Рішення

від 10.04.2019 по справі 120/4562/18-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 квітня 2019 р. Справа № 120/4562/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Поліщук І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука М.В.

позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Начальника відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації ОСОБА_2, відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації

про: визнання рішення протиправним та поновлення на роботі

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Начальника відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визнання рішення протиправним та поновлення на роботі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом начальника відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації ОСОБА_2 від 30.10.2018 року №26-ОС "Про відпустку та звільнення ОСОБА_1О." його було звільнено з роботи за власним бажанням з 12.11.2018 року.

Разом із тим, своє звільнення позивач вважає протиправним, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 22.12.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 22.01.2019 року.

Ухвалою від 22.01.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про застосування позовної давності та залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1.

Іншою ухвалою від 22.01.2019 року задоволено клопотання позивача та залучено до участі в справі в якості співвідповідача відділ агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації.

Судове засідання 22.01.2019 року відкладено до 11.02.2019 року, в зв'язку з витребуванням додаткових доказів.

Ухвалою від 11.02.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника співвідповідача про застосування позовної давності та залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1.

Ухвалою від 11.02.2019 року, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у прийнятті до розгляду заяви позивача про зміну позовних вимог.

Судове засідання 11.02.2019 року відкладено до 14.03.2019 року з метою надання позивачу часу для підготовки клопотання про зміну позовних вимог.

Судове засідання 14.03.2019 року не відбулось в зв'язку перебуванням головуючого судді у відпустці. Наступне судове засідання призначено на 22.03.2019 року.

Ухвалою від 22.03.2019 року відмовлено у прийняті заяви позивача про зміну предмету адміністративного позову шляхом доповнення позовних вимог новими з пред'явленням цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин від 12.02.2019 року.

Ухвалою від 22.03.2019 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 календарних днів.

Іншою ухвалою від 22.03.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 10.04.2019 року.

У судовому засіданні 10.04.2019 року позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. Зокрема зазначив, що оскаржуваний наказ містить орфографічні помилки, а саме: замість слова відпустку вказано відпусту . Крім того, в наказі наявні посилання на ст. 6, 41 Закону України Про місцеві державні адміністрації , що входить до компетенції начальника районної державної адміністрації, а не до повноважень відповідача. Також зазначив, що в наказі використано ст. 24 Закону України Про відпустку замість ст. 3 цього ж Закону. Вказав, що в п. 1 оскаржуваного наказу надано йому відпустку, а в п. 4 виплачено компенсацію за цей же період. Також звернув увагу суду на те, що в оскаржуваному наказі відсутні посилання на норми Кодексу законів про працю України. Позивач також зазначив, що відмовився від своєї заяви про звільнення за власним бажанням, шляхом виходу на роботу під час відпустки та подання заяви від 12.11.2018 року. Разом із тим, його відмова від заяви про звільнення була проігнорована відповідачем 1. Крім того, вказав, що наказ прийнятий відповідачем 30.10.2018 року, а фактично його звільнено було 12.11.2018 року. При цьому, позивач зазначив, що і наказ про звільнення мав бути прийнятий відповідачем 12.11.2018 року. Також зауважив, що 12.11.2018 року був останнім днем його відпустки.

Відповідач та її представник у судовому засіданні заперечували щодо задоволення даного адміністративного позову, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначили, що наявні у наказі від 30.10.2018 року №26-ОС технічні помилки жодним чином не можуть свідчити про його протиправність. Також зазначили, що позивач не відкликав свою заяву про звільнення за власним бажанням. Крім того, вказали, що жодних застережень щодо звільнення позивача у його останній день відпустки чинним законодавством не визначено.

Представник співвідповідача у судовому засіданні також заперечувала щодо задоволення даного адміністративного позову, з підстав, які є аналогічними тим, що наведені відповідачем та її представником. При цьому, представник співвідповідача додатково зазначила, що жодних звернень від позивача до Вінницької РДА щодо протиправності оскаржуваного наказу не надходило.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.

29.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, у якій відповідно до ст. 3 Закону України Про відпустки просив надати йому частину невикористаної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 30.10.2018 року по 12.11.2018 року включно, який вважати останнім днем роботи та закінченням двотижневого попередження.

Крім того, 29.10.2018 року позивачем подано ще одну заяву, у якій останній просив звільнити його за ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), двотижневий період просив розпочати з дня попередньої заяви.

На підставі поданих позивачем заяв, 30.10.2018 року відповідачем видано наказ №26-ОС Про відпустку та звільнення ОСОБА_1О. , пунктом 1 якого надано ОСОБА_1, головному спеціалісту відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації частину щорічної основної відпустки за період роботи з 22.09.2017 року по 21.09.2018 року тривалістю 14 календарних днів з 30 жовтня 2018 року по 12 листопада 2018 року.

Пунктом 3 даного наказу позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації 12 листопада 2018 року за власним бажанням.

Разом з тим, не погоджуючись із своїм звільненням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст. 3 КЗпП України).

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (ст. 38 КЗпП України).

Згідно із абз. 2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

В даному випадку, обґрунтовуючи протиправність наказу начальника відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації ОСОБА_2 від 30.10.2018 року №26-ОС, позивач зазначає, що він відмовився від своєї заяви про звільнення за власним бажанням, шляхом виходу на роботу під час відпустки та поданням заяви від 12.11.2018 року.

Разом із тим, суд критично оцінює дані твердження позивача, з огляду на наступне.

Так, дійсно, 12.11.2018 року, тобто в останній день відпустки, позивач прибув на роботу, де отримав копію оскаржуваного наказу про звільнення та трудову книжку. Наведені обставини не заперечувались представниками відповідачів.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, 12.11.2018 року ОСОБА_1 було подано заяву, у якій він зазначив, що в зв'язку із незгодою на звільнення, яке оформлювалось з порушенням чинного трудового законодавства та інших нормативно-правових актів та тим, що наказ був оформлений з граматичними, орфографічними та іншими помилками, з метою подальшого оскарження дій начальника відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації, просить надати завірені належним чином копії його заяв на відпустку та на звільнення; копію першої сторінки трудової, її вкладку та сторінки із записом про його звільнення; копію наказу від 30.10.2018 року №26-ОС.

Таким чином, зміст заяви позивача від 12.11.2018 року жодним чином не може свідчити про те, що ОСОБА_1 виявив бажання відкликати подану ним заяву від 29.10.2018 року про звільнення за власним бажанням, адже остання містить лише вимоги щодо надання копій заяв, трудової книжки та оскаржуваного наказу.

При цьому, мотиви, наведені позивачем у клопотанні від 12.11.2018 року, фактично свідчать про його не згоду із наказом від 30.10.2018 року №26-ОС через наявність у ньому технічних помилок та жодним чином не стосуються відкликання заяви від 29.10.2018 року, у якій останній просив звільнити його на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

До того ж, сам лише факт виходу позивача на роботу в останній день своєї відпустки жодним чином не може свідчити про те, що він не наполягав на своєму звільнені, адже жодних застережень щодо можливості виходу працівника на своє робоче місце під час відпустки, чинним законодавством не передбачено.

Що ж до посилань позивача на те, що наказом від 30.10.2018 року його фактично звільнено з роботи 12.11.2018 року, а також на неможливість його звільнення під час відпустки, як на мотиви протиправності оскаржуваного наказу, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, як уже було встановлено судом вище, 29.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявами, у яких відповідно до ст. 3 Закону України Про відпустки просив надати йому частину невикористаної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 30.10.2018 року по 12.11.2018 року включно, який вважати останнім днем роботи та закінченням двотижневого попередження , а також звільнити його по ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), двотижневий період просив розпочати з дня попередньої заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про відпустки право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки (ч. 1 ст. 3 Закону України Про відпустки ).

Із наведеного слідує, що законодавцем чітко визначено, що у випадку надання невикористаної відпустки із подальшим звільненням то датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Суд звертає увагу на те, що саме на виконання вимог, викладених позивачем у заявах від 29.10.2018 року, відповідачем 30.10.2018 року видано наказ №26-ОС Про відпустку та звільнення ОСОБА_1О. , яким, окрім іншого, надано ОСОБА_1, головному спеціалісту відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації частину щорічної основної відпустки за період роботи з 22.09.2017 року по 21.09.2018 року тривалістю 14 календарних днів з 30 жовтня 2018 року по 12 листопада 2018 року (п. 1 наказу), а також звільнено позивача з посади головного спеціаліста відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації 12 листопада 2018 року за власним бажанням.

При цьому, звільнення позивача з 12.11.2018 року наказом від 30.10.2018 року, на думку суду, жодним чином не порушило його права, адже у період відпустки, який одночасно був періодом двотижневого попередження про звільнення, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості відкликати свою заяву про звільнення за власним бажанням.

Крім того, суд критично оцінює посилання позивача, як на підставу задоволення позову, на наявність у наказі від 30.10.2018 року №26-ОС граматичних помилок, посилань на ст. 6, 41 Закону України Про місцеві державні адміністрації та ст. 24 Закону України Про відпустку , а також відсутність посилань на положення КЗпП України, адже наведене є лише технічними помилками, які жодним чином не впливають на суть прийнятого відповідачем рішення.

Також варто звернути увагу на те, що помилки, на які посилається позивач, жодним чином не обмежують чи\або порушують його права, адже даним наказом, навіть із допущеними у ньому помилками, в повній мірі задоволено вимоги його заяв від 29.10.2018 року про надання йому відпустки та звільнення з роботи за власним бажанням.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.

Водночас, у пункті 23 цього рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини суд не зобов`язаний детально вивчати всі аргументи, на які посилається позивач, якщо такі аргументи не стосуються предмету спору.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1);

Начальник відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації ОСОБА_2 (вул. Хмельницьке шосе, 17, м. Вінниця);

Відділ агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації (вул. Хмельницьке шосе, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 00730052).

Повний текст рішення складено 18.04.2019 року.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна