Ухвала

від 01.04.2019 по справі 910/10160/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

01.04.2019Справа № 910/10160/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудконтракт"

Публічного акціонерного товариства "Артем-Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України"

про визнання договору недійсним

В межах справи № 910/13006/14

За заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСК Трансекспо"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" (код ЄДРПОУ 30859744)

про визнання банкрутом

Суддя Чеберяк П.П.

Представники:

від позивача Діденко Н.О. - представник

від відповідача 1 Щербань О.М. - представник

від ОСОБА_5. Панченко Н.О. - представник

від ПАТ "КБ "Надра" Динник В.В. - представник

від КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" Єзута К.С. - представник

від Міністерства охорони здоров'я Дяк Ю.М.- представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/13006/14 за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСК Трансекспо" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" на стадії процедури ліквідації, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 23.09.2015.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудконтракт" (далі - відповідач) про визнання договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що за договором застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012, укладеним між ТОВ "УкрБудКонтракт" та ПАТ "Артем-Банк", в заставу банку були передані майнові права на отримання грошових коштів (суму вимог заставодавця - ТОВ "УкрБудКонтракт" до контрагентів за укладеними договорами) в сумі 349 911 836,00 грн. за договором № ДП-12-13 від 31.07.2012 на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва, укладеним з державним підприємством "Інженерно-технічний центр МОЗ України".

Таким чином, за твердженням позивача, предметом застави вищевказаного договору застави були бюджетні кошти, що призначались для виконання грошового зобов'язання ДП "Інженерно-технічний центр МОЗ України" (100% статутного капіталу якого належить Міністерству охорони здоров'я) за договором № ДП-12-13 від 31.07.2012 та повинні були бути сплачені на користь заставодавця - ТОВ "УкрБудКонтракт".

Разом з тим, в силу мораторію на звернення стягнення на майно господарського товариства, акціонером якого є держава, встановленого Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", таке майно не може бути предметом застави, відтак, положення договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012 суперечать приписам чинного законодавства.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив визнати договір застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012 недійсним з моменту його укладення.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 13.09.2018 та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача публічне акціонерне товариство "Артем-Банк".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.10.2018 залучено до участі у справі як відповідача 2 Публічне акціонерне товариство "Артем-Банк", залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України" та передано матеріали справи № 910/10160/18 до Господарського суду м. Києва для розгляду в межах справи № 910/13006/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.11.2018 справу № 910/10160/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудконтракт" та Публічного акціонерного товариства "Артем-Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України" про визнання договору недійсним до розгляду в межах справи № 910/13006/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" та призначено підготовче засідання на 19.12.2018.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.12.2018 відкладено підготовче засідання на 16.01.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.01.2019 відкладено розгляд справи на 30.01.2019.

30.01.2019 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача-2 на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма України".

Протокольними ухвалами Господарського суду м. Києва від 30.01.2019 відмовлено у задоволенні клопотань позивача про витребування справи № 910/7976/17 з Господарського суду Київської області та витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду від 30.01.2019 розгляд справи відкладено на 25.02.2019.

Ухвалою Господарського суду від 25.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 01.04.2019.

У судовому засіданні 01.04.2019 представник позивача надав пояснення по суті поданого позову та підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012, виникли правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудконтракт" та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" щодо застави на суму 349 911 836 грн. 00 коп., а саме державні кошти, призначення яких було за договором на виконання будівельно-монтажних робіт з розширення та реконструкції Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва від 31.07.2012 № ДП/12-13 укладеного між відповідачем 1 та Державним підприємством Інженерно-технічний центр МОЗ України .

За переконанням позивача, спірний правочин укладений в порушення приписів діючого на час укладення правочину Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна , оскільки відповідно до статуту акціонером Державного підприємства Інженерно-технічний центр МОЗ України з 100% часткою у статутному капіталі підприємства є Міністерство охорони здоров'я України, відтак майно державного підприємства не могло бути передано в заставу, оскільки в силу положень наведеного вище Закону на нього поширюється дія мораторію.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні щодо обставин, викладених у позові заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позов.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Розглянувши позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудконтракт" та Публічного акціонерного товариства "Артем-Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України" про визнання договору недійсним, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

Підставою невідповідності оспорюваного правочину вимогам статей 203 та 215 Цивільного кодексу України позивач вважає порушення сторонами договору застави в момент укладення норм статей с.2 ст.4 Закону України Про заставу , статей 1,2 Закону Про введення мораторію на примусову реалізацію майна , статті 576 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач вказує, що на дату укладення оспорюваного правочину майнові вимоги до підприємства державної форми власності були обмежені в цивільному обороті (на підлягали відчуженню).

Як вбачається з матеріалів справи, договір застави майнових прав № 20/11-5 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" 10.08.2012.

Частиною 2 статті 4 Закону України Про заставу визначено, що предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Частиною 3 статті 4 цього Закону також чітко визначено, що не може бути заставою: 1) культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації; 2) вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом; 3) об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації, а також окремо вказано, що предметом застави підприємств державної форми власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації, можуть бути їх товари в обороті або переробці.

Статтею 1 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна (в редакції від 12.06.2011) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Проте, статтею 2 вказаного закону конкретизовано, що є таким майном у розумінні вказаного Закону, зокрема під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств .

Відповідно до викладеного вище, заборона надавати у заставу (в подальшому відчужувати) стосувалась лише основних засобів підприємств державної форми власності та акцій (часток, паїв), тоді як права майнової вимоги за борговими зобов'язаннями не було обмежено в цивільному обороті.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву про визнання недійсним договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудконтракт" та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" подано не стороною даного правочину.

Своє право на позов позивач обґрунтовує нормою частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, вважаючи себе заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Судом встановлено, що оспорюваний правочин, яким в заставу банку були передані майнові права на отримання грошових коштів (суму вимог заставодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудконтракт" до контрагентів за укладеними договорами) в сумі 349 911 836,00 грн. за договором № ДП-12-13 від 31.07.2012 на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва, укладеним з Державним підприємством "Інженерно-технічний центр МОЗ України ще в 2012 році.

Позовна заява не містить посилання на обставини та жодних доказів того, що в момент укладення договору застави були порушені законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна".

Вказаний правочин укладений в забезпечення виконання зобов'язань за договором Кредитної лінії № 20/11, укладеним 27.09.2011 між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю УкрбудКонтракт (боржник).

З 23 вересня 2016 року кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю УкрбудКонтракт в зобов'язанні за договором Кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю УкрбудКонтракт є ОСОБА_5, до якого перешли права вимоги за договорами, укладеними в забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов'язань за договором кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011, а саме договорів застави майнових прав № 20/11-2 від 27.09.2011, № 20/11-3 від 27.09.2011, № 20/11-5 від 10.08.2012 та № 20/11-6 від 02.11.2012 , що встановлено ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.02.2017 у справі № 910/13006/14.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на встановлені обставини та наведені норми, суд погоджується з позицією відповідача 1 щодо того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами законного інтересу, порушеного укладенням оспорюваного договору.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач 1 заявив про застосування позовної давності до вимог про визнання недійсним договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 Цивільного кодексу України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

У позовні заяві позивач зазначає, що обставини укладення між відповідачами спірного правочину стали йому відомими під час розгляду судом справи № 910/7976/17, а саме 14.06.2017.

З наведеними твердженнями суд не погоджується, зважаючи на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-проектна фірма Україна (позивач) є конкурсним кредитором в справі № 910/13006/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю УкрБудКонтракт .

Крім того, конкурсним кредитором, вимоги якого забезпечені заставою та включені до першої черги вимог кредиторів, було Публічне акціонерне товариство Артем-Банк (відповідач 2).

Реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю УкрБудКонтракт затверджений ухвалою попереднього засідання Господарського суду м. Києва від 02.02.2015 на загальну суму 37 357 713 грн. 07 коп.

До Реєстру включено вимоги кредитора - Публічного акціонерного товариства Артем-банк , що виникли на підставі договору кредитної лінії № 29/11 від 27.09.2011 (з додатковими угодами № 1 від 28.09.2011 р.; № 2 від 30.09.2011 р; № 3 від 12.10.2011, № 4 від 31.01.2012 р; № 5 від 10.02.2012 р.; № 6 від 28.03.2012 р.; № 7 від 26.06.2012 р.; № 8 від 09.07.2012 р.; № 9 від 08.08.2012 р.; № 10 від 28.09.2012 р.; № 11 від 31.01.2013 р.; № 12 від 30.08.2013 р. та № 13 від 23.12.2013 р.), а також договорів, укладених в забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов'язань за договором кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011, а саме договорів застави майнових прав № 20/11-2 від 27.09.2011, № 20/11-3 від 27.09.2011, № 20/11-5 від 10.08.2012 та № 20/11-6 від 02.11.2012, зокрема: вимоги, що забезпечені заставою майна боржника на суму 11 464 353 грн. 84 коп. та вимоги в сумі 105 960 грн. 85 коп. (пеня) віднесено до шостої черги вимог кредиторів.

З наведеного вбачається, що з 02.02.2015 (дата затвердження реєстру вимог кредиторів) позивачу, як конкурсному кредитору у справі № 910/13006/14 було відомо про наявність договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012.

Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійним договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012 лише 31.07.2018, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача стосовно спливу встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудконтракт" та Публічного акціонерного товариства "Артем-Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України" про визнання недійсним договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю УкрбудКонтракт .

Керуючись ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 73-74, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва ,

У Х В А Л И В:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудконтракт" та Публічного акціонерного товариства "Артем-Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров'я України" про визнання недійсним договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю УкрбудКонтракт відмовити.

2. Копію ухвали направити сторонам та кредиторам боржника.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Оскарження даної ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя П.П. Чеберяк