Постанова

від 15.10.2019 по справі 907/721/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 907/721/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача (скаржника) - Гайдучик О.Д.,

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - Сочка В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АВТОКАПІТАЛ"

на рішення Господарського суду Закарпатської області

у складі судді Ремецькі О.Ф.

від 09.04.2019 та

на постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Зварич О.В., Дубник О.П., Кордюк Г.Т.

від 29.07.2019

за позовом Приватного акціонерного товариства "АВТОКАПІТАЛ"

до Дочірнього підприємства "БАРВА-АВТО" Товариства з обмеженою відповідальністю "БАРВА", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайм Трекер"

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 10.09.2018,

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.10.2019 № 29.3-02/2979 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 907/721/18 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Вронської Г.О.

Згідно із витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 10.10.2019 для розгляду справи № 907/721/18 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кролевець О.А., Мамалуй О.О.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "АВТОКАПІТАЛ" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Дочірнього підприємства "БАРВА-АВТО" Товариства з обмеженою відповідальністю "БАРВА" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайм Трекер" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 10.09.2018.

Позов мотивовано тим, що спірний договір про відступлення права вимоги за свою юридичною природою є договором факторингу, який повинен укладатися із фактором включеним до Державного реєстру фінансових установ, в той час як Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайм Трекер" не є фінансовою установою, яка включена до даного реєстру.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 у справі № 910/17947/15, яке не набрало законної сили у зв`язку з апеляційним переглядом, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "АВТОКАПІТАЛ" на користь Дочірнього підприємства "БАРВА-АВТО" Товариства з обмеженою відповідальністю "БАРВА" 2481452,00 грн матеріальної шкоди та 49629,04 грн витрат по сплаті судового збору.

10.09.2018 між Дочірнім підприємством "БАРВА-АВТО" Товариства з обмеженою відповідальністю "БАРВА" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тайм Трекер" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв та набув всі без винятку наявні у первісного кредитора права вимоги до особи продавця та/або виробника транспортного засобу, чи будь-якої третьої особи (далі боржник, а в множині - боржники), у яких згідно із чинним законодавством України, законодавством інших країн або нормами міжнародного права, укладеними договорами та правочинами, виникли відповідні зобов`язання з правовідносин по виробництву транспортного засобу, його гарантійному обслуговуванню, забезпеченню належної якості, комплектності транспортного засобу впродовж гарантійного строку та строку придатності, обміну транспортного засобу неналежної якості на аналогічний транспортний засіб належної якості, реалізації транспортного засобу (поставки, продажу, передачі у фінансовий лізинг, відчуження в інший спосіб, а також будь-яких інших правочинів, але не виключно), ввезення його на митну територію України (в тому числі, що виникають з Закону України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції"), в тому числі всіх видів відповідальності боржника/боржників за невиконання або неналежне виконання ними своїх зобов`язань в усіх вказаних вище випадках, а також із будь-яких існуючих правовідносин (зобов`язань), в тому числі, але не виключно щодо відповідальності за шкоду/збитки, заподіяні внаслідок неналежної якості та скритих недоліків транспортних засобів, дефектів продукції, з будь-яких інших причин, - в розмірі заподіяної в результаті пожежі, що мала місце 18.07.2012 по вул. Пряшівській, 5А у м. Мукачево Закарпатської обл., Україна (надалі - пожежа), шкоди/збитків (надалі - права вимоги основної суми) та в результаті якої ушкоджено в тому числі транспортного засобу № 1, напівпричепу, а також транспортного засобу № 2; інші права вимоги первісного кредитора до Приватного акціонерного товариства "АВТОКАПІТАЛ", які випливають із правовідносин, вказаних у пункті 1.1.1 цього договору та вже виникли або виникнуть (можуть виникнути) у майбутньому, у тому числі права нарахування та вимоги 3% річних та інфляційних за прострочення виконання боржником/боржниками зобов`язань, які випливають з пункту 1.1.1 цього договору.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 договору відступлення права вимоги за даним договором здійснюється на оплатних умовах. Кошти за відступлення прав вимоги, визначених пунктами 1.1.1-1.1.2 цього договору, новий кредитор сплачує первісному кредитору в безготівковій формі. Ціна відступлення, яку сплачує новий кредитор на користь первісного кредитора за права вимоги, що набуваються ним за цим договором, визначається сторонами у додатку до цього договору.

До договору про відступлення прав вимоги від 10.09.2018 сторонами 11.09.2018 підписано акт приймання-передачі прав вимоги та акт приймання-передачі документів, що підтверджують права вимоги.

10.09.2018 між Дочірнім підприємством "БАРВА-АВТО" Товариства з обмеженою відповідальністю "БАРВА" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тайм Трекер" (новий кредитор) було укладено додаткову угоду до договору про відступлення прав вимоги від 10.09.2018, відповідно до якої сторонами виключено з умов договору про відступлення вимоги пункти 2.1, 2.2 та 2.3 договору.

В повідомленні від 12.09.2018 Дочірнє підприємство "БАРВА-АВТО" Товариства з обмеженою відповідальністю "БАРВА" повідомило Приватне акціонерне товариство "АВТОКАПІТАЛ" про заміну кредитора у зобов`язанні.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 09.04.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2019, у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- договір про відступлення прав вимоги від 10.09.2018 вчинений у письмовій формі, його сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору;

- оспорюваний договір відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину;

- позивач, як особа, яка не є стороною правочину, не довів факт порушення вчиненням спірного правочину його прав та законних інтересів;

- спірний договір є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.04.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

- судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи;

- судами не досліджено належним чином, докази надані позивачем після надання відповідачами копій нового додаткового документа у матеріали справи, якого фактично не існувало на дату подачі позову, а саме додаткової угоди від 10.09.2018 до договору відступлення права вимоги від 10.09.2018;

- суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи без наведення мотивів;

- в результаті відмови у задоволенні клопотання про призначення судової технічної експертизи давності документів, суд позбавив позивача права до закінчення підготовчого засідання змінити правові підстави позовної заяви, чим грубо порушив вимоги частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до ухвалення незаконних рішень у даній справі;

- суд першої інстанції посилаючись на доказ - додаткову угоду від 10.09.2018 до договору відступлення права вимоги в обґрунтування підстав для відмови у позові, в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України не провів її огляд у підготовчому засіданні;

- суди попередніх інстанцій, надавши перевагу письмовим поясненням відповідачів, порушили принцип змагальності сторін.

6. Доводи інших учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайм Трекер" подало відзив на касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АВТОКАПІТАЛ", в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

За змістом статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, за захистом яких може бути пред`явлений позов до суду.

Відповідно до приписів частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).

В силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Водночас, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами права.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у своїм рішенням від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, виходячи із наведених вище приписів чинного законодавства, Приватне акціонерне товариство "АВТОКАПІТАЛ", звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір застави, не будучи його стороною, повинно, в порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України, довести, яким чином порушуються (зачіпаються) його права та законні інтереси.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що звертаючись до суду із даним позовом, позивач, в порядку приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не довів в чому полягає порушення його прав та законних інтересів укладенням оспорюваного договору відповідачами. У касаційній скарзі будь-яких заперечень щодо даного висновку позивачем не наведено.

Крім того, згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

В статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року N 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512 - 518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України)).

Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини 1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно із частиною 1 статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Суди попередніх інстанцій дослідивши умови спірного договору встановили, що до відносин, пов`язаних з укладенням вказаного правочину, не застосовуються положення частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України, оскільки за умовами договору жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем, в порядку приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не було доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання недійсним договору.

Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують та не впливають на них.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, про те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи без наведення мотивів відхиляються колегією суддів, оскільки мотиви відмови у задоволенні клопотання позивача про призначення експертизи наведені судом першої інстанції в ухвалі від 11.03.2019 у цій справі.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу ухваленого рішення доказ - додаткову угоду, яка в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України не була оглянута у підготовчому засіданні не беруться до уваги колегією суддів, оскільки як вбачається з матеріалів справи копія додаткової угоди була подана Дочірнім підприємством "БАРВА-АВТО" Товариства з обмеженою відповідальністю "БАРВА" разом з відзивом на позовну заяву в межах підготовчого провадження; в свою чергу, оригінал додаткової угоди було судом першої інстанції оглянуто 09.04.2019 в судовому засіданні, відповідно до положень статті 210 Господарського процесуального кодексу України (§ 2 Відкриття розгляду справи по суті), що підтверджується протоколом судового засідання від 09.04.2019.

Колегією суддів також відхиляються посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що в результаті відмови у задоволенні клопотання про призначення судової технічної експертизи давності документів, суд позбавив позивача права до закінчення підготовчого засідання змінити правові підстави позовної заяви, оскільки скаржником не зазначено яким чином відмова суду у задоволенні клопотання про призначення експертизи перешкоджала позивачу скористатися правом, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, на зміну підстав позову.

Інші аргументи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та наданою оцінкою доказам, наявним у матеріалах справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам відповідають.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи Приватного акціонерного товариства "АВТОКАПІТАЛ" про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

За таких обставин Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "АВТОКАПІТАЛ" без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

10. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АВТОКАПІТАЛ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.04.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 у справі № 907/721/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.А. Кролевець

О.О. Мамалуй