Постанова

від 18.09.2019 по справі 910/10160/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2019 р. Справа№ 910/10160/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Сотнікова С.В.

Майданевича А.Г.

секретар судового засідання Камінська Т.О.

За участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 18.09.2019

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-проектна фірма Україна (далі - ТОВ Будівельно-проектна фірма Україна ; позивач)

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019

у справі № 910/10160/18 (суддя Чеберяк П.П.)

за позовом ТОВ Будівельно-проектна фірма Україна

до товариства з обмеженою відповідальністю УкрБудКонтракт (далі - ТОВ УкрБудКонтракт ; відповідач),

публічного акціонерного товариства Артем-Банк (даті - ПАТ Артем-Банк ; відповідач 2)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача державне підприємство Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України (далі - ДП Інженерно-технічний центр Міністерства охорони здоров`я України )

про визнання договору недійсним

в межах справи № 910/13006/14

за заявою товариство з обмеженою відповідальністю ІСК Трансекспо (далі - ТОВ ІСК Трансекспо )

до ТОВ УкрБудКонтракт

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/13006/14 за заявою ТОВ ІСК Трансекспо про банкрутство ТОВ УкрБудКонтракт на стадії процедури ліквідації, введеної постановою Господарського суду міста Києва від 23.09.2015.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1 про визнання недійсним договору застави майнових прав від 10.08.2012 № 20/11-5 (далі - Договір застави) укладеним ТОВ УкрБудКонтракт та відповідачем 2.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що: предметом застави згідно Договору застави були бюджетні кошти, що призначались для виконання грошового зобов`язання ДП Інженерно-технічний центр МОЗ України (100% статутного капіталу якого належить Міністерству охорони здоров`я) за договором від 31.07.2012 № ДП-12-13 та повинні були бути сплачені на користь заставодавця - ТОВ УкрБудКонтракт , а в силу мораторію на звернення стягнення на майно господарського товариства, акціонером якого є держава, встановленого Законом України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна , таке майно не може бути предметом застави, а відтак, положення Договору застави суперечать приписам чинного законодавства, а тому позивач просив суд визнати вказаний договір недійсним з моменту його укладення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу та прийняти нову, якою визнати Договір застави недійсним з моменту його укладання сторонами.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час вирішення даного спору суд першої інстанції не дотримався вимог ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суд не дослідив усі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають істотне значення для вирішення справи.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції дійшов невірних висновків щодо того, що з 02.02.2015 позивачу як конкурсному кредитору було відомо про Договір застави, суд не дослідив чи отримав позивач копію оспорюваного договору, водночас під час прийняття рішення, судом не взято до уваги, що ТОВ Будівельно-проектна фірма Україна є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням вказаного оспорюваного правочину виходячи з такого.

За умовами оспорюваного правочину у ТОВ УкрБудКонтракт та ПАТ Артем-Банк виникли правовідносини щодо застави на суму 349 911 836 грн., що є державними коштами, призначення яких було виконання зобов`язань за договором на виконання будівельно-монтажних робіт з розширення та реконструкції Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва від 31.07.2012 № ДП/12-13 укладеного відповідачем 1 та Державним підприємством Інженерно-технічний центр МОЗ України .

Як зазначає позивач, спірний правочин укладений в порушення приписів діючого на час його укладення Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна (відповідно до статуту акціонером Державного підприємства Інженерно-технічний центр МОЗ України з 100% часткою у статутному капіталі підприємства є Міністерство охорони здоров`я України), а отже враховуючи приписи вказаного Закону, майно державного підприємства не могло бути передано в заставу, оскільки на нього поширюється дія мораторію.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2019, апеляційну скаргу ТОВ Будівельно-проектна фірма Україна передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Грека Б.М., Остапенка О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 апеляційну скаргу позивача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 у справі № 910/10160/18 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

30.07.2019 ТОВ Будівельно-проектна фірма Україна усунуло недоліки, подавши відділу управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду квитанцію про сплату судового збору № 2754 від 24.07.2019 у встановленому законом розмірі.

Розпорядженням керівника апарату суду від 01.08.2019 № 09.1-08/2439/19 у зв`язку з перебуванням судді Остапенка О.М. у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10160/18.

У відповідності до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2019 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Майданевич А.Г., Грек Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2019 вказаною колегією суддів відкрито апеляційне провадження у справі № 910/10160/18, призначено справу до розгляду на 18.09.2019.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/3720/19 від 16.09.2019 у зв`язку із перебуванням судді Грека Б.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/10160/18.

У відповідності до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2019 для розгляду справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Майданевич А.Г., Остапенко О.М.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/3763/19 від 17.09.2019 у зв`язку із перебуванням судді Остапенко О.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/10160/18.

У відповідності до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2019 для розгляду справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Майданевич А.Г., Сотніков С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019. прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді - Отрюха Б.В., судді: Сотніков С.В., Майданевич А.Г.

У судовому засіданні 18.09.2019 уповноважений представник позивача надав пояснення по суті спору, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив задовольнити апеляційну скаргу.

Колегією суддів на підставі частини сьомої статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.

Інші представники в судове засідання 18.09.2019 не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

У відповідності до частини дванадцятої статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Частиною одинадцять статті 270 ГПК України , яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, врахувавши думку учасників провадження у даній справі, що з`явилися у судове засідання щодо відсутності необхідності відкладати розгляд апеляційної скарги, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності інших учасників провадження у справі, які не з`явилися у судове засідання, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги виходячи з такого.

Як зазначалося вище, в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/13006/14 за заявою ТОВ ІСК Трансекспо про банкрутство ТОВ УкрБудКонтракт на стадії процедури ліквідації, введеної постановою Господарського суду міста Києва від 23.09.2015.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом відповідача 1 про визнання Договору застави недійсним з тих підстав, що за умовами вказаного спірного правочину, укладеного ТОВ УкрБудКонтракт та відповідачем 2, в заставу банку були передані майнові права на отримання грошових коштів (суму вимог заставодавця - ТОВ УкрБудКонтракт до контрагентів за укладеними договорами) в сумі 349 911 836 грн. за договором від 31.07.2012 № ДП-12-13 на виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції і розширення Національного інституту раку по вул. Ломоносова, 33/43 у Голосіївському районі м. Києва, укладеним з державним підприємством Інженерно-технічний центр МОЗ України .

За твердженням позивача, предметом застави вищевказаного договору застави були бюджетні кошти, що призначались для виконання грошового зобов`язання ДП Інженерно-технічний центр МОЗ України (100% статутного капіталу якого належить Міністерству охорони здоров`я) за договором від 31.07.2012 № ДП-12-13 та повинні були бути сплачені на користь заставодавця - ТОВ УкрБудКонтракт .

Водночас, як зазначає позивач, в силу мораторію на звернення стягнення на майно господарського товариства, акціонером якого є держава, встановленого Законом України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна , таке майно не може бути предметом застави, відтак, положення Договору застави суперечать приписам чинного законодавства.

Крім того, ТОВ Будівельно-проектна фірма Україна зазначає, що акти виконаних робіт за договором від 31.07.2012 № ДП-12-13 були підписані ТОВ УкрБудКонтракт , ДП Інженерно-технічний центр МОЗ України та позивачем, чим, на думку позивача, сторони у спрощеній формі дійшли згоди щодо зміни умов договору в частині підписання його, а саме, що позивач став третьою стороною за договором від 31.07.2012 № ДП-12-13.

У зв`язку з наведеними обставинами, позивач вважає, що наявні підстави для визнання Договору застави недійсним з моменту його укладення.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила таке.

Частиною першою статті 10 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон) встановлено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України .

Вказана норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України , а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України .

На думку позивача, підставою невідповідності оспорюваного правочину вимогам статтей 203 та 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є порушення сторонами в момент його укладення норм статтей 2, 4 Закону України Про заставу , статтей 1 , 2 Закону Про введення мораторію на примусову реалізацію майна , статті 576 ЦК України .

Позивач вказує, що на дату укладення оспорюваного правочину майнові вимоги до підприємства державної форми власності були обмежені в цивільному обороті (на підлягали відчуженню).

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 10.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УкрБудКонтракт" та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" укладено договір застави майнових прав № 20/11-5.

Частиною другою статті 4 Закону України Про заставу визначено, що предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Частиною третьою вказаної статті цього Закону також чітко визначено, що не може бути заставою: 1) культурні цінності, що є об`єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; пам`ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації; 2) вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом; 3) об`єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації, а також окремо вказано, що предметом застави підприємств державної форми власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації, можуть бути їх товари в обороті або переробці.

Згідно із статтею 1 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна (в редакції від 12.06.2011) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Проте, статтею 2 вказаного закону конкретизовано, що є таким майном у розумінні вказаного Закону , зокрема під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств .

Отже, з наведених норм вбачається, що заборона надавати у заставу (в подальшому відчужувати) стосувалась лише основних засобів підприємств державної форми власності та акцій (часток, паїв), тоді як права майнової вимоги за борговими зобов`язаннями не було обмежено в цивільному обороті.

Крім того, позовну заяву про визнання недійсним Договору застави, укладеного відповідачами, подано не стороною даного правочину.

Посилання позивача на те, що оскільки позивач підписував акти виконаних робіт за договором від 31.07.2012 № ДП-12-13 разом з відповідачем 1 та третьою особою, то він набув статусу третьої сторони за вказаним договором є безпідставними та недоведеними.

Право на позов позивач обґрунтовує нормою частини третьої статті 215 ЦК України, вважаючи себе заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що оспорюваний правочин, укладений з ДП Інженерно-технічний центр МОЗ України ще в 2012 році.

Матеріали справи не містять посилання на обставини та жодних доказів того, що в момент укладення Договору застави були порушені законні інтереси ТОВ Будівельно-проектна фірма Україна .

Вказаний правочин укладений в забезпечення виконання зобов`язань за договором Кредитної лінії від 27.09.2011 № 20/11, укладеним ПАТ Артем-Банк (кредитор) та ТОВ УкрБудКонтракт (боржник).

З 23.09.2016 кредитором ТОВ УкрБудКонтракт в зобов`язанні за договором Кредитної лінії від 27.09.2011 № 20/11, укладеним відповідачами є ОСОБА_1 , до якого перейшли права вимоги за договорами, укладеними в забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов`язань за договором кредитної лінії від 27.09.2011 № 20/11, а саме договорів застави майнових прав від 27.09.2011 № 20/11-2, від 27.09.2011 № 20/11-3, від 10.08.2012 № 20/11-5 та від 02.11.2012 № 20/11-6, що встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 у справі № 910/13006/14.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З наведеного можна дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У частині третій статті 13, частині першій статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною першою статті 79 ГПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом частини другої статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Виходячи з наведених норм, встановлених обставин та матеріалів справи, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами законного інтересу, порушеного укладенням оспорюваного договору.

Водночас, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач 1 заявив клопотання про застосування судом наслідків спливу строків позовної давності до вимог про визнання недійсним договору застави майнових прав № 20/11-5 від 10.08.2012, оскільки звернувся позивач з даним позовом лише 31.07.2018.

Щодо наведеного, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе зазначити таке.

За змістом статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України , встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України ).

Враховуючи наведені норми, можна дійти висновку, що перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України , тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Обґрунтовуючи заперечення, позивач зазначає, що обставини укладення між відповідачами спірного правочину стали йому відомими під час розгляду судом справи № 910/7976/17, а саме 14.06.2017.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ Будівельно-проектна фірма Україна є конкурсним кредитором в справі № 910/13006/14 про банкрутство ТОВ УкрБудКонтракт .

Реєстр вимог кредиторів ТОВ УкрБудКонтракт затверджений ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 02.02.2015 на загальну суму 37 357 713 грн. 07 коп.

Водночас, конкурсним кредитором є ПАТ Артем-Банк , вимоги якого забезпечені заставою та включені до першої черги вимог кредиторів.

До Реєстру включено вимоги кредитора - ПАТ Артем-банк , що виникли на підставі договору кредитної лінії № 29/11 від 27.09.2011 (з додатковими угодами № 1 від 28.09.2011 р.; № 2 від 30.09.2011 р; № 3 від 12.10.2011, № 4 від 31.01.2012 р; № 5 від 10.02.2012 р.; № 6 від 28.03.2012 р.; № 7 від 26.06.2012 р.; № 8 від 09.07.2012 р.; № 9 від 08.08.2012 р.; № 10 від 28.09.2012 р.; № 11 від 31.01.2013 р.; № 12 від 30.08.2013 р. та № 13 від 23.12.2013 р.), а також договорів, укладених в забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов`язань за договором кредитної лінії № 20/11 від 27.09.2011, а саме договорів застави майнових прав № 20/11-2 від 27.09.2011, № 20/11-3 від 27.09.2011, № 20/11-5 від 10.08.2012 та № 20/11-6 від 02.11.2012, зокрема: вимоги, що забезпечені заставою майна боржника на суму 11 464 353 грн. 84 коп. та вимоги в сумі 105 960 грн. 85 коп. (пеня) віднесено до шостої черги вимог кредиторів.

Отже, з наведеного вбачається, що з 02.02.2015 (дата затвердження реєстру вимог кредиторів) позивачу, як конкурсному кредитору у справі № 910/13006/14 було відомо про наявність Договору застави.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійним Договору застави від 10.08.2012 лише 31.07.2018, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно спливу встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали місцевого господарського суду не вбачається.

Керуючись статтями 255 , 269 , 271 , 275 , 281-284 ГПК України та Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-проектна фірма Україна на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 справі № 910/10160/18 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 у справі № 910/10160/18 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 288 , 289 ГПК України .

Повний текст постанови підписано 25.09.2019.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді С.В. Сотніков

А.Г. Майданевич