Постанова

від 22.04.2019 по справі 910/15078/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2019 р. Справа№ 910/15078/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Коробенка Г.П.

Тищенко А.І.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф-експерт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2019

у справі №910/15078/18 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пос Стор"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф-експерт"

про стягнення 192.000,00 грн.,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пос Стор" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф-експерт" (далі - відповідач) та просило суд стягнути з відповідача 192 000 грн. неустойки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не здійснив у повному обсязі поставку товару, відповідно до умов договору поставки № 07/08-2018 від 07.08.2018 та додаткової угоди до нього, у зв'язку із чим позивачем нарахована договірна неустойка у розмірі 10% від загальної вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 січня 2019 року позов задоволено.

З Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф-експерт" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пос Стор" 192000 грн. неустойки.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сейф-експерт" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки у договорі сторони не погодили конкретного розміру відповідальності за будь-яке порушення договору, а встановлений додатковою угодою розмір відповідальності не може прийматись до уваги; позивач не звертався до відповідача із претензією; заявлена неустойка за правовою природою є пенею і її розмір повинен обмежуватись подвійною обліковою ставкою Національного банку України; суд не розглянув можливість зменшення розміру штрафних санкцій, хоча позивачем не було надано доказів завдання йому збитків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 18 березня 2019 року, сторонам роз'яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що відповідач порушив умови договору щодо поставки всієї партії товару у встановлений строк; додаткова угода, якою визначено розмір неустойки, є невід'ємною частиною договору; розмір неустойки за порушення строків поставки товару може перевищувати розмір подвійної облікової ставки НБУ; відповідач не надав жодних доказів щодо вжиття ним заходів для належного виконання умов договору; направлення претензії не є обов'язковим.

Відповідач у відповіді на відзив заперечив проти доводів позивача, посилаючись на те, що додаткова угода, укладена 27.08.2018, містила дату поставки товару до 20.08.2018, що було вже неможливим, тому неможливо і застосовувати неустойку, встановлену додатковою угодою; стягнення неустойки в розмірі 10% від загальної вартості недопоставленого товару є неправомірним; розмір стягнутої неустойки (192000 грн.) спотворить дійсне правове призначення неустойки, не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки перевищує вартість недопоставленого товару (120000 грн.)

Частиною 2 ст. 270 ГПК України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі було відкрито 28 лютого 2019 року, апеляційна скарга має бути розглянута у строк до 30 квітня 2019 року (включно).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 серпня 2018 року між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, був укладений договір поставки №07/08-2018 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник передає на умовах даного договору, а покупець приймає у власність товар в кількості, в асортименті та за ціною згідно рахунку-фактури на кожну партію (поставку) товару, які є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 1.1 договору покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість в строк та на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до п. 2.1.1 договору постачальник зобов'язаний поставити товар в строки узгоджені сторонами.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що поставка товару за цим договором здійснюється автомобільним транспортом постачальника або перевізника за рахунок постачальника. Адреса складу доставки: м. Київ, вул.Симферопільська, 3/2.

Згідно з п. 3.4 договору датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної уповноваженими представником покупця.

Відповідно до п. 4.1 договору вартість одиниці товару та загальні вартість кожної партії товару визначаються у відповідних узгоджених та підписаних сторонами додатках до договору. Ціна товару без урахування ПДВ зазначаються у гривнях з точністю до двох знаків після коми (тобто, ціна округлюється до цілої копійки).

Пунктом 5.1 договору визначено, що оплата товару за даним договором здійснюється в національній валюті країни - гривнях та передбачає 50% передоплату.

Відповідно до п. 11.1 договору він вступає в дію з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2018.

27 серпня 2018 року сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої сторони узгодили поставку наступного товару, загальною вартістю 165 000,00 грн.

1. хромовий гачок 180 мм, код виробника СН02, у кількості 10000 шт.;

2. магнітний ключ-знімач для фіксатора StopLock з магнітною силою 8 500 Gauss, код виробника Е-К06, у кількості 250 шт.;

3. цінникоутримувач для хромованого гачка, код виробника СР02, у кількості 1000 шт.

Згідно платіжного доручення №2163 від 30.08.2018 позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 82 500,00 грн., (попередня оплата у розмірі 50% від вартості товару 165.000,00 грн.).

Відповідачем, згідно видаткової накладної №463 від 20.09.2018, було частково поставлено позивачу товар, а саме: магнітний ключ-знімач для фіксатора StopLock з магнітною силою 8 500 Gauss, код виробника Е-К06, у кількості 250 шт., вартістю 45.000,00 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що згідно платіжного доручення №473 від 12.10.2018 відповідач повернув позивачу кошти в сумі 37 500,00 грн. (82.500,00 грн. здійснена позивачем передоплата товару - 45.000,00 грн. вартість поставленого товару), з призначенням платежу "повернення коштів згідно листа №2/09-2018 від 25.09.2018".

Сторони не надали суду вказаного листа, також ними не надано доказів того, що вони до 12.10.2018 дійшли згоди розірвати договір поставки, що б свою чергу свідчило про відсутність зобов'язань у відповідача поставити товар на суму 120 000,00 грн. (165 000,00 грн. - 45 000,00 грн.).

На підставі пункту 11 додаткової угоди №1 відповідачем заявлено до стягнення 192 000 грн. неустойки з наступного розрахунку: 120 000 грн. х 10% х 16 днів (з 27.09.2018 по 12.10.2018).

Заперечуючи проти позову, як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи, відповідач посилався на те, що у договорі сторони не погодили конкретного розміру відповідальності за будь-яке порушення договору, а встановлений додатковою угодою розмір відповідальності не може прийматись до уваги; позивач не звертався до відповідача із претензією; заявлена неустойка за правовою природою є пенею і її розмір повинен обмежуватись подвійною обліковою ставкою Національного банку України; розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Однак, Північний апеляційний господарський суд не може у повній мірі погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки №07/08-2018 від 08.08.2018, який за правовою природою є господарським договором поставки.

Договір поставки укладений належним чином, сторонами не надано доказів його розірвання або визнання недійсним, отже, він є обов'язковим для сторін.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правові вимоги про стягнення штрафних санкцій, застосованих покупцем внаслідок порушення постачальником строків поставки, тобто, застосування до відповідача заходів цивільної відповідальності.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема, підтверджується, що відповідач повинен був поставити товар на загальну суму 165000,00 грн., однак, згідно видаткової накладної від 20.09.2018 поставив товар лише на суму 45000,00 грн.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічного змісту правило міститься у статті 526 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 9 додаткової угоди №1 від 27.08.2018 визначено, що поставка здійснюється до 20.08.2018.

Однак, як вірно встановив суд першої інстанції, поставка товару до 20.08.2018 була неможливою, оскільки додаткова угода №1, якою сторонами узгоджено кількість, асортимент та ціну товару, укладена 27.08.2018, а тому слід застосовувати строки поставки товару, що визначені в п. 3.3 договору.

Пунктом 3.3 договору визначено що поставка здійснюється партіями, згідно заявок покупця. Поставка партії товару здійснюється в термін, що не перевищує 30 (тридцяти) днів з моменту підписання додатків до договору на кожну партію товару.

Отже, з урахуванням того, що додаткова угода укладена 27.08.2018 відповідач мав поставити товар на суму 165000 грн. до 26.09.2018 включно.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору та додаткової угоди до нього, у визначені строки товар у повному обсязі не поставив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання, сума простроченого зобов'язання становить 120 000 грн.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 1 ст. 547 ЦК України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 11 додаткової угоди № 1 від 27.08.2018 до договору передбачено, що у разі прострочення поставки від терміну, обумовленого у пункті 9 даного додатку, продавець зобов'язується виплатити покупцеві неустойку в розмірі 10 (десяти відсотків) від загальної вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Наведені умови пункту 11 додаткової угоди не суперечать положенням Цивільного та Господарського кодексів.

При цьому, відповідно до п.11.4 договору зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

Додаткова угода №1 укладена у письмовій формі, підписана директорами обох товариств, підписи яких скріплені печатками, отже, вона є невід'ємною частиною договору.

Щодо посилань відповідача на те, що вказана неустойка повинна обмежуватись розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", то вказані доводи відхиляються судом, оскільки у даному випадку застосовується відповідальність за порушення строків поставки товару, тобто, за невиконання не грошового зобов'язання, отже, положення даного Закону до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Таким чином, оскільки прострочення з постачання товару на суму 120000,00 грн. мало місце, позивач, згідно додаткової угоди, мав право нарахувати відповідачу 192 000,00 грн. неустойки

За 16 днів протермінування поставки (12000,00 грн. (10% від 120000,00 грн.) х 16 днів (за період з 27.09.2018 по 12.10.2018).

Проте, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції взагалі не надав оцінки доводам відповідача про те, що заявлена до стягнення неустойка не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки значно перевищує вартість недопоставленого товару.

Так, статтею 233 ГК України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України).

При цьому правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Як зазначено вище, вартість недопоставленого товару становить 120000 грн., розмір нарахованої неустойки за 16 днів становить 192000 грн., що значно перевищує вартість товару. Крім цього, відповідач повернув позивачу, згідно його листа, всю суму невикористаної попередньої оплати, а позивачем на надано доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків поставки товару.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, враховуючи фактичні обставини справи, ступінь виконання зобов'язання відповідачем, поведінку сторін з виконання зобов'язань, розмір заявлених штрафних санкцій, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що заявлена до стягнення неустойка в розмірі 192000 гривень очевидно надмірна порівняно з сумою основного боргу та строком порушення зобов'язання, отже, явно виходять за межі розумності, справедливості та добросовісності з урахуванням принципу свободи договору, виникнення у позивача збитків у даному випадку не вбачається, а тому позовні вимоги, на думку суду, підлягають частковому задоволенню, в загальний сумі 12 000 грн. із застосуванням ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 14 січня 2019 року відповідно до положень п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підлягає зміні в частині розміру стягуваної суми. Отже, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати зі сплати судового збору, відповідно до положень ч.9 ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф-експерт" задовольнити частково.

2. Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 14 січня 2019 року, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф-експерт" (04128, м. Київ, вул. Стеценка, 19/91, офіс 18, код ЄДРПОУ 40755917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пос Стор" (02081, м. Київ, просп. П.Григоренка, 12, офіс 157, код ЄДРПОУ 38657625) 12000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. неустойки, 2 880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити".

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22.04.2019.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.П. Коробенко

А.І. Тищенко