Рішення

від 08.04.2019 по справі 520/11676/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08.04.2019 р. справа №520/11676/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Кегичівський молокозавод" до Головного управління ДФС у Харківській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Кегичівський молокозавод , у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправними та скасування 1) податкового повідомлення-рішення формт «Р» № 00002891411 від 12.12.2018 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 428.448,75грн. (основний платіж - 342.759,00грн., штраф - 85.689,75грн.); 2) податкового повідомлення-рішення форми «Р» № 00002901411 від 12.12.2018 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 476.053,75грн. (основний платіж - 380.843,00грн., штраф - 95.210,75грн.); 3) податкового повідомлення-рішення форми «В4» № 00002911411 від 12.12.2018 року про зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 9.263,00грн.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що не вчиняв податкових правопорушень, які викладені в акті перевірки. Стверджував, що спірні рішення суб'єкта владних повноважень вмотивовано помилковими судженнями, факт вчинення податкового правопорушення є вигаданим, при справлянні податку на прибуток та податку на додану вартість платник неухильно дотримувався вимог закону.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що проведена перевірка показала не нереальність господарських зносин між платником та контрагентом-постачальником СВК Молочна країна з огляду існування винесеного обвинувального вироку у кримінальній справі щодо керівника контрагента-постачальника.

Дослідивши приєднані до справи докази, суд установив такі обставини спору.

Контролюючий орган - ГУ ДФС у Харківській області провів документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Кегичівський молокозавод з питання дотримання вимог податкового законодавства за період 23.07.2015 р. - 31.10.2018 р., валютного - за період 23.07.2015 р. - 31.10.2018 р., єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період 23.07.2015 р. - 31.10.2018 р.

Результати перевірки оформлені актом від 22.05.2018 р. №2037/20-40-14-02-08/30763743.

Згаданий акт містить судження контролюючого органу про вчинення особою податкового правопорушення (у розрізі заявлених позовних вимог по даній справі), а саме: п. 44.1 ст.44, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 ст.134, ст.137, п. 198.1 ст.198, п. 198.2 ст.198, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу за рахунок віднесення до обліку з податку на прибуток та ПДВ показників первинних документів, складених у межах нікчемних правочинів за нереальними господарськими операціями з СВК Молочна країна .

12.12.2018 р. з посиланням на названий акт контролюючий орган видав податкове повідомлення - рішення №00002891411 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 428.448,00грн. (основний платіж - 242.759,00грн., штраф - 85.689,75грн.), податкове повідомлення - рішення №00002901411 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 476.053,00грн. (основний платіж - 380.843,00грн., штраф - 95.210,75 грн.) та податкове повідомлення-рішення №00002911411 про зменшення від»ємного значення з ПДВ на суму 9.263,00 грн.

До відносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

З 01.01.2011 року правовідносини з приводу справляння податку на прибуток унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України, а правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість регламентовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Аналізуючи положення норм розділу V Податкового кодексу України, в кореспонденції з приписами ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрація контрагентом-постачальником податкової накладної в Реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.п. 134.1.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Отже, визначальне значення для обчислення податку на прибуток мають саме правила обрахування показників фінансової звітності, а відтак, правила обчислення доходу і витрат за ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні .

Разом із тим, суд вважає, що при обчисленні податку на прибуток мають також додатково враховуватись положення п. 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України (стосовно змісту господарської діяльності) та положення ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України і ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України (стосовно юридичних наслідків вчинення нікчемних правочинів).

Вирішуючи спір про відповідність закону оскаржених рішень контролюючого органу, окружний адміністративний суд відзначає, що у національному законодавстві України існує суперечність між запровадженим ч. 4 ст. 9 КАС України правилом офіційного з'ясування усіх обставин справи (безвідносно до доводів сторін) та запровадженим ч. 2 ст. 77 КАС України правилом покладення тягаря доказування на владного суб'єкта (у справах про протиправність рішень владного суб'єкта).

Розв'язуючи наведену суперечність, окружний адміністративний суд бере до уваги, що згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та принципу верховенства права, згідно з яким (слід розуміти - тлумаченням) національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі якості закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Відтак, окреслена суперечність між нормами національного закону України з огляду на згадані правові позиції Європейського суду з прав людини підлягає вирішенню на користь віддання переваги ч. 2 ст. 77 КАС України.

При цьому, суд вважає, що прагнення до з'ясування об'єктивної істини по справі є метою відправлення правосуддя в Україні будь-яким судом кожної юрисдикції.

Разом із тим, унаслідок реалізації у ст.6 Конституції України принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, процедура відправлення правосуддя має здійснюватись із додержанням ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України на засадах, зокрема, змагальності сторін і забезпечення доведеності вини особи, звинуваченої у вчиненні протиправного діяння.

Отже, приписи п.2 ч.1 ст.129 Конституції України та ч.2 ст.77 КАС України мають однаковий за правовою суттю зміст, у силу якого саме владний суб'єкт повинен довести факт вчинення особою протиправного діяння шляхом виявлення факту скоєння такого діяння, повної та всебічної документальної фіксації події та обставин скоєння такого діяння, здійснення належної юридичної кваліфікації діяння (за рахунок вірного обрання та правильного тлумачення належної норми права) і подання здобутих згідно з законом доказів до суду.

Відсутність таких доказів спричиняє дефект у забезпеченні доведеності владним суб'єктом вини особи і позбавляє суд правових підстав для встановлення об'єктивної істини за власною ініціативою, адже фактичне проведення судом перевірки припущень владного суб'єкта призводить до порушення гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року права особи на справедливий суд.

Судом з'ясовано, що у спірних правовідносинах здобутим контролюючим органом доказом вчинення особою податкового правопорушення - заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток та заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість є обвинувальний вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.08.2018 р. у кримінальному провадженні стосовно гр. ОСОБА_3, який обіймав посаду директора СВК Молочна країна .

Визначаючись стосовно кваліфікації як доказу вчинення особою податкового правопорушення обвинувального вироку у кримінальному провадженні, окружний адміністративний суд зазначає, що контролюючим органом належним чином виготовлена копія згаданого судового рішення до суду не надавалася.

Ця обставина показує на відсутність згаданого документу у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскаржених рішень.

Тому, окружний адміністративний суд за власною ініціативою одержав текст обвинувального вироку з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Зі змісту приєднаної до справи копії обвинувального вироку вбачається, що дане рішення суду було ухвалено у порядку ст. 475 КПК України.

Суд відмічає, що існування діючого інституту укладення угоди про визнання винуватості позбавляє кримінальний суд у межах кримінального провадження ефективних та дієвих юридичних механізмів та засобів встановлення об'єктивної істини по справі.

Унаслідок закладеного законодавцем дефекту до означеного інституту, кримінальний суд фактично змушений брати на віру як достовірні та правдиві показання особи, звинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, що поза розумним сумнівом не виключає ані здійснення обвинуваченим самообмови, ані здійснення обвинувачем обмови іншого суб'єкта права.

Тому, абсолютне та беззаперечне врахування постановленого у порядку ст.475 КПК України обвинувального вироку як доказу вчинення особою податкового правопорушення, на думку окружного адміністративного суду, з невідворотною неминучістю позбавляє платника гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року права на справедливий суд.

Продовжуючи розгляд справи, окружний адміністративний суд зазначає, що текст обвинувального вироку не містить викладення процесуальних дій, вчинених органом досудового розслідування, прокурором чи кримінальним судом з метою перевірки правдивості тверджень громадянина (обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення) стосовно непричетності до заснування та керівництва суб'єктом господарювання - юридичною особою (зокрема, графологічної експертизи первинних документів тощо).

Між тим, матеріали адміністративної справи засвідчують факт реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних тих податкових накладних, котрі були виписані СВК у якості контрагента - постачальника позивача.

У силу приписів ст.ст. 185, 187, 200-1, 201 Податкового кодексу України така реєстрація вимагає, по-перше, укладення між платником податків та відповідним терорганом ДФС України договору про визнання електронних документів, по-друге, постійного та безперешкодного функціонування названого договору, а по-третє, відсутності претензій до податкових накладних, поданих на реєстрацію засобами телекомунікаційного зв'язку.

Текст акту перевірки не містить жодних доказів на підтвердження щонайменшої обізнаності позивача з умовами та обставинами провадження господарської діяльності контрагентом - постачальником. Проведеною перевіркою не було виявлено та підтверджено факту одержання платником товарно-матеріальних цінностей з інших джерел, ніж від згаданого в акті контрагента-постачальника. При цьому, факт фізичного існування товарно-матеріальних цінностей у спірних правовідносинах владним суб'єктом визнано.

За таких обставин, у даному конкретному випадку суд сприймає обвинувальний вирок як доказ, котрий сам по собі є недостатнім для висновку про вчинення особою податкового правопорушення.

Окрім того, суд зазначає, що з одержаних судом відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань слідує, що гр. ОСОБА_3 є лише одним із трьох засновників (учасників) СВК Молочна країна .

Доказів непричетності інших засновників (учасників) до ведення господарської діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу Акт не містить.

Отже, суд вважає, що використані контролюючим органом у спірних правовідносинах аргументи та документи за своїм характером, змістом та призначенням об'єктивно не здатні довести факту вчинення особою податкових правопорушень.

При цьому, судом з'ясовано, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не вчинив прямо передбачених законом управлінських дій для встановлення об'єктивної істини у питанні повноти та правильності справляння податку на прибуток та ПДВ, як-то: проведення зустрічної звірки контрагента платника у порядку ст. 73 Податкового кодексу України.

Нездоланних та непереборних перешкод для реалізації контролюючим органом у спірних правовідносинах наданих законом владних повноважень контролю у цілях досягнення достатнього поза розумним сумнівом рівня обґрунтованості суджень про вчинення особою податкового правопорушення з матеріалів справи судом не виявлено.

Не виходячи за межі судового контролю при відправленні правосуддя та не перебираючи на себе функцію доведення вини особи, окружний адміністративний суд вважає за необхідне перевірити юридичну та фактичну обґрунтованість викладених в акті податкової перевірки суджень контролюючого органу про вчинення особою податкового правопорушення, адже саме ці судження покладені владним суб'єктом в основу оскаржених рішень.

Оскільки платником податків за власною волею подано до суду документи на спростування факту вчинення податкового правопорушення, суд не знаходить підстав для неврахування цих документів при розв'язанні спору по суті.

Згідно з висновками складеного контролюючим органом акту перевірки у зносинах з СВК Молочна країна (у якості продавця) позивачем, ТОВ Кегичівський молокозавод (у якості покупця), було сформовано показник витрат з податку на прибуток у розмірі 1.904.217,00 грн. та показник податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 390.106,00 грн.

На підтвердження доводів про реальність господарських операцій платником подано до суду договір від 29.04.2016 р. № 29/04-01, предметом якого є постачання товару (молока коров'ячого незбираного).

У межах згаданого правочину були проведені господарські операції з постачання товару, які видатковими накладними №405-02 від 04.05.2016р., №405-03 від 04.05.2016р., №505-02 від 05.05.2016р., №505-03 від 05.05.2016р., №605-02 від 06.05.2016р., №605-03 від 06.05.2016р., №605-04 від 06.05.2016р., №705-02 від 07.05.2016р., №705-03 від 07.05.2016р., №705-04 від 07.05.2016р., №905-01 від 09.05.2016р., №905-02 від 09.05.2016р., №1005-03 від 10.05.2016р., №1005-04 від 10.05.2016р., №1005-05 від 10.05.2016р., №1005-06 від 10.05.2016р., №1105-02 від 11.05.2016р., №1105-03 від 11.05.2016р., №1305-02 від 13.05.2016р., №1305-03 від 13.05.2016р., №1705-05 від 17.05.2016р., №1705-02 від 17.05.2016р., №1805-02 від 18.05.2016р., №1805-03 від 18.05.2016р., №0306-02 від 03.06.2016р., №0606-02 від 06.06.2016 р., №0906-02 від 09.06.2016р., №1604-05 від 16.04.2018р.

Зобов'язання по оплаті вартості товару були виконані позивачем шляхом перерахування грошових коштів на користь контрагента, що підтверджується платіжними дорученням №51 від 06.05.2016р. на суму 257.161,50 грн., №56 від 12.05.2016р. на суму 282.361,50 грн., №57 від 13.05.2016 р. на суму 251.365,50 грн., №61 від 18.05.2016 р. на суму 270.039,00 грн., №62 від 19.05.2016 р. на суму 191.414,00 грн., №68 від 20.05.2016 р. на суму 280.263,70 грн., №70 від 26.05.2016 р. на суму 122.117,40 грн., №73 від 31.05.2016 р. на суму 46.000,00 грн., №82 від 16.06.2016 р. на суму 46.972,60 грн., №85 від 17.06.2016 р. на суму 94.641,20 грн.№92 від 29.06.2016 р. на суму 173.285,40 грн., №430 від 18.05.2018 р. на суму 13.000,00 грн., №29 від 18.05.2018 р. на суму 180.028,00 грн.

Факт фізичного переміщення товару підтверджується товарно-транспортними накладними №3 від 04.05.2016 р., №4 від 04.05.2016 р., №7 від 05.05.2016 р., №8 від 05.05.2016 р., №10 від 06.05.2016 р., №11 від 06.05.2016 р., №12 від 06.05.2016 р., №15 від 07.05.2016 р., №16 від 07.05.2016 р., №17 від 07.05.2016 р., №19 від 09.05.2016 р., №20 від 09.05.2016 р., №24 від 10.05.2016 р., №25 від 10.05.2016 р., №26 від 10.05.2016 р., №27 від 10.05.2016 р., №29 від 11.05.2016 р., №30 від 11.05.2016 р., №32 від 13.05.2016 р., №33 від 13.05.2016 р., №39 від 17.05.2016 р., №38 від 17.05.2016 р., №40 від 18.05.2016 р., №41 від 18.05.2016 р., №1 від 03.06.2016 р., №2 від 06.06.2016 р., №7 від 09.06.2016 р., №1604-05-01 від 16.04.2018р.

Судом з'ясовано, що форма, зміст та походження перелічених первинних документів, а також стан та умови виконання господарських зобов'язань за правочинами згідно з Актом не покладені контролюючим органом в основу оскаржених рішень.

Обставини наявності у контрагента позивача статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних таким контрагентом податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідачем, як з'ясовано судом, в основу спірних рішень не покладалися.

Розв'язуючи спір, суд враховує, що за визначенням ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

У розумінні ст. 1 цього ж закону активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Законом чітко не передбачено моменту переходу права власності на кошти (як готівкові, так і безготівкові), тому суд вважає, що фізичне передання коштів у володіння іншого самостійного та незалежного суб'єкта права у межах господарської діяльності платника означає зменшення активів і є понесенням витрат.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, що у спірних правовідносинах позивач діяв не у межах господарської діяльності, то суд не знаходить підстав для кваліфікації проведених безготівкових розрахунків з контрагентом - постачальником інакше ніж понесення витрат.

Сукупність використаних контролюючим органом документів (при з'ясованих судом та підтверджених матеріалами справи обставинах 1) фізичного існування товару, 2) наявності у платника необхідних виробничих потужностей, 3) реального використання товару у межах господарської діяльності, 4) понесення видатків з оплати вартості товару) суд вважає у розумінні ст.76 КАС України недостатнім для переконання про вчинення особою у спірних правовідносинах податкового правопорушення у розумінні п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України.

Підсумовуючи викладене вище, суд доходить до переконання, що покладені в основу спірного рішення судження контролюючого органу не підтверджені належними та допустимими у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказами, а за правилом ст.ст. 76 КАС України зібрані контролюючим органом докази є недостатніми для висновку про вчинення особою податкового правопорушення у розумінні ст.109 Податкового кодексу України.

У силу приписів ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України, ст.ст. 86, 109 Податкового кодексу України суду при вирішенні спору з приводу відповідності закону рішення контролюючого органу про визначення платнику податків грошових зобов'язань належить перевірити чи достатнім поза розумним сумнівом є обсяг добутих контролюючим органом доказів для підтвердження факту вчинення податкового правопорушення.

Положення ст. 9 КАС України цього правила не змінюють і змінювати не можуть, позаяк у такому випадку замість судової перевірки правильності виконання управлінської функції суб'єктом владних повноважень суд вдаватиметься до збору доказів проти платника податків, а вказане прямо суперечить завданню адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 КАС України.

При розв'язанні даного спору суд також зважає на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.11.2018 р. по справі №826/15028/17 (адміністративне провадження №К/9901/58096/18), яка полягає у тому, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій із урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Розв'язуючи спір, суд бере до уваги усі інші правові позиції Верховного суду України та Верховного Суду у спорах з приводу правильності справляння податків за зносинами з контрагентами, котрі вели господарську діяльність із порушенням закону.

Однак, даний спір не підпадає під дію жодного із таких висновків, адже виник з правовідносин функціонування реально існуючого платника - виробника, стосується реально існуючого товару, реального понесення видатків з оплати вартості такого товару, реальної реєстрації податкових накладних контрагентів - постачальників в Єдиному реєстрі податкових накладних (що згідно з законом є неможливим за умови явної та злочинної діяльності суб'єктів права).

Відправляючи правосуддя по даній справі, суд з огляду на приписи ст. 6 Конституції України вважає за неможливе замість контролюючого органу доводити вину особи у вчиненні податкового правопорушення, адже це є функцією органу державної виконавчої влади.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для визнання правильним судження контролюючого органу про використання позивачем в господарській діяльності товарів, джерело походження яких не встановлено, адже, по-перше, придбаний у контрагентів товар був оплачений позивачем шляхом проведення безготівкових розрахунків (що не створює для Держави в особі компетентних органів управління, контролю чи нагляду будь-яких перешкод чи ускладнень у відслідковуванні руху безготівкових коштів), по-друге, придбаний товар у подальшому був використаний у власній господарській діяльності позивача, по-третє, доказів взаємопов'язаності платника та контрагентів платника ані матеріали перевірки, ані матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України саме при винесенні оскаржених рішень.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог про скасування оскаржених рішень владного суб'єкта про визначення податкових зобов'язань платника податків.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір» .

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №00002891411 від 12.12.2018р., №00002901411 від 12.12.2018р., №00002911411 від 12.12.2018р.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 18 квітня 2019 року.

Суддя Сліденко А.В.