Ухвала

від 12.06.2019 по справі 910/15078/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/15078/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пос Стор"

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сейф-експерт"

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пос Стор"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 22.04.2019

у складі колегії суддів: Козир Т.П. (головуючий), Коробенко Г.П., Тищенко А.І.

у справі №910/15078/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пос Стор"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейф-експерт"

про стягнення 192 000 грн.

ВСТАНОВИВ:

13.05.2019 поштовим відправленням Товариство з обмеженою відповідальністю "Пос Стор" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 у справі №910/15078/18 в порядку статей 286, 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/15078/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Банасько О.О., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2019.

З аналізу змісту статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах , крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 5 статті 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними , крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 7 статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" №2629-VIII від 23.11.2018, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2019 становить 1 921 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України, у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України визначено як підставу для відмови у відкритті касаційного провадження подання касаційної скарги на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Отже, у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами, поданими у 2019 році на рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує 192 100 грн., касаційний суд вправі відмовити за їх малозначністю в силу прямої норми процесуального закону (пункту 1 частини 5 статті 12 ГПК України).

Як вбачається з прохальної частини касаційної скарги, позивачем предметом касаційного оскарження визначено постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019, прийняту за результатом апеляційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2019 у справі №910/15078/18 про розгляд спору про стягнення з відповідача 192 000 грн. неустойки у зв`язку з порушенням строків поставки товару за договором поставки №07/08-2018 від 07.08.2018.

Отже, ціна позову у справі №910/15078/18 не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2019 року, - 192 100 грн., а, відтак, спір у даній справі є малозначним в розумінні пункту 1 частини 5 статті 12 ГПК України. За змістом рішення місцевого суду від 14.01.2019 та постанови апеляційного суду від 22.04.2019 у справі №910/15078/18, які оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є відкритим, вбачається, що судами першої та апеляційної інстанцій справа №910/15078/18 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом в системі судоустрою України, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.

Відповідно до імперативних приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, завданням Верховного Суду, як найвищої судової установи в Україні, є формування обґрунтованої правової позиції щодо застосування судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне застосування правової норми; на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, судам нижчих інстанцій результату вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

З огляду на таке, Верховний Суд дійшов висновку, що подана Товариством з обмеженою відповідальністю "Пос Стор" касаційна скарга на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 у справі №910/15078/18 не може бути розглянута судом касаційної інстанції в порядку Глави 2 Розділу IV ГПК України, тому у відкритті касаційного провадження за такою касаційною скаргою слід відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України

На підставі викладеного та керуючись статями 55, 129 Конституції України, статтями 12, 163, 234, 235, частинами 1, 3 статті 287, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

У Х В А Л И В:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Пос Стор" у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 у справі №910/15078/18.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді О.О. Банасько

В.Г. Пєсков