Постанова

від 16.04.2019 по справі 179/1367/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1025/19 Справа № 179/1367/17 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т.А. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Овен» на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2018 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Овен» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків внаслідок порушення умов договору оренди земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Овен» (далі - ТОВ «Агро-Овен» ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків внаслідок порушення умов договору оренди земельної ділянки, мотивуючи його тим, що 01 січня 2012 року між ними та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,45 га, строком на 5 років, який зареєстрований 03 вересня 2012 року Магдалинівським відділом Дніпропетровської філії ДП Центр державного земельного кадастру .

Зазначали, що мали намір засіяти взяту в оренду земельну ділянку, втім дізналися, що 10 травня 2017 року земельна ділянка була протиправно засіяна ОСОБА_1 насінням кукурудзи, який вирішив, що договір оренди землі припинив свою дію.

Вказували, що ОСОБА_1 фактично самовільно зайняв земельну ділянку, оскільки їх право користування земельною ділянкою за договором оренди спливало лише 03 вересня 2017 року.

Посилаючись на те, що протиправними діями ОСОБА_1, які виразилися у порушенні умов договору оренди земельної ділянки, та, як наслідок, знайшли своє вираження у завданні їм збитків, а тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на їх користь у рахунок відшкодування завданих збитків 187.480 грн.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2018 року позовні вимоги залишені без задоволення.

В апеляційні скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач грубо порушив умови договору та завдав підприємству збитки.

30 липня 2018 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, зазначав, що земельна ділянка належить йому, а отже він жодним чином не займав її самовільно, розрахунок збитків здійснений з порушенням ОСОБА_2.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду в повному обсязі не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка розміром 5,45 га згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серії ДП №054414, кадастровий № 1222385300:01:003:0032 (а.с.47).

01 січня 2012 року між сторонами по справі укладено договір оренди земельної ділянки.

Вказаний договір було зареєстровано Відділом Держкомзему у Магдалинівському районі Дніпропетровської області 03 вересня 2012 року.

Договір укладено строком на 5 років (а.с.6-10).

Строк дії договору закінчується 03 вересня 2017 року, втім відповідач ОСОБА_1 самовільно з 10 травня 2017 року використовує вказану земельну ділянку.

Даний факт знайшов своє підтвердження крім матеріалів справи, ще й поясненнями сторін, наданих в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що хоча дійсно мало місце самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки, яка належить на праві оренди позивачу, однак вимоги про стягнення збитків в розмірі 187.480 грн. вважав недоведеними.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частинами першою та другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі №6-75цс13.

Колегія суддів наголошує на тому, що відповідач порушив умови укладеного з позивачем договору оренди землі чим завдав позивачу збитків.

Частиною 1 ст.22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), що визначено ч.2 ст.22 ЦК України.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. Відсутність хоча б одного з елементів виключає цивільно-правову відповідальність.

Частиною 4 ст.623 ЦК України передбачено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

З наведеного вбачається, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1)протиправної поведінки; 2)збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 3)вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно - правова відповідальність не настає.

При пред'явленні вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач зобов'язаний довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі не порушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів. При визначенні реальності неодержаних доходів (упущеної вигоди) мають враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для їх отримання. Тобто, якщо кредитор не вжив достатніх заходів направлених на запобігання виникнення збитків чи зменшення збитків то шкода з боржника не стягується, про, що вказано в ряді судових рішень, зокрема: в постанові Вищого господарського суду України від 31 березня 2009 року у справі N7/5-47/235, в постанові Вищого господарського суду України від 31 липня 2006 року у справі N28/9-06.

Норми спеціального закону , яким є ЗК України , не дають визначення збитків, але визначають підстави для їх відшкодування.

Згідно із частиною другою ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт д частини першої статті 156 ЗК України).

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.43 ЗК України права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом. Припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу. Втручання в діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов'язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків порушення власниками землі та землекористувачами земельного законодавства. Права власників земельних ділянок і землекористувачів можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 Порядку власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи згідно пунктом 2 Порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Наявність обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У даному випадку відповідач вчинили земельне правопорушення та завдав підприємству збитки, тому підлягають відшкодуванню земельно-правові збитки, як спосіб цивільно-правової відповідальності. Норми матеріального права,які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов'язку підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до ОСОБА_2.

Колегія суддів наголошує на тому, що при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Позивачем надано обґрунтований розрахунок завданих йому збитків, які на думку колегії суддів, не є абстрактними (а.с.13,65-81).

Таким чином до стягнення з відповідача підлягає сума у розмірі 187.480 грн. саме за недоотриманий дохід пов'язаний з неможливістю посіяти кукурудзу на орендованій земельній ділянці.

14.802 грн.08 коп. витрат на добриво, утримання техніки, заробітну плату, масло та дизельне паливо не може бути включено саме до суми недоотриманого доходу внаслідок порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку про прийняття до уваги доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Агро-Овен» .

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах №10 від 17 жовтня 2014 року із змінами, зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи результат розгляду справи з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати по оплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 7.033 грн.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Овен» задовольнити частково.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Овен» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків внаслідок порушення умов договору оренди земельної ділянки задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Овен» в рахунок відшкодування збитків 187.480 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7.033 грн., а всього 194.513 грн.

В решті позову товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Овен» відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_2