2014 по 17.03.2017 сплатив 237769,41 грн. лізингових платежів, 4839,79 грн. пені за порушення строків сплати та 5194,80 грн. супутніх витрат. (розрахунок наведено у відповідних таблицях). Станом на 17.03.2017 несплаченими залишились 261529,07 грн. лізингових платежів, які і були предметом відступлення права вимоги ТОВ "УЛФ-Фінанс". Твердження апелянта про вчинення ним платежів з випередженням графіку, а відтак відсутності заборгованості по договору вважає безпідставними, оскільки можливість вчиняти такі платежі передбачена договором лише за згодою лізингодавця. В противному випадку такі платежі враховуються лізингодавцем згідно графіку в день настання строку платежу. Узгодження дострокового погашення лізингових платежів не відбулось. В частині тверджень апелянта про відсутність у позивача зареєстрованого права власності на предмет лізингу зазначає, що договором про відступлення права вимоги передбачено набуття новим кредитором права власності на відповідні предмети лізингу після повної оплати новим кредитором вартості прав вимоги. Додатково постановою Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/2079/17 вже встановлено, що ТОВ "УЛФ-Фінанс" є власником спірного транспортного засобу. Тобто ця обставина є преюдиційною та доказуванню не підлягає згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України.

В наданих до суду додаткових поясненнях представник третьої особи зазначає, що договір фінансового лізингу не може вважатися розірваним, як стверджується позивачем. Вказує, що повідомлення лізингодавця № 1143-УПК від 19.05.2015 та № 2044-УПК від 06.10.2015 про розірвання договору, як односторонній правочин, були підписані юрисконсультом ТОВ "Український лізинговий фонд" без підтвердження повноважень на вчинення таких дій. За умовами ст. 241 ЦК України правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Однак ТОВ "Український лізинговий фонд" не схвалював односторонню відмову від договору лізингу, а навпаки стверджував про її відсутність. Вказане підтверджується тим, що під час укладення договору відступлення права вимоги, договір фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 міститься в додатку № 1 "діючих договорів" із зазначенням сум - 68020,79 грн. прострочене тіло (вартість ПЛ), 193508,28 грн. прострочена комісія, що разом складає 261529,07 грн. заборгованості по поточним платежам станом на 17.03.2017. Відтак, факт односторонньої відмови від договору не доведено. В даному випадку третя особа вважає, що позов про витребування предмету лізингу слід задоволити з підстав закінчення строку дії договору, який сплив 07.02.2017. Стосовно зустрічного позову вважає, що підстав для скасування рішення суду апелянтом не наведено.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзиви на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при розгляді спору норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, обгрунтовуючи свої вимоги, позивач за первісним позовом (ТОВ "УЛФ-Фінанс") посилається на укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" (Лізингоодержувач) договору фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 р. відповідно до якого Лізингодавцем було придбано предмет лізингу (автомобіль HYUNDAI Accent, 2012 р. випуску, шасі № НОМЕР_4; двигун № НОМЕР_1, реєстраційний № НОМЕР_2) та передано його у користування відповідачу на підставі акту приймання-передачі від 07.02.2014 р.

За твердженням позивача, відповідачем свою чергу було оплачено авансовий платіж та сплачувались лізингові платежі своєчасно та в повному обсязі, однак з серпня 2015 р. останній припинив виконувати зобов'язання по оплаті згідно договору фінансового лізингу, продовжуючи незаконно експлуатувати предмет лізингу на безоплатній основі.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору щодо своєчасної сплати лізингових платежів, Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Лізингодавець) було направлено на адресу останнього повідомлення вих. № 2044-УПК від 06.10.2015 р. про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу на підставі ст. 7 ЗУ "Про фінансовий лізинг" та п. 11.4. Загальних умов договору фінансового лізингу.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, договір фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 р. вважається розірваним з 06.10.2015 р.

Окрім того, згідно тверджень позивача, обставина щодо розірвання договору фінансовою лізингу, яка є преюдиціальною для даного спору, встановлена рішенням Господарського суду м. Києва від 28.07.2016 р. у справі № 910/24215/15 та постановами Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України у вказаній справі.

17.07.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (Новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги (цесії) № 1 від 17.07.2017 р. відповідно до якого первісним кредитором відступлено (передано), а позивачем, як новим кредитором, прийнято згідно акту приймання-передачі права вимоги за договорами фінансового лізингу, в тому числі за договору фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 р.

Як вказує позивач, вимогу про повернення предмету лізингу ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" не виконано в добровільному порядку.

Також, позивач зазначає, що Лізингодавцю не вдалося самостійно вилучити предмет лізингу через протиправні дії відповідача у вигляді переховування предмету лізингу, зловмисного неповернення його законному власнику, яким на сьогодні являється ТОВ "УЛФ-Фінанс".

З огляду на вказане, позивачем заявлено позов до відповідача про витребування з незаконного володіння останнього та передачу предмету лізингу ТОВ "УЛФ-Фінанс".

Вирішуючи спір за первісним позовом, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений ТОВ "УЛФ-Фінанс" позов є правомірним та обгрунтованим. При цьому судом прийнято до уваги наступне.

07.10.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Первісний лізингодавець) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язань з оплати лізингових платежів з повідомлення про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу вих. № 2044-УПК від 06.10.2015 р. та повернення предмету лізингу. Відповідно до умов пункту 11.4. Загальних умов договору в повідомлені позивач зобов'язав відповідача повернути предмет лізингу та всі належні документи і приналежності протягом 7 днів з моменту направлення повідомлення (а.с. 26-28, т. 1).

За умовами частини 3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частиною другою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Положеннями договору фінансового лізингу та Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавцю надано право в односторонньому порядку за певної умови відмовитися від укладеного договору.

Таке право, зокрема, передбачено ч. 2 ст. 7 названого Закону, відповідно якого лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Крім того, право на відмову від договору в односторонньому порядку встановлено умовами самого договору, а саме, пунктом із п. 11.2.1 Загальних умов договору: лізингодавець має право достроково, в односторонньому порядку розірвати (відмовитись) від договору та вилучити предмет лізингу у випадку, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) і/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів або загальними умовами.

За змістом пункту 11.4 Загальних умов договору передбачено, що якщо протягом 20 календарних днів з дати направлення лізингоодержувачу повідомлення щодо сплати заборгованості, лізингоодержувач не усуне порушення, лізингодавець направляє на юридичну адресу лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від договору (його розірвання) і повернення предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі лізингодавцю. При цьому у разі відмови лізингоодержувача від передачі (повернення) предмета лізингу лізингодавцю, лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання/ знаходження або ремонту без будь-яких дозволів лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на лізингоодержувача понесених витрат.

При цьому, момент вчинення такої відмови в силу положень ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України вважається моментом (датою) розірвання договору.

Однак, предмет лізингу, у зв'язку з відмовою первісного лізингодавця ("Український лізинговий фонд") від Договору, лізингоодержувачем не повернуто. Іншого матеріали справи не містять.

17.07.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (Новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги (цесії) № 1 від 17.07.2017 р. відповідно до якого первісним кредитором відступлено (передано), а Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс", як новим кредитором, прийнято згідно акту приймання-передачі права вимоги за договорами фінансового лізингу, в тому числі за договору фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 р. (а.с. 40-70, т. 1).

Цього ж дня, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (Новий кредитор, лізингодавець ) акт приймання-передачі документації за Договором відступлення права вимоги № 1 від 17.03.2017 р. (а.с. 71, т. 1).

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" являється новим кредитором (лізингодавцем) за Договором фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 р., якому належить право повернення предмету лізингу у зв'язку з розірванням первісним лізингодавцем вказаного Договору та відсутністю повернення лізингодавцем даного предмету лізингу за наслідком розірвання Договору.

Як вказувалось, вище за наслідком розірвання Договору предмет лізингу ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" не повернуто, що мало наслідком звернення ТОВ "УЛФ-Фінанс" (новий кредитор, лізингодавець) з позовом про його повернення у судовому порядку.

За змістом приписів ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Частиною 2 статті 653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

В свою чергу частиною 4 статті 653 ЦК України визначено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Стосовно посилання ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" на повідомлення лізингодавця про відмову (розірвання) від договору від 15.01.2015 р., що, на думку останнього свідчить про пропуск строку позовної давності звернення з первісним позовом до суду, місцевий господарський суд дійшов висновку про його безпідставність, позаяк подальшими діями з виконання Договору після вказаної дати сторони фактично продовжили його дію. Невизнання відповідачем за первісним позовом факту розірвання Договору жодним чином не впливає на момент його розірвання враховуючи надіслане повідомлення останньому у жовтні 2015 р.

За наведених обставин місцевий господарський суд вважав вимоги ТОВ "УЛФ-Фінанс" правомірними.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з урахуванням наступного.

Одностороння відмова (розірвання) договору по суті є одностороннім правочином, оскільки його вчинення створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки сторін договору. Вказане випливає з положень ст. 202 ЦК України.

Правочин від імені юридичної особи може бути вчинено уповноваженою на те особою (виконавчим органом юридичної особи: директор, дирекція, правління згідно положень ст.ст. 28, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ст.ст. 97, 99 ЦК України), або представником за довіреністю (ст.ст. 244, 246 ЦК України).

Як вбачається з повідомлень про відмову від договору (розірвання) № 1143-УПК від 19.05.2015 та № 2044-УПК від 06.10.2015, останні підписані юрисконсультом ТОВ "Український лізинговий фонд" ОСОБА_4 без зазначення в них на яких правових підставах остання наділена відповідними повноваженнями та діє від імені ТОВ "Український лізинговий фонд".

Докази наявності повноважень у юрисконсульта ОСОБА_4 на вчинення правочину щодо односторонньої відмови (розірвання) від договору фінансового лізингу від імені ТОВ "Український лізинговий фонд" матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вичнила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Матеріалами справи не підтверджується факт схвалення ТОВ "Український лізинговий фонд" односторонніх правочинів про відмову від договору (розірвання) № 1143-УПК від 19.05.2015 та № 2044-УПК від 06.10.2015.

Зазначене стверджується тим, що за умовами договору відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 17.03.2017 (розділ 2) Первісний кредитор (ТОВ "Український лізинговий фонд") відступає за плату Новому кредитору (ТОВ "УЛФ-Фінанс") належні йому права вимоги за діючими договорами фінансового лізингу, перелік яких передбачений додатком № 1 до Договору (п. 2.1.1).

Права вимоги за розірваними договорами фінансового лізингу, в тому числі право вимагати сплати на свою користь заборгованості та повернення предмету лізингу, перелік яких передбачений додатком № 2 до Договору (п. 2.1.3).

Договір фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 (укладений з ТОВ "Центр профілактичної дезинфекції) міститься в Додатку № 1 до договору відступлення права вимоги (цесії) № 1 від 17.03.2017 (сторінка 2 рядок 9 знизу-вверх) із зазначенням розміру боргу станом на 17.03.2017 в сумі 261529,07 грн., з яких 68020,79 грн. прострочене тіло, 193508,28 грн. прострочена комісія.

Вказане свідчить про те, що факт одностронньої відмови від договору фінансового лізингу первісним лізингодавцем не визнавався, внаслідок чого продовжувалось нарахування поточних лізингових платежів.

Саме виходячи із заборгованості в сумі 261529,07 грн., нарахованої за період до 07.02.2017 (закінчення строку дії лізингу) було заявлено зустрічний позов про стягнення лізингових платежів у справі № 910/2079/17. При цьому слід зазначити, що в наявних у матеріалах справи рішеннях судів у справах № 910/2079/17 та № 910/24215/15 не встановлювався преюдиціальний факт одностронньої відмови (розірвання) від договору лізингу, а тому твердження позивача за первісним позовом про зворотнє не відповідає дійсності. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи, а також поясненнями третьої особи.

Таким чином, обгрунтування первісним позивачем позовних вимог виходячи з факту наявності односторонньої відмови від договору (розірванн) є безпідставним та необрунтованим.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що наведені первісним позивачем підстави позовних вимог не відповідають обставинам справи, а відтак позов не може бути задоволено з підстав наявності факту односторонньої відмови (розірвання) від договору лізингу. Місцевий господарський суд помилково не звернув уваги на вказані обставини, внаслідок чого допустив невідповідність висновків обставинам справи. В даному випадку в задоволенні первісного позову слід відмовити з огляду на необгрунтованість та невідповідність заявлених підстав обставинам справи.

Відносно зустрічних позовних вимог ТОВ "Центр профіктичної дезинфекції" колегією суддів приймається до уваги наступне.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

В обґрунтування зустрічного позову ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" зазначає про виникнення у нього права на предмет лізингу у зв'язку із сплатою ним лізингових платежів, що не визнається зі сторони лізингодавця, який від акту звірки взаєморозрахунків та акту передачі права власності.

Заявлені вимоги ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" обґрунтовує приписами ст. 392 ЦК України.

Так, за приписами ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту вказаної статті слідує, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту належності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватися на встановленому судом у ході розгляду справи існуючого юридичного факту і не може замінювати собою правовстановлюючих документів.

Таким чином захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій від третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, що повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи та будь-які інші докази, що підтверджують належність позивачу спірного майна. Тому до предмета доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Главою 24 Цивільного кодексу України закріплено набуття права власності.

Приписами ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на те, що відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому ст. 392 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду України від 18.02.2015 у справі N 6-244цс14 та від 24.06.2015 N 6-318цс15).

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про фінансовий лізинг" якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

У п. 8.4. Загальних умов договору сторонами погоджено, що право власності на предмет лізингу (в тому числі і у разі дострокового викупу Предмета лізингу) переходить до Лізингоодержувача лише за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами, неоплачених витрат Лізингодавця, які виникли у зв'язку з виконанням цього Договору, а також неоплачених штрафних санкцій та невідшкодованих підтверджених збитків Лізингодавця за Договором або за будь-яким іншим Договором лізингу, укладеним між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем, що підтверджується Актом звіряння розрахунків, підписаним Сторонами.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином необхідною умовою набуття права власності лізингоодержувача у даній справі на предмет лізингу у розумінні положень ч. 2 ст. 8 ЗУ "Про фінансовий лізинг" та п. 8.4. Загальних умов договору є відсутність заборгованості за лізинговими платежами, що підтверджується, як наслідок, складеним сторонами актом звіряння розрахунків.

Матеріали справи свідчать, що 17.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Первісний лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" (Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 2473/01/14-В, за умовами якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказані в специфікації (додаток N 2), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів, а також інші платежі відповідно до умов вказаного договору (а.с. 9, т. 1).

Пунктами 3.1-3.3 договору сторони погодили, що предметом лізингу є автомобіль Hyndai Accent 2012 року випуску, загальною вартість 139940 грн з ПДВ.

Строк лізингу 36 місяців з моменту підписання сторонами Акту прийому - передачі (п. 5 Договору).

Загальна сума лізингових платежів на дату укладення договору становить 201 088 грн. 06 коп., може змінюватися відповідно до Загальних умов договору фінансового лізингу (п. 8.1 Договору).

Авансовий платіж і порядок проведення оплат - згідно з графіком внесення лізингових платежів - Додаток № 1 договору (п. 8.2 Договору)

У п. 8.4 Договору сторонами погоджено, що сплата лізингових платежів в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6 Загальних умов договору.

Термін дії договору - до повного виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором (п. 10 Договору)

Графіком внесення лізингових платежів, що є Додатком № 1 до Договору, Сторони узгодили дату нарахування і оплату у період з 21.01.2014 р. по 28.01.2017 р., розмір платежу, винагороди, загальну суму лізингового платежу (а.с.9 зворот, т. 1).

Додатком № 2 до Договору сторони погодили Специфікацію, в якій визначили предмет лізингу та його характеристики (а.с. 10, т. 1).

Відповідно до п. 1.1 Загальних умов фінансового лізингу за умовами Договору Лізингодавець набуває власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно, найменування і характеристики якого вказані в Специфікації (додаток № 2 до Договору), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в Графіку внесення лізингових платежів (додаток № 1 до Договору, далі - "Графік платежів"), а також інші платежі відповідно до умов даного Договору (а.с. 11-22, т. 1).

Згідно з п. 2.1 Загальних умов договору всі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків Лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися Лізингодавцем по факсу та/або на e-mail Лізингоодержувача. Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості Предмета лізингу і винагороду (комісію) Лізингодавця за наданий в лізинг Предмет лізингу.

Загальна сума лізингових платежів на дату укладання Договору визначається п. 8.1. Договору і може змінюватися відповідно до умов цього Договору. Порядок, розмір та терміни оплати Лізингоодержувачем лізингових платежів встановлюються в Графіку платежів (додаток № 1 до Договору) (п. 2.2 Загальних умов договору)

У п.п. 2.4, 2.5 Загальних умов договору визначено, що всі чергові лізингові платежі Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати не пізніше на дату, встановлену для їx оплати відповідно до графи 2 Графіка платежів, в сумі, зазначеній у графі 6 Графіка платежів. Якщо дата нарахування та оплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний. святковий або інший) день, то датою нарахування і оплати такого лізингового платежу вважається наступний за ним робочий день.

Пунктом 2.6 Загальних умов договору передбачено, що у разі вказівки в п. 8.4 договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку.

Відповідно до п. 2.9 Загальних умов договору при надходженні коштів (лізингових платежів) від Лізингоодержувача Сторони узгодили наступну черговість виконання Лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань за Договором: оплата сум штрафних санкцій (штраф, пеня), які підлягають сплаті за порушення зобов'язань за Договором; оплата сум компенсації; витрат, понесених Лізингодавцем та не відшкодованих Лізингоодержувачем; оплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди Лізингодавця; оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу; оплата поточної заборгованості з нарахованої винагороди Лізингодавця; оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Предмета лізингу.

У разі перерахування Лізингоодержувачем лізингових платежів за цим Договором в сумі, недостатній для повного виконання зобов'язань за Договором, та/або з порушенням зазначеної черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від

Лізингоодержувача кошти відповідно до вищевказаної черговості шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а Лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи цей Договір.

Пунктом 7.1 Загальних мов договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов Договору Лізингоодержувач несе таку відповідальність:

- п.п. 7.1.1. за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення;

- п.п. 7.1.2. у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, крім пені, передбаченої п. 7.1.1. Договору, Лізингоодержувач оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів у розмірі 5 % від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10 % від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15 % від суми простроченої заборгованості.

У п. 8.1 Загальних умов договору передбачено, що протягом всього терміну дії цього Договору Предмет лізингу є власністю Лізингодавця.

Після закінчення терміну лізингу право власності на Предмет лізингу переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача. (п. 8.2 Загальних умов договору)

Згідно з п. 8.4 Загальних умов договору право власності на Предмет лізингу (в тому числі і у разі дострокового викупу Предмета лізингу) переходить до Лізингоодержувача лише за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами, неоплачених витрат Лізингодавця, які виникли у зв'язку з виконанням цього Договору, а також неоплачених штрафних санкцій та невідшкодованих підтверджених збитків Лізингодавця за Договором або за будь-яким іншим Договором лізингу, укладеним між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем, що підтверджується Актом звіряння розрахунків, підписаним Сторонами.

Додатковою угодою № 2 від 06.02.2014 року до Договору фінансового лізингу N 2473/01/14-В від 17.01.2014 року Сторони виклали Додаток № 1 до договору в новій редакції, яким узгодили дату нарахування і оплату у період з 21.01.2014 р. по 07.02.2017 р., розмір платежу, винагороди, загальну суму лізингового платежу 201 088 грн. 06 коп.

Також в матеріалах справи міститься лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" адресований Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" вх. № 4622 від 08.10.2014 р. з проханням дострокового погашення за Договором фінансового лізингу 80 000 грн. та перегляду графіку платежів, Додаткова угода № 3 від 13.10.2014 р. до Договору із погодженим графіком внесення лізингових платежів в якому узгоджено строк погашення платежу в сумі 80 000 до 07.11.2014 р. та лист ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" адресований Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" адресований ТОВ "Український лізинговий фонд" вх.№ 2761 від 20.11.2014 р. з проханням анулювати Додаткову угоду № 3 від 13.10.2014 р. залишивши без змін Додаткову угоду № 2 до Договору та повернути перераховані 04.11.2014 р. кошти в сумі 70 000 грн 00 коп. (а.с. 24, т. 1, а.с. 45-46, т. 3).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (Первісний лізингодавець, Третя особа) належним чином виконало взяті на себе договірні зобов'язання, придбавши та передавши Товариству з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" (Лізингоодержувач, відповідач за первісним позовом) у його користування за актом прийому-передачі від 07.02.2014 р. предмет лізингу - автомобіль Hyndai Accent, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, № двигуна НОМЕР_1, № кузова НОМЕР_4 (а.с. 25, т. 1).

В свою чергу зустрічний позивач (лізингоодержувач) - ТОВ "Центр профілактичної дезинфекції" зобов'язання зі сплати лізингових платежів у відповідності до умов договору в повному обсязі не виконав.

Доводи останнього стосовно необґрунтованості розрахунку лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют є безпідставними, позаяк спростовуються умовами чинного п. 8.4. Договору та п. 2.6. Загальних умов Договору формулу погашення лізингових платежів лізингоодержувачем.

Зазначене стверджується також рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 у справі № 910/24215/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 та Вищого господарського суду України від 19.01.2017, яким у задоволенні позову ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" про визнання недійсним пункту 8.4 договору фінансового лізингу відмовлено у зв'язку із схваленням ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" правочину своїми діями, прийнявши його до виконання (а.с. 29-39, т. 1).

Твердженння апелянта про здійснення сплати лізингових платежів з випередженням встановленого графіку спростовуються умовами п.п. 2.8 та 2.9 Загальних умов договору фінансового лізингу, за якими лізингоодержувач має право достроково виплачувати лізингодавцю лізингові платежі лише за умови узгодження з лізингодавцем. У цьому разі сторони підписують додаткову угоду і графік платежів, що відображає лізингові платежі з урахуванням здійсненої дострокової оплати. Всі достроково сплачені лізингові платежі, здійснені без узгодження з лізингодавцем, зараховуються в рахунок оплати відповідного платежу в день настання строку його оплати згідно з графіком платежів. При цьому пунктом 2.9 сторонами узгоджена черговість виконання грошових зобов'язань. У разі порушення визначеної черговості, лізингодавець має право самостійно перерозподілити кошти отримані від лізингоодержувача відповідно до визначеної черговості.

Як зазначалось вище, сторони договору намагались дійти згоди в частині дострокового погашення лізингових платежів шляхом складення графіку № 3, однак з ініціативи ТОВ "Центр профілактичної дезинфекції" таке узгодження було припинено та в подальшому виконувався попередній графік.

Наведені позивачем за первісним позовом (а.с. 104-107 т.3), а також третьою особою в наданих апеляційному суду поясненнях розрахунки лізингових платежів, свідчать про наявність заборгованості апелянта за договором в сумі 261529,07 грн., які не спростовані належним чином скаржником.

Посилання скаржника на висновок експерта за результатами проведення економічної експертизи № 2613 від 31.08.2018, виконаного судовим експертом Семенюком Олександром Петровичем, не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на таке.

Висновки експерта свідчать, що останній не може встановити ні заборгованість ТОВ "Центр профілактичної дезинфекції" по договору фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 року, ні порядок зарахування сплачених коштів по цьому договору, оскільки експерту не надані матеріали бухгалтерського обліку ТОВ "Український лізинговий фонд". Висновок експерта стосовно сплаченої ТОВ "Центр профілактичної дезинфекції" по договору фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014 року суми коштів в розмірі 275672,00 грн. не може бути прийнятий до уваги, оскільки експерту не було надано інформацію про анулювання додаткової угоди № 3 та повернення апелянту 58754,88 грн.

Таким чином, зазначений експертний висновок відповідно до положень ст. 76 ГПК України не може вважатись належним доказом.

Твердження апелянта про те, що постановою Верховного Суду у справі № 910/2079/17 від 17.05.2018 в задоволенні позову лізингодавця (ТОВ "Український лізинговий фонд") про стягнення заборгованості в сумі 363555,10 грн. за договором лізингу відмовлено, а відтак підтверджено відсутність боргу лізингоодержувача, судом до уваги не приймається, оскільки підставою для відмови в позові слугувала наявність на момент розгляду справи передачі прав вимоги іншій особі (ТОВ "УЛФ-Фінанс"), а не безпідставність розрахунків.

За наведених обставин місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що сукупність встановлених обставин справи та наявність судових рішень у справах № 910/24215/15 та № 910/2079/17, безумовно та беззаперечно не підтверджує відсутність заборгованості у позивача за зустрічним позовом перед лізингодавцем зі сплати лізингових платежів, яка як встановлено судом вище в останнього мала місце.

Даним свідчення є також заперечення ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" на протязі всього розгляду справи стосовно необґрунтованості (несправедливості) розрахунку лізингових платежів з урахуванням коригування курсу валют, що безпосередньо заперечується лізингодавцем (ТОВ "УЛФ-ФІНАНС") вказуючи про відповідність зазначеної умови чинному законодавству, що безпосередньо встановлено також рішенням у справі № 910/24215/15.

Вказані обставини у своїй сукупності переконливо свідчать про необґрунтованість позову ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції", в зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для його задоволення є правомірним.

Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом про зобов'язання ТОВ "Український лізинговий фонд" підписати акт про передачу права власності предмета лізингу, судом першої інстації підставно зазначено, що остання задоволенню не підлягає, оскільки не призведе до поновлення порушеного права позивача і така вимога не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки немає механізму виконання такого рішення (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 910/1607/17).

Вимога ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" про зобов'язання ТОВ "УЛФ-ФІНАНС" підписати акт звірки взаєморозрахунків також не може бути виконана в судовому порядку, позаяк за своєю суттю є втручанням в господарську діяльність відповідача за зустрічним позовом.

Відтак, зустрічний позов "Центр профілактичної дезінфекції" задоволенню судом не підлягає.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Рішення господарського суду Вінницької областіч від 19.11.2018 у справі № 902/410/18 підлягає скасуванню в частині задоволення первісного позову з підстав невідповідності висновків обставинам справи, з прийняттям нового рішення про відмову в позові. В частині зустрічного позову рішення підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 129 ГПК України на позивача за зустрічним позовом покладаються судові витрати відповідача за розгляд спору в суді першої інстанції, а також за розгляд апеляційної скарги в частині первісних позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" від 05.12.2018 задоволити частково.

Рішення господарського суду Вінницької області від 19 листопада 2018 року у справі №902/410/18 скасувати в частині задоволення первісного позову та залишити без змін в частині зустрічного позову.

Щодо первісного позову прийняти нове рішення, яким в його задоволенні відмовити.

Стягнути з ТОВ "УЛФ-ФІНАНС" (04205, м. Київ, пр-т. Оболонський, 35-А, оф. 300, код ЄДРПОУ 41110750) на користь ТОВ "Центр профілактичної дезінфекції" (23223, Вінницька область, с. Зарванці, вул. Руданського, буд. 27, код ЄДРПОУ 38504000) - 3148,65 грн. судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/410/18 повернути господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "12" квітня 2019 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.