Постанова

від 23.04.2019 по справі 400/2920/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2019 р. Категорія: 8.3 м.ОдесаСправа № 400/2920/18 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Миколаїв

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюка Г.В.

суддів: Потапчука В.О. , Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Миколаївській області на Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Шіппінг - Лайн" до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 10.09.2018 року № 57938-17, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 10.09.2018 р. № 57938-17 в частині визначення та вимоги сплати пені, мотивуючи його тим, що оскаржувана вимога не містить норми закону, на підставі якої її винесено, а також розрахунку боргу.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області від 10.09.2018 р. № 57938-17 в частині визначення та вимоги сплати пені в сумі 68043,74 грн.

Не погодившись з Рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що станом на 10.09.2018 р. за позивачем обліковувався податковий борг у сумі 207 905, 71 грн. з податку на прибуток приватних підприємств, у тому числі пені в розмірі 68043,74 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 10.09.2018 р. відповідачем сформовано та надіслано на адресу позивача податкову вимогу № 57938-17, згідно з якою станом на 09.09.2018 р. сума податкового боргу з податку на прибуток приватних підприємств становить 207905,71 грн, у тому числі: основний платіж - 114035,97 грн, штрафні (фінансові) санкції - 25826,00 грн, пеня - 68043,74 грн.

Позивач оскаржив податкову вимогу до Державної фіскальної служби України, однак отримав рішення від 07.11.2018 р. про відмову в задоволенні скарги.

Не погоджуючись із вищевказаним, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Бездіяльність відповідача, без будь-якого посилання на норми ПК України, призвела до виникнення в позивача податкового боргу з податку на прибуток і, як наслідок, нарахування пені в розмірі 68043,74 грн.

П'ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до вимог п. 57.3 ст.57 ПКУ встановлено - "у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення,...".

Як вбачається із матеріалів справи, податкова вимога винесена на підставі податкового повідомлення-рішення № 00074041402 від 27.08.2018 року, тому кінцевий термін сплати за цим ППР в загальній сумі 140 559, 00 грн. припадав на 07 вересня 2018 року.

04.09.2018 року позивачем було подано уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ за липень 2018р. (а.с.15-17), відповідно до показників якого (ряд.20.2.2) підприємство задекларувало власне бажання щодо спрямування суми від'ємного значення в розмірі саме 140 559, 00 грн. в рахунок сплати інших грошових зобов'язань, що сплачуються до Держбюджету - даний розрахунок прийнято ДФС (квитанція № 2 (а.с.18)).

За таких фактичних обставин у відповідності до вимог та приписів діючого податкового законодавства України - зобов'язання позивача щодо сплати за ППР № 00074041402 були фактично виконані вчасно та в повному обсязі.

Після чого, апелянтом було надано роз'яснення більш-ніж через тиждень, що даний "ряд. 20.2.2" практично не реалізується та позивач був змушений здійснити погашення своїх зобов'язань "живими" коштами (податкова накладна № 7980 від 13.09.2018 року на суму 140 559, 00 грн. (а.с. 19)).

Слід зазначити, що відповідно до приписів п. 129.1.1 ст. 129 ПКУ, нарахування пені розпочинається "при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом, за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом... - але, як вбачається із матеріалів справи граничний строк сплати позивачем порушено не було.

Також, до оскаржуваного рішення не додано жодного розрахунку пені, що цілком невілює можливість здійснення перевірки такого нарахування пені та є прямим порушенням права платника податків на ознайомлення з податковою інформацією.

Відповідно до вимог п.59.1. от.59. ПКУ „У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. "При цьому, відповідно до вимог п.59.3, ст.59. ПКУ, податкова вимога „...надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання", ... повинна місти ти відомості про факт виникнення грошового зобов'язання... Тобто для реалізації вимог цієї норми повинні бути в наявності певні умови. Однак апелянтом вони були не дотримані.

Згідно до вимог п.56.21. ст.56 ПКУ встановлено, що у випадку, коли ... норми одного й того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків .

Апелянт, жодним чином не обґрунтував фактичної відмови зарахувати суму від'ємного значення з ПДВ в рахунок своєчасного повного погашення заборгованості з податку на прибуток, а тому бездіяльність апелянта, без будь-якого посилання на норми ПК України, призвела до виникнення в позивача податкового боргу з податку на прибуток і, як наслідок, нарахування пені в розмірі 68 043, 74 грн.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області, - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року по справі № 400/2920/18, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст Постанови складено - 23 квітня 2019 року.

Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Потапчук В.О. Шляхтицький О.І.