Рішення

від 23.04.2019 по справі 127/2397/19

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/2397/19

Провадження № 2/127/344/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2019 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі судового засідання Помазанові М.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача - адвоката Шевчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ПРОСТОР-ВС про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ТОВ ПРОСТОР-ВС про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 05.03.2018 року згідно наказу №16-п позивач була прийнята на посаду помічника керівника підприємства ТОВ ПРОСТОР-ВС .

05.11.2018 року наказом №136-з позивача було звільнено із займаної посади у зв'язку з прогулом без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України з 16.10.2018 року.

Позивач вважає звільнення її із займаної посади незаконним та безпідставним, оскільки позивач являється студенткою 2 курсу денної форми навчання освітнього ступеня Магістр , спеціальність Фізична терапія, ерготерапія Вінницького соціально-економічного інституту Відкритого міжнародного університету розвитку людини Україна та в період із 17.10.2018 року по 19.10.2018 року у неї відбувалась заліково-екзаменаційна сесія, про що вона завчасно попередила керівника відповідача. На зазначене керівництво ТОВ ПРОСТОР-ВС запросило у позивача відповідну довідку із навчального закладу, а тому позивач із дозволу та за погодженням керівництва відповідача 16.10.2018 року вибула до навчального закладу для отримання відповідної довідки. Отримавши зазначений документ, позивач повернулась на робоче місце та надала відповідну довідку у відділ кадрів відповідача. В подальшому, керівництвом відповідача позивачу було повідомлено, що жодної довідки від позивача вони не отримували та взагалі не знають про її існування.

Окрім цього, позивач стверджує, що під час прийняття її на роботу, нею було доведено до відома керівництво відповідача про те, що вона навчається на денній формі навчання та в період заліково-екзаменаційної сесії буде змушена її відвідувати, на що отримала беззаперечне погодження.

А тому, позивач вважає, що причини її не виходу на роботу є поважними та не можуть вважатися прогулом в розумінні п.4 ст.40 КЗпП України, тому звільнення позивача з цієї підстави є незаконним, а відтак позивач підлягає поновленню на попередній роботі.

Також, враховуючи, що в результаті незаконного звільнення позивачу не було нараховано середньомісячну заробітну плату відповідач зобов'язаний виплати їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Таким чином, вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, в якому просила визнати незаконним звільнення позивача з посади помічника керівника підприємства ТОВ Простор-ВС та поновити позивача на вказаній посаді з дня незаконного звільнення 16.10.2018 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.10.2018 року до дня поновлення на роботі, який на день звернення до суду з позовом становить 12 000 грн.

Окрім того, позивач просила поновити пропущений місячний строк на звернення до суду із даною позовною заявою, оскільки такий строк, на її думку, пропущений нею з поважних причин.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили суд останні задовольнити з підстав, зазначених у позові (а.с.1-5).

В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Шевчук О.В. позовні вимоги не визнала та просила суд в задоволенні останніх відмовити з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.43-47).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних міркувань.

Згідно з наказом (розпорядженням) ТОВ ПРОСТОР-ВС №15-0000000231 від 05.03.2018 року позивач була прийнята на роботу до ТОВ ПРОСТОР-ВС на посаду помічника керівника підприємства з 06.03.2018 року (а.с.48).

16.10.2018 року позивач не вийшла на роботу, у зв'язку з чим інспектором з кадрів ОСОБА_4, економістом з фінансової роботи ОСОБА_5 та завідувачем складу готової продукції ОСОБА_6 було складено відповідний акт. Причини відсутності позивача на роботі на момент складання акта не були відомі (а.с.52).

В подальшому, зважаючи на те, що позивач так і не з'явилась на роботі, інспектором з кадрів ОСОБА_4, директором ОСОБА_7, економістом з фінансової роботи ОСОБА_5 та завідувачем складу готової продукції ОСОБА_6 було складено акт №8 від 19.10.2018 року про те, що за період з 16.10.2018 року по 19.10.2018 року помічник керівника ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці за адресою: АДРЕСА_1 Причини відсутності на момент складання акту не були відомі (а.с.53).

З огляду на вищезазначене відповідачем 19.10.2018 року було направлено листа на ім'я позивача з повідомленням про необхідність прибуття на роботу та надання письмових пояснень про причини її відсутності на роботі, що підтверджується описом вкладення та накладною про відправлення (а.с.54).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до табелів обліку робочого часу за період жовтень-листопад 2018 року позивач була відсутня на роботі з 16.10.2018 року по 05.11.2018 року (а.с.61-62, 63-64).

Матеріали справи також містять доповідну записку від інспектора з кадрів ОСОБА_4, згідно якої встановлено, що 05.11.2018 року, приблизно о 10 год. 40 хв., позивач з'явилась на підприємстві та надала пояснення, що вона була у відпустці, так як відпрацювала на даному підприємстві більше шести місяців. Дана відпустка є самовільною, тому що вона не була завчасно спланована та підтверджена документально відповідним наказом. Також, в матеріалах особової справи відсутні будь-які заяви ОСОБА_1 про відпустку та довідки про навчання (а.с.65).

Обставини, викладені у вищезазначеній доповідній записці також підтверджуються змістом заяви ОСОБА_1 від 05.11.2018 року, адресованої директору ТОВ ПРОСТОР-ВС , згідно якої позивач звертається до відповідача забезпечити їй конституційне право на оплачувану працю та відпустку, виплативши відпускні з 22.10.2018 року по 04.11.2018 року (а.с.66).

Зважаючи на відсутність позивача на роботі з 16.10.2018 року без поважних причин, відповідачем було видано наказ (розпорядження) №136-0000000231 від 05.11.2018 року про припинення трудового договору (контракту) з помічником керівника підприємства ОСОБА_1 з 16.10.2018 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.67).

За наслідками ознайомлення з наказом №136-0000000231 в присутності інспектора з кадрів ОСОБА_4 та директора ОСОБА_7, позивач написала свої зауваження, але підпис про ознайомлення з наказом поставити відмовилась, про що складено відповідний акт №9 від 05.11.2018 року (а.с.68).

Так, з письмових зауважень позивача, які містяться в оскаржуваному наказі про припинення трудового договору, вбачається, що позивач з наказом не згідна, оскільки надала пояснення керівнику підприємства та інспектору з кадрів про те, що з 16.10.2018 року по 19.10.2018 року вона перебувала на навчанні та на сесії, а з 22.10.2018 року по 04.11.2018 року перебувала у відпустці, кошти за відпустку не отримувала (а.с.67).

Відповідно до п.4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема у випадку прогулу (в т. ч. у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

На думку позивача причини її невиходу на роботу є поважними та не вважаються прогулом, оскільки вона навчається на другому курсі Вінницького соціально-економічного інституту Відкритого міжнародного університету розвитку людини Україна на денній формі навчання та, з її слів, в період із 17.10.2018 року по 19.10.2018 року вона проходила заліково-екзаменаційну сесію, оскільки, дійсно згідно довідки Вінницького соціально-економічного інституту Відкритого міжнародного університету розвитку людини Україна від 28.12.2018 року №1328 така сесія мала б відбутись з 17.10.2018 року по 19.10.2018 року (а.с.14).

Згідно ст.215 КЗпП України додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені законодавством, надаються працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання.

Таку ж можливість передбачає ст.15 Закону України Про відпустки , відповідно до якої працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки.

Як встановлено в судовому засіданні позивач навчається на другому курсі Вінницького соціально-економічного інституту Відкритого міжнародного університету розвитку людини Україна на денній формі навчання, а тому згідно чинного законодавства остання не має права на додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням. Питання щодо надання додаткової оплачуваної відпустки у таких випадках може врегульовуватись колективним договором. В іншому випадку працівнику на час навчання може бути надана щорічна відпустка, відпустка без збереження заробітної плати за угодою сторін (стаття 26 Закону України Про відпустки ) або відпустка без збереження заробітної плати з інших підстав (стаття 25 Закону України Про відпустки ). Однак, безумовно для отримання будь-якої із вищезазначених видів відпустки працівник має подати роботодавцю заяву про відпустку та довідку-виклик навчального закладу (у разі необхідності).

Разом з тим, судом встановлено, що при прийнятті позивача на роботу жодних умов щодо можливості невиходу працівника на роботу у зв'язку із навчання, складанням сесії, залишення робочого місця без попередження керівника між керівництвом відповідача та позивачем не обумовлювалось, із заявами про надання відпустки у зв'язку із навчанням тощо позивач до відповідача не зверталась, оскільки відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про протилежне.

Більше того, стороною відповідача в судовому засіданні стверджувалось, що відповідачу взагалі не було відомо про навчання позивача у вищому навчальному закладі для здобуття другої вищої освіти, зважаючи на те, що при прийнятті на роботу позивачем відповідачу було надано диплом магістра Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю Журналістика (а.с.50-51).

В той час, як з пояснень позивача в судовому засіданні встановлено, що остання не пам'ятає чи зверталась вона до керівника підприємства із заявою про надання відпустки у зв'язку із складанням екзаменаційної сесії, та, відповідно, із наказом її ніхто не ознайомлював, а з приводу невиходу на роботу у зв'язку із навчанням, то з директором підприємства у неї була усна домовленість.

При цьому, суд звертає увагу, що наполягаючи на поважність причин невиходу на роботу з 17.10.2018 року по 19.10.2018 року, позивач не надає жодної інформації про причини її відсутності на роботі в період з 20.10.2018 року по 05.11.2018 року, лише в наказі про припинення трудової діяльності позивач зазначила, що з 22.10.2018 року по 04.11.2018 року вона нібито перебувала у відпустці.

Так, дійсно, надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.

Умови, тривалість і порядок надання працівникам відпусток визначають Кодекс законів про працю України та Закон України Про відпустки .

Згідно ч.1 ст.2 Закону України Про відпустки право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також ті громадяни України, які працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Також, стаття 74 КЗпП України встановлює, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст.75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Як зазначено у ч.1 ст.79 КЗпП України, щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Згідно з ч.10 ст.10 Закону України Про відпустки та ч.4 ст.79 КЗпП України, черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної-профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Отже, графік відпусток - не лише обов'язковий організаційний документ підприємства, а й інструмент планування, який зумовлюється в т.ч. виробничими умовами підприємства. За допомогою графіка забезпечується реалізація права працівника на відпочинок з урахуванням інтересів роботодавця, який повинен мати можливість планувати й забезпечувати нормальну роботу за умови прогнозованої відсутності персоналу, та особистих інтересів працівника.

Згідно з п.20 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій, затверджених за погодженням з ВЦРПС постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1984 року №213, графік відпусток складається на кожен календарний рік не пізніше 5 січня поточного року.

Враховуючи вимоги законодавства, 27.12.2017 року ТОВ ПРОСТОР-ВС було сформовано два графіки відпусток на 2018 рік, згідно з якими працівники мають право йти у відпустку в 2 періоди: в січні та в червні кожного року, що підтверджують прийняті групові накази про надання відпусток від 26.12.2017 року та від 04.06.2018 року (а.с.55-56, 67-58, 59, 60).

Відповідно, на момент прийняття першого наказу позивач ще не була прийнята на роботу, а під час використання працівниками відпусток згідно з другим наказом (у червні 2018 року), у позивача була відсутня можливість реалізації вказаного права на відпустку, оскільки не сплинуло 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Більше того, стороною позивача не надано суду належних доказів звернення позивача до відповідача із заявою про отримання щорічної відпустки. Тоді, як позивач самовільно, без погодженням з роботодавцем вирішила використати щорічну оплачувану відпустку, що розцінюється судом як вчинення прогулу.

Так, згідно абзацу 1 пункту 24 постанови Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , вбачається, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ст.ст.77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

В порушення наведених норм позивач не надала доказів поважності причин відсутності на роботі за період часу з 16.10.2018 року по 05.11.2018 року, не спростувала обґрунтованості оскаржуваного наказу про звільнення тощо.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до абз.1, 2, 3 п.4 постанови Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримала наказ про звільнення 05.11.2018 року, однак звернулася до суду 24.01.2019 року.

Відповідно до ст.234 КЗпП України разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

На підтвердження поважності причин пропуску строку позивач надала копію виписки із медичної карти від 14.11.2018 року, з якої слідує, що позивач 14.11.2018 р. зверталася до лікаря зі скаргами на біль у горлі та температуру - до 37,5 (а.с.19-20) та копію виписки із медичної карти від 03.12.2018 року, з якої вбачається, що за наслідками звернення до лікаря щодо анемії в легкій формі вона була направлена на консультацію до гематолога (а.с.18).

Однак, з наданих позивачем документів не вбачається поважності причин пропуску строку більше, ніж на півтора місяці.

А тому, незважаючи на пропуск позивачем місячного строку на звернення до суду з даним позовом без поважних причин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.

Згідно ч.7 ст.141 ЦПК України судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного та керуючись ст.15, 16 ЦК України, ст.ст.40, 116, 117, 140, 233, 235 КЗпП України, ст.ст.7, 10, 76-82, 89, 133, 141, 263-265, 273, 352, 354, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ПРОСТОР-ВС про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання за адресою: АДРЕСА_2

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю ПРОСТОР-ВС , код ЄДРПОУ 35903698, місцезнаходження за адресою: вул. Коцюбинського, 1, с. Рахни-Польові, Тиврівський р-н, Вінницька обл., 23352.

Повне рішення суду складено 23.04.2019 року.

Суддя: