Постанова

від 19.04.2019 по справі 927/762/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2019 р. Справа№ 927/762/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

без повідомлення (виклику) учасників справи

перевіривши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Реалія Плюс"

на рішення господарського суду Чернігівської області

від 17.12.2018 (повний текст рішення складено 20.12.2018)

у справі №927/762/18 (суддя Фетисова І.А.)

за позовом Приватного підприємства "Реалія Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ Логістик"

про стягнення 148154,11 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Реалія Плюс" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ Логістик" 125000 грн заборгованості за договором поставки №1/12/17 від 01.12.2017, 636,99 грн 3 % річних, 7517,12 грн пені. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2147,31 грн., 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №1/12/17 від 01.12.2017 щодо оплати вартості поставленого позивачем товару.

19.11.2018 до місцевого господарського суду від позивача надійшла заява №05/11-18 від 17.11.2018 про збільшення позовних вимог, в якій позивач зазначав про поставку товару вартістю 100720,77 грн та здійснення відповідачем оплати на суму 862720,77 грн. (в період з 11.01.2018 по 25.07.2018), зазначав, що на дату подачі позову залишилась не сплачена сума за поставлений товар в розмірі 140000 грн. у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача 140000 грн боргу, 636,99 грн 3 % річних та 7517,12 грн пені; також просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2147,31 грн. та 225 грн., 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Заява про збільшення позовних вимог прийнята місцевим господарським судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 17.12.2018 в позові Приватного підприємства "Реалія Плюс" (02088, м. Київ, вул. Березнева, 34, код ЄДРПОУ 37219204) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ Логістик" (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 32А, код ЄДРПОУ 41617192) про стягнення 143154,11 грн відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту укладення договору поставки №1/12/17 від 01.12.2017 та факту здійснення господарських операцій по даному договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Реалія Плюс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 17.12.2018 у справі №927/762/18 та винести нове рішення, яким позовні вимоги Приватного підприємства "Реалія Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛ Логістик" задовольнити в повному обсязі. Також скаржником подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2019 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Реалія Плюс" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Чорна Л.В., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Реалія Плюс" на рішення господарського суду Чернігівської області від 17.12.2018 у справі №927/762/18 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині на підставі ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України.

11.02.2019 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано оригінал квитанції про сплату судового збору №77581 від 08.02.2019 на суму 2643 грн.

Випискою з програми "Діловодство спеціалізованого суду" про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується зарахування судового збору сплаченого скаржником в сумі 2643 грн.

15.02.2019 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано оригінал квитанції №0.0.1267976543.1 від 15.02.2019 про сплату судового збору на суму 2643 грн. Програмою "Діловодство спеціалізованого суду" не підтверджено зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України за вказаним платіжним документом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 поновлено Приватному підприємству "Реалія Плюс" строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Чернігівської області від 17.12.2018 у справі №927/762/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Реалія Плюс" на рішення господарського суду Чернігівської області від 17.12.2018 у справі №927/762/18; зупинено дію рішення господарського суду Чернігівської області від 17.12.2018 у справі №927/762/18 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги. Постановлено, що апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Заявлений позов обґрунтований обставиною здійснення позивачем в період з 04.12.2017 по 31.05.2018 на користь відповідача поставки дизельного палива та бензину. Підставою для здійснення таких поставок, за твердженням позивача, був договір поставки №1/12/17, про умови якого сторони домовились між собою 01.12.2017, але не підписали його в день укладення.

З наявного в матеріалах справи примірника фотокопії не підписаного відповідачем договору вбачаються наступні умови:

постачальник (позивач по справі) зобов'язується поставити у зумовлені Договором строки дизельне паливо, бензин (далі по тексту договору ? товар), а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму за умовами цього Договору (п.1.1 договору);

відповідно до п. 1.2 договору найменування, вид, асортимент, ціна за одиницю товару, кількість, загальна вартість товару визначається у рахунках-фактурах, товарно-транспортних накладних, що є невід'ємними частинами цього договору;

пунктом 1.4 договору передбачено, що замовлення товару може бути зроблено в усній формі. Підтвердженням прийняття замовлення до виконання сторони домовились вважати підписання заявки на поставку обома сторонами. Підтвердженням виконання замовлення сторони домовились вважати факт відпуску товару згідно видаткової накладної;

відповідно до п. 1.5 договору право власності на товар та ризик випадкової загибелі та/або псування товару переходить до покупця з моменту підписання його представниками видаткової накладної;

оплата за товар, який поставляється за даним договором, проводиться згідно рахунку-фактури на умовах 100 % попередньої оплати товару (п.3.1 договору);

згідно п. 4.2 договору, поставка товару здійснюється згідно товарно-транспортної накладної, видаткової накладної та сертифікатів якості.

Як зазначає позивач, 29.08.2018 договір направлено відповідачу на підписання.

В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач стверджував, що поставка відповідачу дизельного палива та бензину підтверджується видатковими накладними №№ 649 від 04.12.2017, 655 від 11.12.2017, 663 від 18.12.2017, 669 від 26.12.2017, 675 від 29.12.2017, 5 від 09.01.2018, 10 від 15.01.2018, 16 від 22.01.2018, 21 від 29.01.2018, 26 від 31.01.2018, 36 від 05.02.2018, 12 від 12.02.2018, 45 від 19.02.2018, 50 від 26.02.2018, 55 від 28.02.2018, 64 від 05.03.2018, 68 від 12.03.2018, 74 від 19.03.2018, 81 від 26.03.2018, 86 від 30.03.2018, 98 від 10.04.2018, 101 від 16.04.2018, 109 від 23.04.2018, 118 від 30.04.2018, 126 від 07.05.2018, 133 від 14.05.2018, 138 від 21.05.2018, 145 від 29.05.2018, 153 від 31.05.2018 (а.с. 30-58) на загальну суму 1002720,00 грн.

Натомість колегією суддів встановлено, що вищевказані видаткові накладні не містять підпису уповноваженої особи відповідача в графі "Отримав (ла)".

Позивачем в суді першої інстанції додано до матеріалів справи копії платіжних доручень по рахунку ПП "Реалія Плюс"№26004056110842 в АТ КБ "Приватбанк" (а.с. 115-128) на суму 320000,00 грн. та виписок по особовому рахунку ПП "Реалія Плюс"№26007000049748 у ПАТ "Укрсоцбанк" (а.с. 129-134, 145, 146) на суму 542720,77 грн. (в графі "Призначення платежу" в усіх платіжних дорученнях від ТОВ "СЛ Логістик" зазначено "Оплата за ДП зг. дог. №1/12/17 від 01.12.2017."), що на думку позивача, підтверджує здійснення відповідачем часткової оплати товару.

Позивач, посилаючись на ч.1 ст. 218 Цивільного кодексу України, зазначає, що недодержання сторонами договору поставки №1/12/17 від 01.12.2017 письмової форми такого договору не має наслідком його недійсність. Разом з тим, невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати вартості поставленого по договору товару порушує його права та є підставою заявленого позову.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Разом з тим, пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України закріплена імперативна норма щодо укладення правочинів між юридичними особами лише у письмовій формі.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, договір поставки може вважатися укладеним, коли між сторонами такого договору досягнуто згоди з питань щодо предмету договору, строків поставки та ціни. Така згода виражається в формі підписання уповноваженими представниками юридичних осіб певних документів (договір, заявка на поставку, товарно-транспортна накладна, видаткова накладна), які містять в собі зазначені вище істотні умови договору поставки.

Не підлягає застосуванню щодо визнання договору поставки №1/12/17 від 01.12.2017 як укладеного положення статті 642 Цивільного кодексу України, яка передбачає схвалення стороною, яка одержала пропозицію укласти договір, умов такого договору шляхом вчинення певних конклюдентних дій (відвантаження товару, сплата відповідних грошей і т. ін.), оскільки таке схвалення шляхом вчинення конклюдентних дій може мати місце лише після надання однією стороною (ініціатором) іншій відповідної пропозиції у визначеній законом формі укласти такий договір.

Як встановлено вище, пропозицію щодо укладення договору поставки №1/12/17 від 01.12.2017 у письмовій формі було направлено відповідачу 29.08.2018, тобто після складення позивачем видаткових накладних, які на його думку, підтверджують факт поставки товару.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача за захистом порушеного права щодо зобов'язання відповідача укласти зазначений вище договір.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що здійснення відповідачем грошових транзакцій на користь позивача на загальну суму 862720,77 грн. з зазначенням призначення платежу "Оплата за ДП зг. дог. №1/12/17 від 01.12.2017", не можуть свідчити про укладеність вказаного договору поставки, оскільки з зазначених платіжних доручень неможливо встановити істотних умов договору поставки, визначених статтею 265 Господарського кодексу України.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що не відповідає умовам зазначеним у проекті договору поставки №1/12/17 від 01.12.2017 порядок оплати та поставки товару, про які вказує позивач.

Так, умовами договору поставки №1/12/17 від 01.12.2017 встановлено порядок оплати у вигляді 100% передплати за товар, що має бути поставлений (п.3.1 Договору). Поставка здійснюється шляхом подання заявки на отримання товару, підтвердженням прийняття замовлення до виконання сторони погодили вважати підписання заявки на поставку обома сторонами. Підтвердженням виконання замовлення сторони домовились вважати факт відпуску товару згідно видаткової накладної (п. 1.4 договору).

Проте позивачем не надано доказів здійснення замовлення товару шляхом підписання заявки, а також доказів отримання відповідачем такого товару.

Порядок оплати, про який зазначає позивач у своєму позові та апеляційній скарзі, також не відповідає п. 3.1 договору, оскільки на підставі наданих розрахунків часткова оплата відповідачем здійснювалась не на умовах передплати, а вже після відвантаження товару.

Крім того позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про факт отримання відповідачем дизельного палива або бензину за договором поставки №1/12/17 від 01.12.2017. Надані позивачем видаткові накладні №№ 649 від 04.12.2017, 655 від 11.12.2017, 663 від 18.12.2017, 669 від 26.12.2017, 675 від 29.12.2017, 5 від 09.01.2018, 10 від 15.01.2018, 16 від 22.01.2018, 21 від 29.01.2018, 26 від 31.01.2018, 36 від 05.02.2018, 12 від 12.02.2018, 45 від 19.02.2018, 50 від 26.02.2018, 55 від 28.02.2018, 64 від 05.03.2018, 68 від 12.03.2018, 74 від 19.03.2018, 81 від 26.03.2018, 86 від 30.03.2018, 98 від 10.04.2018, 101 від 16.04.2018, 109 від 23.04.2018, 118 від 30.04.2018, 126 від 07.05.2018, 133 від 14.05.2018, 138 від 21.05.2018, 145 від 29.05.2018, 153 від 31.05.2018 (а.с. 30-58) на загальну суму 1002720,00 грн., не є належними та достовірними доказами в розумінні статей 76 та 78 ГПК України, оскільки надані докази не відповідають вимогам первинних документів, які містять інформацію про господарські операції.

Частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначені обов'язкові реквізити первинних документів, що підтверджують здійснення господарських операцій. Серед інших обов'язкових реквізитів вказаною нормою встановлено що такий документ обов'язково має містити особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки надані позивачем видаткові накладні не містять в графі "Отримав (ла)" підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, на підставі таких доказів не можна встановити обставини щодо факту здійснення поставки нафтопродуктів позивачу в обсягах і за цінами визначених у цих документах.

Як зазначено в п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.

Отже, надані позивачем докази не підтверджують факту укладення між сторонами договору поставки №1/12/17 від 01.12.2017, не доводять укладення договору поставки у спрощений спосіб, оскільки позивачем не доведено факту поставки товару відповідачу за видатковими накладними через відсутність в останній відомостей про їх підписання та отримання товарно-матеріальних цінностей відповідачем.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем не доведено поставки товару, та відповідно настання у відповідача зобов'язання з оплати товару, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 140000 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги додані до апеляційної скарги копії податкових накладних, які на думку позивача підтверджують факт поставки товару, оскільки позивачем, в порушення положень ч.1, ч.3 ст.269 ГПК України, не наведено обґрунтувань з посиланням та наданням відповідних доказів щодо неможливості подання додатково поданих доказів (податкових накладних) суду першої інстанції, що об'єктивно не залежали від позивача. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що додані до апеляційної скарги податкові накладні належним чином не засвідчені.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних - 636,99 грн. та пені - 7517,12 грн. також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними вимогами від вимоги про стягнення суми основної заборгованості. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що домовленість про застосування пені має бути вчинена сторонами у письмові формі відповідно до приписів імперативної норми - ст.547 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування, зміни чи визнання нечинним оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Реалія Плюс" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2018 у справі №927/762/18 - без змін.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна