Постанова

від 11.07.2019 по справі 120/4562/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4562/18-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук Ірина Миколаївна

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

11 липня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Моніча Б.С. Граб Л.С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Колісниченко Ю.В.,

позивача - ОСОБА_1

відповідача - Григи І.М.

представника відповідача - Форостяної О.М.

представника відповідача - Парпальоси В.В .

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року (суддя Поліщук І.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Начальника відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації Григи Інни Миколаївни, відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації про визнання рішення протиправним та поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Начальника відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації Григи Інни Миколаївни, відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації про визнання рішення протиправним та поновлення на роботі.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що наказом начальника відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації Григи Інни Миколаївни від 30.10.2018 року №26-ОС "Про відпустку та звільнення ОСОБА_1 " його було неправомірно звільнено з роботи за власним бажанням з 12.11.2018 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлено обставин справи та надано належну правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами.

Позивач в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному осбязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги та просили залишити оскаржуване рішення Вінницького окружного адміністративного суду без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, позивача та представників відповідачів, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи, які також підтверджені під час апеляційного розгляду.

29.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, у якій відповідно до ст. 3 Закону України Про відпустки просив надати йому частину невикористаної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 30.10.2018 року по 12.11.2018 року включно, який вважати останнім днем роботи та закінченням двотижневого попередження.

Крім того, 29.10.2018 року позивачем подано ще одну заяву, у якій останній просив звільнити його за ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), двотижневий період просив розпочати з дня попередньої заяви.

На підставі поданих позивачем заяв, 30.10.2018 року відповідачем видано наказ №26-ОС Про відпустку та звільнення ОСОБА_1 , пунктом 1 якого надано ОСОБА_1 , головному спеціалісту відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації частину щорічної основної відпустки за період роботи з 22.09.2017 року по 21.09.2018 року тривалістю 14 календарних днів з 30 жовтня 2018 року по 12 листопада 2018 року. Пунктом 3 даного наказу позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації 12 листопада 2018 року за власним бажанням.

Також судом встановлено, що 12.11.2018 року ОСОБА_1 було подано заяву, у якій він зазначив, що в зв`язку із незгодою на звільнення, яке оформлювалось з порушенням чинного трудового законодавства та інших нормативно-правових актів та тим, що наказ був оформлений з граматичними, орфографічними та іншими помилками, з метою подальшого оскарження дій начальника відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації, просить надати завірені належним чином копії його заяв на відпустку та на звільнення; копію першої сторінки трудової, її вкладку та сторінки із записом про його звільнення; копію наказу від 30.10.2018 року №26-ОС.

Таким чином, заява позивача від 12.11.2018 року містить лише вимоги щодо надання копій заяв, трудової книжки та оскаржуваного наказу.

Крім того, мотиви, наведені позивачем у клопотанні від 12.11.2018 року, фактично свідчать про його не згоду із наказом від 30.10.2018 року №26-ОС через наявність у ньому технічних помилок.

12.11.2018 року, тобто в останній день відпустки, позивач прибув на роботу, де отримав копію оскаржуваного наказу про звільнення та трудову книжку. Наведені обставини не заперечувались представниками відповідачів.

Не погодившись зі звільненням, позивач, обґрунтовуючи протиправність наказу від 30.10.2018 року №26-ОС, зазначає, що він відмовився від своєї заяви про звільнення за власним бажанням, шляхом виходу на роботу під час відпустки та поданням заяви від 12.11.2018 року.

Позивач, вважаючи, що відповідачем порушені його права та інтереси, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач, приймаючи наказ від 30.10.2018 року №26-ОС Про відпустку та звільнення ОСОБА_1 , не допустив порушення прав та інтересів позивача, та діяв у відповідності до вимог чинного законодавства. Зокрема, на думку суду, у період відпустки, який одночасно був періодом двотижневого попередження про звільнення, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості відкликати свою заяву про звільнення за власним бажанням.

Колегія суддів, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст. 3 КЗпП України).

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (ст. 38 КЗпП України).

Згідно із абз. 2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта відносно того, що він відмовився від своєї заяви про звільнення за власним бажанням, шляхом виходу на роботу під час відпустки та поданням заяви від 12.11.2018 року, оскільки судом встановлено, що 12.11.2018 року, тобто в останній день відпустки, позивач прибув на роботу, де отримав копію оскаржуваного наказу про звільнення та трудову книжку. Наведені обставини не заперечувались представниками відповідачів.

Разом з тим, в заяві від 12.11.2018 року позивач зазначив про допущення в оскаржуваному наказі граматичних, орфографічних та іншими помилок та просив надати завірені належним чином копії його заяв на відпустку та на звільнення; копію першої сторінки трудової, її вкладку та сторінки із записом про його звільнення; копію наказу від 30.10.2018 року №26-ОС.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що зміст заяви позивача від 12.11.2018 року жодним чином не може свідчити про те, що ОСОБА_1 виявив бажання відкликати подану ним заяву від 29.10.2018 року про звільнення за власним бажанням, адже остання містить лише вимоги щодо надання копій заяв, трудової книжки та оскаржуваного наказу. Мотиви, наведені позивачем у клопотанні від 12.11.2018 року, фактично свідчать про його не згоду із наказом від 30.10.2018 року №26-ОС через наявність у ньому технічних помилок та жодним чином не стосуються відкликання заяви від 29.10.2018 року, у якій останній просив звільнити його на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Щодо доводів позивача стосовно протиправності оскажуваного наказу з підстав неможливості його звільнення під час відпустки колегія суддів враховує наступне.

Судом встановлено, що 29.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявами, у яких відповідно до ст. 3 Закону України Про відпустки просив надати йому частину невикористаної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 30.10.2018 року по 12.11.2018 року включно, який вважати останнім днем роботи та закінченням двотижневого попередження, а також звільнити його по ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), двотижневий період просив розпочати з дня попередньої заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про відпустки право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки (ч. 1 ст. 3 Закону України Про відпустки ).

Тобто з наведеного вбачається, що саме на виконання вимог, викладених позивачем у заявах від 29.10.2018 року, відповідачем 30.10.2018 року видано наказ №26-ОС Про відпустку та звільнення ОСОБА_1 , яким, окрім іншого, надано ОСОБА_1 , головному спеціалісту відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації частину щорічної основної відпустки за період роботи з 22.09.2017 року по 21.09.2018 року тривалістю 14 календарних днів з 30 жовтня 2018 року по 12 листопада 2018 року (п. 1 наказу), а також звільнено позивача з посади головного спеціаліста відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької районної державної адміністрації 12 листопада 2018 року за власним бажанням.

Звільнення позивача з 12.11.2018 року наказом від 30.10.2018 року не порушило його права, адже у період відпустки, який одночасно був періодом двотижневого попередження про звільнення, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості відкликати свою заяву про звільнення за власним бажанням.

Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки доведено, що оскаржуваний наказ відповідача відповідає критеріям, які наведені у ч. 2 ст. 2 КАС України.

В свою чергу, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 16 липня 2019 року.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Моніч Б.С. Граб Л.С.