Рішення

від 09.04.2019 по справі 907/721/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.04.2019 м. Ужгород Справа № 907/721/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Петрова Ю.А.

розглянувши позовну заяву приватного акціонерного товариства АВТОКАПІТАЛ , м. Київ до дочірнього підприємства БАРВА-АВТО товариства з обмеженою відповідальністю БАРВА , м. Мукачево та до товариства з обмеженою відповідальністю Тайм Трекер , м. Мукачево про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 10.09.2018

За участю представників:

Від позивача - Гайдучик О.Д., представник за довіреністю від 26.12.2018 №26-12;

Від відповідача 1 - не з'явився

Від відповідача 2 - Сочка В.І. - адвокат, представник за довіреністю

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 10.09.2018, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 19, 42 Конституції України, ст.ст.203, 215, 1077 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 350 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2018 відкрито загальне позовне провадження у розгляді справи №907/721/18 та призначено підготовче засідання на 16.01.2019.

У засіданні суду 16.01.2019 за згодою представників сторін у відповідності до вимог ст. 183 ГПК України оголошено перерву на 05.02.2019.

У засіданні суду 05.02.2019 постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 27.02.2019.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.02.2019 було відкладено підготовче засідання на 11.03.2019 року.

Ухвалою суду від 11.03.2019 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 09.04.2019.

Представник позивача наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та запереченні на відзив, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Вказує на те, що додаткова угода від 10.09.2018 року до договору відступлення прав вимоги від 10.09.2018 року не була підписана одночасно з основним договором, а тому містить ознаки недійсності, оскільки вчинена більш пізньою датою, ніж в ній зазначено. В обгрунтування такого твердження зазначає, що копія вказаної додаткової угоди не була йому надіслана ні разом з повідомленням про відступлення прав вимоги від 12.09.2018 року, ні з заявою ДП Барва-авто ТОВ Барва та ТОВ Тайм Трекер про процесуальне правонаступництво від 17.09.2018 року у господарській справі № 910/17947/15. Будь-яких відомостей про вказану додаткову угоду ні повідомлення про відступлення прав вимоги, ні заява про процесуальне правонаступництво не містили.

Тому Позивач вважає, що додаткова угода вчинена з метою приховати дійсний вчинений сторонами правочин - договір факторингу.

Окрім того, позивач стверджує, що в результаті виключення додатковою угодою розділу 2 договору Ціна Договору між сторонами виникли правовідносини, врегульовані ч. 3 ст. 720 ЦК України. Відповідно до вказаної норми закону підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. У випадку, якщо Статутом Відповідача - 1 не передбачено право його посадової особи на підписання договору відступлення прав вимоги, таке право повинно було бути схвалене та надане загальними зборами Відповідача - 1.

Також зазначає, що господарська операція по договору відступлення прав вимоги відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність повинна бути відображена в облікових регістрах Відповідачів у тому звітному періоді, в якому така була здійснена.

Посадовими особами Відповідачів повинні були бути дотримані вимоги ст. 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , які передбачають можливість встановлення статутами товариств особливого порядку надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів в залежності від вартості предмету правочинів чи інших критеріїв (значні правочини). Відповідно до ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідачі заперечують по суті заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов, посилаючись на їх обгрунтованість наявними у справі матеріалами та сталою судовою практикою вирішення аналогічних спорів.

Так, відповідачі стверджують, що відповідно до вимог положення ч. 1 ст. 74 ГПК України зобов'язують сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Згідно ст.ст. 76 - 79 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Кожен з наведених Позивачем аргументів є припущенням та його використання як доказу у даній справі прямо залежить від наявності або відсутності сукупності інших обставин, які не є доведеними жодними доказами.

Натомість, позивачем до відповіді на відзив відзиву не долучено жодного доказу, які б доводили викладені у ньому доводи, в тому числі: які б доводили факт підписання додаткової угоди іншою датою, ніж зазначена у ній; які б підтверджували відсутність у директора ДП Барва-авто ТОВ Барва повноважень на укладення як договору відступлення прав вимоги, так і додаткової угоди до нього; на основі яких можна було б зробити висновок про не відображення господарської операції по договору відступлення прав вимоги в облікових регістрах підприємств; які б доводили перевищення посадовими особами підприємств вимог ст. 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю .

Посилання на не долучення до заяви про процесуальне правонаступництво копії додаткової угоди та не зазначення про наявність такої у повідомленні про відступлення прав вимоги та вищевказаній заяві не заслуговую на увагу, оскільки ні ст. 516 ЦК України, яка врегульовує порядок зміни кредитора у зобов'язанні, ні ст. 52 ГПК України, яка визначає порядок процесуального правонаступництва, не вимагають надання боржнику у зобов'язанні або відповідачу у справі всіх документів, пов'язаних з відступленням права вимоги.

Враховуючи викладене, відповідачі вважають, що ПрАТ Автокапітал не доведено обставин, на які воно посилається як на підставу своїх вимог, такі ґрунтуються виключно на припущеннях, а тому у задоволенні даного позову слід відмовити.

При цьому, просять суд взяти до уваги те, що відповідно до н. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правовиком (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України чітко визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора допускається у всіх зобов'язаннях, за винятком вичерпного переліку, який міститься у ст. 515 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 518 ЦК України, боржник мас право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Отже, права боржника щодо нового кредитора залишаються такими саме, як і його права щодо первісного кредитора. Таким чином, заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, не погіршує його становище та не зачіпає його інтересів.

Відступлення права вимоги може здійснюватися щодо дійсної вимоги впродовж всього часу існування зобов'язальних правовідносин, якщо боржником відповідний обов'язок у зобов'язанні ще не виконаний.

Таким чином, майнові права ДП Барва-авто ГОВ Барва до ІІрАТ Авгокапітал були правомірно відступлені ТОВ Тайм Трекер , оскільки їх відступлення не заборонено законом, такі права були дійсними та оборотоздатними, а також непов'язаними з особою кредитора.

Окрім того, при розмежуванні договору відступлення права вимоги від договору факторингу необхідно враховувати. що факторній передбачає наявність одночасно трьох обов'язкових умов: первинний кредитор поступається новому кредиторові грошовою вимогою в цілях здобуття фінансування; новий кредитор сплачує первинному кредитору як компенсацію певну грошову суму (фінансування); новий кредитор отримує плату за користування грошовими коштами, наданими первинному кредиторові. Способи визначення доходу новою кредитора можуть бути самими різними - знижка з вартості боргу, відсотки, комісійні, їх поєднання.

Відсутність наведених ознак при відступленні права вимоги вказує на те, що має місце не факторинг, а цесія (ст. 656 ЦК України).

Наведені обставини повністю узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у зазначеній Позивачем постанові від 11.09.2018 року по справі №909/968/16.

Права вимоги, що є предметом Договору від 10.09.2018 року були безоплатно передані ДП Барва-авто ТОВ Барва на користь ГОВ Тайм Трекер .

Оскільки відступлення прав вимоги, зазначених у п. 1.1.1 та 1.1.2 Договору, не відбулось на оплатних умовах, відсутні підстави вважати, що оспорюваному Договору притаманні ознаки факторингу.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові, При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату .

Отже, укладений 10.09.2018 року між ДП Барва-авто ТОВ Барва та ТОВ Тайм Трекер Договір є саме відступленням права вимоги.

При розгляді справи по суті судом було заслухано вступне слово, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Позивач в судовому засіданні 09.04.2019 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 2 не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 09.04.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

Предметом позову є вимоги позивача про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 10.09.2018 року, який було укладено між відповідачем-1 та відповідачем-2 в частині відступлення права вимоги всіх без винятку наявних у Первісного кредитора прав вимоги до особи продавця та/або виробника транспортного засобу, чи будь-якої третьої особи (далі - Боржник , а в множині - Боржники ), у яких згідно з чинним законодавством України, законодавством інших країн або нормами міжнародного права, укладеними договорами та І правочинами, виникли відповідні зобов'язання з правовідносин по виробництву транспортного засобу, його гарантійному обслуговуванню, забезпеченню належної якості, комплектності транспортного засобу впродовж гарантійного строку та строку придатності, обміну транспортного засобу неналежної якості на аналогічний транспортний засіб належної якості, реалізації транспортного засобу (поставки, продажу, передачі у фінансовий лізинг, відчуження в інший спосіб, а також будь-яких інших правочинів, але не виключно), ввезення його на митну територію України (в тому числі, що виникають з Закону України Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції ), в тому числі всіх видів відповідальності Боржника/Боржників за невиконання або неналежне виконання ними своїх зобов'язань в усіх вказаних вище випадках, а також із будь- яких існуючих правовідносин (зобов'язань), в тому числі, але не виключно щодо відповідальності за шкоду/збитки, заподіяні внаслідок неналежної якості та скритих недоліків транспортних засобів, дефектів продукції, з будь-яких інших причин, - в розмірі заподіяної в результаті пожежі, що мала місце 18.07.2012 року по вул. Пряшівській, 5А у м. Мукачево Закарпатської області, Україна (надалі - Пожежа), шкоди/збитків (надалі - права вимоги основної суми ) та в результаті якої ушкоджено в тому числі транспортного засобу № 1, напівпричепу, а також транспортного засобу № 2, з тих підстав, що в порушення вимог ч. 2 ст. 1083 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) відповідач-2, як сторона спірного правочину, яка набула права грошової вимоги від відповідача-1, не є банківською або іншою фінансовою установою (тобто не має свідоцтва про реєстрацію як фінансової установи) та не має дозволу (ліцензії) на надання фінансових послуг з факторингу, а оскільки згідно з ч. 3 ст. 1070 ЦК України таким правом наділені лише банки та фінансові установи, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції, договір про відступлення права вимоги від 10.09.2018 року підлягає визнанню судом недійсним, оскільки його укладено в порушення приписів ч. 3 ст. 1079 та ч. 1 ст. 1083 ЦК України.

Судом встановлено, що спір про стягнення коштів, право вимоги по якому відступається за цим Договору, є предметом судового провадження за позовом Відповідача 1 до Позивача про стягнення 2 481 452, 00 грн. та судових витрат, що заявлено як позовна вимога у господарській справі № 910/17947/15 (зазначена інформація заявлена Відповідачем 2, шляхом подання до суду Заяви про процесуальне правонаступництво від 17.09.2018 р.), яка знаходиться у Північному апеляційному господарському суді. Відповідач 1 свій позов обґрунтовує тим, що внаслідок займання автомобіля марки Mersedes Benz Actoz 1844, реєстраційний номер НОМЕР_3, що на праві власності належить Відповідачу 1 та який на митну територію України було ввезено Позивачем, внаслідок пожежі пошкоджено наступні об'єкти права власності Відповідача 1: автомобіль марки Mersedes Benz Actoz 1844, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2007 року, автомобіль марки Mersedes Benz Actoz 1844, реєстраційний номер НОМЕР_4, напівпричіп Shchwarzmueller SPA З Б, реєстраційний номер НОМЕР_2 2007 року, чим завдано Відповідачу 1 шкоду у розмірі 2 481 452,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 у справі №910/17947/15 , яке не набрало законної сили через оскарження його в апеляційному порядку, вирішено стягнути з ПРАТ АВТОКАПІТАЛ на користь ДП БАРВА-АВТО ТОВ БАРВА 2 481 452 грн. матеріальної шкоди та 49629,04 грн. витрат по сплаті судового збору..

10.09.2018 року між ДП Баврва-авто ТОВ Барва (за договором - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Тайм-Трекер (за договором - новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, у відповідності до пункту 1.1. якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги первісного кредитора до ПрАТ Автокапітал , які всіх без винятку наявних у Первісного кредитора прав вимоги до особи продавця та/або виробника транспортного засобу, чи будь-якої третьої особи (далі - Боржник , а в множині - Боржники ), у яких згідно з чинним законодавством України, законодавством інших країн або нормами міжнародного права, укладеними договорами та І правочинами, виникли відповідні зобов'язання з правовідносин по виробництву транспортного засобу, його гарантійному обслуговуванню, забезпеченню належної якості, комплектності транспортного засобу впродовж гарантійного строку та строку придатності, обміну транспортного засобу неналежної якості на аналогічний транспортний засіб належної якості, реалізації транспортного засобу (поставки, продажу, передачі у фінансовий лізинг, відчуження в інший спосіб, а також будь-яких інших правочинів, але не виключно), ввезення його на митну територію України (в тому числі, що виникають з Закону України Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції ), в тому числі всіх видів відповідальності Боржника/Боржників за невиконання або неналежне виконання ними своїх зобов'язань в усіх вказаних вище випадках, а також із будь- яких існуючих правовідносин (зобов'язань), в тому числі, але не виключно щодо відповідальності за шкоду/збитки, заподіяні внаслідок неналежної якості та скритих недоліків транспортних засобів, дефектів продукції, з будь-яких інших причин, - в розмірі заподіяної в результаті пожежі, що мала місце 18.07.2012 року по вул. Пряшівській, 5А у м. Мукачево Закарпатської області, Україна (надалі - Пожежа), шкоди/збитків (надалі - права вимоги основної суми ) та в результаті якої ушкоджено в тому числі транспортного засобу № 1, напівпричепу, а також транспортного засобу № 2.

Разом з тим, 10.09.2018 між ДП Баврва-авто ТОВ Барва (за договором - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Тайм-Трекер (за договором - новий кредитор) також укладено Додаткову угоду до Договору про відступлення прав вимоги від 10.09.2018, відповідно до якої сторонами виключено з умов Договору про відступлення вимоги пункти 2.1, 2.2 та 2.3 Договору.

За змістом п. 2.1 вказаного договору відступлення права вимоги за даним Договором здійснюється на оплатних умовах, який сплачується відповідно до вимог пункту 2.2 у безготівковій формі за ціною, що відповідно до пункту 2.3 Договору визначається сторонами у додатку до цього Договору.

Однак, сторонами справи стверджується і матеріали справи зворотного не містять про те, що такий додаток до Договору укладався.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

За ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора в зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, як вбачається з оспорюваного договору первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги первісного кредитора до ПрАТ Автокапітал , які всіх без винятку наявних у Первісного кредитора прав вимоги до особи продавця та/або виробника транспортного засобу, чи будь-якої третьої особи (далі - Боржник , а в множині - Боржники ), у яких згідно з чинним законодавством України, законодавством інших країн або нормами міжнародного права, укладеними договорами та І правочинами, виникли відповідні зобов'язання з правовідносин по виробництву транспортного засобу, його гарантійному обслуговуванню, забезпеченню належної якості, комплектності транспортного засобу впродовж гарантійного строку та строку придатності, обміну транспортного засобу неналежної якості на аналогічний транспортний засіб належної якості, реалізації транспортного засобу (поставки, продажу, передачі у фінансовий лізинг, відчуження в інший спосіб, а також будь-яких інших правочинів, але не виключно), ввезення його на митну територію України (в тому числі, що виникають з Закону України Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції ), в тому числі всіх видів відповідальності Боржника/Боржників за невиконання або неналежне виконання ними своїх зобов'язань в усіх вказаних вище випадках, а також із будь- яких існуючих правовідносин (зобов'язань), в тому числі, але не виключно щодо відповідальності за шкоду/збитки, заподіяні внаслідок неналежної якості та скритих недоліків транспортних засобів, дефектів продукції, з будь-яких інших причин, - в розмірі заподіяної в результаті пожежі, що мала місце 18.07.2012 року по вул. Пряшівській, 5А у м. Мукачево Закарпатської області, Україна (надалі - Пожежа), шкоди/збитків (надалі - права вимоги основної суми ) та в результаті якої ушкоджено в тому числі транспортного засобу № 1, напівпричепу, а також транспортного засобу № 2.

При цьому, спір про стягнення коштів, право вимоги по якій відступається по даному Договору, є предметом судового провадження за позовом Відповідача 1 до Позивача про стягнення 2 481 452, 00 грн. та судових витрат, що заявлено як позовна вимога у господарській справі № 910/17947/15.

При цьому, що тверджень позивача про те, що оспорюваний договір суперечить вимогам ч. 3 ст. 1079 та ч. 1 ст. 1083 ЦК України, слід зазначити, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги від 10.09.2018 року не є договором факторингу, а тому є безпідставними посилання позивача на порушення норм закону, які встановлюють вимоги для договорів факторингу.

Глава 47 ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов'язанні.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначені ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.

У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Водночас щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону).

Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги).

Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.

Спірний договір є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а також спірний договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". А відтак, доводи позивача про ототожнення укладеного договору відступлення права вимоги за правовою природою з факторингом та застосування до нього положень ч. 3 ст. 1079 та ч. 1 ст. 1083 ЦК суд вважає необґрунтованими.

Наведені обставини повністю узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у зазначеній Позивачем постанові від 11.09.2018 року по справі №909/968/16.

Також, слід зазначити, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ст. 20 ГК України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 1 ГПК України установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Проте, позивачем у відповідності до вищевказаних норм законодавства не доведено наявності порушеного права чи законного інтересу укладенням оспорюваного договору між відповідачами.

За таких обставин, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачами, тому в позові про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 10.09.2018 року слід відмовити.

Таким чином, оскільки судом встановлено відсутність порушеного права позивача, в позові слід відмовити саме з цих підстав.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено: 24.04.2019.

Суддя О. Ф. Ремецькі